ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/23663/23
провадження № 1-кп/753/842/25
"27" травня 2025 р. Дарницький районний суд міста Києва у складі:
головуючий суддя ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_5 ,
захисники ОСОБА_6 , ОСОБА_7
( ОСОБА_7 ),
обвинувачена ОСОБА_9 ,
малолітній потерпілий ОСОБА_10 ,
законний представник потерпілого ОСОБА_11 ,
предаствник потерпілого ОСОБА_12 ,
розглянувши кримінальне провадженя, внесене до ЄРДР № 12023105020002117 від 13.09.2023, за обвинуваченням
ОСОБА_9 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки Чернігівської
області, громадянки України, яка зареєстрована за адресою:
АДРЕСА_1 , та яка проживає за адресою:
АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України,
встановив:
І. Вступна частина та значення справи
Це кримінальне провадження стосується важливого аспекту взаємодії дорослої особи з малолітньою дитиною в умовах конфлікту. Суд розглядає не лише юридичну кваліфікацію окремого інциденту, а й дає оцінку межам допустимого у поведінці дорослого, коли емоції, обурення чи бажання «взяти ситуацію під контроль» виходять за межі правового поля.
У центрі уваги випадок, коли обвинувачена, будучи матір'ю школярки, замість використання передбачених законом механізмів захисту прав дитини, вдалася до прямого фізичного впливу щодо іншої малолітньої особи. Це викликає питання не лише про склад правопорушення, а й про баланс між батьківською відповідальністю та кримінально-правовою забороною на самосуд.
Суд розглядає цю справу не ізольовано, а як симптом ширшої суспільної тенденції, коли конфлікти між дітьми стають приводом для втручання дорослих у спосіб, несумісний із принципами правової держави, гідності дитини та меж допустимого у спілкуванні з неповнолітніми.
У зв'язку з цим суд підходить до оцінки обставин справи не лише з позицій формального складу злочину, а й у контексті пріоритетності захисту дитини та ролі правосуддя у формуванні меж дозволеного у суспільстві.
ІІ. Формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі, та яке суд визнає доведеним
ОСОБА_9 обвинувачується у тому, що 12 вересня 2023 року вирішила стати на протиправний шлях та вчинила кримінальний проступок проти життя та здоров'я за наступних обставин.
Так, 12.09.2023, приблизно о 11 годині 30 хвилин, ОСОБА_9 , перебуваючи у невстановленому органом досудового розслідування місці, отримала телефонний дзвінок від своєї малолітньої доньки ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка повідомила, що її однокласник ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ображає її, здійснюючи фізичний вплив.
Цього ж дня, приблизно о 12 годині 30 хвилин, ОСОБА_9 прибула до Ліцею № 303 Суспільно-природничого профілю, де навчається її малолітня донька, за адресою: м. Київ, вул. Михайла Драгоманова, 9А, наблизилась до ОСОБА_10 , який знаходився біля входу до ліцею, та почала з останнім спілкуватися з приводу його поведінки стосовно доньки ОСОБА_13 , в ході чого у ОСОБА_9 виник умисел, спрямований на нанесення удару малолітньому.
Будучи незадоволеною поведінкою ОСОБА_10 , реалізуючи свій протиправний умисел, діючи умисно, протиправно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, ОСОБА_9 наблизилась до ОСОБА_10 та долонею правої руки нанесла один цілеспрямований удар у потиличну ділянку голови потерпілого.
Вказаними протиправними діями ОСОБА_9 завдала ОСОБА_10 фізичного болю, не спричинивши при цьому тілесних ушкоджень.
Таким чином, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні умисного завдання удару, який завдав фізичного болю і не спричинив тілесних ушкоджень, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України.
За такого формулювання ОСОБА_9 було висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України.
ІІІ. Позиції учасників судового провадження
Під час судового розгляду, реалізуючи принцип змагальності, сторони висловили власні правові позиції, виклали свої версії подій та надали оцінку встановленим у справі обставинам.
У судових дебатах прокурор ОСОБА_5 наполягала на визнанні обвинуваченої ОСОБА_9 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, та просила призначити їй покарання у виді штрафу.
Законний представник потерпілого ОСОБА_11 підтримала позицію обвинувачення, зазначила про неприпустимість застосування фізичної сили до малолітньої дитини та просила призначити обвинуваченій справедливе покарання, яке б відображало ступінь суспільної небезпечності її дій.
Обвинувачена ОСОБА_9 вину у пред'явленому обвинуваченні заперечила повністю, стверджуючи, що не вчиняла протиправних дій стосовно малолітнього потерпілого.
Захисник обвинуваченої - адвокат ОСОБА_6 , у судових дебатах наголошував на відсутності в діях обвинуваченої складу кримінального правопорушення, просив виправдати її у зв'язку з недоведеністю вини.
IV. Правова кваліфікація дій обвинуваченої
4.1 Загальна характеристика
Дії, передбачені ч. 1 ст. 126 КК України, полягають в умисному завданні удару, побоїв або вчиненні інших насильницьких дій, які спричинили фізичний біль, але не спричинили тілесних ушкоджень.
4.2 Об'єкт та об'єктивна сторона
Основним безпосереднім об'єктом посягання є фізична недоторканність особи, а об'єктивна сторона включає насильницькі дії, які за своєю природою є болісними, але не залишають медично фіксованої травми.
Удар - одноразовий різкий вплив на тіло людини за допомогою частини тіла або предмета, що об'єктивно викликає біль.
Фізичний біль - стан, що супроводжується дискомфортом або стражданням внаслідок фізичного впливу.
Верховний Суд у постанові від 31.07.2018 у справі №?381/4238/15-к підкреслив, що для кваліфікації за ч. 1 ст. 126 КК України достатньо умисного заподіяння удару або іншої дії, яка спричинила фізичний біль.
4.3 Суб'єкт та суб'єктивна сторона
Суб'єктом побоїв і мордувань є фізична осудна особа, яка досягла 16-ти річного віку.
Склад цього кримінального проступку характеризується умисною виною, зокрема особа усвідомлює, що завдає фізичної дії, і бажає або допускає заподіяння болю іншій особі.
4.4 Питання, які стоять перед судом
З урахуванням викладеного, суд у цій справі за ч. 1 ст. 126 КК України маю з'ясувати такі ключові обставини:
1) Чи вчиняла обвинувачена ОСОБА_9 щодо малолітнього потерпілого ОСОБА_10 насильницькі дії у формі удару, побоїв або інших фізичних впливів?
2) Чи були ці дії вчинені умисно?
3) Чи мали ці дії об'єктивно болісний характер, тобто чи були здатні спричинити фізичний біль?
V. Виклад показань учасників кримінального провадження
5.1 Про структуру викладення подій
Відповідно до ст. 94 КПК України суд оцінює докази не ізольовано, а в їх сукупності, за внутрішнім переконанням, на основі всебічного, повного й неупередженого дослідження.
При цьому закон не встановлює обов'язкової черговості викладення доказів у тексті судового рішення.
З огляду на характер обставин цього провадження, суд вважає за доцільне викласти показання у хронологічній послідовності відповідно до логіки розвитку подій, що стали предметом судового розгляду.
Такий підхід дозволяє повніше відтворити причинно-наслідкові зв'язки між діями учасників, оцінити їх мотивацію та послідовність поведінки, а також забезпечити структуроване і зрозуміле викладення фактичних обставин справи.
5.2 Показання малолітнього потерпілого ОСОБА_10 .
Допит малолітнього потерпілого відбувався за участі психолога та законного представника.
Потерпілий пояснив, що у день події після третього уроку, коли він прийшов до класу зі школи, однокласниця ОСОБА_13 почала проявляти до нього агресію. За його словами, під час уроку, коли вчителька вийшла з класу, він спілкувався зі своїм другом, що, імовірно, не сподобалося ОСОБА_13 . Вона повернулась до нього та сказала: «Закрий рота, а то зараз виколю око тобі».
Через кілька хвилин, не змінюючи своєї позиції, ОСОБА_13 знову повернулась до нього та вдарила його ручкою в руку. ОСОБА_10 зазначив, що в результаті цього отримав прокол в області кисті. Учителю про інцидент одразу не повідомляв.
На наступному уроці ОСОБА_13 плюнула йому в обличчя, а пізніше, під час п'ятого уроку, вдарила щоденником.
Після закінчення уроків, коли діти вийшли на вулицю, до нього підійшла мати ОСОБА_13 . Вона спитала: «Хто тут ОСОБА_10 ?», на що він відповів, що це він. Жінка схопила його за одяг, вдарила по потилиці та пригрозила словами: «Якщо ще раз будеш чіпати ОСОБА_13 - її батько тобі ноги прострелить».
Потерпілий також зазначив, що впізнає обвинувачену як особу, яка завдала йому удару, і вказав на неї у залі суду під час допиту.
ОСОБА_10 повідомив, що удар був відчутний. Після цього удару в нього з'явився біль у голові та відчуття нудоти. З цієї причини наступного дня до ліцею не йшов, а звернувся до лікаря. Також вказав, що ОСОБА_13 згодом було переведено до іншого класу, спілкування з нею після подій не продовжувалось.
На уточнюючі запитання суду повідомив, що під час конфлікту в класі він не був один, а у класі перебували інші учні, було шумно, але конкретних свідків назвати не зміг, оскільки не пам'ятає, хто саме сидів поруч. Водночас підтвердив, що у відповідь на поштовх з боку ОСОБА_13 на перерві сам її також відштовхнув.
Також зазначив, що після описаних подій вибачився перед ОСОБА_13 , оскільки вважав, що це буде правильно, хоча власної вини у ситуації не вбачав.
5.3 Показання обвинуваченої ОСОБА_9 .
Обвинувачена вину у пред'явленому обвинуваченні не визнала, пояснила, що у день події їй зателефонувала її донька ОСОБА_13 та повідомила, що однокласник завдав їй удару. У зв'язку з цим вона вирушила до школи, де вперше побачила хлопчика, який, як вона зрозуміла, і є кривдником її дитини. Вона визнала, що звернулася до нього у грубій формі, розмова тривала орієнтовно 10 секунд, однак стверджує, що не наближалась до нього, не застосовувала фізичну силу та лише попросила «більше не підходити до моєї доньки». Зазначила, що окрім дітей, на момент інциденту поруч дорослих осіб не було.
Обвинувачена наголосила, що її донька перебувала у пригніченому психологічному стані, після події була бліда, плакала, скаржилась на головний біль. Вона звернулась за медичною допомогою, підозрювала у дитини струс мозку. Також зазначила, що донька відмовлялась відвідувати школу, після чого її було переведено до іншого класу.
У своїх поясненнях заявила, що ОСОБА_13 з 1 вересня зазнавала систематичного цькування з боку однокласників, у тому числі з боку потерпілого, а також негативного ставлення з боку класного керівника та інших батьків. Повідомила, що конфлікт, на її думку, був зумовлений особистою неприязню до неї, зокрема через відмову здавати кошти на потреби класу.
При цьому визнала, що не зверталася до класного керівника чи адміністрації закладу щодо ймовірного булінгу, не брала участі в батьківських зборах, уникала комунікації з іншими батьками, зокрема з матір'ю потерпілого. Зазначила, що на момент події мала вихідний день, однак вирішила не звертатися до вчителів за з'ясуванням обставин.
Також стверджувала, що відео, на якому її донька плюється в обличчя потерпілому, їй надсилалося, однак вона не вжила жодних дій, окрім написання повідомлення у відповідь. За її словами, ОСОБА_13 «захищалась» і не знала про жодну «стрілку».
Щодо звинувачення у побитті малолітнього потерпілого заперечила повністю, повторюючи, що не застосовувала жодного фізичного впливу, лише жестикулювала. Пояснення щодо слів, сказаних потерпілому, дала неповні, вказавши: «я сказала, щоб більше не підходив до моєї доньки, точно не пам'ятаю, був емоційний стан».
Обвинувачена також заявила, що вся ситуація, на її думку, є результатом змови проти неї та її родини: класного керівника, інших учнів, свідків, батьків потерпілого. Медичні документи, що підтверджують тілесні ушкодження у ОСОБА_10 , вона назвала сфальсифікованими і припустила, що вони були створені батьками потерпілого.
На запитання суду визнала, що відмовлялась від особистого спілкування з матір'ю потерпілого, пояснивши це тим, що «не хотіла спілкуватися». Також підтвердила, що не знає точного віку потерпілого, припустила, що він міг бути і дорослим, хоча він навчався в одному класі з її донькою.
5.4 Показання малолітнього свідка ОСОБА_18 .
Допит малолітнього свідка ОСОБА_18 відбувався в режимі відеоконференції за участю психолога та законного представника, особу якого було підтверджено через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», що забезпечує дотримання процесуальних гарантій, передбачених КПК України для участі малолітніх осіб у кримінальному провадженні.
Свідок ОСОБА_18 суду повідомив, що після закінчення навчального дня він разом із потерпілим ОСОБА_10 виходив зі школи. У цей момент до них підійшла мати ОСОБА_13 , яка схопила потерпілого за руку, відтягнула його вбік та нанесла удар по голові. Свідок також згадав, що коли він просив припинити наносити удари, мати ОСОБА_13 звернулась до нього зі словами: «щоб не чіпав її доньку, а то вдарю і тебе». Після цього вона залишила територію навчального закладу разом з донькою.
Свідок також підтвердив, що в класі між ОСОБА_13 та ОСОБА_10 відбувався конфлікт, під час якого, за його словами, дівчина плюнула в ОСОБА_10 , а також ручкою повела по його руці, після чого той її штовхнув, однак вона не впала.
На запитання прокурора він зазначив, що спершу дружив і з ОСОБА_13 , але згодом припинив спілкування через її грубу, конфліктну поведінку, зокрема крики на однокласників і агресивне ставлення.
На уточнювальне запитання обвинуваченої ОСОБА_18 заперечив факт того, що ОСОБА_10 нібито вдарив ОСОБА_13 об парту або стіну, зазначивши, що такого не бачив.
5.5 Показання свідка ОСОБА_20 .
Свідок ОСОБА_20 , яка мешкає у тому ж будинку, де розташована школа, пояснила, що у день події у вересні (дата їй не пригадується) прийшла до школи за своїм сином, який навчається в одному класі з потерпілим ОСОБА_10 . Вона стояла внизу сходів, коли син повідомив їй, що ОСОБА_13 нібито «призначила стрілку» у дворі школи. Після цього свідок почула крики, обернулась і побачила, як жінка, яку вона ідентифікувала як матір ОСОБА_13 , впритул стоїть біля ОСОБА_10 . Самого факту нанесення удару свідок не побачила, однак помітила загрозливу поведінку, вербальну агресію і жести, що супроводжувалися погрозами.
Свідок не змогла точно сказати, чи тримала обвинувачена ОСОБА_10 за тіло, але зазначила, що рука в неї була розташована нижче голови хлопчика. Після інциденту вона підійшла до ОСОБА_10 , запитала, що сталося, і той відповів їй: «мене вдарили». Вона також уточнила, чи є в нього вдома батьки, і трохи його провела.
Свідок зазначила, що ОСОБА_13 в момент конфлікту перебувала поруч із матір'ю та посміхалась, а коли матір викрикувала фрази, робила це голосно, на емоціях, на весь двір. ОСОБА_10 в цей момент мовчав і виглядав пригнічено.
За словами свідка, її син повідомляв їй, що між ОСОБА_10 і ОСОБА_13 був конфлікт у класі, ОСОБА_13 плювалася, вживала лайку, а також погрожувала «стрілкою». Її син самостійно записав коротке відео тривалістю 12 секунд, на якому, за словами свідка, ОСОБА_13 плює у ОСОБА_10 , який мовчки сидить за партою. Відео знімалось, ймовірно, під час перерви.
При цьому свідок визнала, що не знає, з чого саме почався конфлікт, і хто був ініціатором. Її син повідомляв лише про поведінку ОСОБА_13 , не вказуючи, чи відбувалась якась провокація з боку ОСОБА_10 .
5.6 Показання свідка ОСОБА_11 .
Свідок ОСОБА_11 , яка є матір'ю потерпілого, повідомила, що 12 вересня 2023 року отримала телефонний дзвінок від чоловіка, який сказав, що їхній син повернувся зі школи заплаканий і розповів, що його вдарила мама однокласниці.
Свідок зазначила, що самостійно зателефонувала до обвинуваченої, однак у відповідь отримала грубу лексику та погрози. Згодом їй подзвонила мати іншого учня, яка повідомила, що особисто удару не бачила, але чула характерний звук ("хлопок") і чула від дітей, що ОСОБА_13 нібито "призначала стрілку" з мамою проти потерпілого.
Після цього з невідомого номера зателефонував чоловік обвинуваченої, який, не представившись, сказав: «сподобалось получати по голові?», а також погрожував, що «повбивав би всіх», свідок зазначила, що має відповідний аудіозапис.
Свідок також розповіла, що на наступний день разом із сином звернулася до лікаря, де йому було діагностовано струс мозку, підтверджений додатковим обстеженням (МРТ), на якому виявлено ознаки змін. Крім того, за її словами, учні надсилали відео, на якому ОСОБА_13 плюється в її сина й вживає лайливі слова.
Свідок також підтвердила, що до конфлікту син розповідав про грубу поведінку ОСОБА_13 , зокрема випадки, коли вона плювалася, колола ручкою, лаялась та погрожувала, у тому числі на уроці.
5.7 Показання свідка ОСОБА_23 .
Свідок ОСОБА_23 , класний керівник, яка працювала з учнями, зокрема з потерпілим ОСОБА_10 протягом року, а з ОСОБА_13 близько двох тижнів, повідомила, що безпосередньо події, пов'язаної з конфліктом між дітьми, не бачила та дізналась про неї вже з чуток. У присутності свідка ОСОБА_13 та ОСОБА_10 не проявляли один до одного ворожого ставлення.
Свідок зазначила, що ОСОБА_13 не зверталась до неї зі скаргами на будь-яке фізичне насильство чи штовхання з боку однокласників. Натомість мати ОСОБА_10 того ж дня звернулась до неї з приводу події.
На питання прокурора свідок підтвердила, що ОСОБА_10 є спокійною та дружелюбною дитиною, тоді як ОСОБА_13 поводиться замкнуто, сидить окремо від інших учнів і не підтримує тісних контактів із класом. Водночас педагог зауважила, що в ОСОБА_13 іноді траплялись спалахи емоцій, пов'язані не з конфліктами з іншими дітьми, а з її внутрішнім станом. Свідок не володіла інформацією про те, чи відвідувала Карина шкільного психолога. Також вона пояснила, що переведення ОСОБА_13 до іншого класу відбулось уже після конфліктної події.
5.8 Показання свідка ОСОБА_26 .
Свідок ОСОБА_26 , яка на момент події працювала медичною сестрою в ліцеї, де навчалися обидві дитини, повідомила, що не пам'ятає обставин конфлікту між учнями, зокрема між ОСОБА_13 та ОСОБА_10 .
При цьому свідок підтвердила, що брала участь у внутрішньому обговоренні ситуації, яке відбувалося в кабінеті директора закладу після події.
Вона зазначила, що до неї ніхто з дітей за медичною допомогою у день інциденту не звертався. Також пояснила, що огляд ОСОБА_13 не проводився, оскільки не було відповідного звернення.
5.9 Показання свідка ОСОБА_28 .
У судовому засіданні був допитаний свідок захисту ОСОБА_28 , батько малолітньої ОСОБА_13 та чоловік обвинуваченої. Він повідомив, що безпосередньо не був присутній під час події, однак дізнався про інцидент зі слів своєї дружини (обвинуваченої) та доньки ОСОБА_13 .
За його словами, у день події йому зателефонувала дружина й повідомила, що їхню доньку вдарив однокласник. Пізніше він нібито зв'язався телефоном з матір'ю хлопчика, проте розмова не була конструктивною. Свідок повідомив, що ОСОБА_13 розповіла йому, що під час конфлікту у класі ОСОБА_10 шарпав її та вдарив об стіну, після чого у неї були синці, а також виникла підозра на струс мозку. Зазначив, що його дружина зверталася до лікаря та поліції, однак будь-які документи про це у суді не оголошувались.
Свідок охарактеризував доньку як замкнену, інтровертовану, зазначив, що вона важко переносить емоційні навантаження, не любить тілесний контакт та втручання у свій особистий простір. Повідомив, що ОСОБА_13 згодом відвідувала психолога через пережитий стрес, однак до події психологічної допомоги не потребувала.
На запитання суду підтвердив, що ОСОБА_13 розповідала йому про те, що штрикнула однокласника ручкою, бо «її довели». Також зазначив, що не виключає, що в емоціях міг сказати фразу про «прострелити ноги», однак заперечив, що дитина могла це почути.
Пояснив, що мав обмежений контакт із родиною у зв'язку з військовою службою, однак обізнаний із загальними проблемами доньки у класі, зокрема з конфліктами, образами та проханнями перевести її в інший навчальний колектив. Наголосив, що намагався вирішити ситуацію, проте вказав на конфлікт із класним керівником та іншими батьками, які, за його словами, мали упереджене ставлення до родини ОСОБА_29 .
На уточнюючі запитання суду свідок визнав, що про окремі обставини, зокрема синці та струс, дізнався лише з матеріалів справи, а не від дитини, і що особисто не був свідком жодного з конфліктів між дітьми.
5.10 Показання спеціаліста ОСОБА_30 .
Незважаючи на те, що виклик спеціаліста для надання висновку та участі в судовому розгляді ініціювала сторона захисту, належних процесуальних дій для забезпечення його прибуття захисником та обвинуваченою здійснено не було.
У зв'язку з цим, судом було самостійно вжито заходів комунікації зі спеціалістом, що врешті забезпечило його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Під час свого допиту спеціаліст ОСОБА_31 підтвердив свою кваліфікацію, зазначивши, що має відповідні сертифікати, проходив навчання, тестування та співбесіди, має великий досвід участі в більш як 500 слідчих діях за участю дітей, зокрема й у резонансних кримінальних провадженнях.
Він пояснив, що під час візуального спостереження за дитиною під час слідчої дії (яка фіксувалась на відео), він зафіксував ознаки психоемоційного напруження (кашель, зміни в диханні, пригнічення), які свідчать про реакцію на травмуючий фактор.
За словами спеціаліста, дитина під час опитування повідомила, що її однокласниця ОСОБА_13 вдарила його ручкою під час конфлікту в класі, а згодом її мати ОСОБА_9 підійшла до нього біля школи, вдарила по голові й висловила погрози щодо нього та його батьків. Спеціаліст вказав, що така ситуація має всі ознаки психотравмуючої події для малолітньої особи, зокрема з урахуванням несподіваності, різниці у віці та статусі між учасниками, а також характеру висловлювань.
Пояснюючи методику оцінки, ОСОБА_31 вказав, що так звані «етапи» допиту дитини, на які посилався захисник, ґрунтуються на методичних рекомендаціях, а не на нормативно-обов'язкових актах, і їх застосування є доцільним лише за потребою. У цьому випадку, на його думку, проведене опитування відповідало критеріям допустимості та не містило психологічного тиску.
На уточнення про ознаки фізичного болю, спеціаліст зазначив, що візуально фіксував зміну психоемоційного стану дитини, а також те, що, за словами потерпілого, фізичний вплив викликав у нього негативні тілесні відчуття. Крім того, вказав, що емоційна реакція дитини з'явилася після згадки про удар від обвинуваченої, що, на думку спеціаліста, вказує на зв'язок між насильницькою дією та психологічним станом малолітнього.
Спеціаліст також підтвердив, що опитування було зафіксовано на відео, і сам висновок є додатковим документом до цього відеозапису. Він уточнив, що повна картина події може бути встановлена лише шляхом перегляду відеоматеріалу, який зберігається в матеріалах досудового розслідування.
VI. Письмові докази, надані стороною обвинувачення
6.1 Документи щодо початку досудового розслідування
1) З матеріалів справи вбачається, що 12.09.2023 до Дарницького управління поліції у місті Києві звернулася громадянка ОСОБА_11 із повідомленням про те, що близько 12:30 год. того ж дня, на території Ліцею № 303, її малолітньому сину ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було завдано удару долонею в область потилиці з боку ОСОБА_9 (т. 1, арк. 63).
2) На підставі вказаного повідомлення 13.09.2023 було внесено відповідні відомості до ЄРДР за № 12023105020002117 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України (т. 1, арк. 57), а згодом провадження було перекваліфіковане на ч. 1 ст. 126 КК України (т. 1, арк. 62).
3) У межах досудового розслідування постановами від 13.09.2023 призначено групу дізнавачів (т. 1, арк. 58-59). та групу прокурорів (т. 1, арк. 60-61), відповідальних за проведення розслідування. У постановах зазначені прізвища всіх уповноважених осіб та визначено старших груп.
4) Рапорт поліції за результатами виїзду на місце події містить короткий опис встановлених обставин, зокрема факт звернення матері потерпілого, проведення первинної перевірки за місцем проживання обох сторін конфлікту та первинного документування події (т. 1, арк. 64).
6.2 Документи щодо фізичного та психологічного стану малолітнього потерпілого
1) Судово-медичні експертизи були проведені 13.09.2023 (перша) та з 13.10.2023 до 14.11.2023 (друга) на підставі направлення та постанови слідчого щодо малолітнього потерпілого ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ). У межах експертиз досліджувалися обставини щодо характеру, механізму, часу, локалізації, ступеня тяжкості, кількості та наявності тілесних ушкоджень. За результатами огляду, вивчення матеріалів кримінального провадження та попередніх експертних висновків, експерт не виявив у потерпілого жодних тілесних ушкоджень. Єдина скарга біль при пальпації потиличної ділянки, яка не супроводжувалась зміною кольору шкіри чи іншими ознаками ушкодження. З огляду на відсутність об'єктивних клінічних проявів, висновок містить однозначне твердження: «будь-яких тілесних ушкоджень не виявлено» (т. 1, арк. 87-95).
2) Відповідно до постанови старшого дізнавача Дарницького УП ГУНП у м. Києві від 02.11.2023 (т. 1, арк. 76-77), психолог ОСОБА_32 була залучена на підставі доручення (т. 1, арк. 74-75) до проведення допиту малолітнього свідка ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у рамках кримінального провадження № 12023105020002117. Допит проведено 03.11.2023 у кімнаті дружній до дитини в Центрі сім'ї Дарницького району м. Києва із дотриманням методики «Зелена кімната».
Зі змісту висновку вбачається, що у процесі допиту дитина встановила контакт зі спеціалістом, орієнтувалась у поставлених питаннях, відповідала впевнено, логічно, за змістом і послідовно викладала події, які сталися 12.09.2023. Тімур повідомив, що у нього хороші відносини з однокласниками. Згадував про конфліктні ситуації в класі, зокрема за участі ОСОБА_13 . У присутності психолога ОСОБА_18 розповів, що у той день під час уроку ОСОБА_13 підійшла до його однокласника ОСОБА_10 , сказала: «ти мене дістав», а потім її мати (обвинувачена ОСОБА_9 ) підійшла після уроків та вдарила ОСОБА_10 по потилиці. Зазначив, що дорослих поруч у цей момент не було, охоронець знаходився далеко, а після інциденту вони з ОСОБА_13 пішли. За результатами проведеного опитування психолог визнала допит достовірним, підтвердила, що хлопець чітко пригадував події (т. 1, арк. 76-80).
3) Відповідно до постанови старшого дізнавача Дарницького УП ГУНП у м. Києві від 11.10.2023 (т. 1, арк. 65-66), психолог ОСОБА_31 був залучений на підставі доручення (т. 1, арк. 67-68) до проведення допиту малолітнього потерпілого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у рамках кримінального провадження № 12023105020002117. Допит проведено 13.10.2023 у кімнаті дружній до дитини в Центрі сім'ї Дарницького району м. Києва із дотриманням методики «Зелена кімната».
За результатами спостереження та аналізу поведінкових реакцій під час вільної розповіді було встановлено: дитина володіє належним рівнем логічного мислення, пам'яті та вербального самовираження; під час розповіді про епізод нанесення удару обвинуваченою ОСОБА_9 у дитини спостерігались ознаки тривожності, зміна тембру голосу, спроби підібрати слова, напруга м'язів рук, прискорене дихання, підняття брів і розширення очей, що свідчить про емоційно значущу та травматичну подію; опис подій був логічним, послідовним, відповідним до віку дитини, без ознак зовнішнього впливу; дитина чітко відокремлювала власні переживання від подій, давала змістовні відповіді на запитання щодо обставин конфлікту з ОСОБА_13 та подальшої поведінки її матері.
У висновку спеціаліста вказано, що під час відтворення обставин нанесення удару з боку обвинуваченої дитина виявляла стійкі ознаки психоемоційного збудження, які свідчать про наявність психотравмуючого досвіду, а самі події мають ознаки фізичного насильства (т. 1, арк. 69-73).
6.3 Інші документи, які мають значення у цьому кримінальному провадженні
1) Надана характеристика на ім'я ОСОБА_10 , 2013 року народження, учня 5-Д класу ліцею № 303 м. Києва. У документі зазначено, що під час навчання він зарекомендував себе як спокійний, дисциплінований, дружелюбний учень. Має добре розвинене логічне мислення, гарну пам'ять, зорове і слухове сприйняття. Особливо тягнеться до предметів природничого циклу. Участь у навчальному процесі періодично ускладнюється хворобами. Активно долучається до життя класу, є стриманим, урівноваженим, самокритичним, товариським, щирим, емоційним. Мати бере активну участь у шкільному житті (т. 1, арк. 81).
2) Лист директора ліцею № 303 у якому зазначено, що родини ОСОБА_33 та ОСОБА_29 не звертались до керівництва закладу освіти з питань, пов'язаних із конфліктами між дітьми. Директором підтверджено, що офіційної інформації про булінг не надходило. У зв?язку з конфліктною ситуацією було прийнято рішення про переведення учениці ОСОБА_13 з 5-Б до 5-Д класу згідно з наказом директора від 11.10.2023 (т. 1, арк. 85).
3) До справи долучено рапорти та вимоги, що підтверджують факт направлення запитів до медичних установ щодо стану здоров'я потерпілої ОСОБА_13 , а також отримання відповіді, що дана дитина є малолітньою, а тому не підлягає обслуговуванню в КМКЛ № 1, де нібито проводився огляд (т. 1, арк. 82-84).
6.4 Документи, що характеризують обвинувачену
1) До матеріалів справи долучено довідки, які засвідчують, що ОСОБА_9 : не перебуває під наглядом лікаря-психіатра; не перебуває на обліку в наркологічному диспансері; не значиться в базах ІПП «Адмінпрактика» МВС як особа з адміністративними правопорушеннями; має дійсний паспорт громадянки України (т. 1, арк. 96-100).
VII. Оцінка доказів у справі
7.1 Оцінюючи докази в їх сукупності відповідно до вимог ст. 94 КПК України, суд повторює, що ключовим питанням у цій справі є з'ясування обставин конфлікту, що стався між обвинуваченою ОСОБА_9 та малолітнім потерпілим ОСОБА_10 , а також встановлення факту застосування до останнього фізичного насильства з боку обвинуваченої.
7.2 Для цілісної оцінки зібраних у судовому засіданні доказів, суд насамперед аналізує письмові докази сторони обвинувачення, які становлять об'єктивну основу для встановлення факту події, фіксують хронологію досудового розслідування, стан здоров'я потерпілого, а також поведінку обвинуваченої після події. Саме ці докази не залежать від суб'єктивного сприйняття учасників події, а тому є ключовими для початкової побудови фактичної картини справи, на тлі якої вже оцінюються показання, надані потерпілим та свідками з боку обвинувачення, які безпосередньо стосуються встановлення факту вчинення обвинуваченою дій, інкримінованих їй стороною обвинувачення. Після цього суд перейде до аналізу пояснень самої обвинуваченої та свідка, що був допитаний на її захист.
7.3 Така послідовність зумовлена логікою дослідження доказів, а саме: від встановлення обставин події та сприйняття її очевидцями до позиції особи, яка заперечує свою вину.
7.4 Оцінка первинних документів у контексті допустимості та належності
7.4.1 Суд вважає, що витяг з ЄРДР, рапорт працівника поліції, протокол прийняття заяви, а також постанови про зміну правової кваліфікації, про визначення групи прокурорів і дізнавачів, засвідчують факт звернення, офіційного початку досудового розслідування, належність сторін процесу та обставини первинного документування події.
Зазначені документи складені уповноваженими посадовими особами в межах їхніх повноважень, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
7.4.2 Сторона захисту наполягала, що витяг з ЄРДР не може бути доказом вини обвинуваченої.
Суд погоджується з тим, що згідно з ч. 2 ст. 84 КПК України витяг з ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів, оскільки реєстр є лише електронною базою даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до реєстру.
Вказану позицію висловлено у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (постанова від 09 вересня 2020 року у справі № 761/28347/15-к, провадження № 51-500км18).
Однак, суд не поділяє позицію захисту в частині оцінки цього витягу як способу обґрунтування невинуватості обвинуваченої. Витяг не може бути покладений в основу доказування вини, і його згадка у справі не нівелює інших доказів сторони обвинувачення.
7.4.3 Також частково суд погоджується із доводами сторони захисту в тій частині, що рапорт працівника поліції від 12.09.2023 сам по собі не містить самостійно встановлених обставин події та загалом в розумінні ст. 84 КПК України теж не є доказом.
Вказану позицію висловлено у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (постанова від 13 червня 2024 року у справі № 2512/183/19, провадження № 51-5038км23).
Хоча й одночасно суд сприймає вказаний документ як такий, що фіксує зміст телефонного повідомлення, отриманого черговою частиною. У цьому сенсі рапорт лише відображає факт звернення, а не підтверджує чи спростовує обставини, викладені заявницею.
Таким чином, суд не бере зазначений рапорт до уваги як доказ винуватості або невинуватості обвинуваченої, а розцінює його виключно як формальну фіксацію звернення громадянки до поліції, що не має доказової самостійності в межах оцінки фактичних обставин події.
7.4.4 Оцінюючи доводи сторони захисту щодо його заперечень на постанову дізнавача про зміну правової кваліфікації кримінального правопорушення з ч. 1 ст. 125 КК України на ч. 1 ст. 126 КК України, суд вважає їх необґрунтованими.
Варто знову ж таки вказати, що така постанова не є доказом у розумінні ст. 84 КПК України, а є процесуальним актом дізнавача, який не самостійно підтверджує вину обвинуваченої, а лише відображає оцінку дізнавачем отриманих на той момент даних та уточнення правової кваліфікації діяння.
Відтак, суд критично оцінює ці доводи сторони захисту як твердження заради тверджень, що не підтверджені жодними об'єктивними даними та спрямовані виключно на формування видимості порушення процедури.
7.4.5 Стороною захисту було висловлено наполегливі застереження щодо допустимості протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення, з огляду на те, що у ньому відсутній підпис заявниці ОСОБА_11 в графі, яка підтверджує ознайомлення з кримінальною відповідальністю за завідомо неправдиве повідомлення про злочин.
Проте, суд не вбачає підстав для визнання такого документа недопустимим доказом лише з цієї формальної підстави, з огляду на наступне.
По-перше, зазначений протокол містить всі інші необхідні реквізити, у тому числі підпис заявниці у графі про отримання роз'яснення її прав, підпис особи, що прийняла заяву, а також інші ознаки його автентичності. Усі ці дані свідчать про те, що документ фактично складений і є наслідком реального звернення ОСОБА_11 до органу досудового розслідування й її обізнаності щодо наслідків у разі повідомлення неправдивих відомостей.
По-друге, відсутність підпису саме в цій конкретній графі «про роз'яснення відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення» не нівелює факту самого подання заяви, її реєстрації в ЄРДР та вчинення за її наслідками невідкладних процесуальних дій.
По-третє, відсутність підпису у відповідній графі може бути наслідком технічної помилки при складанні протоколу або неуважності посадової особи, що його оформлювала, однак це не свідчить про відсутність змісту попередження чи його ігнорування. З урахуванням того, що підпис заявниці в інших місцях наявний, суд вважає недоречним тлумачити зазначену формальність як підставу для нівелювання достовірності викладених у заяві обставин.
По-четверте, слід звернути увагу на обставину, що в результаті розгляду справи судом об'єктивно встановлено сам факт події, яка однозначно має ознаки кримінального правопорушення, а саме: умисного завдання удару долонею малолітній особі. Відтак, за відсутності доказів навмисного введення в оману правоохоронних органів з боку заявниці, сама ця обставина спростовує будь-які припущення про завідомо неправдивий характер повідомлення.
Таким чином, суд розцінює посилання захисту на відсутність окремого підпису в одній з технічних граф протоколу як надмірно формалізовану та штучну підставу, яка не має істотного значення для визнання цього доказу недопустимим.
7.4.6 Окрім цього, захист наголошував, що мати потерпілого звернулась до поліції лише через 6 годин після події.
Суд зазначає, що сам по собі часовий проміжок між подією та зверненням до правоохоронців не свідчить про недостовірність повідомлення або про відсутність наслідків. Адже зволікання зі зверненням не заперечує факту вчинення правопорушення, особливо якщо йдеться про випадок із малолітнім потерпілим та конфліктною ситуацією в освітньому середовищі.
7.4.7 Також захисник просив взяти до уваги, що медичний огляд потерпілого проведено лише наступного дня, водночас ні фото, ні відео ушкоджень батьками потерпілого зафіксовано не було.
З цього приводу суд вказує, що факт звернення до лікаря наступного дня не свідчить про відсутність симптомів, а лише про їх неекстрений характер.
Загальновідомо, що у дітей часто бувають відстрочені скарги, а рішення про візит до лікаря залежить від низки чинників, зокрема часу доби, психоемоційного стану дитини, а також первинного враження батьків про серйозність ситуації.
При цьому судово-медична експертиза також підтвердила наявність скарг, хоч і не виявила тілесних ушкоджень, що цілком відповідає складу ст. 126 КК України, де саме біль, а не травма, є результатом вчиненого посягання.
Вимога захисника про надання візуального підтвердження (фото або відео) стану малолітньої особи є хибною з огляду на вік потерпілого та характер події.
У кримінальному процесі достовірність показань не залежить від наявності зйомки болю чи нудоти. Тим більше, що відповідна реакція дитини була підтверджена не лише його власними словами, але й показаннями інших свідків та висновком спеціаліста-психолога, який зафіксував емоційну реакцію, що не могла бути змодельована або нав'язана.
Суд повторює, що значення первинних документів полягає виключно у підтвердженні дотримання процесуального порядку та процедурних засад початку розслідування. Також зазначене є важливим для оцінки належності подальших дій сторони обвинувачення, зокрема збору інших доказів.
7.5 Оцінка судово-медичних висновків
Суд встановив, що судово-медичний висновок від 13.09.2023 № 041-1604-2023 та експертний висновок від 14.11.2023 № 042-1747-2023 підтверджують, що тілесних ушкоджень у малолітнього потерпілого не виявлено, але зафіксовано скарги на фізичний біль при пальпації потиличної ділянки.
Як вважає суд, такі дані не спростовують факту заподіяння удару, а, навпаки, узгоджуються із специфікою кваліфікації за ч. 1 ст. 126 КК України, склад якої передбачає саме заподіяння фізичного болю без обов'язкового встановлення тілесних ушкоджень.
У свою чергу захист наполягав на недопустимості направлення на судово-медичне обстеження та нібито симулювання болю потерпілим.
З цього приводу суд зазначає, що направлення на судово-медичне обстеження не є доказом вини обвинуваченої, а процесуальним документом, який передує отриманню висновку експерта. Тому посилання захисника на його недопустимість як доказу є юридично хибним і не впливає на оцінку експертного висновку по суті. Водночас сама наявність направлення підтверджує дотримання належної процедури збору доказів.
Що стосується доводів захисту про симуляцію болю, суд вважає такі твердження ґрунтуються виключно на суб'єктивному припущенні і жодним об'єктивним доказом, включаючи медичні чи психологічні висновки, не підтверджені. При цьому суд забігаючи наперед зазначить, що спеціалісти, які працювали з потерпілим, не зафіксували ознак симуляції чи ознак неправдивості в описі події.
Таким чином, аргументи захисту про нібито фальсифікацію чи формальний характер направлення на експертизу, а також твердження про симуляцію болю, є безпідставними.
7.6 Оцінка висновку спеціаліста стосовно малолітнього свідка ОСОБА_18 .
Суд бере до уваги зміст зазначеного висновку психолога, який документально відображає психологічні аспекти та комунікативні характеристики допиту, що має значення для оцінки достовірності та емоційного стану дитини під час розповіді про подію.
Відповідаючи на доводи сторони захисту щодо нібито недопустимості висновку спеціаліста за результатами проведеного допиту малолітнього свідка ОСОБА_18 через «позасудові свідчення» та відсутність відеозапису допиту, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Суд звертає увагу, що висновок спеціаліста, складений за результатами допиту малолітнього свідка, не є показаннями в процесуальному розумінні. Суд оцінює цей висновок не як самостійний доказ факту заподіяння удару, а як допоміжне джерело для перевірки послідовності й природності сприйняття події малолітнім свідком.
Наступне суд відзначає, що у цьому випадку відеозапис не є обов'язковим способом фіксації допиту, якщо інше не встановлено законом або не вимагалося стороною захисту до моменту проведення цієї дії. У справі відсутні дані про клопотання захисту щодо забезпечення запису чи участі у допиті, а тому ці заперечення є постфактум і спрямовані на дискредитацію вже отриманих результатів, без обґрунтування порушення прав захисту на цій стадії.
Ще одним аспектом, на який звертає увагу суд є те, що висновок спеціаліста відображає як малолітній ОСОБА_18 охоче контактував, давав логічні відповіді, перебував у стабільному психоемоційному стані та не виявляв ознак підказаності чи штучності в описі обставин події. Захисник не надав жодних об'єктивних даних про викривлення цього висновку або упередженість спеціаліста, натомість вкотре обмежився загальними припущеннями.
Це дає підстави вважати, що зазначений висновок спеціаліста є допустимим та належним доказом, використовується не як процесуальний допит, а як допоміжний інструмент перевірки правдивості викладеного малолітнім свідком, і жодних порушень права на захист при його складанні не виявлено.
7.7 Оцінка висновку спеціаліста стосовно малолітнього потерпілого ОСОБА_10 .
Суд враховує вказаний експертний висновок, адже допит здійснювався із дотриманням вікових і психоемоційних особливостей дитини, з урахуванням методичних рекомендацій, погоджених із міжнародними стандартами поводження з дітьми, залученими до кримінального провадження. У висновку спеціаліста вказано, що під час відтворення обставин нанесення удару з боку обвинуваченої дитина виявляла стійкі ознаки психоемоційного збудження, які свідчать про наявність психотравмуючого досвіду, а самі події мають ознаки фізичного насильства.
Узагальнюючи, вказаний висновок містить чітко структуровану оцінку поведінкових, емоційних та когнітивних реакцій дитини та є важливим доказом при оцінці достовірності його показань, оскільки підтверджує відсутність вигадки та наявність глибокої емоційної реакції на конкретну подію.
Сторона захисту у судовому засіданні висловила заперечення проти врахування висновку спеціаліста-психолога, який брав участь під час досудового допиту потерпілого ОСОБА_10 , посилаючись на такі аргументи: по-перше, що висновок не є експертним дослідженням у розумінні КПК України; по-друге, що стороні захисту не було відкрито відеозапису допиту дитини під час досудового розслідування; і, по-третє, що у ході такого допиту спеціаліст нібито вдавався до навідних запитань.
Водночас, на переконання суду, наведені доводи захисту не мають правового чи доказового значення для цілей цього провадження з огляду на таке.
Перший аспект, спеціаліст, залучений до участі у досудовому допиті малолітнього потерпілого, діяв у межах своїх повноважень, передбачених КПК України, а саме для забезпечення психологічного супроводу та захисту інтересів дитини під час слідчої дії. Висновок спеціаліста не є замінником процесуального допиту чи експертизою, а відображає професійне спостереження за емоційним, психологічним та загальним станом дитини на момент допиту. Відтак, суд цей висновок, так само як і попередній, сприймає не як джерело показань потерпілого, а як допоміжний доказовий матеріал, що стосується виключно оцінки вразливого стану дитини.
Другий аспект, в межах судового розгляду малолітній потерпілий ОСОБА_10 був безпосередньо допитаний у судовому засіданні, за участі сторони захисту, яка мала можливість поставити йому будь-які запитання. Водночас цим самим було забезпечено принцип безпосередності та змагальності судового процесу. Відтак жодна критична інформація з боку захисту не залишилася без можливості перевірки.
Останнє, на чому слід зупинитися, суд не сприймає твердження про «навідні запитання» як підставу для виключення чи недовіри до матеріалу, що не є основним джерелом доказування, а лише підтверджує додаткову контекстуальну інформацію щодо стану потерпілого. При цьому будь-які неточності у формулюваннях запитань не можуть нівелювати той факт, що сам допит у суді відбувся без ознак психологічного тиску або втручання сторонніх осіб.
Суд вкотре повторює, що наданий висновок спеціаліста сприймається судом виключно в межах його призначення як підтвердження психологічного стану малолітнього потерпілого, а не як джерело процесуальних показань.
7.8 Узагальнення письмової частини доказової бази
Таким чином, письмові докази, надані стороною обвинувачення, дозволяють суду окреслити загальні контури події, зафіксувати хронологію повідомлення про інцидент, хід досудового розслідування та психоемоційну реакцію малолітнього свідка і потерпілого на вказану подію.
Подальшу увагу суд приділяє аналізу та оцінці показань, які дозволяють глибше зрозуміти мотиви, обстановку та безпосередні обставини інциденту, що стали предметом судового розгляду.
7.9 Оцінка показань потерпілого ОСОБА_10 .
Показання потерпілого ОСОБА_10 , надані під час судового розгляду, суд вважає внутрішньо узгодженими та такими, що викликають довіру.
Так, потерпілий, незважаючи на свій вік, давав чіткі, послідовні та емоційно нейтральні відповіді, які були логічно викладені. Він описав, що внаслідок конфлікту з однокласницею ОСОБА_13 , до нього на подвір'ї школи підійшла її мати - обвинувачена та вдарила його по голові зі словами погроз.
Суд бере до уваги, що потерпілий чітко виклав основні факти конфлікту, не намагаючись перебільшити обставини чи перекласти всю відповідальність на іншу сторону. Так, зокрема, він визнав, що під час штовханини на перерві сам також відштовхнув ОСОБА_13 у відповідь. Крім того, потерпілий прямо вказав, що після інциденту самостійно вирішив вибачитися, не відчуваючи при цьому власної провини. Ця позиція свідчить про сформоване моральне розуміння ситуації та її психологічну складність для дитини.
Показання потерпілого є послідовними у всіх основних епізодах: погроза з боку ОСОБА_13 , заподіяння тілесного ушкодження шляхом проколу ручкою, плювок в обличчя, а також фізичний вплив та погроза з боку її матері.
Окрему переконливість його показанням надає реакція дитини після інциденту, такі як страх, фізичне нездужання, звернення до лікаря та подальше уникання спілкування з донькою обвинуваченої.
Ці показання корелюються з іншими, у тому числі наданими незацікавленими особами, що не пов'язані родинними стосунками з потерпілим, аналіз яких буде наведено далі, що в сукупності посилює переконливість викладених обставин.
7.10 Оцінка показань свідка ОСОБА_18 .
Показання малолітнього свідка ОСОБА_18 також визнані судом достовірними.
Він безпосередньо був очевидцем події та підтвердив, що бачив, як до ОСОБА_10 підійшла жінка (мати ОСОБА_13 ), вдарила його та висловила погрозу.
Його показання містили природні паузи, деталізацію, підтвердження поведінки ОСОБА_13 до конфлікту (плювки, лайка, використання ручки для фізичного впливу), і не містили слідів навченості чи заангажованості.
Показання свідка ОСОБА_18 узгоджуються з розповіддю потерпілого та непрямо із висновком спеціаліста-психолога, який оцінював емоційний стан ОСОБА_10 .
7.11 Оцінка показань свідка ОСОБА_20 .
Свідок ОСОБА_20 (мати однокласника) не була очевидцем безпосереднього моменту удару, однак перебувала на місці події, бачила обвинувачену, яка агресивно спілкувалася з потерпілим, чула погрози, які супроводжували конфлікт, підтвердила пригнічений стан ОСОБА_10 після інциденту.
Крім того, вона зазначила, що її син записав відео, на якому видно, як ОСОБА_13 плює в ОСОБА_10 , що ще раз ілюструє агресивний фон взаємодії до кульмінації подій.
7.12 Оцінка показань матері потерпілого ОСОБА_11 .
Після завершення допиту всіх свідків прокурор заявила клопотання про допит законного представника потерпілого ОСОБА_11 у якості свідка.
Сторона захисту заперечувала проти його задоволення, посилаючись на те, що така особа вже бере участь у провадженні в іншому процесуальному статусі, а також законний представник не допитувалась під час досудового розслідування та відповідно її показання не відкривались стороні захисту у порядку, передбаченому ст. 290 КПК України.
Разом з тим, суд звертає увагу, що КПК України не містить обмежень щодо допиту законного представника як свідка у випадку, якщо вона володіє інформацією, що має значення для справи, і така інформація не була предметом попереднього розгляду.
Наявність статусу законного представника не виключає можливості давати показання, якщо особа була безпосереднім свідком подій або володіє даними щодо обставин, які підлягають доказуванню. У цьому випадку прокурором обґрунтовано доведено, що такі відомості не були предметом дослідження на досудовому етапі, що дозволяє допит у судовому засіданні з дотриманням принципів змагальності та забезпечення прав сторони захисту.
З урахуванням викладеного, а також з метою повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин кримінального провадження, суд визнав за необхідне допитати законного представника потерпілого як свідка та задовольнив відповідне клопотання прокурора.
Так, мати потерпілого, ОСОБА_11 , надаючи свідчення як свідок підтвердила, що дитина одразу повідомила про факт побиття, описала його психоемоційний стан, характер травми та подальші наслідки, у тому числі звернення до лікаря, діагностування струсу мозку та звернення до поліції. Вона також підтвердила отримання прямих погроз від батька ОСОБА_13 та надала інформацію про відповідне аудіо.
Наявність таких дій після інциденту свідчить про негайну реакцію матері та підвищує довіру до її показань, які є логічно послідовними та не суперечать іншим доказам у справі.
Ці показання становлять важливу частину доказової бази, оскільки допомагають суду встановити обставини пов'язані з безпосередньою реакцією після інциденту, станом потерпілого та наслідками для його здоров'я.
7.13 Оцінка показань педагогів
Класний керівник, допитана в судовому засіданні, надала показання, що характеризують поведінку ОСОБА_13 як конфліктну. Вказала, що дівчинка не налагодила дружніх стосунків із класом, поводилась емоційно, не завжди стримано. Педагогічні методи впливу результату не дали, а сама обвинувачена як мати проявляла незацікавленість у конструктивному розв'язанні шкільних конфліктів.
Ці показання узгоджуються з позицією малолітнього потерпілого та свідка ОСОБА_18 , які заявляли, що відносини з ОСОБА_13 не складались, а також з версією подій, відповідно до якої причиною втручання обвинуваченої став побутовий конфлікт між дітьми, що мав одиничний характер і не був системним знущанням.
Медичний працівник навчального закладу підтвердила, що 12 вересня 2023 року ОСОБА_13 до медичного кабінету не зверталась, не висловлювала скарг на стан здоров'я, не фіксувались ознаки забоїв, непритомності чи потреби в медичному втручанні. Свідчення медпрацівниці прямо спростовують твердження обвинуваченої про «ймовірний струс мозку» у доньки, та підтверджують, що інформація про нібито тяжкий стан дитини після конфлікту є перебільшенням або свідомо викривленою версією подій.
Показання обох свідків є логічними, незаангажованими, не містять суперечностей, ґрунтуються на власному сприйнятті подій та виконанні трудових обов'язків. Їхні свідчення мають підвищену доказову цінність, оскільки надані особами, які є педагогічними та медичними працівниками закладу освіти, де стався інцидент.
У сукупності з іншими доказами ці свідчення підтверджують, з одного боку відсутність з боку потерпілого ОСОБА_10 систематичної агресії щодо ОСОБА_13 , на чому постійно робила акцент сторона захисту протягом всього судового розгляду, а з іншого, факт встановленої реакції та дій з боку обвинуваченої стосовно малолітньої дитини.
7.14 Оцінка показань спеціаліста ОСОБА_36 .
Суд також під час судового розгляду заслухав спеціаліста ОСОБА_37 , який складав висновок за результатами допиту малолітнього потерпілого.
Під час допиту в судовому засіданні спеціаліст підтвердив факт участі в проведенні зазначеної слідчої дії, наявність відповідної фахової кваліфікації, сертифікатів, а також великий практичний досвід та участь у понад 500 слідчих діях за участі дітей, включаючи резонансні справи.
На поставлені питання захисту спеціаліст надав вичерпні пояснення, зокрема, щодо методик, які застосовувались при проведенні допиту (в межах моделі «Зелена кімната»), уточнив, що відеофіксація допиту велась і зберігається у матеріалах кримінального провадження, а висновок є письмовою складовою цієї слідчої дії.
У відповідях на спроби захисника поставити під сумнів повноту або об'єктивність висновку, спеціаліст послідовно пояснив, що методики, на які посилається захист, не мають обов'язкового нормативного статусу, а обсяг питань і форма взаємодії із дитиною визначається виключно фахівцем залежно від реакцій та емоційного стану малолітнього.
Також вказав, що підставою для висновку про психотравмуючий характер події стали спостереження за емоційними реакціями дитини (зміна дихання, тембру голосу, жестів) саме після згадування обставин, пов'язаних із діями обвинуваченої ОСОБА_9 .
Спеціаліст чітко окреслив, що його завдання не оцінювати правдивість свідчень, а фіксувати психоемоційний стан та реакції дитини, що він і виконав у межах своєї компетенції.
Твердження, викладені у висновку, були підтверджені ним у суді, виглядали логічними та переконливими.
Суд не вбачає підстав сумніватися в неупередженості та професіоналізмі спеціаліста.
7.15 Пояснення свідка захисту та обвинуваченої
На противагу зазначеним доказам судом було досліджено пояснення обвинуваченої та її чоловіка, які, відповідно до процесуального статусу, становлять позицію сторони захисту.
7.15.1 Оцінка показань свідка ОСОБА_28 .
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_28 , батько ОСОБА_13 та чоловік обвинуваченої, надав показання, що в основному спирались на інформацію «зі слів» доньки та дружини, без особистої присутності під час інциденту.
Свідок намагався описати конфлікт як частину ширшого протистояння в класі, використовуючи образи на кшталт: « ОСОБА_10 був володарем цієї парафії», «проблемний клас», «булінг».
Разом із тим, об'єктивних підтверджень своїм твердженням він не надав.
Уточнив, що сам дізнався про ситуацію лише телефоном, без особистого контакту з учасниками події.
У своїх свідченнях визнав, що ОСОБА_13 повідомила йому про факт нанесення удару ручкою по ОСОБА_10 , однак це було виправдане тим, що її «довели». Так само визнав, що могли звучати фрази про «прострілення ніг», хоча й заперечив, що дитина могла їх чути.
Показання свідка мають виразне емоційне забарвлення, місцями навіть містять суб'єктивні оцінки, припущення та риторичні образи, що не підтверджені жодними доказами.
Також у відповідях на прямі запитання суду свідок плутався, визнавав, що деякі факти йому стали відомі лише з матеріалів справи, а не з безпосереднього спілкування з донькою, що підриває достовірність його оцінки стану дитини після інциденту.
З огляду на зазначене, суд оцінює свідчення ОСОБА_28 як захисну позицію родича, що має обмежену доказову цінність і не спростовує доказів сторони обвинувачення.
Його показання не заперечують ключових фактів, натомість лише опосередковано виправдовують неправомірну поведінку обвинуваченої.
7.15.2 Оцінка показань обвинуваченої ОСОБА_9 .
Обвинувачена вину не визнала, водночас у своїх показаннях підтвердила, що після телефонного дзвінка від доньки ОСОБА_13 прибула до навчального закладу, емоційно звернулась до потерпілого та просила його більше не чіпати її дитину.
При цьому вона заперечила будь-який фізичний контакт із ОСОБА_10 , стверджуючи, що лише «жестикулювала» у стані емоційного напруження.
Суд критично оцінює також спроби обвинуваченої пояснити ситуацію змовою з боку батьків потерпілого, класного керівника, інших учнів, а також припущеннями про «сфальсифіковані медичні документи», які вона не змогла підтвердити жодним доказом. Такі твердження мають характер голослівних припущень, позбавлені фактичного підґрунтя та виглядають як захисна тактика з явними ознаками уникання відповідальності.
Показання обвинуваченої, що вона «не знала скільки років ОСОБА_10 », і що «не мала часу, щоб з'ясувати ситуацію в школі», свідчать не про обережність чи неуважність, а про зневажливе ставлення до конфлікту, в який вона особисто втрутилась з позиції сили, будучи дорослою особою по відношенню до малолітньої дитини.
Таким чином, показання обвинуваченої є непереконливими, мають ознаки навмисної тактики захисту, спрямованої на заперечення очевидного, і не спростовують сукупності доказів, досліджених у судовому засіданні.
У зв'язку з цим, суд не бере їх за основу при встановленні фактичних обставин справи у частині заподіяння удару потерпілому.
Отже, весь доказовий масив сторони захисту зводиться до суб'єктивного заперечення, що не підкріплюється жодними незалежними чи об'єктивними джерелами.
VIIІ. Оцінка інших доводів сторони захисту та аналіз їх впливу на доведення обвинувачення
8.1 Щодо доводів захисника про порушення строків дізнання
Під час судового розгляду на стадії доповнень захисник обвинуваченої подавав клопотання про витребування з Офісу Генерального прокурора розширеного витягу з ЄРДР щодо кримінального провадження № 12023105020002117 від 13.09.2023.
Обґрунтовуючи необхідність такого витребування, захисник посилався на ймовірне порушення порядку дізнання, зокрема на те, що після повідомлення обвинуваченій про підозру 12.12.2023 дізнавач, на думку захисника, не продовжив строк дізнання у встановленому законом порядку і вручив повістки на дати, які нібито виходили за межі 72-годинного строку.
Разом з тим, після оголошення технічної перерви у судовому засіданні, прокурор надала до матеріалів провадження офіційні витяги з ЄРДР, які містять інформацію про перебіг досудового розслідування, включно з датами ухвалення відповідних процесуальних рішень, у тому числі про продовження строку дізнання.
Ураховуючи наведене, а також з огляду на те, що документи, надані прокурором, вичерпно спростували твердження захисту про порушення строків дізнання, суд мотивованою ухвалою відмовив у задоволенні клопотання захисника про витребування додаткових матеріалів з Офісу Генерального прокурора як таких.
У той же час, під час судових дебатів захисник повторно порушив питання про порушення строків дізнання, тому суд вважав за необхідне ще раз надати окрему оцінку цим доводам у межах судового висновку.
Дослідивши витяги надані прокурором, суд встановив наступне.
По-перше, рішення про продовження строку дізнання було внесене до ЄРДР у день його ухвалення, а саме 15.12.2023, що підтверджується технічною фіксацією у витягу.
По-друге, повістки були складені у межах продовженого строку дізнання, а отже, твердження захисника про їх вручення після «спливу» строку дізнання не відповідають дійсності.
По-третє, інші процесуальні рішення та дії сторони обвинувачення (повідомлення про підозру, вручення повісток, направлення обвинувального акта) також відповідають вимогам статей 276, 278, 291 КПК України.
Таким чином, доводи сторони захисту про недотримання строків дізнання не знайшли свого підтвердження, а надані прокурором документи достовірно спростовують заявлені підозри в порушенні закону під час досудового розслідування.
8.2 Щодо «надуманості» показань малолітнього свідка та потерпілого
Сторона захисту у своїй аргументації протягом всього судового розгляду намагалася поставити під сумнів достовірність показань малолітнього потерпілого ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_18 , називаючи їх надуманими.
Водночас ці твердження захисту не були підкріплені жодними доказами або логічно послідовними поясненнями. Захисники фактично обмежувались декларативною недовірою до змісту показань, не вказавши, у чому саме полягає їхня штучність або суперечність.
При цьому суд врахував послідовність та взаємне підтвердження показань всіх показань зі сторони обвинувачення, які незалежно один від одного описували обставини події, зокрема характер дій обвинуваченої, емоційний стан потерпілого після інциденту, а також контекст подій, що їм передував.
Так, показання потерпілого ОСОБА_10 знайшли підтвердження у свідченнях його друга ОСОБА_18 , матері потерпілого ОСОБА_11 , матері одного із учнів свідка ОСОБА_20 , а також класного керівника ОСОБА_23 та медичної сестри ОСОБА_26 .
Кожен із них описував подію з власного кута зору та сприйняття, однак при цьому всі ключові обставини, зокрема факт фізичного впливу, присутність обвинуваченої біля дитини, реакція самого потерпілого залишалися незмінними.
Така узгодженість свідчень при відсутності родинного чи особистого зв'язку між більшістю істотно підвищує достовірність зазначених доказів, а також підтверджує реальність вказаної події як факту.
8.3 Щодо доводів сторони захисту про провокацію з боку потерпілого та суперечливість захисної позиції
Сторона захисту у цьому кримінальному провадженні наполягала, що поведінка потерпілого ОСОБА_10 мала конфліктний, провокаційний характер, що нібито виправдовує емоційну реакцію обвинуваченої.
У своїх доводах сторона захисту посилалася на попередні непорозуміння між потерпілим та донькою обвинуваченої, згадувалися про ознаки ймовірного булінгу, напружену атмосферу в класі, а також про психологічний стан дитини, що, на їх переконання, стало поштовхом до дій обвинуваченої.
У цьому контексті суд відзначає, що навіть за наявності конфлікту між малолітніми дітьми, не свідчить про відсутність складу кримінального правопорушення у діях обвинуваченої за наслідками її дій щодо фізичного впливу на малолітнього. Положення КК України не містять жодних винятків, що виключають кримінальну відповідальність за умисне завдання удару дитині, навіть якщо такий удар став реакцією на образливу поведінку з її боку стосовно іншої дитини.
Також суд не може залишити поза увагою логічну суперечність, яка пронизує захисну позицію.
Так, з одного боку, обвинувачена категорично заперечувала факт удару, наполягаючи, що взагалі не наближалася до дитини, а лише «емоційно висловлювалась».
З іншого як вона сама, так і її захисники протягом судового розгляду намагалися пояснити можливість такого вчинку емоційною реакцією на провокацію, булінг і загрозу для її доньки.
Такий хід думок, фактично, визнає мотив вчинку, навіть при його формальному запереченні.
Це не лише суперечить заявленій позиції захисту про відсутність події злочину, але й свідчить про штучність побудови аргументації, орієнтованої не на пошуку істини, а на уникненні відповідальності. У цьому контексті захисна позиція виглядає не щирою, а ситуативною і внутрішньо розбалансованою.
Суд оцінює ці доводи як непереконливі, логічно суперечливі та такими, що не усувають відповідальності обвинуваченої за умисне завдання удару малолітній особі, що спричинив фізичний біль.
8.4 Щодо процесуальної поведінки сторони захисту під час судового розгляду
Окрему увагу суд звертає на процесуальну поведінку сторони захисту під час судового розгляду, оскільки вона має значення для оцінки добросовісності реалізації стороною своїх процесуальних прав та вплинуло загалом на строки проведення судового процесу.
Так, на стадії доповнень сторона захисту ініціювала виклик спеціаліста ОСОБА_37 та отримавши від суду повістки про виклик останнього, їх адресату не відправляли, зриваючи таким чином наступні судові засідання, у які відповідно спеціаліст не з'являвся, у наслідку організацію його явки фактично забезпечував суд.
Аналогічна ситуація виникла із заявленим клопотанням про допит малолітньої доньки ОСОБА_13 , на забезпечення якого суд самостійно залучив психолога задля дотримання прав малолітньої дитини, однак свідок без поважних причин до суду не з'явилась, і сторона захисту не проявила ініціативи для її участі.
Всі ці дії суд розцінює як формальну активність, спрямовану на створення уявлення про ініціативу захисту, яка, однак, не супроводжувалась реальними діями з метою сприяння розгляду справи.
Навпаки, як вважає суд, поведінка у процесі мала ознаки затягування.
ІХ. Оцінка наявності ознак складу кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 126 КК України у контексті ключових правових питань
Підсумовуючи проведений судом аналіз доказів у їх сукупності, із урахуванням внутрішньої логіки поданих показань, оцінки достовірності джерел, а також узгодженості встановлених фактів із вимогами закону, суд переходить до узагальненого вирішення трьох визначальних питань, поставлених у цій справі для кваліфікації дій обвинуваченої за ч. 1 ст. 126 КК України, а саме:
1. Чи вчиняла обвинувачена ОСОБА_9 щодо малолітнього потерпілого насильницькі дії у формі удару, побоїв або інших фізичних впливів?
Суд вважає, що наявні у справі докази, зокрема показання потерпілого, свідків, матері потерпілого, результати висновку спеціаліста та його допиту в суді, дозволяють ствердно відповісти на це питання.
2. Чи були ці дії вчинені умисно?
Обставини, за яких відбувся конфлікт, характер висловлювань обвинуваченої, її мотивування (захист власної дитини), а також характер самої дії, зокрема нанесення удару по голові малолітній дитині, як раз свідчать про усвідомлений характер вчиненого, а отже, про наявність прямого умислу.
3. Чи мали ці дії об'єктивно болісний характер, тобто чи були здатні спричинити фізичний біль?
Враховуючи локалізацію удару (у ділянку потилиці), опис реакції малолітнього потерпілого після інциденту, звернення до лікаря, скарги на біль та нудоту, а також оцінку спеціаліста, суд вважає, що фізичний біль був не лише можливою, але й фактичною наслідковою реакцією на дію обвинуваченої.
Сукупна відповідь на ці три питання дає підстави для узагальненого висновку
У діях обвинуваченої ОСОБА_9 наявні всі ознаки складу кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України.
Х. Загальний висновок суду про доведеність вини та правова оцінка дій обвинуваченої
Враховуючи оцінку досліджених у судовому засіданні доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченої ОСОБА_9 у вчиненні умисних дій, а саме у завданні удару, який заподіяв фізичний біль малолітньому ОСОБА_10 та не спричинив тілесних ушкоджень, є доведеною поза розумним сумнівом належними, допустимими та достовірними доказами.
Кримінально-правова кваліфікація дій обвинуваченої ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 126 КК України є правильною.
Обвинувачена, будучи дорослою особою, замість звернення до адміністрації навчального закладу або правових механізмів захисту інтересів своєї дитини, вдалася до фізичного впливу щодо іншої дитини, чим вийшла далеко за межі допустимого.
Незалежно від наявності або відсутності шкільного непорозуміння, жодна ситуація не виправдовує завдання тілесного впливу дитині з боку сторонньої особи. Емоції, образи чи батьківські переживання - не є дозволом на самосуд.
Отже, суд не вбачає підстав для визнання таких дій як виправданих, допустимих чи таких, що вчинені у стані крайньої необхідності або емоційного афекту.
ХІ. Призначення покарання
Положення КК України встановлюють, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень.
Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого, дані про особу винного та обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (ст.ст. 50, 65 КК України).
Варто вказати, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Однак, окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому кримінальному правопорушенню та передбачає, що покарання має бути домірним вчиненому.
Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_9 , суд враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про її особу, а також обставини, які пом'якшують та обтяжують відповідальність.
Дії обвинуваченої, що класифікуються відповідно до ст. 12 КК України як кримінальний проступок, вчинені на ґрунті конфлікту, що мав місце між дітьми, та в умовах емоційної напруги, були спрямовані на малолітню дитину та реалізовані у відкритий спосіб із застосуванням фізичної сили у присутності інших дітей, включно з її власною донькою. Ці обставини свідчать про підвищену суспільну небезпечність діяння.
Серед обставин, які пом'якшують покарання, суд враховує відсутність судимостей, утримання малолітньої дитини та проходження колишнім чоловіком обвинуваченої військової служби.
Водночас обвинувачена не визнала вини, не розкаялася, не перепросила потерпілого та намагалася перекласти відповідальність на школу, клас чи батьків, що свідчить про відсутність усвідомлення протиправності своїх дій.
Окремо суд враховує обставини, які обтяжують покарання, такі як вчинення правопорушення щодо малолітнього, а також у присутності дитини, що створює небезпечний виховний приклад та моральну травму для дітей.
Оцінюючи можливість застосування покарання у виді штрафу у розмірі 850 грн, як це про просила суд прокурор у судових дебатах, суд вважає його неспівмірним тяжкості діяння та недостатнім для досягнення виховного ефекту.
У цьому випадку суд вважає, що призначення громадських робіт не у максимально передбачених санкцією статті межах, що становить собою 120 годин, є справедливим і доцільним покаранням.
При цьому суд наголошує, що у питанні призначення покарання він не є арбітром між позиціями сторін, а діє як самостійний суб'єкт судової влади, наділений виключним правом визначати справедливу міру відповідальності.
Позиція сторони обвинувачення заслуговує на врахування, однак не має обов'язкового характеру, оскільки рішення про вид і розмір покарання ухвалюється виключно судом, виходячи з вимог закону, загальних засад кримінального права, а також конкретних обставин справи.
З урахуванням особливого статусу потерпілого як малолітньої особи, а також публічного інтересу в належному реагуванні на будь-які прояви насильства щодо дітей, суд дійшов висновку, що обмеження санкції лише штрафом у розмірі 850 грн у цій ситуації було б несправедливим, неадекватним і несло б ризики толерування агресії в суспільстві.
На основі наведеного, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченій ОСОБА_9 покарання у виді 120 годин громадських робіт. Таке покарання відповідає принципам справедливості, адекватно відображає ступінь суспільної небезпечності вчиненого, забезпечує мету як загальної, так і спеціальної превенції.
XІІ. Цивільний позов
Враховуючи, що суд дійшов висновку про доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_9 у вчиненому кримінальному правопорушенні, то суд переходить до розгляду питання щодо вказаного цивільного позову.
Узагальненні вимоги заявленого цивільного позову
Під час підготовчого судового засідання у цьому кримінальному провадженні до суду надійшла позовна заява представника потерпілого ОСОБА_12 .
Позивач звернувся із вимогою про стягнення з обвинуваченої ОСОБА_9 грошових коштів у загальному розмірі 53 265 грн, з яких: 50 000 грн як компенсація моральної шкоди, завданої малолітньому потерпілому внаслідок умисного нанесення удару з боку обвинуваченої; 3 265 грн як компенсація матеріальних витрат, понесених у зв'язку з оплатою медичних послуг та придбанням лікарських засобів.
У позовній заяві зазначено, що внаслідок протиправних дій обвинуваченої малолітній потерпілий зазнав фізичного болю та емоційного потрясіння, що спричинило стресовий стан, зниження якості життя, необхідність медичного втручання, зміни звичного ритму побуту та навчання, а також моральні страждання через публічне приниження. Зазначена сума моральної шкоди, за твердженням позивача, є співмірною та обґрунтованою.
До позовної заяви додано копії чеків та рахунків, які підтверджують витрати на медичні послуги та ліки (зокрема електроенцефалографія, консультації та медикаменти), а також копію договору про надання правової допомоги представником позивача.
Суд визнав цивільний позов допустимим, поданим у межах положень статті 128 КПК України, та долучив його до матеріалів справи для спільного розгляду в межах кримінального провадження.
Відшкодування матеріальної шкоди
Цивільний позивач на підтвердження своїх вимог надав належні та допустимі докази понесених витрат, пов'язаних із лікуванням та відновленням здоров'я потерпілого. До матеріалів провадження долучено документи про оплату медичних послуг, у тому числі:
?рахунок за послуги функціональної діагностики (електроенцефалограма) на суму 1 400 грн;
?чек аптеки на суму 504,90 грн;
?чек аптеки на суму 364,90 грн;
?чек аптеки на суму 188,90 грн;
?рахунок на оплату офтальмологічного обстеження на суму 807,50 грн.
У сукупності загальна сума документально підтверджених витрат становить 3 265 гривень.
Суд вважає ці витрати безпосередньо пов'язаними з наслідками спричиненого діяння та такими, що мають бути відшкодовані в межах вимог цивільного позову.
Відшкодування моральної шкоди
Згідно з положеннями ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких особа зазнала внаслідок протиправної поведінки іншої особи.
У справі встановлено, що дії обвинуваченої ОСОБА_9 були умисними, вчиненими відкрито, у присутності інших дітей, із застосуванням фізичного впливу до малолітньої особи.
Показання потерпілого та свідків свідчать про те, що дитина зазнала психологічного потрясіння, пригнічення, страху, а також надалі уникала контактів із іншими дітьми, що підтверджує наявність душевних страждань.
Суд також бере до уваги вік потерпілого на момент вчинення правопорушення йому було лише 11 років. Протиправна дія з боку дорослої особи щодо малолітнього вразила як його безпосередньо, так і коло його спілкування, що мало публічний резонанс у межах шкільного середовища.
Враховуючи ці обставини, вимога про компенсацію моральної шкоди в розмірі 50 000 гривень не виглядає надмірною, є співмірною характеру завданих душевних страждань та узгоджується з практикою Верховного Суду у подібних категоріях справ.
Висновок суду щодо цивільного позову
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що цивільний позов представника потерпілого підлягає задоволенню в повному обсязі. Позовні вимоги є належно обґрунтованими, підтвердженими допустимими доказами та відповідають критеріям справедливості і розумності.
Таким чином, з обвинуваченої ОСОБА_9 на користь законного представника потерпілого ОСОБА_11 підлягає стягненню 3 265 грн матеріальної шкоди та 50 000 грн моральної шкоди, загалом 53 265 гривень.
XІІІ. Ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку
Запобіжний захід у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_9 не обирався.
Процесуальні витрати у цьому кримінальному провадженні відсутні.
Питання про вирішення долі речових доказів у порядку ст. 100 КПК України перед судом не порушувалось.
На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд обмежується проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення та керуючись статтями 2, 7, 9, 17, 84, 89, 91, 94, 100, 368-371, 373, 374 КПК України, суд
засудив:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, та призначити їй покарання у виді громадських робіт на строк 120 (сто двадцять) годин.
Цивільний позов представника потерпілого ОСОБА_12 задовольнити повністю.
Стягнути з обвинуваченої ОСОБА_9 на користь законного представника потерпілого ОСОБА_11 грошові кошти в рахунок відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, матеріальної у розмірі 3 265 (три тисячі двісті шістдесят п'ять) гривень, моральної у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень, що в сукупності становить 53 265 (п'ятдесят три тисячі двісті шістдесят п'ять) гривень.
Запобіжний захід у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_9 не обирався.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Питання про вирішення долі речових доказів у порядку ст. 100 КПК України перед судом не порушувалось.
Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.
Суддя ОСОБА_1