ЄУН: 336/10864/24
Провадження №: 2/336/1033/2025
26.05.25
26 травня 2025 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Звєздової Н.С., за участі секретаря судового засідання Іванченко О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Смарт Пей» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, -
Директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СМАРТ ПЕЙ» Носалик О. звернулася до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість: (1) за кредитним договором № 200994804001 від 08.03.2018 в сумі 24473,35 грн., яка складається із: суми заборгованості за кредитом 12635,62 грн., суми заборгованості за відсотками 11837,73 грн., (2) за кредитним договором № 1001002171501 від 20.03.2018 в сумі 48667,99 грн., яка складається із: суми заборгованості за кредитом 24716,65 грн., суми заборгованості за відсотками 13,06 грн. та суми заборгованості за комісією 23938,28 грн.
Позов обґрунтовує тим, що між АТ «Перший Український Міжнародний Банк» (далі АТ «ПУМБ» та відповідачем було укладено кредитні договори: №200994804001 від 08.03.2018 та №1001002171501 від 20.03.2018, відповідно до яких останній отримав у користування кредитні кошти на умовах строковості та зворотності.
08.05.2021 року між первісним кредитором та ТОВ «Фінансова компанія «Фінако» було укладено договір відступлення права вимоги №1, відповідно до умов якого до ТОВ «Фінансова компанія «Фінако» перейшло право грошової вимоги за кредитними договорами, укладеними з ОСОБА_1
16.07.2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фінако» та ТзОВ «Фінансова компанія «Смарт пей» було укладено договір факторингу №1, відповідно до умов якого до ТОВ «Фінансова компанія «Смарт пей» перейшло право грошової вимоги за кредитними договорами? укладеними з ОСОБА_1 .
Банком умови договорів виконані в повному обсязі. Відповідач свої зобов'язання за кредитними договорами виконував не належно, у зв'язку з чим виникла заборгованість по договору №200994804001 від 08.03.2018 у сумі 24 473,35 гривень, з яких: заборгованість за кредитом - 12 635,62 грн., заборгованість за процентами - 11 837,73 грн., по договору №1001002171501 від 20.03.2018 у сумі 48667,99 грн., яка складається із: суми заборгованості за кредитом 24716,65 грн., суми заборгованості за відсотками 13,06 грн. та суми заборгованості за комісією 23938,28 грн. Вказану заборгованість позивач просить стягнути з відповідача разом зі сплаченим судовим збором у сумі 2 423,00 грн.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2024 вказану справу було передано в провадження судді Петренко Л.В.
Ухвалою від 04.11.2024 позовну заяву повернуто позивачу.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 05.12.2024 ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04.12.2024 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2024 справу передано в провадження судді Дмитрюк О.В.
Ухвалою від 23.12.2024 справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
На виконання вимог Розпорядження керівника апарата Шевченківського районного суду міста Запоріжжя №53 від 14.04.2025, Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.04.2025, матеріали цивільної справи передано в провадження судді Звєздової Н.С. передано в провадження судді Звєздовій Н.С.
На підставі ухвали від 14.04.2025 суд дійшов висновку про необхідність прийняття вказаної справи до свого провадження та призначення справи до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Відповідачем на позовну заяву відзиву подано не було.
Дослідивши позовну заяву та письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини. Судом встановлено та перевірено матеріалами справи, що 08.03.2018 з метою отримання кредитних коштів ОСОБА_1 звернувся до АТ «Перший Український міжнародний банк» (далі - АТ «ПУМБ»), де підписав власноручним підписом Заяву №200994804001 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за умовами якого просив відкрити на його ім'я поточний рахунок № НОМЕР_1 у розмірі 12 000 грн., зі сплатою відсотків 59,53% шляхом безготівкового перерахування на відкритий рахунок на ім'я відповідача.
Підписанням заяви, ОСОБА_2 підтвердив, що умови надання та обслуговування карткового рахунку встановлюється відповідно до умов ДКБО, з якими він цілком згодний, всі умови ДКБО йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення та йому відомо, що укладання договору страхування зі страховиком не є обов'язковою умовою отримання кредиту, тау послугу було обрано за власною ініціативою за числа послуг, що запропоновані банок.
Підписанням вказаної заяви відповідач беззастережно підтвердив, що крім викладених в ДКБО, наступні твердження та запевнення, що: 1. Ця заява має інноваційний характер і в результаті приєднання до ДКБО, дія договорів на відкриття та обслуговування карткових рахунків, договорів карткового рахунку, які раніше були укладені між ним та Банком, припиняються на підставі ст. 604 ЦК України; 2. Ознайомлений з ДКБО, Тарифами Банку та цілком згоден, всі умови ДКБО йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення; 3. Отримав від Банку повідомлення про володільця персональних даних, склад та зміст зібраних персональних даних, права суб'єкта персональних даних та іншу інформацію згідно Закону України «Про захист персональних даних»; 4. Йому відомо, що укладання договору страхування зі страховиком не є обов'язковою умовою отримання кредиту в Банку, таку послугу було обрано ним за власною ініціативою з числа послуг, що пропонуються Банком, і відносини за договором страхування, після його укладення виникають виключно між страхувальником та страховиком.
Факт відкриття кредитного рахунку на ім'я відповідача та перерахування на нього кредитних коштів, підтверджується розрахунком заборгованості станом на 07.05.2024 включно, з якого вбачається рух коштів, часткове погашення кредитних коштів.
Відповідачем не було спростовано факт отримання кредитних коштів та їх використовування на споживчі цілі.
Таким чином, суд приходить до висновку, що 08.03.2018 між ОСОБА_1 та АТ «ПУМБ» було укладено Кредитний договір №200994804001.
Відповідачем не спростовано того факту, що станом на день звернення з вказаним позовом до суду, строк дії вказаного договору сплив.
З наданого АТ «ПУМБ» розрахунку про Кредитному договору №200994804001 від 08.03.2018 вбачається, що станом на 07.05.2024 включно заборгованість відповідача перед банком становить 24 473,35 гривень, з яких: 12 635,62 гривень - заборгованість за кредитом, заборгованість за відсотками 11 837,73 грн.
Крім того, 20.03.2018 з метою отримання кредитних коштів ОСОБА_1 звернувся до АТ «Перший Український міжнародний банк» (далі - АТ «ПУМБ»), де підписав власноручним підписом Заяву №1001002171501 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.
Відповідно до умов вказаної Заяви-1, ОСОБА_1 просив Банк: відкрити на його ім'я поточний рахунок № НОМЕР_2 на споживчі цілі у розмірі 40 000 грн., строком дії на 24 місяці зі сплатою відсотків за користування коштами у розмірі 0,01% та сплатою комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 3,99% шляхом безготівкового перерахування на відкритий рахунок на ім'я відповідача.
Підписанням заяви, ОСОБА_1 підтвердив, що умови надання та обслуговування карткового рахунку встановлюється відповідно до умов ДКБО, з якими він цілком згодний, всі умови ДКБО йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення та йому відомо, що укладання договору страхування зі страховиком не є обов'язковою умовою отримання кредиту, тау послугу було обрано за власною ініціативою за числа послуг, що запропоновані банок.
Факт відкриття кредитного рахунку на ім'я відповідача та перерахування на нього кредитних коштів у розмірі 40 000 грн., підтверджується розрахунком заборгованості станом на 07.05.2024 р. включно, з якого вбачається рух коштів, часткове погашення кредитних коштів.
Відповідачем не було спростовано факт отримання кредитних коштів та їх використовування на споживчі цілі.
Таким чином, суд приходить до висновку, що 20.03.2018 між ОСОБА_1 та АТ «ПУМБ» було укладено Кредитний договір №1001002171501.
З наданого АТ «ПУМБ» розрахунку про Кредитному договору №1001002171501 від 20.03.2018 вбачається, що станом на 07.05.2024 включно заборгованість відповідача перед банком становить 48 667,99 гривень, з яких: 24 716,65 гривень - заборгованість за кредитом, заборгованість за відсотками 13,06 грн., заборгованість за комісією 23 938,28 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні і в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, інше не встановлено договором або законом.
08.05.2021 року між первісним кредитором та ТОВ «Фінансова компанія «Фінако» було укладено договір відступлення права вимоги №1, відповідно до умов якого до ТОВ «Фінансова компанія «Фінако» перейшло право грошової вимоги за кредитними договрами.
16.07.2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фінако» та ТзОВ «Фінансова компанія «Смарт пей» було укладено договір факторингу №1, відповідно до умов якого до ТОВ «Фінансова компанія «Смарт пей» перейшло право грошової вимоги за кредитними договорами.
Оскільки на підставі даних договорів відбулась заміна первісного кредитора на ТОВ «ФК «Смарт пей», тому останній вправі заявляти вимоги до відповідача про повернення кредитної заборгованості.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Законом України «Про електронну комерцію», визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Так, згідно із ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч.7, ч12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
За змістом ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Норми ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Згідно зі ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в цьому випадку - АТ «Перший Український Міжнародний банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, виходячи із змісту статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 сформульований такий правовий висновок про те, що «пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.»
Частинами 1,2 ст.1056-1 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
В Кредитних договорах, укладених з відповідачем ОСОБА_1 сторонами були обумовлені питання щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами.
Надану позивачем Публічну пропозицію ПАТ «ПУМБ» на укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, що містить умови та порядок надання банківських послуг в «Перший Український Міжнародний банк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в Заявах позичальника на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, які безпосередньо підписані останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору (такий висновок суду відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору у формі комісій за послуги Банка.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на час підписання відповідачем Паспорту споживчого кредиту, договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.
Паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» є інформацією, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, який повинен відповідати формі, встановленій у Додатку 1 до цього Закону, та містити інформацію визначену ст. даного Закону.
Отже, з огляду на наведені висновки суд має дослідити зміст кредитного договору, здійснити його тлумачення і встановити правову природу процентів, що нараховані позивачем.
Вивчивши надані письмові докази, суд приходить до висновку, що до моменту перерахування на картковий рахунок відповідача грошових коштів відповідно до вищевказаних кредитних договорів, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочинів.
Так, підписуючи Кредитні договори, відповідачем не було надано зауважень на певні пункти договору, а крім того він як Позичальник не скористався своїм правом, передбаченим ч.1 ст.15 Закону України «Про споживче кредитування» та не відмовитися від договору протягом 14-ти календарних днів від дати їх укладення, без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним Кредиту.
Крім того, факт отримання кредитних коштів та активного користування ними підтверджується виписками по особових рахунках відповідача, які відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідач також їх не надав, що відповідно до статей 12, 81ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Відповідно до висновків Великої палати Верховного Суду, наданих у постанові від 04.07.2023 у справі №553/1501/15-ц (провадження №14-50цс22), суд при прийнятті рішення повинен належним чином дослідити поданий стороною доказ (розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю або частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести в рішенні свій розрахунок (постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі №204/2217/16, від 11 листопада 2020 року у справі №723/602/17, від 05 серпня 2020 року у справі №367/786/17, від 13 лютого 2019 року у справі №753/23979/15 та від 31 липня 2019 року у справі №753/11963/15).
За змістом постанови Верховного Суду від 16.09.2020 по справі №200/5647/18 вбачається, що розрахунок заборгованості також є належним доказом, котрий підтверджує розмір заборгованості за кредитним договором, адже містить детальний розпис нарахованої заборгованості, дати здійснення платежів Боржником, кількість днів за які нарахована заборгованість, залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), дати нарахування складових загальної заборгованості за кредитом.
Так, з наданих до позовної заяви розрахунків заборгованості вбачається, що вони відповідають вимогам Закону, є чіткими, зрозумілими, узгоджуються з умовами Кредитних договорів, з них вбачається основний борг, нараховані відсотки, суми погашення заборгованості з датами внесення таких грошових коштів на рахунок Банку, залишок нарахованих не погашених відсотків та тіла кредиту.
З огляду на вищевказане, суд приходить, до висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за Кредитним договором №200994804001 від 08.03.2018 у сумі 24 473,35 гривень, з яких: заборгованість за кредитом - 12 635,62 грн., заборгованість за процентами - 11 837,73 грн., підлягають задоволенню у повному обсязі.
Що ж стосується стягнення з відповідача на користь АТ «ПУМБ» заборгованості за Кредитним договором №1001002171501 від 20.03.2018 у сумі 48 667,99 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 24 716,65 грн., заборгованість за процентами - 13,06 грн., заборгованість за комісією - 23 938,28 грн. суд приходить до наступних висновків.
10.06.2017 набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10.06.2017 відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10.06.2017 на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 №1734-VIII, який діє з 10.06.2017, ( в редакції на час укладення договору) після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит.
Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 №1023-XII, цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до ч.5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту.
Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 у справі №15-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21, дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч.ч.1,2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Згідно ч.3 ст.13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Згідно ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Враховуючи наведене, оскільки відповідно до Кредитного договору №1001002171501 від 20.03.2018, відповідачу було встановлено щомісячну плату у вигляді комісії у розмірі 3,99%, без зазначення переліку послуг Банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд констатує, що положення вказаного пункту Кредитного договору, щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію в терміни та у розмірах, визначених у Заявах - є нікчемними.
Відповідно до ст.3 ЦК України, принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом ч.3 ст.509 ЦК України. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Вказані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду викладеними у постанові від 09.12.2019 у справі №524/5152/15-ц, де суд дійшов висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є нікчемними. Встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.
Такого ж висновку дійшла колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20.03.2019 у справі № 486/1882/15-ц.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (ч.ч.1,2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Відповідно до положень ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду висловлену в постанові від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 щодо наслідків укладення договору споживчого кредиту, який передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21.10.2020 у справі № 194/1387/19.
Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
Велика Палата Верховного Суду вказала на застосування наслідків виконання нікчемного правочину.
З огляду на вказане, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у стягненні з Позичальника заборгованості по комісії у сумі 23 938,28 гривень, а тому загальна заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача по Кредитному договору №1001002171501 від 20.03.2018 складає 24 729,71 грн. (48 667,99 грн. - 23 938,28 грн.).
Суд зауважує, що принцип диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) не звільняє учасника справи від обов'язку доказування обставин, на які він посилається у підтвердження обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги або заперечення позову (ст.81 ЦПК України).
Суд звертає окрему увагу на те, що відповідачем не було спростовано факту отримання грошових коштів, активного користування ними. До того ж, стороною відповідача не надано доказів відсутності заборгованості за вищевказаними договорами.
На підставі досліджених судом доказів судом встановлено, що вимоги позивача є обґрунтованими, а отже позов підлягає частковому задоволенню з вищенаведених підстав.
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1630,20 гривня = (2 423,00грн.*(49203,06*100%/73141,34).
Керуючись ст.3, 4, 10, 11, 76-81, 89, 141, 280-284 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Смарт Пей» заборгованість у сумі 49 203 (сорок дев'ять тисяч двісті три) гривні 06 копійок, з яких заборгованість:
за кредитним договором №200994804001 від 08.03.2019 у сумі 24 473,35 гривень; з яких: заборгованість за кредитом - 12 635,62 грн., заборгованість за процентами - 11 837,73 грн.
за кредитним договором № 1001002171501 від 20.03.2018 у сумі 24 729,71 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 24 716,65 грн., заборгованість за відсотками - 13,06 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Смарт Пей» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1630 грн. 20 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя або безпосередньо до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників справи:
Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Смарт Пей», місцезнаходження: м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, 4/6, корпус А, офіс 303, код ЄДРПОУ 43696954.
Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Суддя: Н.С. Звєздова