ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/55/25
провадження № 2/753/85/25
16 травня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва в складі
головуючого судді Колесника О.М.
при секретарі Шапран С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-ті особи: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, виключення із спадкового реєстру запису про державну реєстрацію заповіту,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 , що посвідчений державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори Браславською О.Г. 21 грудня 2019 року та зареєстрований у реєстрі за №№5-1324, 1325 та виключити зі спадкового реєстру запис про реєстрацію заповіту.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , яка була бабусею ОСОБА_1 . Після її смерті залишилося спадкове майно: 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 . Позивач звернувся до Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Однак дізнався, що померлою ОСОБА_6 було складено заповіт на користь ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори Браславською О.Г. 21 грудня 2019 року та зареєстрований у реєстрі за №№5-1324, 1325, який 31 липня 2024 року подав заяву про прийняття спадщини. При цьому, позивач вказує, що заповіт від 21 грудня 2019 року складений з порушенням передбачених ст.1247 ЦК України вимог щодо форми заповіту, оскільки замість ОСОБА_6 підпис на заповіті здійснила її сестра ОСОБА_7 , якій на момент складання заповіту було більше 80 років, оскільки померла нібито особисто не могла підписати заповіт. При цьому вказує позивач, що протягом 2018-2021 років ОСОБА_6 , як орендодавець свого нерухомого майна, власноруч ставила свої підписи, без сторонньої допомоги, на договорах оренди житлового приміщення. Виходячи з цього, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 07 січня 2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче судове засідання.
13 лютого 2025 року представником третьої особи Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надано до суду пояснення на позов, які були прийняті судом та долучені до матеріалів справи.
24 лютого 2025 року представником відповідача було подано відзив на позов, який був прийнятий судом та долучений до матеріалів справи.
12 березня 2025 року представником позивача було подано відповідь на відзив, яка була прийнята судом та долучена до матеріалів справи.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 22 квітня 2025 року було призначено дану справу до розгляду по суті, закривши підготовче засідання.
В судовому засіданні позивач та його представник вимоги підтримали, з підстав викладених у позові та відповіді на відзив та просили суд їх задовольнити.
Відповідач та його представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог в повному обсязі та просили суд відмовити в задоволенні позову з підстав викладених у відзиві на позов. Пояснивши, що ОСОБА_6 є матір'ю відповідача - ОСОБА_2 , яка відповідно до заповіту від 21 грудня 2019 року заповіла своєму синові все належне їй майно. При цьому заповіт було записано за слів ОСОБА_6 , однак оскільки остання хворіла на хворобу Паркінсона у зв'язку з чим мала сильний тремор рук, тому за її дорученням і у її присутності та присутності нотаріуса, текст заповіту було прочитано та підписано ОСОБА_7 , яка є рідною сестрою заповідачки. Також, вказали, що твердження позивача про те, що заповіт не відповідав волі ОСОБА_6 не підтверджено будь якими доказами, крім посилання на те, що померлою у 2006 році було складено першочерговий заповіт на ОСОБА_1 . Крім того, відповідач зі своєю дружиною повністю утримували та доглядали заповідача, а ОСОБА_1 навпаки перешкоджав цьому, знімаючи крани для перешкод у користування водою, замикаючи шафи за замки, перешкоджаючи їх користуванню. Тому ОСОБА_6 і виявила бажання скласти заповіт на свого сина ОСОБА_2 .
Треті особи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, при цьому Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Київ) були надіслані пояснення, у яких представник третьої особи просив суд розгляд справи здійснювати за його відсутності.
Третя особа - ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 (а.с.38; 86), яка була бабусею ОСОБА_1 , позивача по справі, та матір'ю ОСОБА_2 , відповідача по справі, що не заперечувалося сторонами в судовому засіданні.
Після її смерті залишилося спадкове майно: 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 , яка належала заповідачу на праві власності: 1/4 частина на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житлового фонду Харківської районної державної адміністрації 21.08.1995 року та зареєстрованого в Бюро 11.09.1995 року за реєстровим №5100, інша 1/4 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Шістнадцятою Київською державною нотаріальною конторою 24.11.2005 року, про повідомило Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» від 8.08.2024 року за КВ-2024 №28699 (а.с.101). Інша 1/2 частина вказаної квартири належала на праві власності позивачу ОСОБА_1 .
Судом встановлено, що ОСОБА_6 21 грудня 2019 року склала заповіт, яким заповідала все належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось ОСОБА_2 . Цей заповіт було посвідчено державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори Браславською О.Г. та зареєстровано в реєстрі за №№5-1324, 1325 (а.с.87).
29 серпня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Однак дізнався, що померлою ОСОБА_6 було складено заповіт на користь ОСОБА_2 , що посвідчений державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори Браславською О.Г. 21 грудня 2019 року та зареєстрований у реєстрі за №№5-1324, 1325, який 31 липня 2024 року подав заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до положень статей 1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За змістом статей 1218, 1220, 1221 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Статті 1222, 1223 ЦК України, регламентують, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Статтями 1258, 1261 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до статей 1233, 1234 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Згідно із ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.
Відповідно до ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Загальні вимоги до форми заповіту визначені ст. 1247 ЦК України відповідно до якої, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
За змістом ст. 1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
Відповідно до ч. 4 ст. 207 ЦК України, якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.
Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Відповідно до ст. 41 Закону України «Про нотаріат» нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, в державному нотаріальному архіві, у приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, у приміщенні органу місцевого самоврядування, у приміщенні дипломатичного представництва або консульської установи. В окремих випадках, якщо особа не може з'явитися в зазначене приміщення, а також якщо того вимагають особливості вчинення нотаріальної дії, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза зазначеними приміщеннями.
Згідно із ст. 5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов'язаний здійснювати свої професійні обов'язки відповідно до цього Закону і принесеної присяги, дотримуватися правил професійної етики.
Як вбачається з метеріалів спрадкової справи №448/2024, 21 грудня 2019 року о 10 годині 10 хвилин, державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори Браславською О.Г. складено та посвідчено заповіт ОСОБА_6 , під час складання заповіту нотаріусом було встановлено особу заповідача ОСОБА_6 та її дієздатність, волевиявлення ОСОБА_6 на складання заповіту на користь ОСОБА_2 було дійсним, вільним.
Під час посвідчення заповіту в зв'язку з тим, що ОСОБА_6 мала хворобу, внаслідок якої не могла підписати текст заповіту, за її дорученням та у її присутності і присутності нотаріуса текст заповіту підписаний рідною сестрою заповідача ОСОБА_7 (а.с.87).
За змістом витребуваної судом під час розгляду справи медичної інформації з КНП «ЦПМСД №2» Дарницького району м. Києва, вбачається, що в 2018 році інститутом геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова, ОСОБА_6 було встановлено діагноз «хвороба Паркінсона», в зв'язку з чим остання перебувала на обліку в лікаря-невролога КНП «Консультативно-діагностичний центр №1 Дарницького району м. Києва». З 2020 року ОСОБА_6 була лежачою та на прийом в КНП «ЦПМСД №2» Дарницького району м. Києва не зверталася (а.с.181).
Також, наявність у ОСОБА_6 з 2018 року хвороби Паркінсона та як наслідок неможливість самостійного підписання заповіту підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_10 .
Так, в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , яка була близькою подругою ОСОБА_6 , пояснила, що ОСОБА_6 розповідала, що хоче заповісти частину квартири своєму синові ОСОБА_2 , оскільки він з дружиною здійснюють за нею догляд і повністю її утримують, так як з 2019 року у неї не працювала ліва рука, а права тремтіла, а вже з 2020 року у неї не працювали обидві руки.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , яка є сестрою померлої ОСОБА_6 , пояснила, що в день підписання заповіту в нотаріуса остання не змогла його підписати, оскільки у неї трусилися руки, в зв'язку з чим ОСОБА_7 , отримавши дзвінок по мобільному телефону, приїхала до нотаріуса за вказівкою ОСОБА_6 підписати заповіт. Сестра їй сказала, що хоче заповісти все своє майно після смерті своєму синові ОСОБА_2 , але підписати документ за станом здоров'я не може. ОСОБА_7 прочитала заповіт, а потім його підписала. Заповідач була при ясній пам'яті і викладене в заповіті відповідало її волі.
Свідок ОСОБА_10 , яка є дружиною відповідача, в судовому засідання пояснила, що вона з ОСОБА_2 доглядали за ОСОБА_6 , в зв'язку з чим в 2019 році остання сказала, що хоче скласти заповіт на належне їй майно на ОСОБА_2 . Також, пояснила, що під час складання заповіту нотаріус запросила до кабінету ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , роз'яснивши ОСОБА_6 наслідки укладання даного правочину, при цьому волевиявлення заповідача було вільним і відповідало її волі, в зв'язку з чим нотаріусом було складено та двічі зачинано заповіт та прочитано самостійно ОСОБА_6 , однак через тремтіння пальців рук вона не змогла підписати даний заповіт. В подальшому, ОСОБА_6 ще протягом 30 хвилин не змогла підписати заповіт через тремтіння рук, у зв'язку з чим було запрошено сестру померлої - ОСОБА_7 , якій було зачитано даний заповіт, після чого ОСОБА_6 попросила ОСОБА_7 його підписати, що нею і було зроблено.
Таким чином, враховуючи викладене вище, судом встановлено, що заповідач недієздатнею чи обмежено дієздатною особою визнана судом не була, тому мала право на складання заповіту. Заповіт має письмову форму, посвідчений нотаріусом, а також підписаний за заповідача свідком ОСОБА_7 в порядку ч.4, ст.207 ЦК України. Зміст заповіту, текст якого був зачитаний вголос нотаріусом та роз'яснений заповідачу, був належним чином доведений до її відома в присутності запрошеної заповідачем для підписання особою. Заповіт відповідав волі заповідача, в своєму тексті правильно відображено хід подій, а отже державним нотаріусом було дотримано порядок та процедуру складення заповіту.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Оскільки, під час розгляду справи не було підтверджено належними і допустимими доказами те, що написання тексту заповіту здійснено без волевиявлення ОСОБА_6 та/або не відповідало волі заповідача, а також що заповіт був вчинений з порушеннями діючого на той час законодавства, тому суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість позову ОСОБА_1 щодо визнання оскаржуваного заповіту недійсним. За таких обставин в задоволенні вказаної вимоги позову позивача необхідно відмовити.
За відсутності належних та допустимих доказів, що державним нотаріусом порушений порядок та норми діючого законодавства України щодо посвідчення та реєстрації оскарженого заповіту, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання заповіту недійсним та виключення за спадкового реєстру запису про реєстрацію заповіту.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідача не підлягають стягненню судові витрати.
Керуючись ст.ст. 203, 204, 207, 215, 225, 1216-1218, 1220-1223, 1233-1236, 1247, 1248, 1253, 1257, 1258, 1261 ЦК України, ст.ст. 2,4,5,12, 13, 76-81, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-ті особи: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_3 про визнання заповіту, складеного 21.12.2019 року ОСОБА_6 , посвідченого державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори Браславською О.Г. і зареєстрованого у реєстрі за №№5-1324, 1325 недійсним, виключення із спадкового реєстру запису про державну реєстрацію заповіту відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного тексту рішення.
Повний текст рішення виготовлено 27.05.2025 року.
Суддя :