ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 755/1740/20
провадження № 1-кп/753/813/25
"06" травня 2025 р. колегія суддів Дарницького районного суду міста Києва у складі:
головуючий суддя ОСОБА_1
судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретар судового засідання ОСОБА_4 ,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_5 ,
захисники ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8
обвинувачені ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
під час судового засідання у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР № 12017100040010422 від 24.07.2017, за обвинуваченням
ОСОБА_9 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Біла Церква, Київської області, громадянин України, одружений, із вищою освітою, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 02 липня 2009 року за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією майна, звільнений 04 жовтня 2013 року з Бориспільської ВК № 119 за постановою Бориспільського МРС із заміною покарання на виправні роботи на невідбутий строк 3 роки 6 місяців 16 днів,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 185; ч. 4 ст. 187; ст. 257; ч. 1 ст. 263 КК України,
ОСОБА_10 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця
м. Кропивницький Кіровоградської області, громадянина
України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 185; ч. 4 ст. 187; ст. 257 КК України,
встановив:
Історія провадження
До Дарницького районного суду м. Києва 12 грудня 2023 року з Київського апеляційного суду після визначення підсудності надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР № 12017100040010422 від 24.07.2017, за обвинуваченням ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 185; ч. 4 ст. 187; ст. 257; ч. 1 ст. 263 КК України, та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 185; ч. 4 ст. 187; ст. 257 КК України.
Відповідно до частини 3 ст. 35 КПК України на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 грудня 2023 року для розгляду цього кримінального провадження визначено колегію суддів у складі головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 13 грудня 2023 року колегією суддів призначено підготовче судове засідання на 26 грудня 2023 року.
25 грудня 2023 року прокурором ОСОБА_5 через канцелярію суду подані клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Колегією суддів у судовому засіданні 26 грудня 2023 року було задоволено клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 строком на 60 днів, тобто до 23 лютого 2024 року включно, без визначення розміру застави. У зв'язку із неможливістю прибути у судове засідання захисника ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_7 , яка здійснює його захист у вказаному кримінальному провадженні підготовче судове засідання було відкладено до 25 січня 2024 року.
За підсумками підготовчого судового засідання ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року призначено вказане кримінальне провадження до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
Також у судовому засіданні, яке проводилось 09 квітня 2024 року, відбулась заміна адвоката ОСОБА_11 - захисника ОСОБА_9 , так як останній уклав договір про надання правової допомоги із адвокатом ОСОБА_6 .
У судовому засіданні 09 липня 2024 року була допитана потерпіла ОСОБА_12 , а 10 вересня 2024 року - потерпілий ОСОБА_13 .
Востаннє колегією суддів продовжувався строк дії запобіжного заходу, ухвалою суду від 18 березня 2025 року продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на строк 60 днів, тобто до 16 травня 2025 року включно.
Наразі у цьому кримінальному провадженні триває стадія дослідження письмових доказів.
01 травня 2025 року прокурором ОСОБА_5 через канцелярію суду подано клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , строк дії якого закінчується 16 травня 2025 року.
Відповідно до ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.
У судовому засіданні 06 травня 2025 року колегія суддів перейшла до розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 по суті.
Клопотання прокурора та позиції учасників
Прокурор у судовому засіданні підтримав подані ним клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 строком на 60 днів, без визначення розміру застави, яке обґрунтував наявністю ризиків, які були підставою для обрання запобіжного заходу і які на теперішній час не зменшилися. Прокурор вказав, що строк тримання під вартою визначений 18.03.2025 ухвалою Дарницького районного суду міста Києва, закінчується 16.05.2025, однак на сьогоднішній день продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість обвинувачених переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення. У зв'язку з наведеним прокурор просив продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 строком на шістдесят днів без можливості внесення застави. Прокурор зауважив, що інші, більш м'які, ніж тримання під вартою, запобіжні заходи не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених.
Захисник ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_7 заперечила проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та одночасно подала суду клопотання про зміну запобіжного заходу. В обгрунтування якого вказала, що клопотання заявлене прокурором не відповідає ні вимогам закону, ані усталеній практиці ЄСПЛ та стверджує про те, що наявність ризику переховування від суду не може бути констатована лише з огляду на суворість можливого покарання. Просила врахувати, що її підзахисний утримується під вартою понад шість років, а з урахуванням положень ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції Закону від 26.11.2015 № 838-VIII) вже дванадцять років. Звертага увагу суду ще й на те, що ЄСПЛ у рішенні «Антонюк та інші проти України» вже констатував надмірне перебування під вартою обвинуваченого ОСОБА_10 у цьому провадженні. У той же час доводила, що визначеній розмір застави для ОСОБА_10 є непомірним з огляду на його матеріальне становище. На підставі викладеного, просила суд змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт.
Захисник ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_6 проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу стосовно обвинуваченого заперечував та надав суду письмові заперечення. Захисник в обґрунтування доводів щодо необґрунтованості клопотання наголошував про відсутність належного мотивування ризиків, оскільки прокурор не довів жодного із передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України і не наведено доказів можливості впливу на будь-кого, ухилення, вчинення нових злочинів тощо. Окрім цього, в матеріалах немає фактів, які б підтверджували спроби тиску, втечі чи вчинення нових злочинів обвинуваченим. Захисник також стверджував, що посилання прокурора мають абстрактний характер і не пов'язані із конкретною поведінкою ОСОБА_9 . При цьому Європейський суд з прав людини вимагає детального обґрунтування саме індивідуального ризику для продовження тримання під вартою. Просив взяти до уваги, що ОСОБА_9 перебуває під вартою понад 6 років, що, відповідно до практики ЄСПЛ, потребує надзвичайно ретельного обґрунтування доцільності подальшого позбавлення волі. Акцентував увагу і на стійкі соціальні зв'язки ОСОБА_9 , а також про відсутність випадків порушення ним процесуальних обов'язків або спроб ухилення від суду. На підставі наведеного, захисник вважав, що з урахуванням викладених обставин, тривалості перебування під вартою, достатньо буде застосувати до обвинуваченого ОСОБА_9 менш суворий запобіжний захід.
Обвинувачений ОСОБА_9 під час судового засідання акцентував увагу суду на тому, що один з ризиків, на які посилається прокурор, був спростований потерпілим ОСОБА_14 під час попереднього судового розгляду у Дніпровському районному суді міста Києва, який підтвердив, що жодних насильницьких дій стосовно нього не вчинялись, у матеріалах справи є нотаріально завірений документ, яким це підтверджується. Просив суд також надати належну правову оцінку показанням потерпілого ОСОБА_13 , який під час первинних допитів слідчому жодного разу ні його, ні ОСОБА_10 не згадував, водночас в подальшому під тиском слідства потерпілий неодноразово змінював свої показання. В іншому наголошував, що ризики прокурором є надуманими, не підтверджуються жодними доказами. Підсумовуючи, обвинувачений підтримав доводи свого захисника про застосування іншого запобіжного заходу.
Обвинувачений ОСОБА_10 , який підтримав доводи захисників та обвинуваченого ОСОБА_9 зауважив, що жодного відношення до кримінальних правопорушень, які йому інкримінуються він не має та це підтверджується матеріалами кримінального провадження. Вказав, що вже більше п'яти років прокурором подаються аналогічні клопотання про продовження запобіжного заходу. З приводу тиску наголосив, що жоден із заявлених осіб не зможе вказати на нього як фігуранта вчинення кримінального правопорушення, адже свідки не були очевидцями тих подій, які йому інкримінують, а з боку допитаних під час судового розгляду потерпілих жодної згадки про нього не було, тому доводи про намір чинити тиск на них є безпідставними. Підбиваючи підсумки викладеного, підтримав доводи свого захисника щодо необхідності зміни запобіжного заходу.
Мотиви суду
Суд, дослідивши заявлені клопотання та долучені до них матеріали, заслухавши думку сторін кримінального провадження, а також висловлені заперечення, дійшов таких висновків.
Під час розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
- наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор;
- недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (частина перша статті 194 КПК України).
Як вже зазначалось, це кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, метою якого є встановлення поза розумним сумнівом винуватості або невинуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки доказів судом.
Разом з тим, оцінці судом на зазначеній стадії кримінального провадження підлягають характер, тяжкість та наслідки кримінального правопорушення, а також наявність та/або продовження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Як обов'язковий критерій застосування запобіжного заходу ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому. Безумовно, наявність заявлених ризиків має обґрунтовуватися. Однак, в переважній більшості випадків, враховуючи їх вірогідний характер, класичні категорії доказування, притаманні судовому процесу, при їх обґрунтуванні не застосовуються. При встановленні ризиків кримінального провадження суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що обвинувачений може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню. Оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, суд має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Таким чином, вирішуючи питання продовження строку тримання особи під вартою, суд має встановити існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки такої особи та можливість запобігти цим ризикам шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу.
При цьому колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисників та обвинувачених про формальний підхід прокурора до вирішення питання про доведеність ризиків, що зумовлено відсутністю нових доказів на підтвердження необхідності застосування до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Адже ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду чи вчинить нове кримінальне правопорушення.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про наявність ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, утриманців), поведінки обвинуваченого під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), поведінки обвинуваченого під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Також колегія суддів звертає увагу стороні захисту, що чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Щодо клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_9 .
Так, на обґрунтування клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати такі ризики, що визначені у частині першій статті 177 КПК України:
- ризик переховування від суду;
- ризик незаконного впливу на свідків, потерпілих та інших обвинувачених;
- ризик перешкоджанню кримінальному провадженню іншим чином;
- ризик вчинення інших кримінальних правопорушень.
На думку колегії суддів, доводи сторони захисту про відсутність ризиків є необґрунтованими, оскільки прокурор під час розгляду клопотання довів як їх наявність, так і можливість їх існування у майбутньому.
Щодо ризику переховування від суду
Так, суд погоджується, що переховуватися обвинуваченого може спонукати тяжкість можливого покарання, оскільки злочини, передбачені ч. 1 ст. 263; п. 6 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 185; ч. 4 ст. 187; ст. 257 КК України, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_9 , є тяжкими та особливо тяжкими, відповідно передбачають призначення покарання у виді: позбавлення волі на строк від трьох до семи років; позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна; позбавлення волі на строк шість років з конфіскацією майна (з урахуванням положень ч. 2 ст. 68 КК України); позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна; позбавлення волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.
Колегія суддів зважає на доводи сторони захисту про те, що тяжкість можливого покарання не може бути визначальним фактором при оцінці ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, з урахуванням недоведеної вини обвинуваченого на цій стадії судового провадження.
Однак, вважає, що зазначені покарання в разі визнання ОСОБА_9 винуватим в сукупності з іншими обставинами може свідчити про існування мотивів та підстав для обвинуваченого переховуватися від суду.
Поряд з цим, колегія суддів приймає до уваги, що ОСОБА_9 , зокрема, обвинувачується у тому, що він у співучасті з іншими особами заволодів майном на суму більше ніж три мільйони гривень.
На переконання колегії вказана грошова сума є більш ніж достатнім ресурсом для існування в умовах розшуку, що підвищує ймовірність ризику переховуватися від суду. Вказана обставина не є вирішальною при оцінці наявності ризику переховування, проте у сукупності з іншими обставинами цього кримінального провадження непрямо підтверджує наявність ризику переховування від суду ОСОБА_9 .
Окремо до цього, дослідивши історію перетинів державного кордону ОСОБА_9 суд встановив, що з 2016 до 2019 року (період інкримінованих ОСОБА_9 дій), обвинувачений перетинав державний кордон України щонайменше вісім разів, у тому числі перебуваючи в РФ та Республіці Білорусь. Колегія суддів повинна брати до уваги ці обставини при оцінці ризику переховування обвинуваченого від суду.
До того ж, до матеріалів кримінального провадження долучено відомості, згідно з якими ОСОБА_9 протягом тривалого часу проживав на території України, що наразі тимчасово окупована та за декілька днів до його затримання перебувавав у АР Крим вирішуючи питання щодо продажу антикваріату. Окрім того, суд також встановив, що ОСОБА_9 має у АР Крим нерухоме майно. За таких обставин, ОСОБА_9 міг зберегти певні соціальні зв'язки на тимчасово окупованій території України.
Як наслідок колегія суддів не виключає можливості нелегального перетину кордону ОСОБА_9 , з огляду на тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується.
Очевидно, що в умовах, які існують в Україні, викликаних безпрецедентною військовою та нелюдською агресією російської федерації проти України, у обвинуваченого збільшуються можливості для ухилення від органу досудового розслідування та суду, адже у держави наразі з об'єктивних причин через дії РФ відсутні можливості належним чином контролювати поведінку та місцезнаходження обвинуваченого ОСОБА_9 , а також державний кордон у місцях активних бойових дій.
З огляду на наведене, маючи необхідні знайомства, змогу розпоряджатись та користуватись переліченим майном, зокрема грошовими коштами, обвинувачений ОСОБА_9 може вдатись до переховування і на тимчасово окупованій території України.
Таким чином, суд погоджується з доводами прокурора щодо наявності ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_9 від суду, який не зменшився та продовжує бути актуальним.
Щодо ризику впливу на свідків та потерпілих
Прокурор зазначає, що потерпілі та встановлені у кримінальному провадженні свідки не допитані судом, та ОСОБА_9 перебуваючи на волі, матиме можливість здійснювати тиск вже на встановлених свідків та потерпілих з метою зміни ними своїх показань або відмови від наданих показань.
З цього приводу суд має оцінити і заперечення сторони захисту, яка зазначала, що враховуючи тривалість кримінального провадження, ці ризики перестали існувати, жоден із учасників не повідомляв про вплив та це не можуть бути підставою для такого запобіжного заходу, як тримання під вартою.
З реєстру матеріалів досудового розслідування вбачається, що на стадії досудового розслідування було допитано в якості свідків ряд осіб (щонайменше 10) та потерпілими у цьому кримінальному провадженні визнано ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .
Як вже зазначалось, потерпілі ОСОБА_15 та ОСОБА_17 були допитані складом суду.
Водночас враховуючи фактичні обставини ікримінованих ОСОБА_9 кримінальних правопорушень за п. 6 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 185; ч. 4 ст. 187 КК України, наданих суду показань потерпілими, також судом не виключається заявлення клопотань з боку учасників судового провадження про здійснення повторного їх допиту, тому суд вбачає ризик можливого впливу навіть після їх допиту.
Оцінюючи можливість впливу на інших свідків та потерпілих суд враховує процедуру отримання показань від осіб у кримінальному провадженні визначену КПК України.
Наразі це кримінальне провадження перебуває на стадії судового слідства, один із потерпілих ще не допитаних, тому існує ймовірність того, що ОСОБА_9 може впливати на нього з метою спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.
При цьому колегія суддів також бере до уваги, що інкриміновані ОСОБА_9 злочини ймовірно вчинені ним у співучасті, в якій він здійснював залучення до них ряду інших співучасників, що дозволяє координувати свої дії та показання з такими особами, впливаючи на зміст, характер та обсяг їх показань та процесуальну поведінку.
Колегія суддів також зважає на те, що у цьому випадку обвинувачення значним чином ґрунтується на показаннях потерпілих, які по суті стосуються діянь ОСОБА_9 , то відповідно саме він може бути зацікавлений у зміні чи відмові від показань.
Поряд з цим, варто звернути увагу стороні захисту, що цей ризик має превентивний характер і не вимагає наявності зафіксованого тиску.
За таких обставин, суд вважає, що прокурором переконливо доведено, що ризик впливу на свідків та потерпілих продовжує існувати й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом.
Щодо ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином
Про недоведеність вказаного ризику детально викладено в ухвалі колегії від 26 грудня 2023 року, що було також відображено у судовому рішенні від 23 лютого 2024 року.
Водночас станом на час розгляду цього клопотання прокурором не було надано нових/додаткових відомостей в обґрунтування припущення можливого перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином з боку обвинуваченого ОСОБА_9 .
Тому суд погоджується з доводами сторони захисту щодо недоведеності вказано ризику.
Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення
Незважаючи на твердження захисника про відсутність ризику вчинення інших кримінальних правопорушень, на переконання суду, кількість інкримінованих злочинів, спосіб їх вчинення, ризик повторного вчинення кримінального правопорушення суд оцінює як дуже високий.
Так, суд бере уваги те, що ОСОБА_9 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за аналогічні кримінальні правопорушення проти власності, вчинених із застосуванням та погрозою застосування насильства небезпечного для життя і здоров'я особи, тобто обвинувачений ймовірно вчинив інкриміновані йому кримінаньні правопорушення будучи особою раніше судимою за вчинення корисливого злочину.
Окремо до цього, прокурор у судовому засіданні також звертав увагу суду на ту обставину, що у Республіці Австрії прокуратурою м. Відня проводиться розслідування справи з приводу викрадення ОСОБА_9 дорогоціного майна, що не заперечувалось стороною захисту у судовому засіданні.
Вказане у сукупності свідчить про стійку протиправну поведінку обвинуваченого ОСОБА_9 та підтверджує ризик повторного вчинення кримінального правопорушення.
Судом також враховано той факт, що вчинені кримінальні правопорушення мають високий ступінь суспільної небезпеки, а також з огляду на те, що рішення суду має забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Запобіжний захід, який слід застосувати
Щодо доводів сторони захисту про можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, яке захист обгрунтовував тривалістю тримання під вартою, суд вважає необхідним зазначити таке.
Ті аргументи, на які посилається захисник ОСОБА_6 з урахуванням характеру та тяжкості злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_9 , підтвердження існування встановлених ризиків, недостатньо для доведення того, що останній виконуватиме покладені на нього процесуальні обов'язки у разі застосування запобіжного у вигляді домашнього арешту.
Водночас лише тривалість ОСОБА_9 під вартою не може беззаперечно вказувати на необхідність зміни запобіжного заходу за відсутності інших достатніх та вагомих підстав для прийняття такого рішення.
Тому колегія суддів погоджується з доводами прокурора, що міра запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, є пропорційною меті забезпечення кримінального провадження та, за обставин цього кримінального провадження, є саме таким запобіжним заходом, який все ще є достатнім стримуючим засобом, що здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_9 та запобіганню ризикам, доведеним прокурором, та, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможуть запобігти встановленим ризикам.
Враховуючи наведене, на цей час жодних обставин, які б свідчили про можливість змінити обвинуваченому запобіжний захід, колегією суддів не встановлено.
Щодо розміру застави
Також прокурор у судовому засіданні заперечував проти обрання альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
За змістом приписів ч. 4 ст. 182 КПК України при визначенні розміру застави суд зобов'язаний врахувати:
-обставини кримінального правопорушення;
-майновий та сімейний стан обвинуваченого, інші дані про його особу;
-встановлені ризики, визначені ст. 177 КПК України;
-можливість достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків;
-те, що такий розмір не може бути завідомо непомірним для обвинуваченого.
ЄСПЛ вважає, що розмір застави має оцінюватись, з огляду на, з-поміж іншого, ступінь вірогідності того, що перспектива втрати застави або вжиття заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі» («Гафа проти Мальти» (Gafa v. Malta) від 22.05.2018, заява № 54335/14, § 70; «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010, заява № 12050/04, § 78).
Виходячи із встановлених під час розгляду цього клопотання обставин, колегія суддів переконана, що розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала обвинуваченого ОСОБА_9 від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки. З іншого боку, розмір застави не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов застави, це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке перетворилося б на безальтернативне.
Окрім цього, колегія суддів зважає, що застава застосовується не з метою забезпечити відшкодування шкоди, а, зокрема, задля належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Як вже зазначалось, ОСОБА_9 обвинувачується у тому числі у вчиненні особливо тяжких злочинів.
Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Втім, у виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абзац п'ятий ч. 5 ст. 182 КПК України).
Поряд з цим, відповідно до п. 11 ст. 178 КПК України при застосуванні запобіжного заходу суд зобов'язаний також врахувати розмір предмета кримінального правопорушення, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини, що було предметом оцінки у цій ухвалі.
Водночас, колегія суддів також враховує, що застава може бути внесена, як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною та/або юридичною особою (заставодавцем), що передбачено ч. 2 ст. 182 КПК України.
Так, колегією суддів ухвалою суду від 18.03.2025 при продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою як альтернативний запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_9 визначено розмір застави, яка, на переконання колегії, була достатньою для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, а саме у розмірі 1 514 000. Незважаючи на заперечення сторони обвинувачення, суд вважав за можливе визначити обвинуваченому ОСОБА_9 розмір застави, позаяк було враховано перебування під вартою з моменту затримання, тобто з 13 квітня 2019 року.
Станом на час розгляду клопотання про продовження запобіжного застава за обвинуваченого ОСОБА_9 внесена не була, при цьому захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні стверджувала про її непомірність для обвинуваченого.
У першу чергу, дійсно зазначений розмір явно перевищує встановлений КПК України розмір, однак, при визначенні розміру застави, колегія суддів брала до уваги тяжкість інкримінованих злочинів, виключність обставин кримінального правопорушення - участь в озброєній банді, учасниками якої імовірно є ОСОБА_9 , у тому числі розмір шкоди, яку ймовірно завдав, встановлені ризики, в сукупності з майновим станом обвинуваченого, особистими даними, про які уже зазначалось у цій ухвалі, зокрема, його вік, сімейний стан, зв'язки.
Водночас з плином часу зменшується рівень інтенсивності ризиків, тому колегія суддів знаходить підстави для зменшення розміру застави, визначеного обвинуваченому ОСОБА_9 як альтернативний запобіжний захід.
З огляду на викладене, колегія суддів переконана, що застава у межах 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначено ч. 5 ст. 182 КПК України, яка може бути встановлена особі, яка обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, все ще не здатна забезпечити виконання ОСОБА_9 покладених на нього обов'язків. Відтак, заставу належить призначити у розмірі, який перевищує 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За таких обставин, враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_9 , його зв'язки у сукупності з обставинами ймовірного вчинення кримінальних правопорушень, встановленими ризиками, переконує суд у тому, що обґрунтованим розміром застави є 450 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 362 600 (один мільйон триста шістдесят дві тисячі шістсот) гривень.
На переконання колегії суддів, такий розмір застави для ОСОБА_9 буде з одного боку помірний, а з іншого - зможе разом із покладенням обов'язків утримати від бажання переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків/потерпілих та вчините інше кримінальне правопорушення.
Зазначена сума хоч і досить значною, проте не є надто непомірною для ОСОБА_9 і ймовірність її втрати у випадку порушення обов'язків здатна його стримати від вчинення дій, зазначених у попередньому абзаці.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для продовження запобіжного заходу ОСОБА_9 у вигляді тримання під вартою, а визначений розмір застави у сумі 1 362 600 грн визнаний таким, оскільки застава саме в такому розмірі здатна запобігти встановленим ризикам, передбаченим ч. 2 ст. 177 КПК України.
Щодо покладення обов'язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України
Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 183 КПК України в ухвалі суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на обвинуваченого, у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Колегія суддів вважає за необхідне покласти на обвинуваченого ОСОБА_9 , у разі внесення застави, обов'язки, а саме: 1) прибувати за кожною вимогою до прокурора та суду; 2) не відлучатися за межі міста Києва та Київської області без дозволу суду; 3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; 4) утримуватися від спілкування з приводу обставин, викладених у висунутому обвинувачені, а саме: потерпілими ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та свідком ОСОБА_18 ; 5) носити електронний засіб контролю.
З огляду на встановлені у цій ухвалі обставини, а також обставини, викладені в обвинувальному акті, зазначені обов'язки, у разі внесення застави, покладаються на обвинуваченого ОСОБА_9 строком на 60 днів (ч. 7 ст. 194 КПК України).
Щодо клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_10 .
Так, на обґрунтування клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати такі ризики, що визначені у частині першій статті 177 КПК України:
- ризик переховування від суду;
- ризик незаконного впливу на свідків, потерпілих та інших обвинувачених;
- ризик перешкоджанню кримінальному провадженню іншим чином;
- ризик вчинення інших кримінальних правопорушень.
Щодо ризику переховування від суду
Суд погоджується із доводами прокурора про продовження існування ризику переховування обвинуваченого від суду.
Так, злочини, передбачені ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 185; ч. 4 ст. 187; ст. 257 КК України, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_10 , є особливо тяжкими, відповідно передбачають призначення покарання у виді: позбавлення волі на строк шість років з конфіскацією майна (з урахуванням положень ч. 2 ст. 68 КК України); позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна; позбавлення волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.
Викладене свідчить про те, що у випадку засудження ОСОБА_10 за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 185; ч. 4 ст. 187; ст. 257 КК України, до особи може бути застосовано покарання у виді позбавлення волі з реальним строком його відбування, що відповідно до практики ЄСПЛ, є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти чи переховуватись.
Тому колегія суддів погоджується з доводами сторони обвинувачення, що ця обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого ОСОБА_10 переховуватися від суду.
Також колегія суддів бере до уваги, що зважаючи на раніше займану посаду майора СБУ (старший оперуповноважений в особливо важливих справах), ОСОБА_10 міг набути широке коло зв'язків і серед інших службових осіб органів державної влади, зокрема правоохоронних органів, які він може використати з метою переховування від суду.
Між тим, не може залишатися поза увагою суду, що Указом Президента України № 64/2022 на території України починаючи з 24.02.2022 введено воєнний стан. Відповідно до п. 8 роз'яснень, наданих Верховним Судом у листі від 03.03.2022 № 1/0/2-22 «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», зазначено, що оцінюючи ризики, які обґрунтовують доцільність застосування запобіжних заходів загалом та тримання під вартою зокрема, суд керується всіма наявними матеріалами клопотання про застосування (продовження) запобіжного заходу. Водночас як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію.
Незважаючи на заперечення сторони захисту, суд переконаний, що співставлення можливих негативних наслідків для обвинуваченого у вигляді його можливого ув'язнення у майбутньому з можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі, особи обвинуваченого та конкретних обставин справи, доводять, що цей ризик є достатньо високим.
Враховуючи, що існує ймовірність притягнення його до кримінальної відповідальності із призначенням покарання у виді реального позбавлення волі, доведеним є те, що на теперішній час, ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_10 від суду не зменшився, не втратив свою актуальність та продовжує існувати.
Щодо ризику впливу на потерпілих та свідків
У той же час продовжує існувати і ризик незаконного впливу обвинуваченого ОСОБА_10 на свідків та потерпілих у цьому кримінальному провадженні, оскільки судовий розгляд ще не розпочато та зазначені особи безпосередньо судом не допитані.
Показання свідків та потерпілих, які можуть бути допитані у подальшому, є процесуальними джерелами доказів (ч. 2 ст. 84 КПК України) та можуть мати важливе значення в контексті предмету доказування у цьому кримінальному провадженні.
При цьому встановлена кримінальним процесуальним законом процедура отримання показань передбачає безпосереднє сприйняття їх судом у судовому засіданні (ст. 23, 224 КПК України).
Також на противагу твердженням ОСОБА_10 колегія звертає увагу, що відповідний незаконний вплив може стосуватись як свідків, які безпосередньо вказують на обвинуваченого як на особу, яка вчинила злочин, так і свідків, які можуть надати свідчення щодо інших важливих обставин кримінального провадження, які не інкримінуються обвинуваченому та не мають безпосереднього зв'язку із його особою (наприклад, показання понятих, які брали участь у слідчих діях). Натомість, обвинувачений ОСОБА_10 , будучи обізнаним про них та можливих свідків вчинення злочину, у силу тяжкості покарання, що йому загрожує, може впливати на зміст їх показань.
Прокурор наявність зазначеного ризику обґрунтовував й тим, що свідком у кримінальному провадженні є засуджений ОСОБА_18 , стосовно якого в ході попереднього судового розгляду були виділені матеріали в окреме провадження та укладено угоду про визнання винуватості, який може дати важливі показання щодо фактичних обставин. У свою чергу ОСОБА_10 до інкримінованих злочинів перебував з ОСОБА_18 у тісних дружніх стосунках, які можуть існувати і на сьогодні.
Крім того, ОСОБА_10 як особа, яка тривалий час обіймала посади в правоохороних органах може впливати на працівників та службових осіб, які є свідками у цьому кримінальному провадженні.
Отже, слушними є доводи прокурора щодо загрози того, що обвинувачений може здійснити дії, спрямовані на вплив у позапроцесуальний спосіб на цього свідка з метою ненадання суду достовірних показань щодо обставин можливого вчинення кримінальних правопорушень для уникнення кримінальної відповідальності.
Ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином
Так, колегія суддів бере до уваги, що ОСОБА_10 , як колишній працівник правоохоронного органу під час роботи на посаді майора СБУ набув широке коло зв'язків серед службових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органів, керівників підприємств, установ та організацій. До того ж, у нього наявні відповідні організаційні можливості, особистісні та ділові зв'язки, які він зможе використати для того, щоб уникнути кримінальної відповідальності та перешкоджати кримінальному провадженню будь-яким іншим чином, зокрема для штучного створення доказів захисту, незаконного впливу на органи досудового розслідування, суд, інших учасників кримінального провадження.
Окрім того, з огляду на здобуті органом досудового розслідування відомості, ОСОБА_10 підтримує товариські стосунки із деякими співробітниками силових відомств та спільно з якими, з урахуваннями його зв'язків може вчиняти дії, спрямовані на уникнення кримінальної відповідальності.
До того ж, обставини ймовірного вчинення ОСОБА_10 кримінальних правопорушень, вказують на те, що він схильний до вирішення певного роду питань поза межами правового поля, зокрема, шляхом впливу на уповноважених осіб правоохоронних органів, а тому він може вдатись до таких дій з метою перешкоджання і цьому кримінальному провадженню.
Також колегія суддів ураховує обізнаність ОСОБА_10 щодо способів та методів розслідування кримінальних правопорушень та відповідні знання він може використати для подальшого перешкоджання кримінальному провадженню.
Таким чином, обвинувачений ОСОБА_10 володіє знаннями, а також широким коло зв'язків, що дає йому можливість вдаватись до різних способів перешкоджання кримінальному провадженню.
Отже, колегія суддів вважає доведеним ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення
Ризик повторного вчинення кримінального правопорушення суд оцінює як високий, оскільки враховує, що ОСОБА_10 є обвинуваченим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 163; ч. 2 ст. 182; ч. 2 ст. 328; ч. 1 ст. 366 КК України, у іншому кримінальному провадженні, яке розглядається Шевченківським районним судом міста Києва.
У цьому кримінальному провадженні ОСОБА_10 сторона обвинувачення інкримінує вчинення особливо тяжких злочинів проти громадської безпеки та власності, пов'язаних із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілих, вчинених у складі озброєної банди, організованої з метою нападу на окремих осіб. За версією сторони обвинувачення, озброєна банда до складу якої входив ОСОБА_10 у проміжок часу з 2017 до 2019 року вчиняла протиправні діяння, що переконує у тому, що обвинувачений може мати схильність до вчинення кримінальних правопорушень, а тому може вдатись до їх вчинення і в майбутньому.
На переконання суду, вказані обставини свідчать про існування ризику щодо можливого вчинення іншого кримінальне правопорушення.
Запобіжний захід, який слід застосувати
При вирішенні питання щодо наявності інших, більш м'яких запобіжних заходів обвинуваченому ОСОБА_10 , які зможуть запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, під час розгляду клопотання про продовження тримання під вартою, суд врахував 1) завдання кримінального провадження, 2) мету застосування запобіжного заходу, 4) співвідношенні ефективності запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою з одного боку та домашнього арешту з іншого.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).
Заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (ч. 1 ст. 131 КПК України).
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
У цьому кримінальному провадженні суд, дотримуючись розумного балансу між втручанням в право на свободу обвинуваченого (при застосуванні тримання під вартою) та необхідністю забезпечення інтересів дієвості кримінального провадження, дійшов висновку, що належна поведінка обвинуваченого ОСОБА_10 , запобігання спробам вчинення ним дій, передбачених пп. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, можуть бути забезпечені виключно шляхом застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Між тим, питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, неможна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів, на які посилався заявник у своїх клопотаннях про звільнення з-під варти. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших, справу «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) [ВП], заява N? 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).
Оцінюючи можливість застосування інших більш м'яких запобіжних заходів, колегія суддів використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи, в тому числі домашній арешт, особиста порука та особисте зобов'язання не зможуть запобігти визначеним ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
Домашній арешт, у тому числі цілодобовий не будуть достатніми запобіжними заходами, адже пов'язані з доступом обвинуваченого до технічних засобів, безпосередніх соціальних контактів з іншими особами, що також може завадити виконанню завдань кримінального провадження на цьому його етапі.
Слід зазначити, що через військову агресію російської федерації та, як наслідок, запроваджений на території України воєнний стан, постійну загрозу ракетних та інших обстрілів, пошкодження об'єктів критичної інфраструктури, систематичні збої у роботі мережі електропостачання та засобів зв'язку, участь працівників Національної поліції, які відповідно до ч. 3 ст. 181 КПК України виконують ухвалу про домашній арешт у забезпеченні громадської безпеки та охорони держави, дієвість та ефективність запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, об'єктивно знижується і у цьому кримінальному провадженні не може запобігти встановленим ризикам.
Щодо розміру застави
Також прокурор у судовому засіданні заперечував проти обрання ОСОБА_10 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
За змістом приписів ч. 4 ст. 182 КПК України при визначенні розміру застави суд зобов'язаний врахувати:
-обставини кримінального правопорушення;
-майновий та сімейний стан обвинуваченого, інші дані про його особу;
-встановлені ризики, визначені ст. 177 КПК України;
-можливість достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків;
-те, що такий розмір не може бути завідомо непомірним для обвинуваченого.
ЄСПЛ вважає, що розмір застави має оцінюватись, з огляду на, з-поміж іншого, ступінь вірогідності того, що перспектива втрати застави або вжиття заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі» («Гафа проти Мальти» (Gafa v. Malta) від 22.05.2018, заява № 54335/14, § 70; «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010, заява № 12050/04, § 78).
Виходячи із встановлених під час розгляду цього клопотання обставин, колегія суддів переконана, що розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала обвинуваченого ОСОБА_10 від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки. З іншого боку, розмір застави не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов застави, це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке перетворилося б на безальтернативне.
Окрім цього, колегія суддів зважає, що застава застосовується не з метою забезпечити відшкодування шкоди, а, зокрема, задля належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Як вже зазначалось, ОСОБА_10 обвинувачується у тому числі у вчиненні особливо тяжких злочинів.
Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Поряд з цим, відповідно до п. 11 ст. 178 КПК України при застосуванні запобіжного заходу суд зобов'язаний також врахувати розмір предмета кримінального правопорушення, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини, що було предметом оцінки слідчої судді у цій ухвалі.
Водночас, колегія суддів також враховує, що застава може бути внесена, як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною та/або юридичною особою (заставодавцем), що передбачено ч. 2 ст. 182 КПК України.
Так, колегією суддів ухвалою суду від 18.03.2025 при продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою як альтернативний запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_10 зменшено розмір застави, яка, на переконання колегії, була достатньою для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, а саме у розмірі 908 400 грн.
Станом на час розгляду клопотання про продовження запобіжного застава за обвинуваченого ОСОБА_10 внесена не була, при цьому захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні стверджувала про її непомірність для обвинуваченого.
Так, колегія суддів брала до уваги тяжкість інкримінованих злочинів, виключність обставин кримінального правопорушення - участь в озброєній банді, учасниками якої імовірно є ОСОБА_10 , у тому числі розмір шкоди, яку ймовірно завдав ОСОБА_10 , встановлені ризики, в сукупності з майновим станом обвинуваченого, особистими даними, про які уже зазначалось у цій ухвалі, зокрема, його вік, сімейний стан, зв'язки.
Однак, наразі суд не вбачає підстав для подальшого перегляду або зменшення цього розміру, оскільки з часу винесення попередньої ухвали обставини, що мали істотне значення для прийняття такого рішення, не змінилися, а нових об'єктивних даних, які б свідчили про неможливість виконання покладених процесуальних обов'язків за менш суворого заходу, стороною захисту не надано.
З огляду на викладене, колегія суддів переконана, що застава у межах 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначено ч. 5 ст. 182 КПК України, яка може бути встановлена особі, яка обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, здатна забезпечити виконання ОСОБА_10 покладених на нього обов'язків.
На переконання колегії суддів, такий розмір застави для ОСОБА_10 є помірний та зможе із покладенням обов'язків утримати від бажання переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків/потерпілих, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчините інше кримінальне правопорушення.
Зазначена сума хоч і досить значною, проте не є надто непомірною для ОСОБА_10 і ймовірність її втрати у випадку порушення обов'язків здатна його стримати від вчинення дій, зазначених у попередньому абзаці.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для продовження запобіжного заходу ОСОБА_10 у вигляді тримання під вартою, а визначений розмір застави у сумі 908 400 (дев'ятсот вісім тисяч чотириста) гривень визнаний таким, оскільки застава саме в такому розмірі здатна запобігти встановленим ризикам, передбаченим ч. 2 ст. 177 КПК України.
Щодо покладення обов'язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України
Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 183 КПК України в ухвалі суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на обвинуваченого, у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Колегія суддів вважає за необхідне покласти на обвинуваченого ОСОБА_10 , у разі внесення застави, обов'язки, а саме: 1) прибувати за кожною вимогою до прокурора та суду; 2) не відлучатися за межі міста Києва та Київської області без дозволу суду; 3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; 4) утримуватися від спілкування з приводу обставин, викладених у висунутому обвинувачені, а саме: потерпілими ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та свідком ОСОБА_18 ; 5) носити електронний засіб контролю.
З огляду на встановлені у цій ухвалі обставини, а також обставини, викладені в обвинувальному акті, зазначені обов'язки, у разі внесення застави, покладаються на обвинуваченого ОСОБА_10 строком на 60 днів (ч. 7 ст. 194 КПК України).
Керуючись ч. 2 ст. 376 КПК України, статтями 177, 182, 183, КПК України, суд
постановив:
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_9 задовольнити частково.
Продовжити обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 185; ч. 4 ст. 187; ст. 257; ч. 1 ст. 263 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» на строк 60 днів, тобто до 04 липня 2025 року включно.
Зменшити обвинуваченому ОСОБА_9 заставу до 450 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 362 600 (один мільйон триста шістдесят тві тисячі шістсот) гривень.
Застава може бути внесена обвинуваченим, іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу, протягом строку дії ухвали.
У разі внесення застави у визначеному судом розмірі вважається, що до обвинуваченого ОСОБА_9 застосований запобіжний захід у вигляді застави.
У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_9 , строком на 60 днів наступні обов'язки:
1) прибувати за кожною вимогою до прокурора та суду;
2) не відлучатися за межі міста Києва та Київської області без дозволу суду;
3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
4) утримуватися від спілкування з приводу обставин, викладених у висунутому обвинувачені, а саме: потерпілими ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та свідком ОСОБА_18 .
5) носити електронний засіб контролю.
Роз'яснити заставодавцю (у разі внесення ним застави), що у разі внесення ним застави, на нього покладається обов'язок забезпечити належну поведінку обвинуваченого ОСОБА_9 та його явку за викликом.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_9 та заставодавцю, що у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо ОСОБА_9 , будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави.
У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_10 задовольнити частково.
Продовжити обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 185; ч. 4 ст. 187; ст. 257 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» на строк 60 днів, тобто до 04 липня 2025 року включно.
Залишити обвинуваченому ОСОБА_10 заставу у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 908 400 (дев'ятсот вісім тисяч чотириста) гривень.
Застава може бути внесена обвинуваченим, іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу, протягом строку дії ухвали.
У разі внесення застави у визначеному судом розмірі вважається, що до обвинуваченого ОСОБА_10 застосований запобіжний захід у вигляді застави.
У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_10 , строком на 60 днів наступні обов'язки:
1) прибувати за кожною вимогою до прокурора та суду;
2) не відлучатися за межі міста Києва та Київської області без дозволу суду;
3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
4) утримуватися від спілкування з приводу обставин, викладених у висунутому обвинувачені, а саме: потерпілими ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та свідком ОСОБА_18 .
5) носити електронний засіб контролю.
Роз'яснити заставодавцю (у разі внесення ним застави), що у разі внесення ним застави, на нього покладається обов'язок забезпечити належну поведінку обвинуваченого ОСОБА_10 та його явку за викликом.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_10 та заставодавцю, що у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо ОСОБА_10 , будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави.
У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту проголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_19
Суддя ОСОБА_20
Суддя ОСОБА_21