22 травня 2025 року
м. Київ
справа №204/15342/23
провадження № 61-8102св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Дніпровське квартирно-експлуатаційне управління,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за касаційною скаргою Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2024 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати наказ Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро від 23 грудня 2022 року № 217; зобов'язати Дніпровське квартирно-експлуатаційне управління поновити ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта з дати звільнення; стягнути з Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення заробітної плати за один місяць.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 25 січня 2021 року вона була призначена на посаду юрисконсульта у Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпро, який перейменовано на Дніпровське квартирно-експлуатаційне управління (далі - Дніпровське КЕУ), та 23 грудня 2022 року наказом відповідача № 217 її звільнено з посади через відсутність на роботі та інформації про причини цієї відсутності понад чотири місяці поспіль, згідно з пунктом 8-3 частини першої статті 36 КЗпП України.
Позивач вважає, що її звільнення є незаконним, оскільки у період з 19 березня 2022 року до 14 квітня 2023 року вона перебувала з дітьми за кордоном через збройну агресію РФ, і відповідач знав цю інформацію і був обізнаний про причини її відсутності на роботі. На підставі заяви позивача від 04 квітня 2022 року відповідач видав наказ про призупинення дії трудового договору, з яким її не було ознайомлено. Відповідач стверджує, що надсилав на месенджер «Viber» на номер оператора «Київстар» позивачу повідомлення про скасування наказу про призупинення дії трудового договору, однак жодного повідомлення вона не отримувала, адже за кордоном вона користувалася сім-карткою Хорватії, та сім-карткою оператора «МТС», повідомлення на месенджер «Viber» на номер оператора «Київстар» не отримувала, оскільки карта перестала працювати. Про своє звільнення позивач дізналася після повернення в Україну, коли прийшла на роботу та отримала наказ.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 17 січня 2024 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення ОСОБА_1 з роботи з посади юрисконсульта, підрозділ «працівник юридичної служби», на підставі пункту 8-3 частини першої статті 36 КЗпП України, а саме через відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль, проведене на законних підставах.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Дніпровський апеляційний суд постановою від 28 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2024 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Визнав протиправним наказ Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро (по стройовій частині) від 23 грудня 2022 року № 217. Поновив ОСОБА_1 на роботі на посаді юрисконсульта у Дніпровському КЕУ (попередня назва - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпро) з 23 грудня 2022 року. Стягнув з Дніпровського КЕУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 грудня 2022 року до 28 травня 2024 року в розмірі 275 330,23 грн без врахування відповідних податків й інших обов'язкових платежів. Допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення заробітної плати за один місяць у сумі 12 616,34 грн, без урахування відповідних податків й інших обов'язкових платежів.
Постанова апеляційного суду мотивована порушенням відповідачем норм трудового законодавства при звільненні позивача із займаної посади за пунктом 8-3 частини першої статті 36 КЗпП. У зв'язку з наявністю підстав для поновлення позивача на роботі є підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У червні 2024 року Дніпровське КЕУ подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2024 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження зазначило те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо звільнення працівника з роботи на підставі пункту 8-3 частини першої статті 36 КЗпП України в умовах воєнного стану; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки підставі припинення трудових відносин і фактично не взяв до уваги обставин, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та усних і письмових поясненнях відповідача, в яких зазначалося, що визначальним фактором для вирішення питання про законність прийняття наказу про звільнення за пунктом 8-3 частини першої статті 36 КЗпП України є необхідність дотримання двох умов, визначених вказаною нормою.
Позивач не заперечувала факт того, що вона не інформувала роботодавця про причини своєї відсутності на роботі з 05 квітня 2022 року. Листом відповідача від 14 грудня 2023 року № 525/3862 позивачку попереджено про наслідки відсутності на роботі більше чотирьох місяців поспіль. Проте суд апеляційної інстанції не дослідив цей доказ і не надав йому правової оцінки.
ОСОБА_1 чотири місяці перед звільненням не працювала, тому необхідно було б керуватися пунктом 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Проте апеляційний суд застосував норму, яка не підлягала застосуванню. Крім того, суд розрахував суму на підставі недопустимого доказу, а саме довідки пенсійного фонду, форма ОК-5. У матеріалах справи є копії лише 1-ї та 4-ї сторінок вказаної довідки, тому перевірити достовірність вказаного документа неможливо. Довідки про розмір заробітної плати ОСОБА_1 , які були витребувані у відповідача, апеляційний суд не врахував.
Також у суду не було підстав для поновлення строку на звернення до суду із цим позовом, адже подана вперше її позовна заява ухвалою суду була повернена (справа № 204/9877/23), і цю ухвалу вона не оскаржувала в апеляційному порядку, а звернулася до суду з цим позовом повторно.
У липні 2024 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
16 липня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2025 року зупинено касаційне провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2025 року поновлено касаційне провадження.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що 25 січня 2021 року ОСОБА_1 призначена на посаду юрисконсульта до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро.
25 лютого 2022 року ОСОБА_1 на електрону адресу відповідача направила заяву із проханням надати їй відпустку без збереження заробітної плати у зв'язку із сімейними обставинами тривалістю один день 25 лютого 2022 року.
10 березня 2022 року ОСОБА_1 направила відповідачу заяву про надання частини щорічної основної відпустки строком 14 календарних днів з 10 березня 2022 року.
24 березня 2022 року позивач направила відповідачу заяву про надання їй відпустки як матері двох дітей віком до 15 років на 10 календарних днів з 25 березня 2022 року.
04 квітня 2022 року позивач направила відповідачу заяву про призупинення трудового договору з 04 квітня 2022 року у зв'язку з неможливістю виконувати роботу у період дії воєнного стану.
Згідно з витягом з наказу начальника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпро (по стройовій частині) від 04 квітня 2022 року № 49 у зв'язку з неможливістю виконувати роботу у період воєнного стану призупинено дію трудового договору з юрисконсультом ОСОБА_1 з 04 квітня 2022 року, за ініціативою працівника, до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану.
20 липня 2022 року відповідач на месенджер «Viber» на номер оператора «Київстар» надіслав ОСОБА_1 лист № 525/1940 з повідомленням про те, що у зв'язку з набранням чинності з 20 липня 2022 року Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України та оптимізації трудових відносин», згідно з яким призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договору, у зв'язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість у сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором. Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпро прийняв рішення про скасування призупинення дії трудового договору позивачки 01 серпня 2022 року та у зв'язку із зазначеним повідомив позивача про необхідність стати до роботи 01 серпня 2022 року.
Згідно з витягом з наказу начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпра (по стройовій частині) від 29 липня 2022 року № 123 скасовано призупинення дії трудового договору працівнику ОСОБА_1 з 29 липня 2022 року. Повідомлено, що ОСОБА_1 потрібно стати до роботи 01 серпня 2022 року.
Через месенджер «Viber» на номер оператора «Київстар» відповідач направив ОСОБА_1 повідомлення про необхідність виходу на роботу за робочим місцем 01 серпня 2022 року.
З 19 березня 2022 року до 14 квітня 2023 року ОСОБА_1 перебувала за кордоном.
Позивач ствержувала, що жодного повідомлення від відповідача у «Viber» на номер оператора «Київстар» не отримувала, оскільки картка перестала працювати і за кордоном вона користувалася сім-карткою Хорватії, та сім-карткою оператора «МТС».
Наказом начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро (по стройовій частині) від 23 грудня 2022 року № 217 ОСОБА_1 , юрисконсульта підрозділу «працівник юридичної служби», звільнено з 23 грудня 2022 року у зв'язку із відсутністю працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль, згідно з пунктом 8-3 частини першої статті 36 КЗпП України.
Підставами для видання наказу стали, зокрема: рапорт начальника юридичної служби Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро Криштопи Я., акти про відсутність ОСОБА_1 на роботі від 01 серпня 2022 року, від 02 грудня 2022 року, табель обліку робочого часу.
ОСОБА_1 наказ про звільнення від 23 грудня 2022 року № 217 отримала 23 травня 2023 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Щодо поновлення на роботі
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Підстави припинення трудового договору визначені у статті 36 КЗпП України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому продовжено, і він триває досі.
15 березня 2022 року прийнято Закон України № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Згідно з пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» цього Закону главу XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України доповнено пунктом 2 такого змісту: «2. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Норми Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни, зокрема, до КЗпП України, а саме частину першу статті 36 КЗпП України було доповнено пунктами 8-1, 8-2 і 8-3 такого змісту: 8-1) смерть роботодавця - фізичної особи або набрання законної сили рішенням суду про визнання такої фізичної особи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою; 8-2) смерть працівника, визнання його судом безвісно відсутнім або оголошення померлим; 8-3) відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль.
Чотири місяці рахуються від дня, коли Закон № 2352-IX набрав чинності, тобто з 19 липня 2022 року, оскільки закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).
Причому цю підставу (пункт 8-3 частини першої статті 36 КЗпП України) для припинення трудового договору не слід ототожнювати зі звільненням у зв'язку з прогулом (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).
Для припинення дії трудового договору за відповідною підставою мають бути одночасно дотримані дві обов'язкові умови: 1) фактична відсутність працівника на робочому місці понад чотири місяці поспіль; 2) відсутність інформації у роботодавця про причини такої відсутності понад чотири місяці підряд (при цьому не має значення поважність чи неповажність причин такої відсутності).
У разі невиконання одночасно двох наведених умов звільнення відповідно до такої підстави може бути визнано судом незаконним, наприклад, якщо працівник доведе, що протягом чотирьох місяців інформував роботодавця про причини своєї відсутності.
Відповідно до частин першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою і шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановивши, що відповідач не довів належними і допустимими доказами факт ознайомлення позивача з наказом від 29 липня 2022 року № 123, яким скасовано призупинення дії трудового договору працівнику ОСОБА_1 з 29 липня 2022 року; факт повідомлення позивача про необхідність стати до роботи з 01 серпня 2022 року; альтернативний спосіб обміну кадровими документами через застосунок «Viber» не передбачений локальними актами відповідача чи трудовим договором із ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про порушення відповідачем норм трудового законодавства при звільненні позивача із займаної посади та наявністб правових підстав для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про незаконність звільнення ОСОБА_1 через її відсутність на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль за пунктом 8-3 частини першої статті 36 КЗпП України.
Аргументи касаційної скарги висновків апеляційного суду в цій частині не спростовують, зводяться до незгоди з ними та трактування норм закону на власний розсуд.
Щодо середнього заробітку за час вимушеного прогулу
Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: з) вимушеного прогулу. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (з подальшими змінами і доповненнями) нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року витребувано у Дніпровського КЕУ довідку про середньоденну, середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 , яка працювала у Дніпровському КЕУ на посаді юрисконсульта, за останні два місяці її роботи, з обов'язковим зазначенням видів нарахувань за кожен місяць та кількості фактично відпрацьованих днів.
На виконання цієї ухвали Дніпровське КЕУ надало довідку та зазначило, що за два останні місяці роботи до дати звільнення ОСОБА_1 не з'являлася на роботу, фактично не відпрацювала жодного дня. За грудень 2022 року ОСОБА_1 було нараховано та виплачено компенсацію за невикористані дні відпустки при звільненні.
Згідно з відомостями Пенсійного фонду України форма ОК-5 реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за останні два місяці роботи, що передували звільненню, ОСОБА_1 отримала заробітну плату за відпрацьовані місяці: - за січень 2022 року - 11 730,93 грн та за лютий 2022 року - 13 501,75 грн.
Встановивши розмір заробітної плати позивача за два місяці роботи, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 грудня 2022 року (наступний день після звільнення) до дня ухвалення рішення суду у справі - 28 травня 2024 року.
Доводи касаційної скарги відповідача таких висновків апеляційного суду не спростовують, адже Дніпровське КЕУ не надало належних доказів того, що відомості, зазначені в довідці Пенсійного фонду України (форма ОК-5), не відповідають нарахованим позивачу сумам заробітної плати за останні два фактично відпрацьовані місяці. Надані Дніпровським КЕУ довідки про заробітну плату позивача за листопад, грудень 2022 року, тобто за період, у який позивач не працювала, до розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу апеляційний суд правильно не взяв до уваги, адже вони не місять інформації щодо розміру заробітної плати позивача за два останні фактично відпрацьовані місяці.
Щодо строку звернення з цим позовом
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 копію оскарженого наказу про звільнення отримала 23 травня 2023 року.
Із матеріалів цивільної справи № 204/9877/23, витребуваної Дніпровським апеляційним судом з Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, встановлено, що 23 червня 2023 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними вимогами до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто в межах строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 серпня 2023 року у справі № 204/9877/23 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2023 року у справі № 204/9877/23 позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернено позивачці.
14 листопада 2023 року ОСОБА_1 вдруге звернулася до суду з позовними вимогами до Дніпровського КЕУ про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Встановивши, що ОСОБА_1 копію оскарженого наказу про звільнення отримала 23 травня 2023 року; вперше до суду з позовом про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (справа № 204/9877/23) звернулася 23 червня 2023 року, тобто в межах місячного строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України; ухвалою суду від 30 жовтня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернено, проте належних доказів отримання позивачем ухвали суду від 30 жовтня 2023 року матеріали справи № 204/9877/23 не містять, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для поновлення ОСОБА_1 строку на звернення до суду з цим позовом.
Доводи касаційної скарги таких висновків апеляційного суду не спростовують, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи щодо поважності (неповажності) недотримання позивачем місячного строку на звернення до суду з цим позовом.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови апеляційного суду - без змін.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2024 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року, у зв'язку із залишенням цього судового рішення без змін його виконання необхідно поновити.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2024 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2024 року.
Постанова касаційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов