26 травня 2025 року Справа № 160/8772/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/8772/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
І. ПРОЦЕДУРА
25.03.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами поштового зв'язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд :
- визнати протиправним та скасувати рішення №047050030320 від 24.01.2025 р. Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у призначені мені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до мого пільгового стажу роботи за Списком № 1 виробництв, робіт професій, показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України періоди моєї роботи з 01.10.1996 року по 09.07.2003 рік та за Списком №2 з 11.06.2018 року по 09.08.2021 рік в Публічному акціонерному товаристві «Дніпровський металургійний комбінат», згідно відповідним записам трудової книжки НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити мені ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1, починаючи з 17.01.2025 р. з дня подачі мною заяви про призначення мені пенсії до управління ПФУ, відповідно до п. «а» ст. Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року.
Ухвалою суду від 27.03.2025 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.
Також ухвалою суду від 27.03.2025 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:
- пенсійної справи позивача;
- звернення позивача із заявою про призначення та виплаті пенсії за віком на пільгових умовах;
- рішення №047050030320 від 24.01.2025 р. Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у призначені мені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1;
- відомості щодо зарахування/незарахування спірного періоду, зокрема з 01.10.1996 року по 09.07.2003 рік та за Списком №2 з 11.06.2018 року по 09.08.2021 рік в Публічному акціонерному товаристві «Дніпровський металургійний комбінат», згідно відповідним записам трудової книжки НОМЕР_1 ;
- відомості/інформацію, що послугувала підставою для відмови у призначені та виплаті пенсії за віком на пільгових умовах;
- листи/відмови Пенсійного органу та інші докази щодо суті спору.
23.05.2025 року відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву позивача. Долучені додаткові докази по справі.
26.05.2025 року відповідачем 2 подано відзив на позовну заяву позивача. Долучені додаткові докази по справі.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 26.05.2025 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протиправні дії Пенсійного органу порушують право позивача на достатній рівень пенсійного забезпечення.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 1, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
Від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що після реєстрації заяви Позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву Позивача та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення від №047050030320 від 24.01.2025 відмовлено у призначенні пенсії відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058, у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
Вказують, що умовами, за яких можлива реалізація права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах є: - зайнятість повний робочий день на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2; - досягнення 55 років; - наявність стажу роботи не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах; - підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.
Відповідач 1 зазначає, що вік Позивача на дату звернення - 50 років.
У результаті розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності.
До пільгового стажу незараховано періоди трудової діяльності: - з 24.10.1994 по 09.08.2021 згідно довідок від 31.10.2024 №Р-21/2-09/1532 та №Р-21/2- 2-09/1534, оскільки відсутнє Рішення комісії.
До пільгового стажу за Списком №2 зараховано періоди згідно довідки від 28.11.2024 року №143-1039.
Таким чином, підтверджений належними документами, страховий стаж Позивача становить 33 роки 8 місяців 25 днів, пільговий стаж за Списком №2, підтверджений в порядку визначеному законодавством, становить 2 роки 10 місяців 5 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб зараховані всі періоди трудової діяльності.
Отже, вважають, що Управлінням правомірно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
ІV. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 2, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
Від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 24.01.2025 № 047050030320.
Позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 1.
Вік Позивачки 50 років 1 місяців 17 днів.
Страховий стаж становить 33 роки 8 місяців 25 днів.
Пільговий стаж за Списком № 2 становить 2 роки 10 місяців 5 днів.
До пільгового стажу не зараховано період трудової діяльності з 24.10.1994 по 2000 згідно довідок від 31.10.2024 № Р-21/2-09/1532 та № Р-21/2-2-09/1534, оскільки відсутнє Рішення комісії, пільговий стаж не підтверджено.
Враховуючи той факт, що Позивачка звернулась до органу Пенсійного фонду України у віці 50 років 01 місяць, право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 1 на день звернення відсутнє.
Враховуючи вище наведене, вважають, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відповідають чинному законодавству, а вимоги Позивачки безпідставні та не підлягають задоволенню.
V. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Суд, дослідив матеріали справи, з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач 17.01.2025 року подала до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (за Списком №2) відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).
Після реєстрації заяви Позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення від №047050030320 від 24.01.2025 відмовлено у призначенні пенсії відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058, у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
Так, встановлено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №047050030320 від 24.01.2025 р. було відмовлено позивачеві у призначенні пільгової пенсії за Списком №2.
У спірному рішенні, Пенсійний орган вказав про те, що вік заявника 50 років 1 місяць 17 днів.
Страховий стаж становить 33 роки 8 місяців 25 днів.
Пільговий стаж особи за Списком №2 становить 2 роки 10 місяців 5 днів.
Пільговий стаж особи за Списком №1 - відсутній.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності.
Згідно спірного рішення, встановлено, що за доданими документами до пільгового стажу незараховано період трудової діяльності з 24.10.1994 року по 2000 року, згідно довідок від 31.10.2024 року №Р-21/2-09/1532 та №Р- 21/2-2-09/1534, оскільки відсутнє рішення комісії.
До пільгового стажу за Списком №2 зараховано періоди згідно довідки від 28.11.2024 року №143-1039.
Працює.
Також, вказано про те, що особа матиме право на пенсійну виплату з 01.12.2037 року.
Враховуючи вище викладене, ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за Списком №2, у зв'язку з недосягненням 55-річного віку та відсутністю необхідного пільгового стажу.
Позивач, не погодившись із вказаним рішенням Пенсійного органу, -звернулась до суду із цим позовом, за захистом своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
VІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, народжених до 31 березня 1969 року - після досягнення 54 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року за результатами апеляційного розгляду зразкової справи №360/3611/20, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
VІІ. ОЦІНКА СУДУ
Як встановлено судом, на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, позивач досягла необхідного визначеного пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віку, мала необхідний страховий та пільговий стаж для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2.
Таким чином, вирішуючи питання про призначення пенсії позивачу ПФУ не застосувало підхід, який був би найбільш сприятливим для останньої, а саме: не врахувало висновки, викладені Конституційним Судом України в рішенні від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
Згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» 05.11.1991 № 1788- XII (далі - «Закон № 1788-ХІІ») основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - «Порядок № 637»).
Згідно пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Крім того, відповідно до пункту 20 зазначеного Порядку для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки встановленого зразка підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховується до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердженням трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
При цьому, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17.
Так, згідно матеріалів справи, у період з 01.10.1996 року по 09.07.2003 рік та з 11.06.2018 року по 09.08.2021 рік, позивач здійснювала свою трудову діяльність, що також підтверджується копією трудової книжки позивача, а також долученими до матеріалів справи довідками.
У свою чергу позивач всі періоди пільгової роботи за Списком № 2 підтвердила записами у трудовій книжці, постановами підприємства про атестацію робочого місця та уточнюючими довідками.
Однак, відповідач-1 не врахував позивачу до пільгового стажу роботи період її роботи з 24.10.1994 по 09.08.2021 р.р. (згідно відзиву на позовну заяву) згідно довідок від 31.10.2024 року №Р-21/2-09/1532 та №Р-21/2- 2-09/1534, оскільки відсутнє Рішення комісії.
Тобто, спірні пільгові періоди роботи позивача з 01.10.1996 року по 09.07.2003 рік та з 11.06.2018 року по 09.08.2021 рік жодним чином не були враховані позивачці в оскаржуваному рішенні, що, окрім того, вбачається із розрахунку стажу (форма РС-право), який додається до цього позову.
Вищезазначені періоди роботи також було підтверджено позивачем записами у трудовій книжці, довідкою форми ОК-5, ОК-7, постановами про атестацію робочого місця, копії яких додані до цього позову, а тому мають бути враховані позивачу до пільгового стажу роботи.
Рішення Пенсійного органу про відмову у зарахуванні іншого періоду роботи позивача, матеріали справи не містять.
Щодо атестації робочих місць.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання, згідно з Порядком № 442 та розробленими на виконання Постанови № 442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 р. № 41.
Згідно із зазначеними нормативними актами основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 р. № 442 пенсії за віком на пільгових умовах призначаються за результатами атестації робочих місць, яка також надає інші пільги і компенсації, передбачені законодавством, а саме, надбавка за роботу в зазначених умовах, право на скорочений робочий день, додаткову відпустку й одержання лікувально-профілактичного лікування. Атестація повинна проводитися на підприємстві не рідше одного разу на п'ять років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації. Контроль за проведенням атестації, правильністю застосування Списків покладено на Держпраці.
Отже, своєчасність та проведення атестації робочих місць за умовами праці не залежить від працівника і не може обмежувати його право на отримання пенсії.
Наказом Міністерства праці і соціальної політики України «Про затвердження роз'яснення про проведення атестації робочих місць за умовами праці в окремих випадках» від 21.08.2000 р. № 205, зазначено, що в окремих випадках через складний фінансово-економічний стан, що склався по незалежним від підприємства причинам, для проведення атестації робочих місць, де не відбулися корінні зміни умов і характеру праці, можливе використання результатів попередньої атестації.
Згідно пункту 1 Порядку та Положення про Державну експертизу умов праці, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 01.12.1990 року № 357 (що діяло в спірний період) державний контроль за якістю проведення атестації робочих місць за умовами праці та віднесення їх до категорії з шкідливими і важкими умовами праці, правильністю застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах покладався на органи Державної експертизи умов праці.
Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а.
У постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17 Верховний Суд зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 справі № 490/12392/16-а виклав правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Позивач не може відповідати за правильність та повноту оформлення кадрових документів під час спірних періодів роботи, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, та іншої документації з вини підприємств не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Окрім того, слід зазначити, що згідно статті 62 Закону № 1788-XII та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Однак, відповідач 1 формально підійшов до виконання своїх прав та обов'язків, ним не здійснено належних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково перевірити відомості, зазначені у трудовій книжці, архівних довідках та уточнюючій довідці.
Відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 24.01.2025 року про відмову у призначенні пенсії позивачу за віком на пільгових умовах за Списком №2 є протиправним та підлягає скасуванню.
Та як наслідок слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди трудової діяльності з 01.10.1996 року по 09.07.2003 рік та з 11.06.2018 року по 09.08.2021 рік в Публічному акціонерному товаристві «Дніпровський металургійний комбінат», згідно відповідним записам трудової книжки НОМЕР_1 .
Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) призначити та виплачувати пенсію, суд зазначає про таке.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05 квітня 2005 року (заява №38722/02).
Суд зазначає, обрахунок стажу, що враховується для призначення пенсії, є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало Закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм та встановлених обставин, а також дискреції пенсійного органу в питаннях обрахунку стажу (в тому числі пільгового), необхідного для призначення пенсії, суд з метою належного та ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 17.01.2025 року за Списком №2 на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, з урахуванням висновків суду.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.
VІІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані та доведені позовні вимоги у вказаній вище частині.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача1 .
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення №047050030320 від 24.01.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у призначені ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди трудової діяльності з 01.10.1996 року по 09.07.2003 рік та з 11.06.2018 року по 09.08.2021 рік в Публічному акціонерному товаристві «Дніпровський металургійний комбінат», згідно відповідним записам трудової книжки НОМЕР_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 17.01.2025 року за Списком №2 на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 908,40гривень.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10003, м. Житомир, вул. Ольжича, 7, ЄДРПРОУ 13559341).
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 26.05.2025 року.
Суддя В.В. Ільков