Справа № 487/5997/24
Провадження № 2/487/357/25
(заочне)
14.05.2025 року м. Миколаїв
Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючий суддя Нікітін Д.Г., при секретарі Шульга В.А
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок ДТП, -
Позивач звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок ДТП. Просив стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матеріальну шкоду, завдану внаслідок ДТП у загальному розмірі 55 210,00 грн., моральну шкоду, завдану внаслідок ДТП у сумі 50 000,00 грн., судові витрати у загальній сумі 31 352,10 грн., що складається з: 1352,10 грн. - судовий збір; 25 000,00 грн. - витрати на правову допомогу; 5000,00 грн. - витрати на залучення спеціаліста для проведення оцінки.
Мотивував свої вимоги тим, що 20.03.2024 року о 14:30 год. сталася дорожньо-транспортна пригода в м. Миколаєві на перехресті просп. Центральний та вул. Маршала Василевського, за участю транспортного засобу «Mitsubishi Golt», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та транспортного засобу «FORD Fusion», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , внаслідок якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження та позивачу завдано матеріальних збитків. Цього ж дня, працівниками поліції за фактом даної пригоди складено протокол про адміністративне правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та направлено для подальшого розгляду справи до суду.
23.05.2024 року Ленінським районним судом м. Миколаєва у справі № 489/2614/24 встановлено, що ОСОБА_2 20.03.2024 року о 13:30 в м. Миколаєві по пр. Центральному, 254, керував транспортним засобом «Mitsubishi Colt» р/н НОМЕР_1 з явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме виражене тремтіння кінцівок рук, неприродна блідість шкірного покриву обличчя, зіниці очей, які не реагують на світло, жваве мовлення. Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння в установленому законом порядку водій відмовився. В медичному закладі у лікаря-нарколога водій відмовився. Зафіксовано на нагрудний відеореєстратор 470982. Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п. 2.5 ПДР України.
Також встановлено, що ОСОБА_2 20.03.2024 о 13:30 в м. Миколаєві пр. Центральний - вул. М. Василевського, керуючи транспортним засобом «Mitsubishi Colt» р/н НОМЕР_1 , не був уважним на дорозі, здійснив проїзд на забороняючий червоний сигнал світлофора, та допустив зіткнення з транспортним засобом з транспортним засобом «FORD Fusion» р/н НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 . В результаті ДТП транспортні засоби отримала механічні пошкодження, чим завдано матеріальні збитки. Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п. 2.3.6, 8.7.3.Є ПДР України.
За такого, постановою Ленінського районного суду м.Миколаєва від 23.05.2024 року об'єднано справи про вчинення адміністративного правопорушення відносно ОСОБА_2 за №3/489/1326/24 за ч. І ст. 130 КУпАП, №3/489/1327/24 за ст. 124 КУпАП в одне провадження, об'єднаним справам присвоїти № 3/489/1326/24.
ОСОБА_2 визнано винним в скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.І ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривен, а також визнано винним в скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накласти адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Цивільно-правова відповідальність відповідача водія транспортного засобу «Mitsubishi Colt» р/н НОМЕР_1 , застрахована не була.
Страховою компанією заведено страхову справу МТСБУ, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», виплачено позивачу 125 183,98 грн.
Таким чином обов'язок з відшкодування шкоди в межах страхового ліміту страховиком виконано та відшкодовано позивачу.
22.03.2024 року з метою об'єктивного визначення вартості заподіяного матеріального збитку та вартості ремонтно-відновлювальних робіт внаслідок ДТП позивач звернувся до ФОП ОСОБА_3 для проведення останнім оцінки вартості (розміру) збитків (шкоди), заподіяних пошкодженням транспортного засобу.
За послуги суб'єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 сплачено 5000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №0.03555184563.1 від 28.03.2024 року.
За результатом проведеної оцінки ФОП ОСОБА_3 було складено Звіт №67-24-1 від 22.03.2024 про незалежну оцінку майна з визначення вартості матеріального збитку, заподіяного в результаті ДТП власникові автомобіля «Ford Fusion» р/н НОМЕР_2 (оригінал висновку знаходиться у позивача), здійсненого за Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. №142/5/2092 у редакції наказу МЮ України Фонду державного майна України від 24.07.2009 № 1335/5/1159, яким встановлено: - ринкова вартість автомобіля на момент пошкодження становить 176 233,98 грн; - вартість відновлювального ремонту становить 548 191,96 грн ( з врахуванням ПДВ в запчастинах);
Згідно висновку даного звіту вартість матеріального збитку, заподіяного в результаті ДТП власникові автомобіля «Ford Fusion» р/н НОМЕР_2 на дату ДТП - 20.03.2024 року становить 176 233,98 грн.
В судове засідання позивач не з'явився, його представник надав до суду заяву, в якій просив слухати справу за відсутності позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити позов.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Суд вважає за можливе ухвалити рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку поданим доказам, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
20.03.2024 року о 14:30 год. сталася дорожньо-транспортна пригода в м. Миколаєві на перехресті просп. Центральний та вул. Маршала Василевського, за участю транспортного засобу «Mitsubishi Golt», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та транспортного засобу «FORD Fusion», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , внаслідок якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження та позивачу завдано матеріальних збитків. Цього ж дня, працівниками поліції за фактом даної пригоди складено протокол про адміністративне правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та направлено для подальшого розгляду справи до суду.
ОСОБА_2 визнано винним в скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.І ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривен, а також визнано винним в скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накласти адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Цивільно-правова відповідальність відповідача водія транспортного засобу «Mitsubishi Colt» р/н НОМЕР_1 , застрахована не була.
Страховою компанією заведено страхову справу МТСБУ, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», виплачено позивачу 125 183,98 грн.
Таким чином обов'язок з відшкодування шкоди в межах страхового ліміту страховиком виконано та відшкодовано позивачу.
22.03.2024 року з метою об'єктивного визначення вартості заподіяного матеріального збитку та вартості ремонтно-відновлювальних робіт внаслідок ДТП позивач звернувся до ФОП ОСОБА_3 для проведення останнім оцінки вартості (розміру) збитків (шкоди), заподіяних пошкодженням транспортного засобу.
За послуги суб'єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 сплачено 5000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №0.03555184563.1 від 28.03.2024 року.
За результатом проведеної оцінки ФОП ОСОБА_3 було складено Звіт №67-24-1 від 22.03.2024 про незалежну оцінку майна з визначення вартості матеріального збитку, заподіяного в результаті ДТП власникові автомобіля «Ford Fusion» р/н НОМЕР_2 (оригінал висновку знаходиться у позивача), здійсненого за Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. №142/5/2092 у редакції наказу МЮ України Фонду державного майна України від 24.07.2009 № 1335/5/1159, яким встановлено: - ринкова вартість автомобіля на момент пошкодження становить 176 233,98 грн; - вартість відновлювального ремонту становить 548 191,96 грн ( з врахуванням ПДВ в запчастинах);
Згідно висновку даного звіту вартість матеріального збитку, заподіяного в результаті ДТП власникові автомобіля «Ford Fusion» р/н НОМЕР_2 на дату ДТП - 20.03.2024 року становить 176 233,98 грн.
Щодо відшкодування матеріальної шкоди.
Як визначено ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Цивільне процесуальне законодавство закріплює положення щодо того, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому жодні докази для суду не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК).
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як визначено статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У ч. 2 ст. 16 ЦК України визначені способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8)відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
За нормами статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені та упущену вигоду. При цьому, такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою (постанова ВС від 22.01.2019 справа №676/518/17).
Відповідно до положень статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Частина друга статті 1166 ЦК встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, тобто особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини.
Як роз'яснено у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК).
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому доказуванню під час вирішення спору про відшкодування шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. З'ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або шкоди немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі, чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та, з чого він, при цьому, виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в)причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» в редакції, чинній на час виникнення правовідносин).
Згідно з положеннями статті 11 ЦК України, заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.
Відповідно до ст. 33 Закону України №1961-IV«Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», - у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний письмово надати страховику повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу.
Відповідно до абз. 4 п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01.03.2013 № 4, у разі невиконання особою, відповідальність якої застрахована, обов'язку письмового надання страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у передбачених випадках - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, шкода відшкодовується завдавачем шкоди.
Як передбачено п.п. 33.1.1 - 33.1.4, абз. 1, 2 п. 33.2 ст. 33 згаданого вище Закону №1961-IV, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний: дотримуватися передбачених правилами дорожнього руху обов'язків водія, причетного до дорожньо-транспортної пригоди; вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди; поінформувати інших осіб, причетних до цієї пригоди, про себе, своє місце проживання, назву та місцезнаходження страховика та надати відомості про відповідні страхові поліси; невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально. У разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання.
Водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов'язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів). Особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов'язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна (ч. 33.3 ст. 33 згаданого Закону №1961-IV).
Згідно із п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди (п. 37.1.4 ст. 37 згаданого Закону №1961-IV).
Зміст положень ст.ст. 33, 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» свідчить про те, що повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та заява про страхове відшкодування є різними за своєю суттю документами, подаються у різні строки і згідно із ст. 37 вказаного Закону неподання впродовж одного року саме заяви про страхове відшкодування є підставою для відмови у здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати).
Як зазначалось вище, згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Так, законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов'язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема в праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов'язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого.
У постанові від 11.12.2019 (справа № 465/4287/15), розглядаючи справу за позовом фізичної особи до ПрАТ «УПСК» про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди, Велика Палата Верховного Суду визначила, що зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає, а тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.
Також судом враховані висновки постанов Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №147/66/17; від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17; від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15.
Припинення ж права на відновлення або захист порушеного права, право на відшкодування шкоди за рахунок певної особи не позбавляє особу взагалі цивільного права, але має наслідком неможливість отримання відновлення порушеного права або відшкодування шкоди тощо за рахунок певної особи (припинення поруки, пропуск позовної давності до одного з боржників). При цьому, особа не позбавлена права на отримання захисту або відновлення порушеного права від іншого боржника, за його наявності.
Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01.03.2013 № 4, за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена безпосередньо до винної особи, оскільки за змістом статті 1191 ЦК особа, яка відповідає за шкоду, завдану з вини іншої особи, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої та особи, яка за неї відповідає, однакові. З винної особи за регресною вимогою стягується розмір визначеного відшкодування за зобов'язанням з відшкодування шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то витрати з такої особи стягуються у цих межах. Регресну вимогу може бути пред'явлено протягом трьох років із дня виконання зобов'язання про відшкодування шкоди (відшкодування в натурі, виплати суми періодичних платежів тощо).
Відповідно до п.п. ґ) п. 38.1. ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.
Постановою Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 755/7666/19 визначено, що відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Таким чином, з'ясувавши обставини справи та дослідивши докази, наявні у справі, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача у розмірі 55210 грн. 00 коп., як вартість відновлювального ремонту транспортного засобу та 5000 грн. 00 коп., як витрат, понесених на оплату авто-товарознавчого дослідження, а всього - 60210 грн. 00 коп. Слід зазначити, що розмір матеріальної шкоди 47475грн. 00коп. доведений позивачем належними та допустимими доказами.
Що стосується позовних вимог про відшкодування позивачу відповідачем моральної шкоди у розмірі 50000 грн. 00коп., то слід зазначити наступне: відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч.1 ст. 1167 ЦК України).
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Таким чином, норми права дають підстави вважати, що під моральною шкодою фізичної особи слід розуміти наявність такого негативного емоційного сприйняття особою вчинених стосовно неї протиправних дій, що досягло певного психологічного стану фізичних чи душевних страждань (відчуття неспокою, хвилювання, образи, дискомфорту тощо).
ЄСПЛ у справі «THOMA v. LUXEMBOURG» № 38432/97 від 29.03.2001 використав принцип, за яким сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається, зокрема в рішеннях ЄСПЛ, який виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Так, у рішеннях «THOMA v. LUXEMBOURG», «CALOCv. FRANCE» та «NIEDBALAv. POLAND» ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
З'ясувавши обставини справи та дослідивши наявні докази, суд приходить до висновку про те, що доведеними є обставини про пошкодження відповідачем рухомого майна, належного позивачу. Відповідно, суд вважає частково обґрунтованими та доведеними обставини й про те, що йому завдано відповідачем моральної шкоди. Враховується наявність встановлених фактів пошкодження майна позивача, протиправність дій відповідача щодо позивача, глибина душевних страждань (наявність негативних наслідків- негативні емоції, пригнічений стан, які досягли рівня страждань, необхідність прикладати додаткових зусиль для організації свого життя), яка оціненюється судом у розмірі 15000 грн.
Отже, позовні вимоги в частині відшкодування позивачу моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі - 766,37 гривень та судові витрати у сумі 25000 грн. на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 212-215, 223, 294-296 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок ДТП задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 55210 грн. 00 коп., як вартість відновлювального ремонту транспортного засобу та 5000 грн. 00 коп., як витрат, понесених на оплату авто-товарознавчого дослідження.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі - 766,37 гривень та судові витрати у сумі 25000 грн. на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили через 30 днів після його проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Миколаївської апеляційного суду або через Заводський районний суд м. Миколаєва в строк і порядок, встановлений ст. ст. 354,355 ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуте районним судом при поданні відповідачем письмової заяви про перегляд заочного рішення протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, заяви про перегляд заочного рішення, якщо апеляційну скаргу, заяву про перегляд заочного рішення не буде подано.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 .
Суддя Д.Г. Нікітін