26.05.25
22-ц/812/938/25
Справа №473/867/25 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.
Провадження №22-ц/812/938/25
Постанова
Іменем України
26 травня 2025 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючого Кушнірової Т.Б.,
суддів: Тищук Н.О., Ямкової О.О.,
із секретарем Шурмою Є.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Плахтій Оленою Володимирівною на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області ухвалене 11 квітня 2025 року, під головуванням судді Лузан Л.В., в приміщенні суду першої інстанції, по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі - ТОВ «Бізнес Позика», Товариство) звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 13 травня 2021 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено договір № 284780-КС-002 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний в порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію».
На виконання вказаного договору ОСОБА_1 отримала грошові кошти в розмірі 24 000 грн. шляхом перерахування на банківську картку, номер якої був вказаний нею при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті.
Сторони домовились, що за кожен день користування кредитними коштами відповідачка сплачує відсоток у фіксованому розмірі, який становить 0,77500669 %. ОСОБА_1 зобов'язалася вчасно частинами (згідно узгодженого графіку) повертати кредит, повернувши його в повному обсязі не пізніше 02 вересня 2021 року, а також сплатити комісію за надання кредиту у загальному розмірі 3600,00 грн.
У разі порушення позичальником виконання взятих на себе зобов'язань остання зобов'язана сплачувати на користь кредитодавця неустойку (штраф).
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором, утворилася заборгованість, загальний розмір якої станом на 08 лютого 2025 року склав 43338 грн, з них: заборгованість за простроченим кредитом -24000 грн, заборгованість за простроченими процентами - 18228 грн, заборгованість за комісією -1110 грн.
Посилаючись на наведене, Товариство просило стягнути на свою користь із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 43 338 грн, а також судовий збір 2 422, 40 грн.
11 квітня 2025 року рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» в загальному розмірі 43338,00 грн, у тому числі заборгованість за простроченим кредитом у розмірі 24000 грн, заборгованість за простроченими процентами в розмірі 18228 грн, заборгованість за простроченою комісією за видачу кредиту в розмірі 1110 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» судові витрати в розмірі 2422,40 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, укладеним в електронній формі відповідно до статті 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію», утворилась заборгованість, яка не спростована відповідачкою, а тому підлягає стягненню на користь позивача.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , діючи через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, порушення норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ТОВ «Бізнес Позика» відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу відповідачка зазначає, що оскаржуване рішення ухвалене передчасно, оскільки судом не розглянуто заяву відповідачки від 24 березня 2025 року про повернення позивачу позову, підписаного ОСОБА_2 - неповноважною особою, яка не має права його підписувати та не постановлено з цих підстав окрему ухвалу суду.
Зауважує, що відсутні докази того, що ОСОБА_2 , обіймаючи посаду помічника юрисконсульта дійсно має право підписувати позовну заяву від імені юридичної особи на засадах самопредставництва. До позовної заяви не додані витяг зі статуту в частині компетенції/повноважень директора ТОВ «Бізнес позика», трудовий договір (контракт) чи посадова інструкція директора, які б підтверджували, що директор Марія Гайворонська має право уповноважувати середній юридичний персонал на підписання позовів та представництво юридичної особи у суді; копію трудового договору (контракту) чи посадової інструкції помічника юриста Памірського М.А.
Звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази належної верифікації позичальника та підписання ним в електронній формі одноразовим ідентифікатором документів, пов'язаних з кредитною операцією. Відповідач не укладала з позивачем договір споживчого кредиту і не підписувала документи, пов'язані з кредитною операцією в електронній формі одноразовим ідентифікатором у вигляді певної алфавітно-цифрової послідовності.
Також в матеріалах справи відсутні докази того, що номер мобільного телефону НОМЕР_1 дійсно належить ОСОБА_1 , що саме вона отримала смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором G-9517 для подальшого використання.
Наголошує, що Договір № 284780-КС-002 про надання кредиту від 13 травня 2021року, є неукладеним, адже з примірника, що завантажений до підсистеми «Електронний суд» не вбачається, що він підписаний зі сторони ОСОБА_1 в електронній формі одноразовим ідентифікатором G-9517.
Крім того в матеріалах справи відсутній укладений в письмовій формі кредитний договір, в якому сторони досягли згоди щодо його суттєвих та необхідних умов відповідно до вимог ст. ст. 536, ч.1 ст. 631, 1046, 1048, 1054, 1056-1 ЦК України, ч. 1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII.
Стверджує, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не надав належної правової оцінки змісту Платіжного доручення № 27886 від 13 травня 2021 на суму 24000 грн, «Виписки за договором б/н за період з 13 травня 2021року по 18 травня 2021» та не встановив їх невідповідність вимогам Інструкції N 22, Положенню N 75.
Відповідач не визнає отримання кредитних коштів за Договором №284780- КС-002 про надання кредиту від 13 травня 2021 року в розмірі 24000 грн, тому необхідності надання доказів його погашення у неї немає.
Нарахування відсотків після 02 вересня 2021 року, розмір яких перевищує 11850 грн, є протиправним та не відповідають змісту договору.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 13 травня 2021 року ТОВ «Бізнес Позика» направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір № 284780-КС-002 про надання кредиту. ОСОБА_1 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору (а.с. 10-11).
13 травня 2021 року ТОВ «Бізнес Позика» уклало з ОСОБА_1 договір про надання кредиту №284780-КС-002. Відповідно до договору ТОВ «Бізнес Позика» зобов'язалося надати та надало відповідачці кредит у розмірі 24000 грн зі строком користування коштами протягом 24 тижнів. Відповідачка зобов'язалася вчасно частинами (згідно узгодженого графіку) повернути кредит не пізніше 02 вересня 2021 року, сплачувати проценти за користування ним за ставкою у розмірі 0,77500669 % (фіксована) за кожен день користування коштами, а також сплатити комісію за надання кредиту у загальному розмірі 3600 грн.
Відповідно до умов договору строк кредиту - 16 тижнів; процентна ставка: в день 0,85089584, фіксована; комісія за надання кредиту - 2 400,00 грн.; загальний розмір наданого кредиту - 24 000,00 грн.; строк дії договору - до 11.06.2021; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту - 42 240,00 грн.; орієнтовна реальна річна процентна ставка - 373,90448160 процентів.
ТОВ «Бізнес Позика» направлено ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор на номер телефону, котрий було повідомлено боржником.
Згідно платіжного доручення № 27886 від 13 травня 2021 року, виписки по рахунку № НОМЕР_2 (IBAN НОМЕР_3 ) позивач перерахував на карту відповідачки 24000 грн кредитних коштів.
В зв'язку з тим, що ОСОБА_1 лише частково здійснювала операції з погашення кредиту та відсотків за його використання, станом на 08 лютого 2025 року у неї виникла заборгованість, розмір якої склав 43 338 грн, з них : 24 000 грн. - сума прострочених платежів по тілу кредиту, 18 228 грн. - сума прострочених платежів по процентам, 1 110 сума прострочених платежів за комісією. Вказане підтверджується розрахунком заборгованості, долученим до позовної заяви (а.с. 18-25).
Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема із договорів.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
При цьому, в частині 1 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію»(далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини 1статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище наведеного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-телекомунікаційну систему позичальника можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно зі статтею 64 ЦПК України докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.
Згідно з матеріалами справи 13 травня 2021 року ТОВ «Бізнес Позика» уклало з ОСОБА_1 договір про надання кредиту №284780-КС-002. Відповідно до договору ТОВ «Бізнес Позика» зобов'язалося надати та надало відповідачці кредит у розмірі 24000. Договір про надання кредиту укладений в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» і Правилами про надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика», через Особистий кабінет Позичальника на сайті Кредитодавця -https://my.bizpozyka.com/.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку у відповідача виникла заборгованість, яка станом на 08 лютого 2025 року склала 43 338 грн, з них: 24 000 грн - сума прострочених платежів по тілу кредиту, 18 228 грн - сума прострочених платежів по процентам, 1 110 грн а комісія.
Цей розмір заборгованості за кредитним договором відповідачкою не спростовано ні суду першої, ні апеляційної інстанції.
Відповідачкою укладений кредитний договір не оспорюваний ні в цілому, ні в будь-якій окремій його частині.
Приписами статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1ст. 77 ЦПК України).
Судова колегія зазначає, що виходячи з норм чинного законодавства та фактичних обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Бізнес Позика» про стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі.
За матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 , маючи намір отримати в позику грошові кошти, ідентифікувала себе в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Бізнес Позика» та пройшла реєстрацію на веб-сторінці товариства. Під час здійснення реєстрації відповідачка створила особистий кабінет та надала всі особисті дані (ПІБ, дані паспорта, дату та рік народження, РНОКПП, номер мобільного телефону, електронну пошту, місце реєстрації), чим фактично надала згоду на обробку персональних даних.
Для безпосереднього оформлення кредиту відповідачка обрала суму кредиту, строк кредитування, самостійно внесла номер банківської/платіжної карти та підтвердила, що ознайомлена з Правилами надання грошових коштів у позику.
Після прийняття позичальником умов кредитного договору 13 травня 2021 року ТОВ «Бізнес Позика» уклало з ОСОБА_1 кредитний договір, який підписано останньою відповідно до вимог ч. 6, 8 ст.11, ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію», а саме, за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилався на особистий телефонний номер відповідачки.
Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 дійшов висновку, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписано позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами.
Із наданого позивачем алгоритму укладення кредитного договору вбачається, що без ознайомлення з правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика» подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим. Отже, заповненням анкети-заяви відповідач підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 243/6552/20, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 червня 2021 у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 у справі № 234/7159/20.
Оскільки відповідачка вважається ознайомленим з умовами кредитного договору в порядку, передбаченому частиною 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», тобто до моменту підписання кредитного договору, колегія суддів доходить висновку, що відповідачка повністю ознайомлена з його порядком укладення та підписання, про що свідчать виконані останньою фактичні дії в ІТС, а також використання нею електронного підпису одноразового ідентифікатору.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, підписавши за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатору кредитний договір № 284780-КС-002 відповідачка погодилась з визначеними у ньому умовами кредитування, в тому числі і щодо розміру відсотків за кредитом.
Наведеного відповідачка не спростувала належними та допустимими доказами і матеріали справи не містять відомостей про оскарження чи визнання недійсним кредитного договору.
ОСОБА_1 заперечуючи, що вказаний засіб зв'язку, а саме: номер телефону НОМЕР_1 їй не належить, таку обставину відповідними засобами доказування не підтвердила.
Отже, матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що 13 травня 2021 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 234780 -КС-002 в електронній формі, умови якого позивачем були виконані. Відповідачка у передбачений договором строк заборгованість не повернула.
Вищенаведене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка не була належним чином ідентифікована при реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній мережі відповідними електронним підписом, електронним цифровим підписом чи іншим аналогом власноручного підпису, наявний у справі договір про надання фінансового кредиту не містить одноразового ідентифікатора, яким він був підписаний, а надана позивачем копія договору, графік платежів та паспорт споживчого кредиту не містять підпису позичальника, відтак договір є неукладеним.
Адже оспорюваний договір про надання кредиту підписаний відповідачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину, без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не міг бути укладений.
Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині.
Доводи апеляційної скарги, що у матеріалах справи немає оригіналів бухгалтерських документів про видачу кредиту, а суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не надав належної правової оцінки змісту Платіжного доручення № 27886 від 13 травня 2021, «Виписці за договором б/н за період з 13 травня 2021року по 18 травня 2021» та не встановив їх невідповідність вимогам Інструкції N 22, Положенню N 75, є безпідставними.
Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.
Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.
Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання заявника на Інструкцію N 22 та Положення N 75 не можуть бути прийняті до уваги.
Посилання в апеляційній скарзі на безпідставне нарахування позивачем відсотків після 02 вересня 2021 року, є помилковим та пов'язане з невірним тлумаченням умов договору про надання кредиту №284780-КС-002 від 13 травня 2021 року, яким встановлена відповідальність позичальника у разі прострочення ним сплати платежів, визначених Графіком.
Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем не доведено перерахування їй кредитних коштів, оскільки спростовується зібраними по справі письмовими доказами. Більш того, із розрахунку заборгованості за договором вбачається, що відповідачка частково сплачувала заборгованість за договором про надання кредиту, що підтверджує обставини отримання нею кредитних коштів.
Позивач, пред'явивши вимогу про стягнення заборгованості, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його вартості, зокрема заборгованість за нарахованими відсотками.
Відсотки за користування кредитом не є відповідальністю за невиконання зобов'язання, а є платою за кредит та входять до складу зобов'язання позичальника щодо сплати кредиту, що також передбачено частиною 1 статті 1054 ЦК України, згідно якої за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Ураховуючи те, що позичальник взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, кредитні кошти разом з процентами вчасно не повернула, внаслідок чого виникла заборгованість, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором від 13 травня 2021 року у заявленому розмірі. Розмір заборгованості підтверджено наданим позивачем розрахунком та відповідачем не спростовано.
Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірність стягнення заборгованості за комісією, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 дійшла такого висновку:
"10 червня 2017 року набув чинності Закон України "Про споживче кредитування", у зв'язку з чим у Законі України "Про захист прав споживачів" текст статті 11 викладено в такій редакції: "Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".
Положення частин 1 і 2, 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Зазначений висновок відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України апеляційний суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Сторони кредитного договору погодили сплату комісії за надання кредиту, що не суперечить наведеним вище вимогам закону, а з урахуванням сплачених сум, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимогу позивача про стягнення з ОСОБА_1 комісії у розмірі 1 110 грн.
Отже, вимоги позивача про стягнення комісії є правомірними та вірно задоволенні судом першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що позовну заяву підписано особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено у встановленому законом порядку, є безпідставними.
Відповідно до ч. 2 ст. 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Згідно п.1 ч.4 ст. 185 ЦПК України позовна заява повертається, у випадку коли заяву підписано особою, яка не має права її підписувати.
Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (частина перша статті 58 ЦПК України).
В процесуальному законодавстві розмежовано такі категорії як «самопредставництво» і «представництво». Тобто допускається можливість здійснення процесуального представництва органу державної влади, як в порядку самопредставництва, так й іншими особами, як представниками органу державної влади. Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такого органу державної влади без додаткового уповноваження. Подібні висновки зроблені, зокрема, в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року в справі № 667/7582/15-ц (провадження № 61-303св20).
У пунктах 18, 20, 25 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 303/4297/20 (провадження № 14-105цс21) вказано, що «починаючи з 29 грудня 2019 року, самопредставництво юридичної особи допускає можливість вчинення у суді процесуальних дій від її імені не тільки керівником або членом виконавчого органу, але й будь-якою іншою особою, уповноваженою на такі дії за законом, статутом, положенням або трудовим договором (контрактом). Тому можливість участі у справі за правилами самопредставництва юридичної особи того, хто не є її керівником, слід підтверджувати або приписом відповідного закону, або приписом статуту чи положення цієї особи, або умовами трудового договору (контракту), зокрема посадовою інструкцією (у разі, якщо такого договору у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов'язків працівника). Якщо інше не передбачено саме цими документами, уповноважений діяти у суді за правилами самопредставництва юридичної особи, має всі права відповідного учасника справи. Зазначене не виключає можливості додаткового подання до суду довіреності юридичної особи, проте самостійно вона не підтверджує повноваження діяти за правилами самопредставництва.
Інакше кажучи, процесуальні закони визначили, що представники сторін, третіх осіб, а також осіб, які за законом мають право звертатися до суду в інтересах інших, можуть діяти у судовому процесі або за правилами самопредставництва, або як власне представники. Останніми можуть бути: адвокати, законні представники, а у випадках, визначених у процесуальних законах, зокрема у малозначних справах, справах незначної складності, - інші особи (стаття 60 ЦПК України). Повноваження саме цих представників підтверджують документи, визначені у частинах першій і четвертій статті 62 ЦПК України.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
Під час розгляду спорів, що виникають із трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу (частина друга статті 60 ЦПК України).
Повноваження таких осіб відповідно до пункту 1 частини першої статті 62 ЦПК України мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що при подані позовної заяви на підтвердження своїх повноважень представляти інтереси ТОВ «Бізнес ПОЗИКА» в суді Памірський М.А. додав копії: положення про самопредставництво ТОВ «Бізнес ПОЗИКА», затверджене директором товариства Марією Гайворонською; довіреність юридичної особи на представництво інтересів в судах, відповідно до якої Памірський М.А. має повноваження/обов'язки, зокрема й представлення (захист) інтересів в судах з правом підпису на заявах, позовних заявах; наказ № 04-к/тр від 26 січня 2024 року про прийняття Памірського М.А. на роботу до ТОВ «Бізнес Позика»; витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, з якого видно, що керівником юридичної особи ТОВ «Бізнес Позика» є Гайворонська М.М. згідно статуту.
З огляду на те, що самопредставництво юридичної особи можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), тому відсутні підстави вважати, що у Памірського М.А. відсутні повноваження діяти у судовому процесі за правилами як самопредставництва як на підставі трудового договору, так і представника позивача.
Крім того, ця справа є малозначною тому для підтвердження повноважень представника в такій справі достатньо виданої учасником справи довіреності.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди заявника з оцінкою доказів судом першої інстанції, з якою погоджується апеляційний суд.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Плахтій Оленою Володимирівною залишити без задоволення, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області ухвалене 11 квітня 2025 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді:
Повне судове рішення складено 26. 05. 2025 р.