про повернення позовної заяви
26 травня 2025 року Справа № 480/3100/25
Cуддя Сумського окружного адміністративного суду Шевченко І.Г., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 22 листопада 2022 по 20 травня 2023 року грошового забезпечення,, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44,
2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 22 листопада 2022 по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44,
3) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо відмови у видачі оновленої довідки щодо ОСОБА_1 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704,
4) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 видати на ім'я ОСОБА_1 оновлену довідку про розмір грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, що враховується для перерахунку пенсії заявника, з урахуванням перерахунку грошового забезпечення, відповідно до вимог ст. 43 і 63 Закону №2262-ХІІ, ст. 9 Закону України від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №704, із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, в тому числі процентної надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби), доплати, підвищення)) та премії у відсотках, встановлених станом на день звільнення за відповідною або аналогічною посадою, з якої його було звільнено з військової служби із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом за 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на 01 січня відповідного календарного року) на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум за відповідною або аналогічною посадою, з якої його було звільнено з військової служби, для здійснення обчислення та перерахунку з дня звільнення пенсії та подати до відповідного Головного управління Пенсійного фонду України вказану довідку.
Разом з позовною заявою представником позивача подано заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій просить поновити позивачу строк звернення до суду. Однак вказані підстави були визнані судом неповажними та ухвалою суду від 23.04.2025 позовну заяву залишено без руху та позивачу встановлено 10-денний строк з дня отримання копії ухвали для надання заяви про поновлення строку на звернення з позовом до суду із зазначенням у ній підстав та наданням доказів поважності його пропуску.
На виконання вимог вказаної ухвали представник позивача подала заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій вказала, що у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії чистини першої статті 233 Кодексу законів про працю Україна в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ лише па ті відносини, які витнеш після набуття цією нормою закону чинності. Спірним є період з 22.11.2023 до 20.05.2023. Враховуючи те, що на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція частини 2 статті 233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної позивачу заробітної плати без обмеження будь-яким строком, то строк звернення позивача до суду підлягає поновленню.
Вказала, що позивачем не було одержано письмового повідомлення який розмір прожиткового мінімуму був застосований при розрахунку грошового забезпечення заявника, а також грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань /інших щомісячних основних та додаткових видів з 22 листопада 2022 по 20 травня 2023 року. Позивач не мав підстав для сумнівів у добросовісності відповідача при здійсненні розрахунку грошового забезпечення. Лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу Фактично стало відомо про порушення свого права. У витягу з наказу про звільнення, грошовому атестаті або будь- яких інших документів, з якими було ознайомлено позивача при звільненні, не передбачено діючим законодавством зазначення інформації стосовно прожиткового мінімуму за яким розраховується грошове забезпечення військовослужбовця.
Також вказала, що Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 зазначив - якщо мають місію тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Оцінюючи вказані доводи, суд зазначає, що представник позивача фактично навела у заяві про поновлення строку звернення до суду, поданій на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, ті самі підстави, які вона вказувала у заяві про оновлення строку звернення до суду, поданій разом з позовною заявою.
Разом з тим, суд вкотре наголошує наступне.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Як вбачається з прохальної частини позову, позивачем оскаржується правомірність нарахування та виплати позивачу в неповному обсязі грошового забезпечення за період з 22.11.2022 до 20.05.2023. Тобто, цей спір щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у належному розмірі є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Так, відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Внесенням вказаних змін законодавець запровадив строки звернення до суду у відповідних категоріях спорів, у тому числі й у спорах з приводу перерахунку і виплати всіх сум грошового забезпечення та заробітної плати.
Разом з тим Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 дійшов наступних висновків:
"Спірний період умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19 липня 2022 року] та п і с л я цього.
Період до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.
Проте період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні".
При цьому у зазначеній постанові Верховний Суд наголосив, що з урахуванням пункту 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" КЗпП України відлік строку звернення з позовними вимогами, що стосується періоду з 19.07.2022 до скасування карантину, розпочинається 01.07.2023 та спливає 30.09.2023.
У цій справі позивач визначає спірним період з 22.11.2022 до 20.05.2023, а з позовом до суду звернувся 15.04.2025 (дата, вказана на копії поштового конверту).
В контексті зазначеного вище, суд вказує, що спірний період з 22.11.2022 до 20.05.2023 охоплює період після набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який передбачає тримісячний строк звернення до суду.
При цьому, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 відлік строку звернення з позовними вимогами в цій частині, розпочався 01.07.2023 та мав сплинути 30.09.2023.
Представник позивача у заяві про поновлення строку звернення до суду в обґрунтування причин пропуску строку звернення вказує, що у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії чистини першої статті 233 Кодексу законів про працю Україна в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. Враховуючи те, що на момент виникнення спірних правовідносин (з 22 листопада 2022 року по 20 травня 2023 року) діяла редакція частини 2 статті 233 КЗпП України, яка передбачала право па звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, то строк звернення позивача до суду підлягає поновленню.
Представник позивача також обґрунтовує заяву про поновлення строку звернення до суду тим, що згідно висновків Верховного Суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, у спірних відносинах фактично мають місце тривалі правові відносини та строк звернення слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Втім вказані висновки представника позивача спростовуються висновками Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, що вказані в ухвалі вище.
Крім того, представник позивача не заперечує, що позивач був обізнаний про нарахування та виплату йому грошового забезпечення у зменшеному розмірі за спірний період.
Тому до спірних відносин, що стосуються періоду з 22.11.2022 до 20.05.2023, який охоплює період після набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який передбачає тримісячний строк звернення до суду, тому до спірних відносин застосовується саме 3-місячний строк звернення до суду, визначений ч.2 ст.233 КЗпП України.
Під поняттям “дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття ж “повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Грошове забезпечення є щомісячною виплатою, її розмір щомісяця відомий особі, яка її отримує, та отримуючи її у неналежному на думку особи розмірі вона має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові виплати, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання виплати особою вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Суд наголошує, що в матеріалах позову міститься копія наказу від 23 травня 2024 року №149 (по стройовій частині), в якому поряд з підставами звільнення позивача, датами його виключення зі списків особового складу також зазначено усі види забезпечення належного позивачу при звільненні.
Отже, позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав саме з моменту отримання відповідної виплати при звільненні. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо причин визначення спірного розміру виплати звернулась до вповноваженої особи із заявою про надання відповідної інформації. У такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від такого органу відповіді на подану заяву.
За відсутності будь-яких переконливих та логічних з погляду стороннього спостерігача підкріплених доказами пояснень щодо пасивної поведінки позивача протягом досить тривалого часу, суд не має підстав вважати поведінку позивача у контексті наведених ним мотивів про поновлення процесуальних строків раціональною, послідовною та добросовісною, а стверджувані перешкоди в реалізації його прав - дійсними, реальними та доведеними.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2025 року у справі № 200/2237/24.
При цьому з позову та матеріалів позовної заяви судом встановлено, що із заявою щодо розміру грошового забезпечення за спірний у цьому позові період позивач через представника звернувся до відповідача 20.09.2024.
Наведене свідчить про відсутність у суду підстав вважати, що позивач без зайвих зволікань, в розумний строк, демонструючи свою зацікавленість з цього питання звернувся до відповідача із відповідною заявою.
Отримання позивачем від відповідача відповіді на наведену заяву також не змінює момент, з якого особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру грошового забезпечення тощо.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки є результатом суб'єктивних дій самого позивача, а не об'єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають їй вчасно реалізувати своє право на судовий захист.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 420/3001/19, від 25.02.2020 у справі №360/1870/19.
Більше того, навіть після отримання відповіді відповідача від 20.11.2024 позов було подано лише 15.04.2025, тобто більше ніж через три місяці.
Щодо посилань представника позивача на триваюче порушення прав позивача та на відлік строку звернення після отримання достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, суд вказує, що розмір грошового забезпечення щомісяця відомий особі, яка його отримує, та отримуючи його у неналежному, на думку особи, розмірі вона має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові виплати, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання виплати особою вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Окремо суд наголошує, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (правова позиція, висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 в справі №755/10947/17 та підтримана у постановах Верховного Суду, зокрема у постанові від 22.06.2023 у справі №420/26813/21). Тому до спірних відносин підлягають застосуванню саме висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
Суд враховує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.
Таким чином, доводи викладені представником позивача у заяві про поновлення строку звернення до суду, поданій у порядку усунення недоліків позовної заяви, є безпідставними, тому суд не знайшов підстав для задоволення заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду з цією позовною заявою.
За таких обставин позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (ч.1). Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.2).
Відповідно до п.п.1,9 ч.4 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк (п.1); у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу (п.9).
З урахуванням наведеного вище, вбачається необхідним позовну заяву повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч.8 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду у вказаній частині вимог в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст.ст. 169, 248, 256, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня прийняття ухвали.
Суддя І.Г. Шевченко