09 травня 2025 року
м. Київ
справа № 752/10669/24
провадження № 61-5313ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого
діє адвокат Літвінов Олексій Віталійович, на постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року у справі за заявою ОСОБА_2
про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа - Садове товариство «Блакитна затока», про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним та скасування реєстрації права власності,
У травні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа - Садове товариство «Блакитна затока» (далі -
СТ «Блакитна затока»), про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним та скасування реєстрації права власності.
Також у серпні 2024 року від ОСОБА_2 надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку від НОМЕР_1, кадастровий номер 8000000000:90:191:0453, яка розташована на Острові Водників у Голосіївському районі м. Києва, а також заборони проводити будь-які будівельні, землевпорядні
та облаштувальні роботи на спірній земельній ділянці.
Заява мотивована тим, що 27 жовтня 2005 року Київською міською радою прийнято рішення № 354/3815, яким у ЗАТ «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» за його згоди з постійного користування вилучено земельну ділянку загальною площею 20,99 га, розташовану на Острові водників
у Голосіївському районі м. Києва, затверджено проект відведення земельних ділянок вилученої землі громадянам - членам СТ «Блакитна затока» та передання цих земельних ділянок у власності громадянам - членам СТ «Блакитна затока»,
а також самому товариству. Зокрема, земельна ділянка № НОМЕР_1 , кадастровий номер 8000000000:90:191:0453, виділена ОСОБА_2 .
Постановою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 жовтня 2006 року визнано протиправною бездіяльність Київської міської ради
та Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації щодо внесення змін до Додатку до рішення Київської міської ради
від 27 жовтня 2005 року за № 354/3815 «Про перелік земельних ділянок, які передаються у приватну власність» та, зокрема, перелічено певних осіб, яким передаються вказані земельні ділянки та які вважали здійснити наступну заміну
в Додатку до рішення Київської міської ради від 27 жовтня 2005 року
за № 354/3815 «Про перелік земельних ділянок, які передаються у приватну власність» - замість осіб, визначених у цьому додаткові, вказати осіб, визначених у Списку змін до Переліку земельних ділянок, які передаються громадянам
у приватну власність, згідно з рішенням Київської міської ради
№ 354/3815, прийнятому та затвердженому рішенням правління СТ «Блакитна затока» від 04 жовтня 2006 року № 04/10, та зобов'язано Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації привести
у відповідність до Списку змін до Переліку земельних ділянок, які передаються громадянам у приватну власність, згідно з рішенням Київської міської ради
№ 354/3815.
Позивач зазначав, земельна ділянка № НОМЕР_1 , кадастровий номер 8000000000:90:191:0453, була виділена іншій особі, а саме ОСОБА_3 .
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2023 року скасовано постанову Фастівського міськрайонного суду Київської області
від 06 жовтня 2006 року та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалами Верховного Суду від 07 липня 2023 року, від 25 липня 2023 року
та від 04 жовтня 2023 року касаційні скарги СТ «Блакитна Затока»,
ОСОБА_4 повернуто скаржникам.
07 листопада 2023 року до Київського окружного адміністративного суду подано колективний позов від 18 осіб, в тому числі і ОСОБА_2 , про визнання протиправною бездіяльності Київської міської ради щодо невиконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2023 року.
Пізніше позивачу стало відомо, що 21 травня 2021 року між ОСОБА_3
та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки.
Враховуючи наведене, заявник вважав, що існує велика вірогідність того,
що за час розгляду цієї справи спірна земельна ділянка може бути і далі перепродана та на вказаній ділянці розпочнеться будівництво.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 22 серпня
2024 року відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції вважав, що вимоги заяви про забезпечення позову та позовні вимоги є неспівмірними, беручи до уваги викладені у заяві доводи позивача та оцінюючи наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності щодо співставлення їх належності, допустимості, достовірності кожного окремо, а також їх достатності та взаємному зв'язку між собою, тому вважав за необхідне відмовити у задоволенні такої заяви.
Постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року, повний текст якої складено 18 квітня 2025 року, ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 22 серпня 2024 року про відмову в забезпеченні позову скасовано
та ухвалено нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - СТ «Блакитна затока», про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним
та скасування реєстрації права власності, задоволено частково.
На забезпечення позову ОСОБА_2 накладено арешт на земельну ділянку
№ НОМЕР_1 , кадастровий номер 8000000000:90:191:0453, що розташована на Острові Водників у Голосіївському районі міста Києва, та зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 .
В іншій частині вимог заяви відмовлено.
Апеляційний суд, задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, враховуючи предмет позову та характер спірних правовідносин, виснував,
що обраний вид забезпечення позову - накладення арешту на земельну ділянку,
що належать ОСОБА_1 , є співмірним із заявленими позовними вимогами
про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним
та скасування реєстрації права власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку. Необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, оскільки можливе подальше відчуження відповідачем спірної земельної ділянки, об'єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин, не буде підставою для наступної зміни власника ділянки, а тому визнання його недійсним
не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього
до ініціювання нових судових спорів.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що вимога позивача про заборону проводити будь-які будівельні, землевпорядні та облаштувальні роботи на цій ділянці,
яка належить на праві власності ОСОБА_1 , буде порушувати його право володіти, користуватися земельною ділянкою, яка на тепер зареєстрована за ним на праві власності.
23 квітня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Літвінов О. В., через підсистему «Електронний суд», звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року
у цій справі, у якій представник заявника, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року і залишити в силі ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 22 серпня 2024 року.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_2 , звертаючись до суду
із заявою про забезпечення позову, не надав належних та допустимих доказів,
на підтвердження своїх доводів. Накладений у справі арешт на земельну ділянку
не є співрозмірним у цій справі, що порушує справедливий баланс, який гарантований Європейською конвенцією з прав людини.
Крім того, частково задовольняючи вимоги заяви про забезпечення позову, судом апеляційної інстанції не надано оцінку доводам скаржника, які були викладені
у відзиві на апеляційну скаргу, що є порушенням норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити
чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких
він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів,
що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити
або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Під час вирішення питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін,
а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема,
чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення
в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку
із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб,
що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом залежно від конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку
між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна,
на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення
до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб
чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має
з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать
про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе
до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Суди встановили, що звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 просить:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки
з кадастровим номером 80000000:90:191:0453 від 21 травня 2021 року, укладений
між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;
- відновити становище, яке існувало до порушення права ОСОБА_2 шляхом скасування реєстрації права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку № НОМЕР_1 , кадастровий номер 80000000:90:191:0453.
Отже, між сторонами дійсно існує спір щодо нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим номером 80000000:90:191:0453, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 , про що свідчить факт звернення ОСОБА_2
до суду з цим позовом.
Предметом позову є оспорювання договору купівлі-продажу нерухомого майна між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки,
яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Також позивач заявив позовну вимогу про скасування реєстрації права власності ОСОБА_3
на земельну ділянку, кадастровий номер 80000000:90:191:0453.
В заяві про забезпечення позову позивач виклав обґрунтовані припущення
про те, що предмет цього спору - земельна ділянка, яка може бути відчужена
до вирішення цієї справи по суті, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених
чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся
до суду.
Суд апеляційної інстанції виснував, що враховуючи предмет позову та характер спірних правовідносин, обраний вид забезпечення позову - накладення арешту
на земельну ділянку, що належать ОСОБА_1 , є співмірним із заявленими позовними вимогами про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним та скасування реєстрації права власності ОСОБА_3 . Необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, адже можливе подальше відчуження відповідачем спірної земельної ділянки об'єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин не буде підставою для наступної зміни власника ділянки, а тому визнання його недійсним
не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього
до ініціювання нових судових спорів.
Враховуючи викладене, з метою забезпечення ефективного захисту
або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача,
за захистом яких він звернувся до суду, апеляційний суд виснував, що наявні підстави для задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову
в частині арешту земельної ділянки під № НОМЕР_1 , кадастровий номер: 80000000:90:191:0453, яка розташована на Острові Водників, м. Київ,
та зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 .
Разом з тим, вимога позивача про заборону проводити будь-які будівельні, землевпорядні та облаштувальні роботи на вказаній ділянці, яка належить на праві власності ОСОБА_1 буде порушувати його право володіти, користуватися земельною ділянкою, яка натепер зареєстрована за відповідачем на праві власності.
Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду
на таке.
Задовольняючи частково вимоги заяви про забезпечення позову, апеляційний суд, врахував предмет спору, здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, необхідність забезпечення збалансованості інтересів сторін, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення у подальшому може утруднити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача
від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
За частиною першою статті 156 ЦПК України за клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим.
Верховний Суд наголошує, що відповідач не позбавлений можливості звернутися
із вмотивованим клопотанням про заміну або скасування тимчасових заходів забезпечення позову з підстав, передбачених законом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача.
І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову
і відповідати характеру порушеного права позивача. Як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи
та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (див. пункти
40-43, 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року
в справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23)).
Отже, встановивши, що наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову,
суд апеляційної інстанції правильно виснував про часткове задоволення заяви
про забезпечення позову.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права та недотримання норм процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення, додаткового правового аналізу не потребують та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення
не впливають.
Саме по собі накладення арешту на об'єкт майна за відсутності наміру власника його відчужити та заборона такого відчуження ніяк не впливає на правовий статус цих прав і на права та законні інтереси власника. Отже, постанова апеляційного суду про накладення арешту на земельну ділянку у цій справі, є законною
та обґрунтованою.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
З огляду на зміст оскаржуваного судового рішення та касаційної скарги, вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним
і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а наведені
в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Літвінов Олексій Віталійович,
на постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року у справі
за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа - Садове товариство «Блакитна затока», про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним
та скасування реєстрації права власності.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська