09 травня 2025 року
м. Київ
справа № 524/6901/24
провадження № 61-5221ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 січня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго», треті особи: виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, Полтавська обласна рада,
про зобов'язання вчинити певні дії,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (далі - Полтавське ОКВПТГ «Полтаватеплоенерго»), треті особи: виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, Полтавська обласна рада, у якому просив: зобов'язати Полтавське ОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» здійснити перерахунок вартості наданих послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води споживачу ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , за період з листопада 2022 року до рівня цін за послуги,
що застосовувались станом на 24 лютого 2024 року, тобто за тарифами, затвердженими рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 30 грудня 2021 року № 1867
«Про встановлення товариству з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька ТЕЦ» скоригованих тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування
та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води
для категорії споживачів з 01 січня 2022 року».
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області
від 23 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
22 квітня 2025 року ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд», звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 січня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області
від 23 січня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Верховним Судом враховано, що Рішенням Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права
на судовий захист у малозначних спорах, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зазначена справа є справою незначної складності та не належить до виключень
із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані
з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: предмет позову, складність справи,
а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку,
що ця справа є справою незначної складності, і не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини зазначає, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності інших виключних обставин, які могли вимагати касаційного розгляду справи (рішення у справі «Азюковська проти України», заява № 47921/08,
від 09 жовтня 2018 року).
Касаційна скарга та додані до неї матеріали містять посилання на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України,
за наявності якого судові рішення у справі незначної складності, підлягають касаційному оскарженню, якщо касаційна скарга стосується питання права,
яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа має виняткове значення для заявника.
Однак, у чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння
та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин, з урахуванням сталої судової практики Верховного Суду в такій категорії справ, на яку посилається заявник, ним не обґрунтовано.
Посилаючись на кількісний показник подібних справ, ОСОБА_1 вказує,
що в іншій подібній справі № 524/4839/23 апеляційний суд ухвалив протилежне рішення.
Водночас Верховний Суд у справі № 524/4839/23 відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Полтавського ОКВПТГ «Полтаватеплоенерго».
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то Верховний Суд зазначає: у даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційний скарзі.
Аналіз судових рішень у справі та наведені заявником у скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що ця справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для нього (підпункт в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання заявника на положення підпунктів а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України
є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих. Крім того, наведені заявником в касаційній скарзі обставини не дають підстав для висновку, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що посилання
в касаційній скарзі на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваними судовими рішеннями,
та зводиться до переоцінки доказів, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи
в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій
у межах своїх повноважень, представник заявника не переконав у наявності інших виключних обставин, які за положеннями ЦПК України могли вимагати касаційного розгляду справи.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано
на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно
до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах,
де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини,
якає джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після
їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення
у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у справі незначної складності, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 січня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго», треті особи: виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, Полтавська обласна рада, про зобов'язання вчинити певні дії, відмовити.
Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська