судді ОСОБА_1
справа № 754/1519/22
провадження № 51-28 км 25
Не погоджуюсь із висновком об'єднаної палати (далі - ОП) Касаційного кримінального суду (далі - ККС) Верховного Суду (далі - ВС), що це кримінальне провадження підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС за відсутності відповідних підстав до розгляду ОП ККС ВС.
Вважаю, що ОП ККС ВС помилково виходить із того, що колегія суддів перед об'єднаною палатою ККС ВС порушила питання, які були вирішені в постановах Великої Палати (далі - ВП) ВС та по ним існує сформована єдина судова практика.
Насамперед колегія суддів Третьої судової палати ККС ВС висловила свою незгоду з правозастосовною позицією інших колегій ККС ВС з приводу процесуальної можливості залучення у кримінальному процесі у якості цивільного відповідача Держави.
Так, колегія суддів зазначила, що відповідно до ч. 1 ст. 62 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінально протиправними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред'явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.
На відміну від приписів цивільного процесуального закону, в ст. 62 КПК не йдеться про те, що відповідачем може бути Держава.
Відсутність згадки Держави у тексті ст. 62 КПК, з урахуванням імперативного методу правового регулювання в кримінальному процесуальному законодавстві, унеможливлює її залучення під час розгляду кримінального провадження як цивільного відповідача.
Вказане не позбавляє потерпілого права звернутися за відшкодуванням шкоди у порядку інших видів судочинства.
Про відсутність необхідності спиратися на рішення судів кримінальної юрисдикції для вирішення питань про відшкодування заподіяної шкоди вже зазначала ВП ВС в постанові від 12 березня 2019 року (справа № 920/715/17, провадження № 12-199гс18), ухваленій за результатом розгляду касаційної скарги, мотивованої серед іншого тим, що неправомірність дій (бездіяльності) службових чи посадових осіб ГУНП в Сумській області повинна бути доведена відповідним рішенням суду в кримінальному провадженні, яке має мати преюдиціальне значення для справи про відшкодування збитків.
ВП ВС виходила із того, що питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та Держави, які не регулюються нормами КПК, отже господарський чи цивільний суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який є підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази, незалежно від здійснення кримінального провадження та його результатів.
Суд цивільної юрисдикції має процесуальні можливості для дослідження обставин, які є умовами деліктної відповідальності Держави незалежно від вини службової особи за приписами ст. 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
В кримінальному провадженні ж за умови встановлення вини обвинуваченого, може бути вирішено питання про стягнення з нього або з цивільного відповідача шкоди, безпосередньо завданої діяннями підозрюваного, обвинуваченого на користь осіб, про яких йдеться в ст. 128 КПК.
Відповідно вимоги потерпілого про відшкодування шкоди Державою за ст. 1174 ЦК мають розглядатися винятково у порядку цивільного судочинства.
Якщо суд у кримінальному провадженні задовольнив цивільний позов, таке рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні цивільного позову має бути відмовлено.
Окремо колегія суддів звернула увагу, що згідно з ч. 1 ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Отже, за загальним правилом цивільний позов у кримінальному процесі подається або до підозрюваного, обвинуваченого, який при цьому не набуває процесуального статусу цивільного відповідача (оскільки інше означало б покладення на підозрюваного, обвинуваченого додаткових, аніж визначені ч. 7 ст. 42 КПК, обов'язків, що є неприпустимим), або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (виключенням з цього правила є усталені судовою практикою випадки подання та розгляду цивільних позовів до підозрюваного, обвинуваченого та страхової установи).
Натомість в аспекті приписів ст. 1174 ЦК Держава не є фізичною чи юридичною особою, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень.
Свої мотиви колегія суддів Третьої судової палати ККС ВС ґрунтувала на правозастосовних позиціях ВП ВСпро те, що в судовому процесі, зокрема у цивільному, Держава бере участь у справі як сторона через відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18), проте під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є Держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
Також у постанові від 27 листопада 2019 року (справа № 242/4741/16-ц) ВП ВС вказала, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є Держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав, залучення або ж незалучення якого до участі у таких категоріях спорів не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є Держава, а не залучена як відповідач юридична особа чи її територіальний орган.
Отже, у цивільному судочинстві Держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти Державу в суді (постанови ВП ВС від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161 гс 18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316 цс 19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14 447 цс 19) (пункт 28)), зазвичай, орган або посадова чи службова особа, діями якого завдано шкоду.
Колегія суддів Третьої судової палати ККС ВС такі висновки ВП ВС під сумнів не ставила і не вбачала підстав до відступу від них, натомість керувалась відповідними правозастосовними позиціями щодо з'ясування поняття Держави як відповідача.
До того ж вказані висновки лише підтверджують обґрунтованість тих мотивів, на які спиралася колегія суддів щодо передачі провадження на розгляд ОП ККС ВС.
Не вбачаю обґрунтованих підстав до висновку, що предметом розгляду ВП ВС були питання про залучення Держави як цивільного відповідача в кримінальному провадженні в аспекті застосування приписів статей 62, 128 КПК, отже не вважаю, що рішення ОП ККС ВС спирається на правозастосовну практику ВП ВС.
Суддя
ОСОБА_1