Справа № 490/3938/25
нп 2-з/490/86/2025
Центральний районний суд м. Миколаєва
26 травня 2025 року м. Миколаїв
Суддя Центрального районного суду міста Миколаєва Саламатін О.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі №490/3938/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за законом,
23.05.2025 року до Центрального районного суду міста Миколаєва надійшла заява ОСОБА_1 , про забезпечення позову у цивільній справі №490/3938/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за законом.
В заяві про забезпечення позову заявниця - ОСОБА_1 зазначає, що в провадженні Центрального районного суду міста Миколаєва перебуває справа №490/3938/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за законом.
При цьому, в позовній заяві позивачкою заявлено такі вимоги:
визнати недійсним договір дарування житлового будинку та земельної ділянки від 13.09.2024 року, за яким ОСОБА_2 , діючи від свого імені, подарувала, а ОСОБА_3 , діючи від свого імені, прийняла дарунок - нерухоме майно: житловий будинок, зазначений на плані літ.А-2, який в цілому має 330,8 кв.м. загальної площі, 80,0 кв.м. житлової площі та земельна ділянка загальною площею 0,0165 га, кадастровий номер якої 4810137200:07:018:0008, надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу за №769 від 13.09.2024 року;
визнати за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Миколаєві на 1/6 частки житлового будинку зазначеного на плані літ.А-2, який в цілому має 330,8 кв.м. загальної площі, 80,0 кв.м. житлової площі, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
В обгрунтування необхідності застосування заходів забезпечення позову ОСОБА_1 вказує про те що відповідачка ОСОБА_3 , дізнавшись про наявність судової справи, за результатами розгляду якої може бути визнано недійсним договір дарування зазначеного вище майна, може вчинити дії щодо відчудження спірного майна.
З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просить суд вжити заходи забезпечення позову - накласти арешт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.05.2025 року головуючим суддею визначено суддю Саламатіна О.В.
23.05.2025 року заяву про забезпечення позову разом з матеріалами справи №490/3938/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за законом, передано для розгляду судді Саламатіну О.В.
За правилами частини першої статті 153 ЦПК України суд проводить розгляд заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши матеріали цивільної справи суддя дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з частиною другою статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої, частини третьої статті 150 ЦПК України, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Частиною 1 статті 151 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільно-процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що є учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову'зазначено, що забезпечення позову визначається як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.
У своєму правовому висновку, сформульованому у постанові від 31 січня 2019 року у справі №761/45074/17, Верховний Суд, зазначив, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Слід зазначити, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Отже, підставою для забезпечення позову є наявність обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2020 року у справі №520/5745/18.
Дослідивши письмові матеріали справи, судом встанволено, що відповідно до інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №427634939, власницею спірного майна - житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 є відповідачка - ОСОБА_3 .
При цьому, враховуючи предмет спору у справі №490/3938/25, який безпосередньо стосується зазначеного нерухомого майна - житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а також, що вид забезпечення позову, вказаний у заяві позивачки, а саме - накладення арешту на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є співмірним з заявленим позовом та буде достатнім для забезпечення виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, суд вважає заяву про забезпечення позову обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
При вирішенні питання щодо необхідності застосування зустрічного забезпечення слід зазначити наступне.
Регламентація питання про зустрічне забезпечення позову здійснюється положеннями статті 154 ЦПК України. Зокрема, вказаною нормою передбачено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову.
З аналізу наведеної норми вбачається, що єдиним критерієм застосування судом зустрічного забезпечення позову є забезпечення можливості відшкодування збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову. При цьому, можливість таких збитків має бути ретельно досліджена судом, визначено їх потенційний розмір, оцінено співмірність застосованих заходів забезпечення позову розміру таких можливих збитків та розміру зустрічного забезпечення.
При цьому, суд не вбачає підстав для застосування зустрічного забезпечення, оскільки, матеріали справи не містять доводів та аргументів, яким чином накладений арешт може завдати збитків відповідачам, а також, в чому саме можуть полягати такі збитки. Окрім того, не містять матеріали справи й доказів наявності передбачених статтею 154 ЦПК України випадків обов'язкового застосування зустрічного забезпечення.
На підставі вищевикладеного, керуючись положеннями статтей 149, 150, 153-154, 353 ЦПК України, суд,
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі №490/3938/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за законом, задовольнити.
Накласти арешт на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвала про забезпечення позову набирає законної сили в порядку встановленому статтею 261 ЦПК України та може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Строк пред'явлення до виконання ухвали суду про забезпечення позову три роки.
Стягувач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .
Боржник: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Боржник: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя О.В. Саламатін