Справа № 336/11558/24
Пр. 2-а/336/30/2025
23.05.25
23 травня 2025 року м.Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді: Вайнраух Л.А., за участі секретарки судового засідання: Теряник А.С., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м.Запоріжжі без повідомлення сторін адміністративну справу №336/11558/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, поданий в порядку адміністративного судочинства, -
Представник позивача адвокат Працевитий Г.О. в інтересах позивача 22.11.2024 через систему «Електронний суд» звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, просить скасувати постанову за справою про адміністративне правопорушення №943 від 12.11.2024, винесену тимчасово виконуючим обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення стягнення у вигляді штрафу розміром 17 000,00 гривень, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.
В обґрунтування позову представником позивача зазначено, що 12.11.2024 т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 винесено постанову № 943 у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу розміром 17 000,00 гривень. Позивач вважає дану постанову протиправною і такою, що підлягає скасуванню, враховуюче таке.
09.09.2022 позивачем пройдено медичний огляд військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 , постановою якої, оформленою Довідкою військово-лікарської комісії №1077 від 27.09.2022 позивача на підставі статті 15А графи ІІ «Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, служби у військовому резерві» (Додаток 1 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України №402 від 14.08.2008) визнано непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку. Так, за наслідками проходження позивачем медичного огляду військово-лікарської комісії, ІНФОРМАЦІЯ_3 виключено ОСОБА_1 з військового обліку, про що у військово-обліковому документі позивача, яким є Тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 , зроблено відповідні відмітки про виключення з військового обліку. Таким чином, позивач не перебуває на військовому обліку і не є військовозобов'язаним, і, відповідно, на нього не поширюється обов'язок щодо виконання правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
08.11.2024, приблизно об 11 год. 00 хв., позивач йшов містом в районі вул. Незалежної України, біля буд. 63. До нього підійшли невідомі особи у формі поліції, які не представились і не надали свої документи, почали вимагати пред'явити документи, що підтверджують особу. У відповідь позивачем надано паспорт громадянина України № НОМЕР_2 . Коли вони поцікавитись, чи має позивач військовий квиток, то позивач повідомив, що військовий квиток не отримував і надав Тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 . Однак йому повідомили, що Тимчасове посвідчення військовозобов'язаного є недійсним, на зауваження позивача щодо виключення з військового обліку, про що є відповідні відмітки, не відреагували. У цей же час на місці представники ІНФОРМАЦІЯ_4 почали вимагати пред?явлення їм військового квитка. Тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 позивач для ознайомлення не надав, мотивуючи це тим, що йому не надано документів на підтвердження осіб представників центру. ОСОБА_1 відмовився проїхати до центру комплектування, проте, відповідно до тверджень сторони позивача, його примусово, із застосуванням фізичної сили, доставлено до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_4 . Протокола про адміністративнн затримання представниками поліції не складалося. Працівники ІНФОРМАЦІЯ_4 вимагали від позивача пройти повторний огляд ВЛК та підписати згоду на проходження військової служби, на що позивач відмовився. В результаті 08.11.2024 складено протокол №1184 про адміністративне правопорушення, підписаний кулеметником ІІІ відділення охорони взводу охорони молодшим сержантом ОСОБА_3 . Пояснення позивача під час складання протокола до уваги не взято. Розгляд справи призначено на 12.11.2024 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до доводів сторони позивача, під час розгляду справи він пояснив, що військовий квиток йому не видавався, замість військового квитка видано Тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 01.09.2023, у якому зазначено, що 09.09.2022 він виключений з військового обліку. Однак, пояснення позивача не взяті до уваги та 12.11.2024 винесено оскаржувану постанову.
У позовній заяві наголошено, що для розкриття об'єктивних складових адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, слід зазначити, що диспозиція цієї норми за своїм змістом є бланкетною, відповідно, для повного визначення його ознак необхідно навести посилання на інші норми, що врегульовують певні правовідносини.
У відповідності до п. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов?язані мати при собі військово-обліковий документ та пред?являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. Згідно з Порядком виготовлення, видачі та знищення тимчасового посвідчення військовозобов'язаного, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №610, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України14 грудня 2017 р. За № 1511/31379, тимчасове посвідчення військовозобов'язаного (далі - тимчасове посвідчення) є документом, що посвідчує особу військовозобов'язаного, який перебуває у запасі осіб офіцерського складу або осіб рядового, сержантського і старшинського складу, та визначає належність його власника до виконання військового обов'язку. Відповідно до п.4 Порядку, заміні підлягають тимчасові посвідчення: втрачені чи зіпсовані військовозобов'язаними; у яких не залишилось місця для внесення інформації.
Пунктом 2 Постанови КМУ від 16 травня 2024 р. №559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа» установлено, що військово-облікові документи, оформлені до набрання чинності цією постановою, вважаються дійсними на всій території України до видачі військово-облікового документа нового зразка. Таким чином, як стверджує представник позивача, тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 01.09.2023, яке мав при собі позивач та яке він пред'явив працівникам поліції та працівникам ТРЦК, є чинним військово-обліковим документом. Отже, в діях позивача відсутні подія та склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Окремо у позовній заяві наголошено, що відповідно до п. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Установлено, що вимоги, зазначені у частині шостій статті 22, щодо здійснення уповноваженими представниками територіального центру комплектування та соціальної підтримки фото- і відеофіксації процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, застосовуються з 17.07.2024 р. згідно із Законом № 3633-IX від 11.04.2024 р. Аналогочні вимоги викладені в пунктах 49, 52, 53, 54 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що затверджений постановою КМУ №560 від 16.05.2024 р. Таким чином, під час перевірки військово-облікових документів у позивача, представниками ІНФОРМАЦІЯ_4 або поліції повинна була здійснюватись фото- відеофіксація процесу пред'явлення та перевірки документів. Однак, матеріали справи таких доказів не містять. Крім того, маючи можливість отримати інформацію про позивача як військовозобов?язаного з інших відомчих реєстрів, службовими особами відповідача її не використано, що доводить відсутність всебічного та повного встановлення всіх обставин справи.
3 огляду на викладене, внаслідок протиправності рішення суб'єкта владних повноважень, за відсутності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, враховуючи відсутність належних доказів на підтвердження події правопорушення, представник позивача, діючи в інтересах довірителя, просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09.12.2024 постановлено прийняти до розгляду та відкрити провадження у адміністративній справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Роз'яснено, що відзив на позовну заяву (відзив) відповідач вправі подати до судового засідання у справі. Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 14.02.2025 клопотання сторони позивача про заміну первісного відповідача на належного відповідача задоволено. Замінено первісного відповідача тимчасово виконуючого обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 належним відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_5 . Роз'яснено, що відзив на позовну заяву (відзив) відповідач вправі подати до судового засідання у справі. Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідач скористався своїм правом, врегульованим ч.4 ст.159, ч.1 ст.261 КАС України, скерував відзив у передбачений строк.
Так, згідно з відзивом, який надісланий за допомогою системи «Електронний суд» 25.03.2025, представником відповідача Крамаренком А.А., відповідач з вказаним позовом повністю не погоджується з таких підстав. Дійсно, 08.11.2024 о 10 год. 00 хв. у АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 при перевірці військово-облікових документів не мав при собі військово-облікового документу, про що складено відповідний акт від 08.11.2024. Уповноваженою особою у відповідності до ч.6 ст.258 КУпАП складено протокол про адміністративне правопорушення від 08.11.2024 № 1184, в якому сповіщено ОСОБА_1 про місце і час розгляду справи, а саме 12.11.2024 о 08:00 год. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 . В протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 вказав, що військово-обліковий документ не отримував. Під час розгляду справи ОСОБА_1 пояснив, що оригінали його документів залишились у іншому ТЦК, на час перевірки у нього їх не було. Так, в матеріалах справи знаходиться акт про відсутність військово-облікового документу від 08.11.2024. Таким чином, своїми діями (бездіяльністю) ОСОБА_1 порушив вимоги п. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», якими передбачено, що у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Крім того, згідно з ч.8 ст.4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" в Україні діє особливий період. Так, ОСОБА_1 в умовах особливого періоду, скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
До функціональних обов'язків начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 , затверджених начальником ІНФОРМАЦІЯ_7 26.12.2023, як стверджує сторона відповідача, прямо відноситься розгляд справ про адміністративні правопорушення, визначених ст.235 КУпАП, і, відповідно накладення адміністративних стягнень. Таким чином, постанова № 943 від 12.11.2024 винесена з додержанням вимог чинного законодавства України, тому позовна заява задоволенню не підлягає. Враховуючи, що із ухвалою суду відповідач ознайомився 21.03.2025, за змістом відзиву заявлено й клопотання про поновлення строк на його подання.
Проте, враховуючи строки, встановлені в ухвалі суду від 14.02.2025, дату подання відзиву, суд не вважає порушеним строк на подання відзиву, відповідно, й підстав для задоволення клопотання, оскільки вказана заява по суті справи скерована своєчасно.
Статтею 269 КАС України врегульовано особливості подання заяв по суті справи в окремих категоріях адміністративних справ. Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені нормою статті 286 КАС України. Так, як зазначено у ч.1 ст.269 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-2, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив). Відповідно, подання відповіді на відзив, зазначеним нормативним положенням не передбачено. Тому відповідь на відзив, скерована стороною позивача, судом не досліджується та не аналізується.
Суд враховує особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, що врегульовані ст.286 КАС України.
За нормою ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Із врахуванням вимог ч.6 ст.262 КАС України, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, підстав для такого здійснення розгляду справи за ініціативою суду не встановлено.
Інших процесуальних дій у справі судом не вчинено за відсутності відповідних заяв та клопотань.
Розглянувши позовну заяву, всебічно вивчивши обставини справи, дослідивши наявні письмові докази, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Як врегульовано ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як передбачено ч.1 ст.262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення (п.3 ч.3 ст.286 КАС України).
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ст.62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Ця норма розповсюджується й на справи про адміністративні правопорушення.
Нормою ст.280 КУпАП закріплено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За приписами ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного право-порушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення без-пеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Ч.1 ст.9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Тобто, адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму дії або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати, як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Згідно зі ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Так, згідно з витягом із Переліку осіб, уповноважених діяти від імені ІНФОРМАЦІЯ_8 , районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки м. Запоріжжя та Запорізької області, затвердженого наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 02.10.2024 №801, долученого до відзиву, від імені ІНФОРМАЦІЯ_6 у судах та інших державних органах має право здійснювати самопредставництво т.в.о. начальника вказаного центру ОСОБА_2 .
Разом з цим, фрагментарно надана частина документа, - функціональних обов?язків начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 , що затверджені 25.12.2023, не відповідає вимогам достатності, визначеним ст.76 КАС України. Вказаною нормою чітко врегульовано, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно, додана до відзиву частина документа не дозволяє дійти висновку про те, що 7 сторінка, на якій до повноважень начальника (без зазначення повної назви посади) віднесено розгляд справ про адміністративні правопорушення, визначених ст.235 КУпАП, та накладення адміністративних стягнень, відноситься до повноважень т.в.о. начальника саме вказаного ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 .
Тобто, відповідні докази стосовно обсягу повноважень посадової особи, яка винесла оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, як і повноважень посадової особи, що склала протокол про адміністративне правопорушення від 08.11.2024, суду не надано.
Позивач, в інтересах якого діє представник, в позовній заяві наполягає на відсутності в його діях складу і події адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП. Вважає, що рішення відповідача винесене протиправно та необґрунтовано, внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, відтак, викладені висновки не відповідають її фактичним обставинам.
Згідно з актом про відсутність військово-облікового документа від 08.11.2024, у вказану дату о 10-00 годині по АДРЕСА_1 (без зазначення населеного пункту) під час здійснення перевірки військово-облікового документа групою оповіщення громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , не мав при собі військово-облікового документа, зокрема, в електронній формі. Перевірку військово-облікового документу здійснювали стрілець ОСОБА_4 , стрілець-помічник гранатометника ОСОБА_5 . Акт не містить печатки, крім того, враховуючи зміст аналізованого доказу, суд не може дійти висновку про наявність відповідного обсягу повноважень у вказаних в акті осіб на його складання та, власне, на здійснення перевірки військово-облікового документа у військовозобов'язаних осіб. Разом з цим, на цей акт міститься посилання як на доказ наявності події і складу правопорушення в діях ОСОБА_1 в оскаржуваній постанові, що не спростовує доводи сторони позивача. Так, у додатках до позовної заяви міститься засвідчена копія тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 на ім?я позивача, яке видано (п.10) до видачі військового квитка 01.09.2023 ІНФОРМАЦІЯ_10 за підписом начальника ОСОБА_6 .
Судом встановлено, що згідно з оскаржуваною постановою №943 від 12.11.2024 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП, складеною т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковником ОСОБА_2 , своїми діями (бездіяльністю) ОСОБА_1 порушив вимоги п.6 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Так, 08.11.2024 о 10-00 годині у АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 при перевірці військово-облікових документів не мав при собі військово-облікового документу, про що складено відповідний акт від 08.11.2024. Уповноваженою особою складено протокол у відповідності до ч.6 ст.258 КУпАП про адміністративне правопорушення від 08.11.2024 №1184, в якому сповіщено особу про місце і час розгляду справи. В протоколі ОСОБА_1 вказав, що військово-обліковий документ не отримував. На розгляді позивач пояснив, що оригінали знаходяться в іншому ТЦК, на час перевірки їх не було. У зв'язку із вчиненням правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП в умовах особливого періоду, як видно з постанови, на позивача накладено штраф у сумі 17 000,00 гривень. Постанова містить порядок сплати штрафу, оскарження, примітку про дату набрання законної сили, строк пред'явлення до виконання, про отримання її копії ОСОБА_1 , підпис посадової особи, якою винесено постанову. Постанова містить й врахування обставин відповідно до ст.33 КУпАП, а також визначення обставин відповідно до ст.34,35 КУпАП.
Згідно з Порядком оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 (станом на дату складання протокола та винесення оскаржуваної постанови), військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 “Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа». Військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється): в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації); у паперовій формі - на бланку, форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559. Особа може мати на бланку лише один військово-обліковий документ.
Так, суд враховує, що військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований) та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу (п.1-2, 9).
Процедура перевірки військово-облікових документів, як це визначено ч.5 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», унормована Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560.
Вказаним порядком (в редакції постанови від 04.10.2024) визначено, що у період проведення мобілізації (крім цільової) уповноважені представники територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейські, а також представники Держприкордонслужби мають право вимагати у громадян чоловічої статі віком від 18 до 60 років військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі) разом з документом, що посвідчує особу. Право на перевірку військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) у резервістів та військовозобов'язаних під час мобілізації надається представникам територіального центру комплектування та соціальної підтримки, уповноваженим вручати повістки (далі - уповноважені представники).
Відповідно, відповідач у даній справі мав довести наявність відповідних повноважень на перевірку документів у ОСОБА_1 за обставин, викладених в протоколі та оскаржуваній постанові, у представників територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що склали зазначений вище акт.
П.52 Порядку також визначено, що під час перевірки військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) разом з документом, що посвідчує особу, уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації.
Разом з цим, надані стороною відповідача докази не містять ані відомостей про перевірку за обставин, викладених в протоколі та оскаржуваній постанові, військово-облікового документа позивача в електронній формі, а також підтверджень здійснення фото- і відеофіксації процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, що є порушенням положень Порядку №550.
Так, за змістом п.54 Порядку врегульовано, що у ході перевірки документів перевіряється приналежність громадян щодо військового обов'язку, звіряються їх персональні дані, дані військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки). Із зазначеною метою представники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів охорони державного кордону або їх структурних підрозділів Держприкордонслужби та поліцейські можуть використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Вказаним пунктом порядку також передбачена подальша процедура встановлення, що громадянин порушує правила військового обліку, визначені Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 (Офіційний вісник України, 2023 р., № 5, ст. 409), або Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також в разі виявлення розбіжностей військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів старший групи.
Проте, складання акта про відсутність військово-облікового документа не передбачено.
Окремо, виходячи з положень п.55 Порядку, суд наголошує, що військово-обліковий документ, що визначає належність його власника до військового обов'язку, виданий до дня набрання чинності Законом України від 11 квітня 2024 р. № 3633-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», є чинним та не потребує обов'язкової заміни у разі (з підстав) затвердження органом державної влади нової форми військово-облікового документа.
Так, відповідно до доводів, висловлених у позовній заяві, ОСОБА_1 пред?явив тимчасове посвідчення встановленої форми під час перевірки його документів як військовозобов'язаного, разом з цим, вказані доводи відповідачем не спростовані, за відсутності фото- і відеофіксації процесу пред'явлення та перевірки документів.
Частиною 3 статті 210-1 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період, тобто, є бланкетною. Так, у постанові зазначено, що позивач порушив вимоги п.6 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», проте, не визначено, чи вчинено правопорушення у формі дії або бездіяльності, що має безпосереднє значення для визначення наявності події і складу адміністративного правопорушення.
Приміткою до ст.210 КУпАП врегульовано, що положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи. Суд позбавлений можливості оцінити наявність або відсутність такої можливості щодо позивача за відсутності відповідних доказів, позаяк вони не скеровані стороною відповідача.
Із врахуванням санкції ч.3 ст.210-1 КУпАП (штраф для громадян в розмірі від однієї тисячі до однієї тисячі п?ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), на позивача накладено адміністративне стягнення у сумі 17 000,00 гривень, тобто, у передбаченому законом розмірі. Положень ст.22 КУпАП до позивача не застосовувалось.
Згідно з нормою статті 10 КУАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх (прямий умисел) або свідомо допускала настання цих наслідків (непрямий умисел). Належних та допустимих доказів як на користь наявності об'єктивної сторони правопорушення, так і суб'єктивної сторони у діях позивача, зокрема, форми вини, матеріали справи не містять.
Згідно з ч.2 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Натомість, будь-яких належних і допустимих доказів, які б надали суду підстави для висновків про обґрунтованість оскаржуваної постанови, стороною відповідача не надано.
Ч.1-4 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Докази суду надають учасники справи.
Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. На переконання суду, у відповідача було достатньо часу для подання відповідних доказів на користь правомірності оскаржуваного рішення.
Враховуючи вказані норми адміністративного судочинства, саме на відповідача покладено обов'язок щодо доказування правомірності та обґрунтованості свого рішення, зокрема, події адміністративного правопорушення та наявності його складу у діях позивача. Проте, у даній справі вказаний обов'язок не дотриманий.
Суд наголошує, що не є застосованим у справах даної категорії загальне положення щодо обов'язку позивача з приводу надання доказів на підтвердження заявлених вимог, адже в даному випадку діє саме спеціальна норма.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачем в порушення вимог ст.77 КАС України не доведено правомірності оскаржуваної постанови, як і наявності події і складу адміністративного правопорушення, за яке позивач притягнутий до відповідальності.
Відповідно, оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП, - закриттю з підстав, встановлених п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, - за відсутності події і складу адміністративного правопорушення в діях позивача.
Згідно з ч.1 ст.132, ч.1 ст.139 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у сумі 484,48 гривень підлягає компенсації на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача шляхом стягнення зазначеної суми.
Згідно з п.1 ч 1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Судом встановлено, що позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом, на суму 121,12 гривень.
Так, ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Враховуючи наведене, позивачу необхідно було сплатити судовий збір за подання позовної заяви у сумі 484,48 гривень. Отже, внесений позивачем судовий збір у сумі 121,12 гривень підлягає поверненню в разі подання відповідного клопотання.
Керуючись ст. 2, 6, 8, 9, 12, 18, 59, 72-79, 121, 132, 139, 143, 159, 162, 175, 205, 229, 241-246, 257, 262, 269-272, 286 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, поданий в порядку адміністративного судочинства, - задовольнити.
Скасувати постанову №943 від 12.11.2024 по справі про адміністративне правопорушення, винесену тимчасово виконуючим обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 , про накладення адміністративного стягнення відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, та застосування адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 гривень на користь держави.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 484,48 гривень (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок).
Реквізити сторін: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його складення.
Копію рішення суду невідкладно надіслати учасникам справи.
Рішення суду складено та підписано 23.05.2025.
Суддя Л.А.Вайнраух