26 травня 2025 року м. Рівне №460/6165/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доЛьвівської міської ради
про визнання бездіяльності неправомірними, стягнення коштів, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської міської ради про визнання неправомірними дій щодо невиділення коштів для забезпечення житлом та стягнення коштів в сумі 15276252 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем повідомлено, що рішенням суду у справі №460/24590/22 Львівську міську раду зобов'язано забезпечити позивача та членів його сім'ї в кількості 9 осіб жилими приміщеннями, а Львівську обласну державну адміністрацію перерахувати для цього кошти в сумі 4021748,50 грн. Вказано, що на неодноразові звернення позивача Львівська міська рада повідомляла про неможливість виконання рішення, оскільки вказаних коштів недостатньо для купівлі житла. Стверджує, що відповідач свідомо не виконував обов'язки по забезпеченню позивача і членів його сім'ї житлом, коли коштів на його придбання було достатньо, а також не погоджується на часткове виконання рішення суду, а тому позивач просить захистити його права і задовольнити позов.
Ухвалою суду від 04.04.2025 позовна заява залишалася без руху.
Ухвалою суду від 14.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 23.05.2025 продовжено строк для подання відзиву на позовну заяву до 06.05.2025 включно.
06.05.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому він позовні вимоги не визнав. На обґрунтування заперечень зазначив, що Львівською міською радою вживаються заходи щодо забезпечення житлом позивача та членів його сім'ї в межах суми перерахованої Львівською обласною державною адміністрацією, а саме: 4021748,50 грн. Повідомлено, що радою тричі оголошувалося про проведення конкурсу на придбання чотирьох квартир, однак пропозицій на лоти не надійшло. Вважає, що у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством України.
21.05.2025 на адресу суду надійшли письмові пояснення позивача, відповідно до яких ОСОБА_1 не погодився з доводами відповідача, викладеним у відзиві на позов. Зазначив, що станом на 2021 рік виділених коштів було достатньо для придбання житла на виконання рішення суду від 05.10.2023 у справі №460/24590/22, однак відповідач допустив протиправну бездіяльність.
Ухвалою суду від 22.02.2025 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в загальному провадженні з повідомленням сторін та клопотання про залучення до участі у справі Держаудитслужби відповідачем або третьою особою на стороні позивача/відповідача.
23.05.2025 на адресу суду надійшли доповнення позивача до його пояснень на відзив.
Розглянувши заяви по суті, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Так, ОСОБА_1 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи 1 категорії, а також особою з інвалідністю 2 групи відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 25.03.2021.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2011 у справі №2а-5416/09/1770 позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано бездіяльність Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи щодо не виділення коштів на забезпечення житлом ОСОБА_1 протиправною; зобов'язано Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи перерахувати цільовим призначенням кошти у відповідності до Порядку використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на забезпечення житлом ОСОБА_1 .
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 03.08.2020 змінено спосіб виконання постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2011 у справі №2а-5416/09/1770, з урахуванням ухвали Рівненського окружного адміністра-тивного суду від 14.12.2016, шляхом стягнення з Міністерства соціальної політики України на рахунок Львівської обласної державної адміністрації цільовим призначенням коштів в сумі 4021748,50 грн. (без ПДВ) відповідно до Порядку використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2008 №230, для придбання житла сім'ї ОСОБА_1 в м.Львові.
Судом встановлено, що згідно з Протоколом засідання комісії з питань купівлі житла громадянину ОСОБА_1 та його сім'ї від 09.12.2021 №1 на момент проведення оцінки вартості житла у 2016 році, а саме: звернення до суду про зміну способу виконання, сім'я ОСОБА_1 складалась з 9 чоловік (склад сім'ї визначено відповідно до направлення від 02.12.2020 №5151): ОСОБА_1 , 1961 р.н. - заявник (особа з інвалідністю); ОСОБА_2 , 1961 р.н. - дружина; ОСОБА_3 , 1984 р.н. - син дружини (особа з інвалідністю); ОСОБА_4 , 1992 р.н. - син дружини; ОСОБА_5 , 1996 р.н. - невістка дружини; ОСОБА_6 , 1986 р.н. - син дружини; ОСОБА_7 , 1983 р.н. - невістка дружини; ОСОБА_8 , 2008 р.н. - онук дружини; ОСОБА_9 , 2012 р.н. - онук дружини.
Вказано, що для забезпечення сім'ї ОСОБА_1 житлом необхідно закупити чотири квартири, зокрема: 1) для ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - двокімнатну; 2) для ОСОБА_3 - однокімнатну; 3) для ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - однокімнатну; 4) для ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 - трикімнатну.
Кошти у сумі 4021748,50 грн. надійшли на рахунок Львівської обласної державної адміністрації, проте, фактично жилі приміщення ОСОБА_1 та членам його сім'ї виділено не було.
Разом з тим, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі №460/24590/22 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо незабезпечення ОСОБА_1 та членів його сім'ї, в загальній кількості 9 осіб, жилими приміщеннями відповідно до вимог Житлового кодексу України та Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи". Зобов'язано Львівську міську раду забезпечити ОСОБА_1 та членів його сім'ї, в загальній кількості 9 осіб, жилими приміщеннями відповідно до вимог Житлового кодексу України та Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи". Зобов'язано Львівську обласну держадмiнiстрацію перерахувати кошти в сумі 4021748,50 грн. на рахунок Львівської міської ради на закупівлю жилих приміщень ОСОБА_1 та членам його сім'ї в загальній кількості 9 осіб.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 у справі №460/24590/22 змінено порядок і спосіб виконання рішення суду від 05.10.2023 у справі №460/24590/22, шляхом зобов'язання здійснення перерахунку коштів Львівською обласною державною адміністрацією в сумі 4021748,50 грн. на закупівлю жилих приміщень ОСОБА_1 та членам його сім'ї, в загальній кількості 9 осіб, на рахунок департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради.
Як свідчить зміст листа Львівської обласної військової адміністрації № ЗВГ-вих-145/0/24 від 12.02.2024 на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 року та ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 у справі № 460/24590/22 Львівською обласною державною адміністрацією на рахунок департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради перераховано кошти в сумі 4021748,50 грн. на закупівлю жилих приміщень для сім'ї ОСОБА_1 з 9-ти осіб.
Листом від 03.06.2024 №2501-вих-78894 Управління житлового господарства департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради повідомило позивача про те, що оголошення про проведення конкурсу на придбання чотирьох квартир (двох однокімнатних, однієї двокімнатної та однієї трикімнатної квартир) було розміщено тричі (22.03.2024, 03.04.2024 та 01.05.2024) на офіційному веб-сайті Львівської міської ради (http://city-adm.lviv.ua), однак пропозицій на лоти не надійшло. Враховуючи наведене, позивачу запропоновано розглянути інші варіанти закупівлі житла, зокрема будинку для вашої сім'ї з 9-ти осіб на території Львівської міської територіальної громади.
Листом від 21.11.2024 №2901-вих-167339 Юридичного департаменту Львівської міської ради повідомлено позивача, що у виконавчому провадженні з примусового виконання листа №2a-5416/09/1770 постановою про призначення експертом було призначено суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання - ОСОБА_10 від 22.08.2011, однак експертом зроблено висновок про вартість об'єкта оцінки станом на 09.09.2016 для встановлення суми грошової компенсації для забезпечення житлом ОСОБА_1 без врахування загальної площі зі складу сім'ї з 9 осіб в межах розміру, визначеного ст. 47,50 ЖК України, що становить 4021748,50 грн. Окрім того, даний висновок складено станом на 2016 рік, коли курс валют становив 1 USD = 26,6378 UAH та вказано що оцінювачем здійснена визначення вірогідної середньої вартості квартир у Львівській області. Кошти перераховані відповідно до рішення суду Львівською обласною державною адміністрацією на рахунок Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради у 2023 році. У зв'язку з цим, юридичним департаментом Львівської міської ради було скеровано лист до ПП «ЕКСПЕРТ-ТУР-ПРОЕКТ» від 25.10.2024 року за №2901-вих-153445 з проханням визначити середню ринкову вартість квартир у Львівській міській територіальній громаді на даний час. Листом від 29.10.2024 №69/10 ПП «ЕКСПЕРТ-ТУР-ПРОЕКТ» повідомлено, що вартість 1 кв.м. житла в різних районах м. Львова, може становити від 1000$ до 2500$ кв.м., виходячи з технічних характеристик та властивостей об'єктів нерухомості, правового режиму, наявності інженерних комунікацій, а також з урахуванням кон'юнктури ринку. Враховуючи наведене, зазначено, що 4021748,50 грн. 50 коп. не можна вважати достатньою сумою для забезпечення житлом ОСОБА_1 та членів його сім'ї (в загальній кількості 9 осіб) та рекомендовано позивачу звернутися до Міністерства соціальної політики України для виділення додаткових коштів з метою закупівлі житла ОСОБА_1 та членам його сім'ї (в загальній кількості 9 осіб), враховуючи вартість 1 кв.м. житла, визначеного ПП «ЕСПЕРТ-ТУР-ПРОЕКТ».
Листами від 07.03.2025 та 02.04.2025 у відповідь на звернення позивача Департаментом житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради повідомлено, що, враховуючи суму, яка передана на рахунок департаменту та беручи до уваги відсутність пропозицій на ринку житла в межах даної суми, Львівською міською радою неможливо виконати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі №460/24590/22.
Вважаючи протиправними дії Львівської міської ради щодо невиділення коштів для забезпечення його і членів його сім'ї в кількості 9 осіб житлом та необхідності стягнення коштів в сумі 15276252 грн. з відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до положень ст.4 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII) підставами для відселення громадян з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, є положення Концепції проживання населення на територіях України з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Етапи відселення визначаються Концепцією. Населення, яке проживає у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, підлягає обов'язковому відселенню. Громадянам, які прийняли рішення про виїзд із зони гарантованого добровільного відселення, створюються умови для відселення. Право на самостійне переселення (до створення умов для відселення) мають громадяни, які проживають у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, а також сім'ї, які проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, у складі яких є вагітні жінки або діти до 18 років, за умови, що вони за медичними показниками, які визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, проживати в цій зоні не можуть, або у разі перевищення індивідуальної ефективної еквівалентної дози опромінення людини понад 70 мЗв (7 бер) за життя. Громадяни, які відселяються або самостійно переселяються, користуються компенсаціями, передбаченими цим Законом.
Згідно з п.10 ч.1 ст.20 Закону №796-XII особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги, як позачергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов (включаючи сім'ї загиблих або померлих громадян). Особи, зазначені в цьому пункті, забезпечуються жилою площею протягом року з дня подання заяви, для чого місцеві ради щорічно виділяють 15 відсотків усього збудованого житла (в тому числі підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності). Кабінет Міністрів України щорічно виділяє обласним державним адміністраціям цільовим призначенням капітальні вкладення відповідно до кількості сімей, що потребують поліпшення житлових умов. Фінансування будівництва здійснюється з Державного бюджету України.
Стаття 32 Закону №796-XII визначає порядок забезпечення громадян, які евакуйовані, відселені (відселяються) або самостійно переселилися (переселяються), жилими приміщеннями.
Так, згідно з положеннями вказаної статті громадяни, які евакуйовані або відселені (відселяються), безплатно забезпечуються жилими приміщеннями, як правило, у спеціально збудованих для цієї мети селищах, будинках і квартирах, які передаються їм в особисту власність.
Громадяни, які самостійно переселяються або переселилися відповідно до статті 4 цього Закону за направленнями обласних державних адміністрацій, за новим місцем проживання включаються підприємствами, установами та організаціями, де вони працевлаштовані, або місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад до окремих від інших категорій списків для позачергового одержання житла без подання документів про здачу приміщення, яке вони займали. При цьому громадяни, які є особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, користуються пільгою, передбаченою пунктом 10 статті 20 цього Закону, незалежно від реєстрації місця проживання.
Громадяни, які з різних причин не можуть працевлаштуватися та поселитися за обраним місцем проживання, зараховуються до окремих від інших категорій списків для позачергового одержання житла при районних державних адміністраціях, виконавчих органах сільських, селищних, міських рад на підставі направлення, виданого у встановленому порядку.
Особи, які після відселення або самостійного переселення повернулися на території радіоактивного забруднення, права на повторне одержання направлення не мають.
Проживання без реєстрації місця проживання та неможливість працевлаштування зазначених у цій статті громадян не можуть бути підставою для відмови у взятті на квартирний облік і наданні житла в будь-якому населеному пункті України.
Органи місцевого самоврядування щорічно виділяють для забезпечення жилою площею вказаних громадян 15 процентів всього збудованого житла (в тому числі підприємствами, установами, організаціями), для чого Кабінет Міністрів України щорічно виділяє обласним державним адміністраціям, на території яких самостійно переселяються громадяни з території радіоактивного забруднення, цільовим призначенням капітальні вкладення відповідно до кількості сімей, що самостійно переселилися.
Для забезпечення житлом сімей, які відселяються або самостійно переселяються відповідно до статті 4 цього Закону за направленнями обласних державних адміністрацій, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, підприємства, установи та організації, а також самі громадяни можуть купувати в будь-якому населеному пункті України (крім м. Києва та курортних місцевостей) за договірними цінами жилі будинки та квартири у громадян, яким вони належать на праві особистої власності, а також будинки і квартири державного і громадського житлового фонду, що не використовуються, - за їх залишковою балансовою вартістю.
Якщо жила площа будинку (квартири), що купується, перевищує 13,65 квадратного метра на кожного члена сім'ї, вартість зайвої площі і частини надвірних будівель, збудованих не за встановленими проектами, сплачує громадянин.
Громадянам, які збудували чи купили за власні кошти жилі будинки садибного типу з надвірними будівлями, а також жилі приміщення в будинках житлово-будівельних (житлових) кооперативів, відшкодовується їх вартість у розмірах, визначених місцевими радами за обраним місцем проживання.
Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, підприємства, установи, організації, колективні сільськогосподарські підприємства і громадяни, а також власники жилих будинків і квартир звільняються від сплати державного мита при укладенні договорів купівлі-продажу будинків і квартир.
Кабінет Міністрів України виділяє Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським державним адміністраціям, на територію яких самостійно переселяються (переселилися) громадяни відповідно до статті 4 цього Закону, капіталовкладення для придбання житла.
Громадяни мають право на індивідуальне житлове будівництво з позачерговим одержанням земельних ділянок з гарантованим забезпеченням необхідними будівельними матеріалами, укладанням договорів з підрядними організаціями на будівництво будинків садибного типу, а також на позачерговий вступ до житлово-будівельних (житлових) кооперативів незалежно від строків проживання і реєстрації місця проживання у даному населеному пункті. При цьому громадянам Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем будівництва житла виділяються кошти з розрахунку 13,65 квадратного метра на кожного члена сім'ї.
Розмір і порядок виділення коштів для будівництва житла встановлюються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями. Кошти на будівництво житла відраховуються з загальних капіталовкладень, які виділяються Кабінетом Міністрів України для будівництва житла. У цьому разі громадяни втрачають право на забезпечення житлом, передбачене пунктами 1, 2, 3 цієї статті.
За згодою громадян їм можуть передаватись у приватну власність незавершені будівництвом будинки садибного типу для закінчення будівництва за власні кошти. Порядок надання таких будинків визначається Кабінетом Міністрів України. Пільгами, передбаченими цим пунктом, громадяни мають право скористатися один раз.
Громадяни, переселені у тимчасові жилі приміщення, мають право на наступне позачергове за окремим списком забезпечення постійним благоустроєним житлом або на створення умов для будівництва відповідно до пункту 4 цієї статті.
Передбаченими цією статтею пільгами по забезпеченню житлом громадяни мають право скористатися один раз.
Статтею 48 Житлового кодексу України передбачено, що жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки.
При передачі громадянам житла, яке перебуває у їх приватній власності, органу, який здійснює поліпшення житлових умов, вони мають право на одержання житла у межах встановленої норми жилої площі.
Громадяни, які одержали житло у державному фонді на цих умовах, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства.
Жиле приміщення може бути надано з перевищенням норми жилої площі, якщо воно складається з однієї кімнати (однокімнатна квартира) або призначається для осіб різної статі (частина друга статті 50).
Згідно з вимогами ст.49 Житлового кодексу України понад норму жилої площі окремим категоріям громадян надається додаткова жила площа у вигляді кімнати або в розмірі десяти квадратних метрів. Громадянам, що хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, а також громадянам, яким ця площа необхідна за умовами і характером виконуваної роботи, розмір додаткової жилої площі може бути збільшено.
Порядок і умови надання додаткової жилої площі та перелік категорій громадян, які мають право на її одержання, встановлюється законодавством України.
Статтею 50 Житлового кодексу України передбачені вимоги, що ставляться до жилих приміщень.
Жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічних вимогам.
При наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев'ять років, крім подружжя.
Не допускається також заселення квартири, збудованої для однієї сім'ї, двома і більше сім'ями або двома і більше одинокими особами, за винятком випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 54 цього Кодексу.
Особам похилого віку, а за висновком лікувально-профілактичного закладу також відповідним категоріям осіб з інвалідністю і хворих на їх прохання жилі приміщення надаються на нижніх поверхах або в будинках з ліфтами.
Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1198 (далі - Порядок №1198), визначено механізм з використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою "забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відповідно до пунктів 2, 3, 4 Порядку №1198 головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є МНС, розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня - Рада міністрів Автономної, Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, головні управління (управління) МНС в Автономній ї Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - розпорядники) відповідно до розподілу, затвердженого МНС.
МНС здійснює розподіл бюджетних коштів між розпорядниками з врахуванням кількості громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які відселяються із зони безумовного (обов'язкового) відселення, потребують поліпшення житлових умов та які самостійно переселяються із зони гарантованого добровільного відселення і зони посиленого радіоекологічного контролю, згідно з даними, поданими Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями.
Бюджетні кошти спрямовуються на: придбання житла на первинному ринку у житлових будинках, введених в експлуатацію, та на вторинному ринку, що перебуває у власності фізичних осіб; придбання житла на умовах пайової участі в об'єктах незавершеного житлового будівництва з високим ступенем будівельної готовності (більш як 75 відсотків), введення в експлуатацію яких відповідно до титулів будов (об'єктів) планується у поточному році, за умови, що в квартирах, які придбаваються, будуть виконані внутрішні опоряджувальні роботи; відшкодування витрат громадянам, які переселилися за направленнями облдержадміністрацій з території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, за самостійно придбане (збудоване) ними житло, в тому числі у житлово-будівельних кооперативах; виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік в органах Казначейства, у разі їх відповідності паспорту бюджетної програми.
Згідно з ст. 20 Бюджетного кодексу України у бюджетному процесі програмно-цільовий метод застосовується на рівні державного бюджету та на рівні місцевих бюджетів.
Відповідальний виконавець бюджетних програм визначається головним розпорядником бюджетних коштів за погодженням з Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом). Відповідальним виконавцем бюджетних програм може бути головний розпорядник бюджетних коштів за бюджетними програмами, виконання яких забезпечується його апаратом, та/або розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, який забезпечує виконання бюджетних програм у системі головного розпорядника.
За бюджетними програмами, здійснення заходів за якими потребує нормативно-правового визначення механізму використання бюджетних коштів, головні розпорядники коштів державного бюджету розробляють проекти порядків використання коштів державного бюджету (в тому числі за бюджетними програмами, вперше визначеними законом про Державний бюджет України) та забезпечують їх затвердження протягом 30 днів з дня набрання чинності законом про Державний бюджет України. За рішенням Кабінету Міністрів України (у формі протокольного рішення) порядки використання коштів державного бюджету затверджуються Кабінетом Міністрів України або головним розпорядником коштів державного бюджету за погодженням з Міністерством фінансів України. Про затвердження таких порядків інформується Комітет Верховної Ради України з питань бюджету.
Якщо реалізація бюджетної програми продовжується у наступних бюджетних періодах, дія порядку використання бюджетних коштів за такою бюджетною програмою (з урахуванням змін до цього порядку, внесених у разі необхідності) продовжується до завершення її реалізації.
Положеннями статті 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Положеннями ст.71 Бюджетного кодексу України визначено, що, зокрема, на будівництво і придбання житла окремим категоріям громадян відповідно до законодавства спрямовуються капітальні видатки бюджету розвитку місцевих бюджетів.
Згідно з п 2.15 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 №309, бюджетні фінансові зобов'язання за загальним фондом, які залишились не оплаченими на кінець минулого бюджетного періоду (бюджетна кредиторська заборгованість) та обліковуються органами Казначейства за бюджетними програмами, за якими відсутні бюджетні асигнування або обсяг бюджетної кредиторської заборгованості перевищує бюджетні асигнування відповідно до встановлених законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) на поточний бюджетний період та/або переданих в установленому порядку бюджетних призначень, відображаються в обліку органами Казначейства у поточному бюджетному періоді після прийняття рішення головним розпорядником бюджетних коштів за погодженням з Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом) щодо визначення бюджетної програми за загальним та/або спеціальним фондами, в межах бюджетних асигнувань якої будуть оплачені бюджетні фінансові зобов'язання, на підставі поданого розпорядником бюджетних коштів Реєстру та/або Реєстру фінансових зобов'язань і відповідних підтвердних документів.
Відповідно до п. 36 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, що затверджені постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 №470 виконавчі комітети місцевих рад, підприємства, установи, організації щороку визначають кількість новозбудованої і вивільнюваної жилої площі для надання жилих приміщень громадянам поза чергою, першочергово та в порядку загальної черги.
Згідно з ст.30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР повноваження стосовно обліку громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов; розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності; вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності; сприяння розширенню житлового будівництва, подання громадянам, які мають потребу в житлі, допомоги в будівництві житла, в отриманні кредитів, у тому числі пільгових, та субсидій для будівництва чи придбання житла; подання допомоги власникам квартир (будинків) в їх обслуговуванні та ремонті належать до власних повноважень виконавчих органів місцевих рад.
Відповідно до ст.64 вказаного Закону видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються відповідними рішеннями про місцевий бюджет; видатки, пов'язані із здійсненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад, - відповідними рішеннями про районний та обласний бюджети.
Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.
Районні, обласні бюджети виконують місцеві державні адміністрації в цілях і обсягах, що затверджуються відповідними радами.
Видатки місцевого бюджету формуються відповідно до розмежування видатків між бюджетами, визначеного Бюджетним кодексом України, для виконання повноважень органів місцевого самоврядування.
Видатки місцевого бюджету здійснюються із загального та спеціального фондів місцевого бюджету відповідно до вимог Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України.
Системний аналіз вказаних норм свідчить, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" здійснюється як з державного бюджету, так із місцевого та інших джерел, не заборонених законодавством. Розпорядником і одержувачем бюджетних коштів є обласна державна адміністрація, а до повноважень відповідної місцевої ради належать питання розподілу та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності, а також сприяння громадянам, які мають потребу в житлі, в допомозі забезпечення таким житлом.
Право ОСОБА_1 на безоплатне забезпечення жилими приміщеннями підтверджено в судовому порядку в справі №2а-5416/09/1770.
В свою чергу, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі № 460/24590/22 зобов'язано Львівську міську раду забезпечити ОСОБА_1 та членів його сім'ї, в загальній кількості 9 осіб, жилими приміщеннями відповідно до вимог Житлового кодексу України та Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи". Зобов'язано Львівську обласну держадмiнiстрацію перерахувати кошти в сумі 4021748,50 грн. на рахунок Львівської міської ради на закупівлю жилих приміщень ОСОБА_1 та членам його сім'ї в загальній кількості 9 осіб.
Отже, спір щодо забезпечення ОСОБА_1 та членів його сім'ї, в загальній кількості 9 осіб, жилими приміщеннями вирішено судом і відповідні судові рішення набрали законної сили та підлягають обов'язковому виконанню.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, на виконання вимог рішення суду Львівською обласною держадмiнiстрацією перераховано на рахунок Львівської міської ради кошти в сумі 4021748,50 грн. для придбання житла ОСОБА_1 та членам його сім'ї в загальній кількості 9 осіб.
Водночас, позивач стверджує про протиправне невиконання Львівською міською радою обов'язків щодо придбання житла ОСОБА_1 та членам його сім'ї в загальній кількості 9 осіб.
Таким чином, зі змісту позову слідує, що фактично позивач оскаржує дії Львівської міської ради щодо виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі №460/24590/22, яке набрало законної сили та ставить питання про зміну способу його виконання шляхом стягнення з Львівської міської ради коштів в сумі 15276252 грн.
Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно з ч. 2 ст. 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Положеннями статті 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, до яких належать, зокрема, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення тощо.
Крім того, приписами ч. 1 ст. 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Верховний Суд у постанові від 22.08.2019 у справі № 522/10140/17 підкреслив, що правові норми КАС України стосовно судового контролю мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Натомість позивач, стверджуючи про протиправність дій Львівської міської ради щодо виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі №460/24590/22, подав даний адміністративний позов.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Як свідчать матеріали справи, за своєю суттю даний спір виник у зв'язку з невиконанням/неналежним виконанням відповідачем, на думку позивача, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі №460/24590/22, зокрема, щодо придбання житла позивачу і членам його сім'ї в кількості 9 осіб. Тобто, позивач не погоджується із способом виконання відповідачем судового рішення, що, в свою чергу, не свідчить про те, що між даними сторонами виник новий спір.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 355/1648/15-а, від 21.11. 2019 у справі №802/1933/18-а, від 12.05.2020 у справі №815/2252/16, від 16.12.2021 у справі №170/167/17.
З огляду на вищенаведене, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження.
Висновки аналогічного змісту висловлені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а та від 06.02.2019 у справі №816/2016/17, а також Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №580/3376/20, від 27.04.2021 у справі №460/418/20, від 28.05.2021 у справі №540/942/20, від 02.12.2021 у справі №808/1156/18.
Суд зазначає, що на правильність вирішення спірного питання саме у порядку подання заяви, передбаченої статтею 383 КАС України, вказав і Верховний Суд у постанові від 23.09.2020 у справі №760/3142/17, наголосивши, що оскільки набрало законної сили судове рішення з того самого фактичного предмету спору (право позивача на перерахунок пенсії по стажу відповідно до статей 40, 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV), то дії відповідача, вчинені на виконання судового рішення, не може бути розглянуто в окремому провадженні.
З огляду на наведене, оскільки спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення, а позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення у справі №460/24590/22 порушувалися його права чи інтереси, то він повинен звертатися до суду в порядку ст.383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред'являти новий адміністративний позов.
Більше того, судом встановлено, що в листопаді 2024 позивач звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду по справі №460/24590/22 з заявою в порядку ст. 382 КАС України.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 зобов'язано Львівську міську раду подати звіт про виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі №460/24590/22 упродовж тридцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 відмовлено Львівській міській раді у прийнятті звіту про виконання рішення суду від 05.10.2023 у справі № 460/24590/22. Встановлено Львівській міській раді новий строк подання звіту про виконання рішення суду від 05.10.2023 у справі № 460/24590/22 та зобов'язано Львівську міську раду у 90 денний строк з дати отримання цієї ухвали подати звіт про виконання рішення від 05.10.2023 у справі №460/24590/22.
Таким чином, в межах справи №460/24590/22 здійснюються заходи судового контролю за виконанням рішення від 05.10.2023, а вказаний позов поданий позивачем до закінчення строку подання Львівською міською радою звіту про виконання рішення суду. Станом на 23.05.2025 докази прийняття судом звіту, поданого відповідачем в порядку ст.382 КАС України, в межах розгляду справи №460/24590/22, відсутні.
Поряд з цим, суд враховує, що згідно з ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.
Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
За змістом ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб'єктів владних повноважень.
При цьому, адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. Відсутність порушення суб'єктивних прав особи, навіть у разі, коли рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень містять ознаки протиправності, унеможливлює досягнення завдань адміністративного судочинства.
Адже, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв'язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.
Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у ст.5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Правова позиція аналогічного змісту неодноразово висловлювалася Верховним Судом у своїх рішеннях, зокрема, у постанові від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 31.01.2024 № 640/6129/22, від 20.12.2024 у справі № 815/5751/16, від 18.02.2025 у справі №260/5061/22, від 07.02.2025 у справі №990/54/24.
Таким чином, зважаючи на те, що предметом розгляду в даній справі є невиконання/неналежне виконанням відповідачем, на думку позивача, рішення суду від 05.10.2023 у справі №460/24590/22, зокрема, щодо придбання житла позивачу і членам його сім'ї в кількості 9 осіб, суд вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, що є підставою для відмови у задоволенні цього позову.
Суд також наголошує, що судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому.
Позивач у позові зазначає, що на виконання рішення у справі №460/24590/22 для забезпечення його і членів його сім'ї у кількості 9 осіб житлом станом на 2025 рік необхідні кошти в сумі 19298000 грн. Тому, зважаючи на вже виділену для цих потреб суму 4021748,40 грн, просить стягнути на його користь з відповідача кошти в розмірі 15276252 грн.
Водночас, кошти в сумі розмірі 15276252 грн для забезпечення ОСОБА_1 і членів його сім'ї у кількості 9 осіб житлом не нараховувалися Львівською міською радою, позивач до Львівської міської ради з заявою про додаткове виділення коштів для виконання рішення суду у справі №460/24590/22 не звертався, а отже спору щодо виділення і виплати позивачу на час звернення з позовом у цій справі до суду не існувало, відповідно, відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині будуть порушені. При цьому, жодних доказів на підтвердження того, що відповідачем не будуть виплачуватися такі кошти на час виникнення спірних правовідносин, останнім суду не надано і в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Підстави для застосуванні положень статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання неправомірними дій щодо невиділення коштів для забезпечення житлом та стягнення коштів в сумі 15276252 грн - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 26 травня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Львівська міська рада (пл. Ринок, 1,м. Львів,Львівський р-н, Львівська обл.,79008, ЄДРПОУ/РНОКПП 04055896)
Суддя Д.П. Зозуля