Іменем України
24 листопада 2010 року справа № 5020-9/139-13/091-7/147-13/238-3/049
За позовом Заступника прокурора міста Севастополя
(99011, м. Севастополь, вул. Павліченко, 1)
в інтересах держави в особі Інкерманської міської ради
(99703, м. Севастополь, вул. Шевкопляса, 37)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(99703, АДРЕСА_1)
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. Управління з контролю за використанням та охороною земель
у місті Севастополі
(99045, м. Севастополь, вул. Дм. Ульянова, 16)
2. Головного управління Держкомзему у місті Севастополі
(99011, м. Севастополь, вул. Демідова, 13)
про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку власнику.
Суддя Головко В.О.,
Представники учасників судового процесу:
прокурор (Прокуратура міста Севастополя) -явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечив;
позивач (Інкерманська міська рада) -явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечив;
відповідач (Фізична особа-підприємець ОСОБА_1) -ОСОБА_2, посвідчення адвоката № НОМЕР_1 від 20.03.2009; договір б/н від 23.11.2010;
третя особа (Управління з контролю за використанням та охороною земель у місті Севастополі) -явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечила;
третя особа (Головне управління Держкомзему у м. Севастополі) -явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечила.
Обставини справи:
Заступник прокурора міста Севастополя (далі -прокурор) звернувся до господарського суду міста Севастополя в інтересах держави в особі Інкерманської міської ради (далі -позивач) з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі -відповідач) про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку власнику, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов Договору № 86/04 від 28.12.2004 оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення.
Зокрема прокурор зазначає, що відповідач, в порушення підпункту „г” пункту 9.2.2 Договору, не почала освоєння земельної ділянки у встановлений договором дворічний строк. Крім того, за твердженням прокурора, відповідач всупереч пункту 10.1 Договору у визначені строки не уклала із Севастопольською міською державною адміністрацією договір про пайову участь у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Інкерман.
Ухвалою господарського суду від 24.04.2008 порушено провадження у справі; до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, -Управління з контролю за використанням та охороною земель у м. Севастополі.
Ухвалою від 26.05.2008 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, залучено Севастопольське міське головне управління земельних ресурсів у м. Севастополі (в подальшому -Головне управління Держкомзему у м. Севастополі).
Ухвалою суду від 03.03.2009 провадження у справі було зупинено до розгляду Балаклавським районним судом м. Севастополя справи № 2-2124/08 за позовом Заступника прокурора м. Севастополя в інтересах держави в особі Інкерманської міської ради до ОСОБА_1 про розірвання договору від 26.08.1999 тимчасового користування земельною ділянкою.
Ухвалою Балаклавського районного суду м. Севастополя від 13.07.2009 позов Заступника прокурора м. Севастополя в інтересах держави в особі Інкерманської міської ради до ОСОБА_1 про розірвання договору тимчасового користування земельною ділянкою у справі № 2-620/09 (№ 2-2124/08) залишений без розгляду. Ухвала набула законної сили 21.07.2010.
Ухвалою від 04.11.2010 провадження у справі поновлено, розгляд справи призначений на 11.11.2010.
Ухвалою від 11.11.2010 розгляд справи відкладений на 24.11.2010.
У судове засідання 24.11.2010 прокурор, представники позивача та третіх осіб не з'явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Оскільки явка в судове засідання представників учасників судового процесу -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, а явка прокурора, представників сторін та третіх осіб обов'язковою не визнавалась, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність зазначених учасників судового процесу.
У судовому засіданні 24.11.2010 представник відповідача виклав суду заперечення проти позовних вимог, просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на нечинність спірного договору.
Третя особа (Головне управління Держкомзему у м. Севастополі) надала письмові пояснення по суті спору, з яких вбачається, що підприємцеві ОСОБА_1 земельна ділянка площею 0,1316 га в районі р. Чорна була надана у тимчасове користування на умовах оренди строком до 10 років (Договір від 26.08.1999 укладений на строк до 30.06.2009 і зареєстрований 26.08.1999 за № 92).
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, суд -
28.12.2004 між Інкерманською міською радою (Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) був укладений договір № 86/04 оренди земельної ділянки, площею 0,1316 га, яка розташована у районі р. Чорної у м. Інкерман (далі -Договір) /том 1, арк. с. 6-9/.
Пунктами 1.1 та 5.2 Договору визначено цільове призначення земельної ділянки -будівництво та обслуговування автомобільної мийки з пунктом технічного обслуговування, шиномонтажем, магазином та кафе.
Відповідно до підпункту „г” пункту 9.2.2 Договору, Орендар взяв на себе обов'язок почати освоєння земельної ділянки та завершити забудову споруд згідно з передбаченим у пункті 5.2 Договору цільовим призначенням у дворічний строк з моменту підписання акта приймання-передачі земельної ділянки.
Акт приймання-передачі спірної земельної ділянки підписаний сторонами Договору 28.12.2004 /том 1, арк. с. 11/.
29.12.2006 строк освоєння земельної ділянки та завершення забудови минув, але на теперішній час відповідачем не виконані зазначені зобов'язання.
Крім того, згідно з пунктом 10.1 Договору Орендар взяла на себе зобов'язання щодо участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Інкерман відповідно до чинного законодавства України і рішення Севастопольської міської Ради від 22.10.2003 № 1429 „Про норми пайової участі (внесків) забудовників у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури в м. Севастополі”, для чого Орендар зобов'язаний в строк до отримання дозволу інспекції ДАБК на виконання будівельних робіт (після розробки проектно-кошторисної документації, але не пізніше одного року від дати приймання-передачі земельної ділянки) укласти із Севастопольською міською державною адміністрацією договір про пайову участь забудовника у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Інкерман.
Відповідно до пункту 13.7 Договору, у разі якщо Орендар протягом строку, визначеного цим Договором, не виконав частину або всі умови та зобов'язання, вказані у ньому, то Договір підлягає розірванню з вини та за рахунок Орендаря в порядку, визначеному Договором.
Оскільки відповідачем, за твердженням прокурора, не вчинені дії, спрямовані на належне виконання Договору, а саме пунктів 9.2.2 та 10.1, прокурор вважає, що даний договір підлягає розірванню на підставі статті 32 Закону України „Про оренду землі” -у зв'язку з невиконанням стороною своїх обов'язків, передбачених умовами Договору.
Зазначене стало причиною звернення прокурора до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Інкерманської міської ради.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.
Статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуру” передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.
У рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Також вказаним рішенням Конституційного Суду України встановлено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно формулює, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Тлумачення поняття „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах” наведено в пункті 2 резолютивної частини зазначеного рішення. Так, Конституційний Суд України вказує, що під поняттям „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”, визначеним в частині другій статті 2 ГПК України, слід розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади.
Статтями 13, 41 Конституції України унормовано, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до статей 142-143, 145 Конституції України, пунктів 3, 5 статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить нерухоме майно, що є у власності територіальних громад, управління яким здійснюють відповідні територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах отриманих повноважень. Права органів місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.
За змістом частин першої, п'ятої статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання об'єктів, що передаються у користування і оренду та ін.
Статтею 10 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Органом, який уповноважений здійснювати функції держави в сфері управління комунальним майном на відповідній території є Інкерманська міська рада (розділ 2 Положення про виконавчий комітет Інкерманської міської ради, затвердженого Інкерманським міським головою 23.06.2006 /том 1, арк. с. 41/).
Відповідно до статті 4 Закону України „Про оренду землі” Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.
Отже, подача заступником прокурора міста Севастополя даного позову в інтересах держави в особі Інкерманської міської ради є правомірною.
Враховуючи, що об'єктом оренди є земельна ділянка, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають як загальні норми -норми Цивільного кодексу України, так і спеціальні -норми Земельного кодексу України та Закону України „Про оренду землі” № 161-XIV від 06.10.1998 (з наступними змінами та доповненнями) (далі -Закон).
Визначення поняття „право оренди земельної ділянки” дано в статті 93 Земельного кодексу України. Так, право оренди земельної ділянки -це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою -не більше 5 років та довгостроковою -не більше 50 років. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
Із наведеною нормою узгоджуються відповідні положення Закону України „Про оренду землі”. Зокрема, згідно зі статтею 1 Закону України „Про оренду землі”, оренда землі -це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Отже, право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди.
Відповідно до статей 18, 20 Закону України „Про оренду землі” договір оренди землі підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом, і набирає чинності після його державної реєстрації.
Пунктом 14.1 Договору № 86/04 від 28.12.2004 також встановлено, що цей Договір набирає чинності після його підписання сторонами і здійснення державної реєстрації.
Таким чином, обов'язковою умовою чинності договору оренди землі є його державна реєстрація.
Закон України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” (в редакції, що діяла станом на час укладення спірного договору) покладає державну реєстрацію договорів оренди землі на Центр державного земельного кадастру та його відділення на місцях.
За змістом статті 27 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”, в разі прийняття рішення про державну реєстрацію прав такі дані вносяться до відповідного розділу Державного реєстру.
Наданий прокурором договір № 86/04 від 28.12.2004 /том 1, арк. с. 6-9/ містить відмітку про його реєстрацію в Книзі реєстрації договорів оренди землі (номенклатурний № 4-7-01 від 13.01.3005).
Втім, як вбачається з матеріалів справи, цей Договір не пройшов державної реєстрації у встановленому чинним законодавством України порядку.
Так, згідно з листом Севастопольської міської філії Державного підприємства „Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах” від 02.09.2008 № 4269, договір № 86/04 від 28.12.2004 на оренду земельної ділянки в районі р. Чорна, загальною площею 0,1316 га, укладений між суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 та Інкерманською міською радою, не зареєстрований /том 1, арк. с. 82/.
Відповідно до Витягу з бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру серії ААА № 372751 від 16.05.2008 /том 1, арк. с. 83/, державну реєстрацію пройшов лише Договір на право тимчасового користування землею, укладений між Інкерманською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на підставі рішення Інкерманської міської ради № 6/62 від 30.06.1999 /том 2, арк. с. 26/, реєстраційний номер № 92 /том 1, арк. с. 84/.
Додатковим доказом відсутності державної реєстрації спірного Договору є те, що за правилами частини другої статті 27 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”, в разі припинення дії договору, укладення іншого договору або винесення судом відповідного рішення державна реєстрація речових прав скасовується, про що вносяться дані до Державного реєстру прав.
Отже, якщо б Договір № 86/04 від 28.12.2004 пройшов державну реєстрацію, то державну реєстрацію попереднього договору від 26.08.1999 (реєстраційний номер № 92) було б скасовано.
Частиною третьою статті 640 Цивільного кодексу України унормовано, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації -з моменту державної реєстрації.
Таким чином договір, який не пройшов державну реєстрацію, є неукладеним (нечинним).
Частиною першою статті 32 Закону України „Про оренду землі” передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків встановлених умовами договору.
Оскільки Договір № 86/04 від 28.12.2004 оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення не пройшов державної реєстрації, тобто є неукладеним (нечинним), він не може бути розірваним.
За викладених обставин, вимога про розірвання Договору № 86/04 від 28.12.2004 задоволенню не підлягає.
В якості підстави для зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку площею 0,1316 га, розташовану в районі р. Чорна, прокурор посилається на статтю 34 Закону України „Про оренду землі”, якою встановлено, що у разі розірвання договору оренди землі, орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про неукладеність (нечинність) Договору № 86/04 від 28.12.2004, вимога про зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку, як похідна від первісної вимоги, також не підлягає задоволенню.
Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У позові відмовити повністю.
Суддя В.О. Головко
Повне рішення в порядку
статті 84 ГПК України
оформлено і підписано
29.11.2010.
1. Прокуратура міста Севастополя
(99011, м. Севастополь, вул. Павліченко, 1) рекомендованим
2. Інкерманська міська Рада
(99703, м. Севастополь, вул. Шевкопляса, 37) рекомендованим
3. ФОП ОСОБА_1
(99703, АДРЕСА_1) рекомендованим
4. Управління з контролю за використанням та охороною земель у м. Севастополі
(99045, м. Севастополь, вул. Дм. Ульянова, 16)
5. Головне управління Держкомзему у місті Севастополі
(99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 2)