Іменем України
01 грудня 2010 року справа № 5020-3/001
За позовом Заступника військового прокурора
Військово-Морських Сил України
(99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 41)
в інтересах держави Міністерства оборони України,
в особі ідентифікаційний код 00034022
(03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6)
до відповідачів: 1. Приватного підприємства “Украгросервіс 2008”,
ідентифікаційний код 35760511
(01001, м. Київ, вул. Еспланадна, 34/2, офіс 15)
2. Закритого акціонерного товариства
„Релаксаційний центр „Маріот”,
ідентифікаційний код 32080747
(97546, АР Крим, Сімферопольський район, смт. Миколаївка,
пр. Нахімова, 16)
за участю третіх Товариства з обмеженою відповідальністю
осіб, які не “Об'єднана торгівельна група”
заявляють самостійних ідентифікаційний код 30726130
вимог на предмет спору (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 12)
на стороні відповідача: Закритого акціонерного товариства „Страхове товариство”,
ідентифікаційний код 31088682
(01042, м. Київ, бульвар Дружби народів, 9)
Товариства з обмеженою відповідальністю „Сефан”,
ідентифікаційний код 36124447
(03055, м. Київ, вул. Старокиївська, 14, оф. 109)
про визнання права власності та витребування майна,
Суддя Головко В.О.,
Представники учасників судового процесу:
прокурор (Заступник військового прокурора ВМСУ) -Бучко Р.В., прокурор відділу прокуратури, посвідчення № 299 від 28.09.2007;
позивач (Міністерство оборони України) -явку уповноваженого представника не забезпечив;
відповідач (ПП „Украгросервіс 2008”) -Герасимова О.А., представник, довіреність б/н від 25.01.2010;
відповідач (ЗАТ „Релаксаційний центр „Маріот”) -Башкатов Д.В., директор, протокол № 16 від 09.02.2009, паспорт серіїНОМЕР_1, виданий Хортицьким РВ УМВС України в Запорізькій області 28.05.1998;
відповідач (ЗАТ „Релаксаційний центр „Маріот”) -Герасимова О.А., представник, довіреність б/н від 17.11.2010;
третя особа (ТОВ „Об'єднана торгівельна група”) -Герасимова О.А., представник, довіреність б/н від 03.01.2010;
третя особа (ЗАТ „Страхове товариство”) -явку уповноваженого представника не забезпечила;
третя особа (ТОВ „Сефан”) -явку уповноваженого представника не забезпечила.
Обставини справи:
Заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України (далі -прокурор) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі -позивач) до Приватного підприємства „Украгросервіс 2008” (далі -відповідач-1) про визнання права власності та витребування майна.
Ухвалою від 14.01.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі. Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучено третю особу -Товариство з обмеженою відповідальністю „Об'єднана торгівельна група”.
Ухвалою від 15.10.2010 суд залучив іншого відповідача -Закрите акціонерне товариство „Релаксаційний центр „Маріот” (далі -відповідач-2), у зв'язку з чим розгляд справи початий заново.
Також, ухвалою від 15.10.2010 за заявою прокурора вжиті заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на причал № 262, площею 250,9 м2, розташований за адресою: м. Севастополь, Балаклавська бухта, вул. Набережна Назукіна, б/н, -без обмеження права користування.
Ухвалою від 17.11.2010 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, залучені Закрите акціонерне товариство „Страхове товариство” та Товариство з обмеженою відповідальністю „Сефан”.
Заявою від 01.12.2010 прокурор уточнив позовні вимоги, остаточно просить визнати за Державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме державне майно -причал № 262, розташований в Балаклавській бухті по вул. Набережна Назукіна, та витребувати зазначене майно вартістю 318000,00 грн. у Закритого акціонерного товариства „Релаксаційний центр „Маріот” /том 2, арк. с. 144/.
В обґрунтування позовних вимог прокурор, посилаючись на статті 216, 330, 388, 392, 640, 657 та 658 Цивільного кодексу України, зазначає, що рішення господарського суду м. Севастополя від 25.09.2007 у справі № 20-4/374, на підставі якого третя особа -ТОВ „Об'єднана торгівельна група” -набула право власності на спірний об'єкт, скасовано постановою Вищого господарського суду України від 26.06.2008. При новому розгляді справи (справа № 30/325) ухвалою господарського суду м. Києва від 23.12.2008 позов ТОВ „Об'єднана торгівельна група” до Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) Міністерства оборони України „Укроборонбуд” та Міністерства оборони України про визнання дійсним договору № 11/012/03-062/КБп62 від 23.03.2006 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі № 11/011/03-061/КБп62 від 15.03.2006 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих за адресою: м. Севастополь, набережна Назукіна, причал № 262 Балаклавської бухти, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін; визнання права власності на нерухоме майно: причал площею 250,9 м2, бетонний технічний майданчик установки антени зв'язку і трансформатора площею 22,3 м2, -залишений без розгляду. Отже, на думку прокурора, ТОВ „Об'єднана торгівельна група” не мала жодних прав та повноважень на відчуження спірного майна на користь відповідача-1 за договором купівлі-продажу від 12.06.2008, а майно вибуло з володіння власника -Міністерства оборони України -не з його волі. За таких обставин прокурор вважає, що має право витребувати спірне майно у добросовісного набувача, яким на цей час є відповідач-2.
Відповідач-1 (ПП „Украгросервіс 2008”) надав суду відзив на позов, в якому проти позову заперечує, посилаючись на те, що прокурор, захищаючи право власності позивача, не зазначає жодних підстав, на яких майно, що витребовується, належить (чи належало) на праві власності державі в особі Міністерства оборони України /том 1, арк. с. 37-39/.
Відповідач-2 (ЗАТ „Релаксаційний центр „Маріот”) у відзиві на позов також заперечує проти позовних вимог, зазначаючи, що прибав спірне майно на прилюдних торгах в процесі виконання судового рішення, а отже, в силу частини другої статті 388 Цивільного кодексу України, спірне майно не може бути витребувано в нього /том 2, арк. с. 77-78, том 3, арк. с. 1-4/.
Третя особа (ТОВ „Сефан”) у письмових поясненнях по суті спору зазначила, що придбала спірне майно у ЗАТ „Страхове товариство” за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 31.10.2008, проте повних розрахунків із продавцем не здійснила. В подальшому ЗАТ „Страхове товариство” відступило своє право вимоги ТОВ „Об'єднана торгівельна група”, яке в судовому порядку стягнуло із ТОВ „Сефан” заборгованість за договором купівлі-продажу. Під час виконання судового рішення Державною виконавчою службою звернуто стягнення на майно боржника ТОВ „Сефан”, а саме на спірні об'єкти. Зважаючи на викладене, на думку третьої особи (ТОВ „Сефан”), позовні вимоги прокурора задоволенню не підлягають /том 2, арк. с. 130-131/.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд -
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 25.09.2007 у справі № 20-4/374 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Об'єднана торгівельна група” до Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) Міністерства оборони України „Укроборонбуд” про визнання дійсним договору № 11/012/03-062/КБп62 від 23.03.2006 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі № 11/011/03-061/КБп62 від 15.03.2006 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих за адресою: м. Севастополь, набережна Назукіна, причал № 262 Балаклавської бухти, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін; визнання права власності на нерухоме майно: причал площею 250,9 м2, бетонний технічний майданчик установки антени зв'язку і трансформатора площею 22,3 м2 /том 1, арк. с. 11-13/, зокрема, визнано право власності ТОВ „Об'єднана торгівельна група” на зазначене майно.
Право власності ТОВ „Об'єднана торгівельна група” на спірне майно зареєстровано Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна” Севастопольської міської Ради, що підтверджується відповідною довідкою № 11651 від 11.11.2010 /том 2, арк. с. 92/.
12.06.2008 між ТОВ „Об'єднана торгівельна група” та ПП „Украгросервіс” укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна (реєстровий № 3012). Предметом договору є причал площею 250,9 м2, бетонний технічний майданчик для установки антени зв'язку і трансформатора площею 22,3 м2, розташовані за адресою: м. Севастополь, набережна Назукіна, причал № 262 Балаклавської бухти. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куліковською Т.В. /том 1, арк. с. 9-10/.
Аналогічно, Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна” Севастопольської міської Ради зареєстровано право власності на спірне майно за ПП „Украгросервіс” (Довідка № 11651 від 11.11.2010 /том 2, арк. с. 92/).
Постановою Вищого господарського суду України від 26.06.2008 рішення господарського суду м. Севастополя від 25.09.2007 у справі № 20-4/374 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду м. Севастополя /том 1, арк. с. 14-19/.
При новому розгляді справи, якій було присвоєно № 30/325, ухвалою господарського суду м. Києва від 23.12.2008 позов ТОВ „Об'єднана торгівельна група” залишений без розгляду /том 1, арк. с. 20-22/.
24.07.2008 між ПП „Украгросервіс” та ЗАТ „Страхове товариство” укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (реєстровий № 4332), предметом якого є купівлі-продаж того ж самого спірного майна -причалу (літера І) площею 250,9 м2 та бетонного технічного майданчику для установки антени зв'язку і трансформатора (літера ІІ) площею 22,3 м2, яке розташоване за адресою: м. Севастополь, набережна Назукіна, причал № 262 Балаклавської бухти. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренко Л.А. /том 2, арк. с. 73-76/.
Так само право власності ЗАТ „Страхове товариство” на зазначене в договорі майно було зареєстровано Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна” Севастопольської міської Ради (Довідка № 11651 від 11.11.2010 /том 2, арк. с. 92/).
З Довідки Комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна” Севастопольської міської Ради № 11651 від 11.11.2010 /том 2, арк. с. 92/, рішення господарського суду м. Києва від 28.05.2008 /том 2, арк. с. 132-137/ та письмових пояснень третьої особи (ТОВ „Сефан”) /том 2, арк. с. 130-131/ вбачається, що 31.10.2008 між ЗАТ „Страхове товариство” та ТОВ „Сефан” був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, предметом якого є купівля-продаж спірного майна, що складається з причалу (літера І) площею 250,9 м2 та бетонного технічного майданчику для установки антени зв'язку і трансформатора (літера ІІ) площею 22,3 м2, розташованих за адресою: м. Севастополь, набережна Назукіна, причал № 262 Балаклавської бухти.
На підставі зазначеного договору Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна” Севастопольської міської Ради право власності на спірне майно зареєстровано за ТОВ „Сефан” (Довідка № 11651 від 11.11.2010 /том 2, арк. с. 92/).
Рішенням господарського суду м. Києва від 28.05.2008 у справі № 30/234 за позовом ТОВ „Об'єднана торгівельна група” до ТОВ „Сефан” про стягнення 270327,29 грн. позовні вимоги ТОВ „Об'єднана торгівельна група” задоволені частково: з ТОВ „Сефан” на користь ТОВ „Об'єднана торгівельна група” стягнуто 251603,80 грн. основного боргу, 12311,33 грн. пені та вирішено питання про розподіл судових витрат. В частині стягнення пені в сумі 6412,15 грн. -в позові відмовлено /том 2, арк. с. 132-137/.
Постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Ярмолинецького районного управління юстиції у Хмельницькій області від 23.09.2009 відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання рішення господарського суду м. Києва (наказ № 30/234 від 15.06.2009) /том 2, арк. с. 138-139/.
При примусовому виконанні зазначеного рішення було звернуто стягнення на належне боржнику майно, а саме: причал площею 250,9 м2, бетонний технічний майданчик для установки антени зв'язку та трансформатора площею 22,3 м2, що розташовані за адресою: м. Севастополь, набережна Назукіна, причал № 262 Балаклавської бухти, і це майно передано на реалізацію у Хмельницьку філію ПП „Спеціалізоване підприємство „Юстиція”.
18.12.2009 Хмельницькою філією ПП „Спеціалізоване підприємство „Юстиція” проведено прилюдні торги, переможцем яких визнано ЗАТ „Релаксаційний центр „Маріот”, що підтверджується Актом від 23.12.2009 про проведення прилюдних торгів, затвердженим начальником Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області 23.12.2009 /том 3, арк. с. 5/.
15.01.2010 приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Лузіною Г.А. видано свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону) серії ВМК № 636736 /том 2, арк. с. 81/, на підставі якого Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна” Севастопольської міської Ради 16.03.2010 зареєстровано право власності на причал № 262 площею 250,9 м2, технічний майданчик для установки антени зв'язку та трансформатора площею 22,3 м2, що розташовані за адресою: м. Севастополь, набережна Назукіна, причал № 262 Балаклавської бухти, -за ЗАТ „Релаксаційний центр „Маріот” (реєстрова книга 23 неж. стор. 163, реєстровий № 4250), про що свідчить реєстраційний напис на правовстановлювальному документі /том 2, арк. с. 81, зворотний бік/ та Довідка Комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна” Севастопольської міської Ради № 11651 від 11.11.2010 /том 2, арк. с. 92/.
Рішенням господарського суду м. Києва від 12.01.2010 у справі № 16/488, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2010 та постановою Вищого господарського суду України від 28.09.2010, визнано недійсним договір № 11/011/03-061/КБп62 від 15.03.2006 /том 2, арк. с. 29-31, 32-37, 53-57/.
Рішенням господарського суду м. Києва від 15.10.2009 у справі № 16/487, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2010, визнано недійсним договір № 11/012/03-062/КБп62 від 23.03.2006 /том 2, арк. с. 38-41, 42-46/.
Тобто судовими рішеннями визнані недійсними обидва договори, які були покладені в основу рішення господарського суду м. Севастополя від 25.09.2007 у справі № 20-4/374 про визнання права власності на спірне майно за ТОВ „Об'єднана торгівельна група”.
Вважаючи власником спірного майна Державу Україна в особі Міністерства оборони України та стверджуючи, що це майно вибуло з володіння власника не з його волі, прокурор звернувся до суду із даним позовом, у зв'язку з чим виник спір про право власності на нерухоме майно, що розглядається судом у даній справі.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.
Статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуру” передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.
У рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Також вказаним рішенням Конституційного Суду України встановлено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно формулює, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб, як визнання права.
Аналогічно, згідно з частиною другою статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права і законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, в тому числі, шляхом визнання наявності або відсутності прав.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України). Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).
Пунктом 9 Листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/98 від 31.01.2001 „Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом” визначено, що вирішуючи спори, пов'язані з визнанням права власності чи усуненням перешкод у користуванні майном, арбітражні суди повинні мати на увазі, що підтвердженням наявності такого права можуть бути насамперед правовстановлювальні документи.
Перелік таких документів наведено у додатку № 2 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (з наступними змінами і доповненнями).
Так, до правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно відносяться:
1. Договір, за яким відповідно до законодавства передбачається перехід права власності, зокрема купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, лізингу, предметом яких є нерухоме майно, про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно, договір іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, спадковий договір (за наявності свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть чи рішення суду про оголошення особи померлою), договір про виділ у натурі частки з нерухомого майна, що є у спільній власності, про поділ нерухомого майна, що є у спільній власності.
2. Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, що видається нотаріусом.
3. Свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом.
4. Свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), видане нотаріусом.
5. Свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, видане нотаріусом.
6. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування.
7. Свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень державного та комунального житлового фонду.
8. Свідоцтво про право на спадщину та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, видане консульською установою України.
9. Договір відчуження нерухомого майна, що перебуває у податковій заставі, укладений шляхом проведення цільового біржового чи позабіржового аукціону з метою погашення податкового зобов'язання.
10. Рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.
11. Ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди.
12. Рішення засновника про створення державної (національної) акціонерної компанії, державної (національної) холдингової компанії, відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі приватизації (корпоратизації), та акт приймання-передавання нерухомого майна або перелік зазначеного майна, наданий засновником чи державним органом приватизації.
13. Дублікат правовстановлювального документа, виданий нотаріусом, органом місцевого самоврядування, органом приватизації, копія архівного правовстановлювального документа, видана державним архівом.
14. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно загальносоюзних творчих спілок колишнього СРСР, що видається Фондом державного майна.
15. Свідоцтво про право власності, видане Державним управлінням справами на житлові та нежитлові об'єкти суб'єктам, що беруть участь разом з Державним управлінням справами в будівництві нового житла.
Судом встановлено, що станом на теперішній час власником спірного майна -причалу площею 250,9 м2 та технічного майданчику для установки антени зв'язку і трансформатора площею 22,3 м2, що розташовані за адресою: м. Севастополь, набережна Назукіна, причал № 262 Балаклавської бухти, -є ЗАТ „Релаксаційний центр „Маріот” (відповідач-2), що підтверджується належним правовстановлювальним документом -свідоцтвом про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону) серії ВМК № 636736, виданим приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Лузіною Г.А. 15.01.2010 /том 2, арк. с. 81/, з відповідним реєстраційним написом Комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна” Севастопольської міської Ради /том 2, арк. с. 81, зворотний бік/.
Проте, право власності Держави Україна в особі Міністерства оборони України на спірне майно не підтверджено жодним з перелічених вище документів, який би носив правовстановлюючий характер.
За правилами статті 33 Господарського процесуального кодексу обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Виходячи зі змісту статті 32 Господарського процесуального кодексу України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.
Суд вважає не доведеними та належним чином не обґрунтованими доводи прокурора щодо того, що позивач взагалі колись володів спірним майном.
Так, з Довідки Комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна” Севастопольської міської Ради № 11651 від 11.11.2010 /том 2, арк. с. 92/ вбачається, що право власності на причал № 262, розташований за адресою: Балаклавська бухта, б/н зареєстровано:
Первісно -за Товариством з обмеженою відповідальністю „Об'єднана торгівельна група” на підставі рішення господарського суду м. Севастополя від 25.09.2007;
Потім -за Приватним підприємством „Украгросервіс” на підставі договору купівлі-продажу від 12.06.2008;
Потім -за Закритим акціонерним товариством „Страхове товариство” на підставі договору купівлі-продажу від 24.07.2008;
Потім -за Товариством з обмеженою відповідальністю „Сефан” на підставі договору купівлі-продажу від 31.10.2008;
Потім (до теперішнього часу) -за Закритим акціонерним товариством „Релаксаційний центр „Маріот” на підставі договору купівлі-продажу від 15.01.2010.
При цьому, жоден з перелічених вище договорів не визнаний судом недійсним, а отже всі вони є правомірними (в силу принципу презумпції правомірності правочину -ст. 204 ЦК України).
Таким чином, належність спірного майна державі Україна в особі Міністерства оборони України документально не підтверджується.
За викладених обставин твердження прокурора про те, що спірне майно вибуло з володіння позивача не з його волі, є необґрунтованим, а тому вимога про визнання права власності задоволенню не підлягає.
Щодо позовної вимоги заступника прокурора ВМСУ про витребування майна із чужого незаконного володіння, суд зазначає наступне.
Частина перша статті 387 Цивільного кодексу України передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Отже, право вимоги належить лише власникові майна.
Суд дійшов висновку, що позивач не є власником майна, що витребовується.
Крім того, в порядку частини першої статті 387 Цивільного кодексу України майно може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави.
Судом встановлено, що відповідач-2 придбав спірне майно на прилюдних торгах, на підтвердження чого йому було видано відповідне свідоцтво /том 2, арк. с. 81/, а право власності зареєстровано Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна” Севастопольської міської Ради /том 2, арк. с. 81, зворотний бік/. Зазначене підтверджує законність заволодіння відповідачем-2 спірним майном, тобто ЗАТ „Релаксаційний центр „Маріот” є добросовісним набувачем.
Частиною другою статті 388 Цивільного кодексу України унормовано, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Отже, законодавець встановлює норму, яка фактично спрямована на абсолютний захист інтересів добросовісного набувача, який набув майно у порядку, встановленому для виконання судових рішень, і не допускає можливості витребування його власником за будь-яких умов.
За викладених обставин, позовні вимоги заступника прокурора ВМСУ про витребування майна із незаконного володіння ЗАТ „Релаксаційний центр „Маріот” не засновані на законі, а тому задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 68 Господарського процесуального кодексу України питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.
Враховуючи те, що судом прийнято рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду м. Севастополя від 15.10.2010, підлягають скасуванню, оскільки їх подальше існування порушує права відповідача-2 на вільне розпорядження своєю власністю.
Керуючись статтями 49, 68, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В позові відмовити повністю.
2. Скасувати заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду м. Севастополя від 15.10.2010 шляхом накладення арешту на причал № 262, площею 250,9 м2, який розташований за адресою: м. Севастополь, Балаклавська бухта, вул. Набережна Назукіна, б/н та належить Закритому акціонерному товариству „Релаксаційний центр „Маріот” (ідентифікаційний код 32080747, пр. Нахімова, 16, смт. Миколаївка, Сімферопольський район, АР Крим, 97546), без обмеження права користування.
Суддя В.О. Головко
Повне рішення в порядку
статті 84 ГПК України
оформлено і підписано
06.12.2010.