Справа № 758/2488/25
20 травня 2025 року м. Київ
Подільський районний суд м. Києва у складі головуючого судді - Якимець О. І., за участю секретаря судового засідання Карпишиної К.С., представника відповідача-1 ОСОБА_1 , представника відповідача-2 Гуріна Р.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_2 до Інституту державного управління та наукових досліджень з цивільного захисту, Національний університет цивільного захисту України, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді,
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася в суд із позовом до Інституту державного управління та наукових досліджень з цивільного захисту (далі - відповідач-1, Інститут), Національного університету цивільного захисту України (далі - відповідач-2), у якому просить суд визнати незаконним, протиправним та скасувати наказ Інституту державного управління та наукових досліджень з цивільного захисту від 20 січня 2025 року №18 та поновити її на посаді фахівця відділу матеріально-технічного забезпечення Інституту з 21.01.2025 року.
В обґрунтування позову зазначає, що у зв'язку із реорганізацією Інституту державного управління та наукових досліджень з цивільного захисту шляхом приєднання його до Національного університету цивільного захисту України. Наказом Інституту від 08.11.2024 № 123 «Про попередження щодо наступного вивільнення» було попереджено працівників Інституту про можливе наступне вивільнення, в тому числі і позивача. 20.11.2024 позивач ознайомилася з наказом. Перелік вакантних посад на цей момент не отримувала. В подальшому жодних вакантних посад не пропонувалося. 13.05.2025 вперше з моменту повідомлення про реорганізацію Інституту відповідач-1 запропонував позивачу переведення на посаду бухгалтера з обліку матеріальних цінностей та призначено співбесіду на 14.01.2025, яку позивач не пройшла. Зазначає, що комісією Інституту не враховано рівень кваліфікації позивача при наданні пропозиції з працевлаштування, також не враховано, що вона як багатодітна мати самостійно виховує трьох малолітніх дітей, тобто є працівником який має переважне право на залишення на роботі. Відповідач-2 також не запропонував їй жодної посади. Крім того, звільнення відбулося в той час, коли ще не було зареєстрованої новоствореної юридичної особи, та не проведено належним чином реорганізацію відповідача-1. З огляду на викладене, просить скасувати оскаржуваний наказ, та поновити ї на посаді, з якої її було звільнено з 21.01.2025 року.
Відповідач-1 подав до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що 08 січня 2025 року позивачу було запропоновано посаду бухгалтера сектору розрахунків та планування фінансової діяльності НУЦЗ України, від якої позивач відмовилась. Також Інститут запропонував 13 січня 2025 року позивачу переведення на посаду бухгалтера з обліку матеріальних цінностей в Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення ГУ ДСНС у м. Києві, однак співбесіду позивач не пройшла. Наказом № 18 Інституту від 20.01.2025 року позивача звільнено з роботи, у зв'язку із скороченням штату. Зазначає, що відповідач-1 дотримався вимог ст. 49-2 КЗпП України, тому просить у позові відмовити.
Відповідач-2 подав відзив на позов, у якому зазначає, що станом на 04.04.2025 передавальний акт між відповідачем-1 та відповідачем-2 не підписано. Також станом на 04.04.2025 Інститут перебуває у стані припинення, однак ще не ліквідований і продовжує роботу ліквідаційна комісія. Враховуючи вищезазначені обставини, відповідач-2 не набув права вирішувати питання по працевлаштуванню позивача. Також зазначає, що позивач був належним чином попереджений про наступне звільнення у зв'язку із скороченням штату у відповідності до ст. 49-2 КЗпП України. Просить у позові відмовити.
26 лютого 2025 року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.
14 березня 2025 року ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
У судове засідання позивач повторно не з'явився, повідомлявся про судове засідання належним чином, на адресу суду надіслала заяву про розгляду справи у її відсутності, позов підтримує та просить такий задовольнити.
У судовому засіданні представники відповідачів заперечили проти позову повністю та просили у такому відмовити з підстав викладених у відзивах на позов.
Суд, заслухавши пояснення представників відповідачів у судовому засіданні, дослідивши надані докази, прийшов до наступних висновків.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2024 року № 1183 «Про реорганізацію Інституту державного управління та наукових досліджень з цивільного захисту» та наказу ДСНС від 01 листопада 2024 року № 1128 «Про припинення Інституту державного управління та наукових досліджень з цивільного захисту» Інститут реорганізовано шляхом приєднання до Національного університету цивільного захисту України, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб зареєстрований встановленим порядком з 11.02.2004, має ідентифікаційний код юридичної особи - 08571363 та статус юридичної особи - зареєстровано.
Відповідно до пункту 2 наказу ДСНС від 01 листопада 2024 року № 1128 «Про припинення Інституту державного управління та наукових досліджень з цивільного захисту» Національного університету цивільного захисту України встановлено правонаступником майна, всіх прав та обов'язків Інституту.
Пунктами 3 та 4 наказу ДСНС № 1128 призначено Голову комісії з припинення Інституту, якого зобов'язано затвердити персональний склад відповідної комісії з припинення та у встановленому порядку попередити особовий склад Інституту про наступне їх вивільнення.
Зокрема, 8 листопада 2024 року на виконання наказу ДСНС № 1128 представниками комісії з припинення Інституту розпочато попередження особового складу Інституту про наступне вивільнення згідно з наказом Інституту від 8 листопада 2024 року № 123 «Про попередження щодо наступного вивільнення».
12 листопада 2024 року Інститутом на виконання положень частини 3 статті 49-2 КЗпП у зв'язку із масовим вивільненням працівників, повідомлено Державну службу зайнятості про заплановане вивільнення, що підтверджується копією форми №4-ПН «Звітність. Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці», у якій зазначено кількість працівників, яких передбачається вивільнити; дата наказу про попередження про заплановане вивільнення та дата запланованого вивільнення.
Позивач ознайомлена із наказом від 8 листопада 2024 року № 123 під особистий підпис 19 листопада 2024 року, оскільки з 08 по 18 листопада 2024 року (включно) перебувала на лікарняному.
Будь-яких зауважень щодо наказу від позивача не надходило, такий наказу в установленому законом порядку позивач не оскаржувала.
Також з'ясовано, що про суми, нараховані позивачу при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати позивача повідомлено в день звільнення, що підтверджується витягом із наказу про звільнення позивача. Розрахунок з позивачем проведено в повному обсязі, про що сторони згідно матеріалів справи не заперечували.
Відповідно до наказу від 21 листопада 2024 року № 129/94 «Про створення тимчасово діючої комісії» наказом Голови комісії з припинення Інституту була створена тимчасово діюча комісія Інституту з визначення переважного права на залишення на роботі (службі).
Згідно витягу із протоколу №4 засідання тимчасово діючої комісії ІДУ НД ЦЗ з визначення переважного права на залишення на роботі (службі) від 08.01.2025 на засіданні комісії, враховуючи заплановане скорочення, комісія персонально кожного працівника ознайомила з переліком вакантних посад (згідно доданого переліку 42 посади), та запропонувала персонально кожному працівнику іншу посаду, з урахуванням кваліфікації працівника.
Зокрема, позивачу була запропонована посада бухгалтера сектору розрахунків та планування фінансової діяльності НУЦЗ України, однак вона від такої відмовилась, про що наявний її підпис (а.с.60).
У судовому засіданні представник відповідача-1 додатково зазначила, що тимчасово діюча комісія Інституту з визначення переважного права на залишення на роботі (службі) визначила коло осіб Інституту, яким відповідно до положень статті 42 КЗпП при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації надається перевага в залишенні на роботі. В коло таких осіб увійшла й позивач, оскільки є розлученою, багатодітною матір'ю, яка самостійно виховує трьох малолітніх дітей, та одну дитину, що навчається. В подальшому, тимчасово діючою комісією Інституту з визначення переважного права залишення на роботі (службі) спільно з представниками відповідача-2 опрацьовувалися всі вакантні посади нового штату відповідача-2 з урахуванням кваліфікації позивача, а саме - економіст та публічне управління та адміністрування. Однак від запропонованої вакансії, яка відповідала кваліфікації позивача, остання відмовилася.
Також у позові позивач не заперечує, що 13.01.2025 їй було запропоновано переведення на посаду бухгалтера з обліку матеріальних цінностей та призначено співбесіду на 14.01.2025, однак позивач співбесіду не пройшла.
Відповідно до наказу від 20 січня 2025 року за № 18 позивача було звільнено з роботи у зв'язку із скороченням штату.
Порядок вивільнення працівників визначено ст. 49-2 КЗпП України. Так, ч. 3 цієї статті передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
З аналізу наведених законодавчих норм вбачається, що при вирішенні питання про дотримання вимог законодавства власником або уповноваженим органом підприємства, установи, організації в цій частині підлягають з'ясуванню обставини, пов'язані з тим: чи була у відповідача інша робота (вакантні посади), яку міг виконувати (займати) працівник відносно якого вирішувалось питання про звільнення; чи пропонувалась йому така робота (посади); чи надавав він згоду на переведення на іншу роботу.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст.40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року (справа № 212/9737/15-ц), при вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.
Суд не вирішує питання щодо доцільності змін в організації виробництва і праці та наступного скорочення штату працівників, так як вирішення вказаних питань належить до виключної компетенції роботодавця (власника або уповноваженого ним органу).
Під час розгляду цієї справи, судом встановлено, що позивач належним чином повідомлялася про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням чисельності та штату відповідача-1.
Створена тимчасово діюча комісія Інституту врахувала переважне право на залишення на роботі (службі) позивача, включила її у список осіб яким першочергово пропонувалися вакантні посади, зокрема позивачу пропонувалася вакантна посада бухгалтера сектору розрахунків та планування фінансової діяльності НУЦЗ України, що відповідає її кваліфікації, однак від цієї посади позивач відмовилася під особистий підпис, без зазначення причин відмови.
Враховуючи наведене, доводи позивача про те, що їй не запропонували жодної вакантної посади є необґрунтованими.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином судом встановлено, що позивач завчасно попереджалася про реорганізацію відповідача-1 та наступне вивільнення працівників, від запропонованої вакантної посади бухгалтера сектору розрахунків та планування фінансової діяльності НУЦЗ України позивач відмовилася, інші вакантні посади відсутні, а тому суд приходить до висновку, що під час звільнення позивача, роботодавцем були дотримані вимоги трудового законодавства щодо звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України. Тому у задоволенні позову ОСОБА_2 до Інституту державного управління та наукових досліджень з цивільного захисту, Національний університет цивільного захисту України, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, слід відмовити.
Згідно з п. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Позивача звільнено від сплати судового збору за подання позову про поновлення на роботі, на підставі п. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Тому на підставі ст. 141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою в позові, судовий збір, який підлягав сплаті позивачем за подання позову, необхідно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 81, 141, 259, 265, 273 ЦПК України, суд
у позові ОСОБА_2 до Інституту державного управління та наукових досліджень з цивільного захисту, Національний університет цивільного захисту України, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді - відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_2 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач-1 Інститут державного управління та наукових досліджень з цивільного захисту, місцезнаходження - місто Київ, вул. Вишгородська, будинок 21, код ЄДРПОУ 43533709;
відповідач-2 Національний університет цивільного захисту України, місцезнаходження - місто Черкаси, вулиця Онопрієнка, будинок 8, код ЄДРПОУ 08571363.
Повний текст судового рішення складено 23 травня 2025 року.
Суддя О. І. Якимець