Справа № 459/1162/25 Головуючий у 1 інстанції: Жураковський А. І.
Провадження № 33/811/751/25 Доповідач в 2-й інстанції: Галапац І. І.
23 травня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі:
судді Галапаца І.І.,
розглянувши клопотання захисника правопорушниці ОСОБА_1 - адвоката Гуменюка Олега Романовича про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді Червоноградського міського суду Львівської області від 28 квітня 2025 року,
цією постановою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 173-2 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 (п'ятсот десять) гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
На згадану постанову захисник правопорушниці ОСОБА_1 - адвокат Гуменюк О.Р. 18 травня 2025 року подав апеляційну скаргу із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження такої, мотивуючи тим, що копію постанови місцевого суду ОСОБА_1 отримала 07 травня 2025 року, а також зайнятістю захисника в інших справах та необхідність значного обсягу часу для підготовки обгрунтованої апеляційної скарги.
Відповідно до ч.2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
З аналізу норми вказаної статті вбачається, що обчислення строку апеляційного оскарження постанови судді закон пов'язує з днем прийняття оскаржуваної постанови.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України» (974 256) (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та «Трух проти України» (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява № 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).
У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
На думку апеляційного суду, особи, які беруть участь у справі про адміністративне правопорушення, розпоряджаються своїми правами на власний розсуд, однак користуватися ними повинні сумлінно в межах процесуального закону відповідно до їх призначення і тією мірою і в тих формах, які необхідні для досягнення мети провадження.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова судді Червоноградського міського суду Львівської області прийнята у судовому засіданні 28 квітня 2025 року, про що було відомо правопорушниці ОСОБА_1 , оскільки останньою 10 квітня 2025 року була подана заява про розгляд справи без її участі. При цьому, правопорушниця ОСОБА_1 у вказаній заяві зазначила, що з адміністративним протоколом згідна, свою вину визнає повністю та з будь-яким рішенням погоджується. Згідно практики Європейського суду з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Отже, сукупність вищевказаних обставин свідчить про те, що правопорушнця ОСОБА_1 мала можливість повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення, однак у встановлений законом строк не скористалася таким.
Натомість з апеляційною скаргою адвокат Гуменюк О.Р. звернувся лише 18 травня 2025 року, тобто зі значним пропуском строку на апеляційне оскарження.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Устименко проти України» Суд вказав, що необґрунтоване поновлення строку оскарження остаточного рішення по справі зі спливом значного періоду часу без обґрунтованих підстав порушує принцип правової визначеності, і як наслідок тягне порушення ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відтак, апеляційний суд вважає, що причини пропуску строку апеляційного оскарження постанови судді місцевого суду не є поважними, а тому приходить до висновку, що адвокату Гуменюк О.Р. слід відмовити в поновленні такого строку, з поверненням апеляційної скарги.
Керуючись ст. 294 КУпАП України, суд,
відмовити захиснику правопорушниці ОСОБА_1 - адвокату Гуменюку Олегу Романовичу в поновлені строку апеляційного оскарження постанови судді Червоноградського міського суду Львівської області від 28 квітня 2025 року.
Апеляційну скаргу повернути апелянту.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Галапац І.І.