про повернення позовної заяви
26 травня 2025 року Справа № 480/2520/25
Cуддя Сумського окружного адміністративного суду Шевченко І.Г., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якій просить:
1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди у повному обсязі за період з 17.11.2023 по 11.03.2024 року,
2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду у розмірі, передбаченому Постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року, за період лікування позивача та перебування його у відпустці за станом здоров'я.
Ухвалою від 07.04.2025 позовну заяву було залишено без руху з наданням 10-денного строку позивачу для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії такої ухвали. Зокрема, позивача було зобов'язано надати суду заяву про поновлення строку на звернення з позовом до суду із зазначенням у ній підстав та наданням доказів поважності його пропуску.
На виконання вимог вказаної ухвали суду від 07.04.2025 позивач надіслав до суду заяву про поновлення строку звернення, в якій вказав, що протягом тривалого часу представники Військової частини НОМЕР_1 запевняли позивача в усній формі, що додаткова винагорода за участь у заходах забезпечення національної безпеки буде виплачена в повному обсязі, але здійснена з певною затримкою. Тому внаслідок таких запевнень позивач не вживав заходів судового захисту, оскільки перебував у стані очікування виконання зобов'язань.
Лише після того, як у березні 2025 року позивач остаточно переконався, що виплата здійснена не в повному обсязі згідно виплатних документів, він усвідомив необхідність звернення до суду для захисту свого права.
Таким чином, позивач вважає, що об'єктивно не мав можливості подати позов раніше, оскільки розраховував на добровільне врегулювання з боку військової частини, що і зумовило пропуск тримісячного строку звернення до суду.
Оцінюючи вказані доводи, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Як вбачається з прохальної частини позову, позивачем оскаржується правомірність нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди згідно постанови КМУ від 28.02.20222 №168 у неповному розмірі за період з 17.11.2023 до 11.03.2024 року. Тобто, цей спір щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у належному розмірі є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Так, відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Втім відповідно до частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Внесенням вказаних змін законодавець запровадив строки звернення до суду у відповідних категоріях спорів, у тому числі й у спорах з приводу перерахунку і виплати всіх сум грошового забезпечення та заробітної плати, а саме тримісячний строк, який в залежності від обставин, обраховується:
з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (частина перша);
з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при з в і л ь н е н н і (частина друга).
Разом з тим Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 дійшов наступних висновків, що період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні".
При цьому у зазначеній постанові Верховний Суд наголосив, що з урахуванням пункту 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" КЗпП України відлік строку звернення з позовними вимогами, що стосується періоду з 19.07.2022 до скасування карантину, розпочинається 01.07.2023 та спливає 30.09.2023.
У цій справі позивач визначає спірним період з 17.11.2023 до 11.03.2024, а з позовом до суду звернувся 28.03.2025 (дата, вказана на поштовому конверті).
В контексті зазначеного вище, суд вказує, що спірний період з 17.11.2023 до 11.03.2024 охоплює період після набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який передбачає тримісячний строк звернення до суду.
Позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду в обґрунтування причин пропуску строку звернення вказує, що протягом тривалого часу представники Військової частини НОМЕР_1 запевняли позивача в усній формі, що додаткова винагорода за участь у заходах забезпечення національної безпеки буде виплачена в повному обсязі, але здійснена з певною затримкою. Тому внаслідок таких запевнень позивач не вживав заходів судового захисту, оскільки перебував у стані очікування виконання зобов'язань. Лише після того, як у березні 2025 року позивач остаточно переконався, що виплата здійснена не в повному обсязі згідно виплатних документів, він усвідомив необхідність звернення до суду для захисту свого права. Таким чином, позивач вважає, що об'єктивно не мав можливості подати позов раніше, оскільки розраховував на добровільне врегулювання з боку військової частини, що і зумовило пропуск тримісячного строку звернення до суду.
Щодо вказаних доводів, суд вказує наступне.
Під поняттям “дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття ж “повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Грошове забезпечення є щомісячною виплатою, її розмір щомісяця відомий особі, яка її отримує, та отримуючи її у неналежному на думку особи розмірі вона має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові виплати, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання виплати особою вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
При цьому суд наголошує, що позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав саме з моменту отримання відповідної виплати при звільненні. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо причин визначення спірного розміру виплати звернулась до вповноваженої особи із заявою про надання відповідної інформації. У такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від такого органу відповіді на подану заяву.
За відсутності будь-яких переконливих та логічних з погляду стороннього спостерігача підкріплених доказами пояснень щодо пасивної поведінки позивача протягом досить тривалого часу, суд не має підстав вважати поведінку позивача у контексті наведених ним мотивів про поновлення процесуальних строків раціональною, послідовною та добросовісною, а стверджувані перешкоди в реалізації його прав - дійсними, реальними та доведеними.
Аналогічного висновку дійшла Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 та Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2025 року у справі № 200/2237/24.
При цьому з позову та матеріалів позовної заяви судом встановлено, що із заявою щодо нарахування та виплати грошового забезпечення у належному розмірі за спірний у цьому позові період позивач звернувся до відповідача через представника лише у січні 2025 року.
Наведене свідчить про відсутність в суду підстав вважати, що позивач без зайвих зволікань, в розумний строк, демонструючи свою зацікавленість з цього питання звернувся до відповідача із відповідною заявою.
Отримання позивачем від відповідача відповіді на наведену заяву не змінює момент, з якого особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру грошового забезпечення тощо.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки є результатом суб'єктивних дій самого позивача, а не об'єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають їй вчасно реалізувати своє право на судовий захист.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 420/3001/19, від 25.02.2020 у справі №360/1870/19.
При цьому суд враховує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.
Таким чином доводи викладені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду є безпідставними, тому суд не знайшов підстав для задоволення заяви позивача про поновлення строку звернення до суду з цією позовною заявою.
За таких обставин позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (ч.1). Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.2).
Відповідно до п.п.1,9 ч.4 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк (п.1); у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу (п.9).
З урахуванням наведеного вище, вбачається необхідним позовну заяву повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч.8 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду у вказаній частині вимог в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст.ст. 169, 248, 256, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня прийняття ухвали.
Суддя І.Г. Шевченко