Справа № 214/3362/25
2/214/3088/25
Іменем України
23 травня 2025 року м. Кривий Ріг
Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого - судді Євтушенка О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження цивільну справу №214/3362/25 за позовною заявою ОСОБА_1 та її представника - адвоката Борисенко Альони Вікторівни до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, -
Представники:
від позивача - адвокат Борисенко А.В.,
від відповідача - Григоріва О.Ю.,
Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Борисенко А.В. звернулися до суду з позовною заявою 21.04.2025, в якій просили суд: стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 7 617 грн. 75 коп. недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, а також витрати на правничу допомогу в сумі 2500 грн. 00 коп.
Пред'явлені вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 з 10.11.2005 працює на підприємстві відповідача - у структурному підрозділі «Вагонне депо «Мудрьона» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» на різних посадах; 01.01.2021 встановлено І категорію інженера виробничо-технічного відділу, 01.02.2025 продовжено трудовий договір у структурному підрозділі «Вагонне депо «Мудрьона» філії «УЗ Вагон-Сервіс» АТ «Українська залізниця». Пунктом 3.1.15 Колективного договору, передбачено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40 відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Так, за період 2017-2021 р.р. ОСОБА_1 перебувала у щорічних відпустках, та користувалася правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалась відповідачем не у повному обсязі. Їй була надана матеріальна допомога у наступних розмірах: за відпустку з 25.09.207 до 11.10.2017 - 2 105 грн. 00 коп., за відпустку з 25.09.2018 до 12.10.2018 - 2 301 грн. 25 коп., за відпустку з 05.08.2019 до 01.09.2019 - 2 508 грн. 75 коп., за відпустку з 15.10.2020 до 31.10.2020 - 2 746 грн. 25 коп., за відпуску з 04.10.2021 до 26.10.2021 - 4 540 грн. 00 коп., тобто в розмірі, що не відповідає розміру, встановленому умовами Колективного договору, відтак сума недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за вказаний період становить 7 617 грн. 75 коп. (зокрема, за 2017 рік - 1 095 грн. 00 коп., за 2018 рік - 1 421 грн. 75 коп., за 2019 рік - 1 664 грн. 75 коп., за 2020 рік - 1 976 грн. 75 коп., за 2021 рік - 1 460 грн. 00 коп.) При цьому, на думку позивача, відповідач свідомо порушив умови щодо виплат працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення, встановлені п. 3.1.15 колективного договору на 2014-2015 роки, укладеного між адміністрацією ВСП «Вагонне депо Мудрьона» ДП «Придніпровська залізниця» та первинною профспілковою організацією ВСП «Вагонне депо Мудрьона» ДП «Придніпровська залізниця», схваленого на конференції трудового колективу 19.03.2015, та дія якого продовжена у 2017, 2018, 2019, 2020 та 2021 роках до укладення колективного договору АТ «Укрзалізниця». Даним пунктом встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадку поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати за письмовою згодою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40% тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Оскільки, відповідач безпідставно недоплачує суму матеріальної допомоги та допускає тривале порушення прав працівників, позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх трудових прав.
Ухвалою суду від 28.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду з відкриттям спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Не погоджуючись з пред'явленими вимогами, 14.05.2025 представником відповідача АТ «Українська залізниця» - Григоріва О.Ю. подано відзив на позов шляхом направлення через модуль підсистеми ЄСІТС «Електронний суд». Заперечення по суті пред'явлених ОСОБА_1 та її представником вимог сторона відповідача мотивувала тим, що відповідно до вимог п.3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України від 06.12.2016 №1774, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується, як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону №1774 встановлено, що з 01.01.2017 мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах всіх рівнів. Враховуючи викладене та з огляду на відсутність факту визнання недійсними пункту 3,5 розділу II Закону №1774, імперативна норма закону щодо незастосування з 01.01.2017 у колективних договорах розрахункової величини у вигляді мінімальної заробітної плати має виконуватися в повному обсязі без винятку суб'єктами на території України. На підставі вищевикладеного, на виконання вимог Закону та з метою приведення у відповідність умов колективного договору до вимог законодавства відповідач та президія Криворізької територіальної профспілкової організації спільним рішенням, викладеним у формі постанови від 31.03.2017 №П-5-8 г/а постановили на виконання пунктів 3,5 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України № 1774 застосувати з 01.04.2017 у діючому колективному договорі замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб», встановленого Законом. Вказує, що з наданих позивачем документів жодним чином не вбачається, що голова Криворізької територіальної профспілкової організації, виступаючи особою, яка діє в інтересах членів учасників профспілки-працівників підприємства та виступає від їх імені згідно статутних документів профспілки, як представник колективної угоди діяв з порушенням вимог колективного договору чи законодавства. Так само з огляду на зазначене є необґрунтованим і висновки щодо одностороннього встановлення з боку відповідача умов, що погіршують оплату праці, оскільки зазначене спростовується вищевикладеними висновками. Також, вказує, що позивач не наводить, в чому саме для нього наступило погіршення та які саме суттєві умови трудового договору порушуються в даному випадку, а саме, чи має місце зміна системи оплати праці на підприємстві в бік погіршення, або чи має місце заміна розміру матеріальної допомоги у вигляді 40 відсотків, тобто ті основні умови трудового договору, який укладений під час прийняття позивача на роботу. Більш того, позивач погоджується з тим, що він отримував матеріальну допомогу згідно колективного договору у розмірі 40% від розміру його окладу за трудовим договором. Натомість, на думку позивача, відповідачем невірно застосовано розрахункову величину, у розмірі прожиткового мінімуму для працездатної особи, замість мінімальної заробітної плати. Тобто, позивач вважає, що застосування розміру розрахункових величин, можливість встановлення яких знаходиться поза межами як позивача так і відповідача є суттєвою умовою його умов оплати праці. З огляду на той факт, що названі вище розрахункові величини не є сталими та приймаються відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 996 та жодним чином не залежать від волі сторін трудового договору, зазначенням розміру таких розрахункових величин, як основних умов трудового договору є неможливим, внаслідок чого зміна таких величин у встановленому законодавством порядку не може свідчити про зміну істотних умов праці.
Крім того, представник відповідача зазначає, що позивачем пропущений строк позовної давності, який відповідно до ст. 233 КЗпП встановлено тримісячний строк для звернення з позовною заявою до суду про вирішення трудового спору з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Однак, позивач звернувся до суду у квітні 2025 року з позовною заявою до АТ «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, яка, мала бути виплачена разом з наданням відпустки у 2017-2021 роках. Відповідно тримісячний строк, протягом якого працівник міг звернутися до суду сплинув. У зв'язку із викладеним представник відповідача подав заяву про застосування строку позовної давності.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, вказувала, що відповідач не погоджується зі стягненням з нього на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн., вважає неспівмірним і таким, що підлягає зменшенню. Вважає, що дана справа не може бути визнана справою значної складності, що потребує значного часу на виконання адвокатом робіт по її підготовці, оскільки підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної й технічної роботи, адже зазначена справа не є складною, оскільки представник позивача неодноразово зверталася до районних судів міста Кривого Рогу, обставини у всіх справах є однаковими, позовні вимоги обґрунтовані одними і тими ж доказами, у позовній заяві зазначено одні й ті ж самі аргументи, відмінність цих справ полягає лише у ціні позову. У зв'язку з чим вважає, що час, витрачений адвокатом на вивчення документів та підготовку позовної заяви не може бути значним, оскільки цей шаблон позову використовується адвокатом Борисенко А.В. по всім справам цієї категорії тільки з незначними правками. У зв'язку з вищевикладеним, представник відповідача просила у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Борисенко А.В. правом на подання відповіді на відзив в межах встановленого законом процесуального строку не скористалися.
Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, врахувавши позицію сторін, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 10.11.2005 працює на підприємстві відповідача - у структурному підрозділі «Вагонне депо «Мудрьона» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» на різних посадах; 01.01.2021 встановлено І категорію інженера виробничо-технічного відділу, 01.02.2025 продовжено трудовий договір у структурному підрозділі «Вагонне депо «Мудрьона» філії «УЗ Вагон-Сервіс» АТ «Українська залізниця». Вказані обставини підтверджуються відповідними записами в трудовій книжці НОМЕР_1 , виданій на ім'я позивача.
У періоди з з 25.09.207 до 11.10.2017, з 25.09.2018 до 12.10.2018, з 05.08.2019 до 01.09.2019, з 15.10.2020 до 31.10.2020, з 04.10.2021 до 26.10.2021 позивачу надавалась щорічна тарифна відпустка. Як зазначали у позові позивач та її представник, та ці доводи ніким та нічим не спростовані, з цього приводу ОСОБА_1 кожного разу при наданні відпустки з особистою заявою зверталася до керівництва з проханням надати їй матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п.3.1.15 Колективного договору, яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні.
Відповідно до наданих суду розрахунків заробітної плати - табуляграм, позивачу була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення: за 2017 рік - 2 105 грн. 00 коп., за 2018 рік - 2 301 грн. 25 коп., за 2019 рік - 2 508 грн. 75 коп., за 2020 рік - 2 746 грн. 25 коп., за 2021 рік - 4 540 грн. 00 коп. Виплати позивачу за інші періоди відсутні.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача недоплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення, позивач та її представник посилаються на те, що відповідачем були порушені умови Колективного договору щодо виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому п.3.1.15 Колективного договору. Оскільки в позасудовому порядку виплатити недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення відповідач відмовляється, тому за захистом своїх трудових прав ОСОБА_1 звернулася до суду. Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, суд виходить з такого.
Як слідує з матеріалів справи, п.3.1.15. Колективного договору на 2015 рік, укладеного між Криворізькою дирекцією залізничних перевезень та головою Криворізької територіальної профспілкової організації, зареєстрованого від 18.03.2015 р., який є чинним станом на спірні періоди року, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків тарифної ставки чи посадового окладу, які склалися на початок року по професії, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Відповідно до спільної Постанови керівництва Структурного підрозділу «Вагонне депо Мудрьона» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» від 14.04.2017 року №368 постановлено застосовувати з 01.04.2017 у діючому колективному договорі СП «Вагонне депо Мудрьона» замість величини «мінімальна заробітна плата», розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».
Згідно з п.1.4. Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників вагонного депо Мудрьона, вносяться протягом строку його дії до узгоджувальної комісії і при погодженні сторін затверджуються на спільному засіданні адміністрації і профспілкового комітету вагонного депо Мудрьона, а всі інші на конференції трудового колективу.
Крім того, Спільною постановою керівництва АТ «Українська залізниця» Регіональна філія «Придніпровська залізниця» Структурний підрозділ «Вагонне депо Мудрьона» та Первинною профспілковою організацією відокремленого структурного підрозділу «Вагонне депо Мудрьона» державного підприємства «Придніпровська залізниця» № П-3 від 16.06.2021 року постановлено, внести зміни до колективного договору СП «Вагонне депо Мудрьона» на 2015, 2016 роки (зі змінами та доповненнями), дія якого продовжена на 2021 рік спільною постановою керівництва СП «Вагонне депо Мудрьона» і профкому ВСП «Вагонне депо Мудрьона» від 29.12.2020 р. пр. №58 «Про продовження дії колективного договору СП «Вагонне депо Мудрьона» на 2021 рік», а саме: пункт 3.1.15 викласти в новій редакції: «При наданні працівникам вагонного депо щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на здоровлення в розмірі 50 % тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року».
Згідно зі ст.10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
У колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Статтею 18 КЗпП України визначено, що положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Згідно з ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
З 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, відповідно до п.п. 3, 5 розділу ІІ якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
На виконання вимог законодавства прийнято постанову від 14.04.2017 №368, підписану начальником СП «Вагонне депо Мудрьона» та Головою ППО ВСП «Вагонне депо Мудрьона», відповідно до якої прийнято рішення про застосування з 01.04.2017 у діючому колективному договорі СП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» замість величини «мінімальна заробітна плата», розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом.
Як слідує зі ст.7 Закону України «Про Державний бюджет на 2017 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлювався на рівні 1600,00 грн. з 01.01.2017, 1684,00 грн. з 01.05.2017 та 1762 грн. з 01.12.2017, у той час як мінімальна заробітна плата на 2017 рік встановлювалася на рівні 3200,00 грн. 125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб складало в грошовому еквіваленті 2000,00 грн., 2105,00 грн. та 2202,50 грн., відповідно.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік», прожитковий мінімум на одну працездатну особу, у розрахунку на місяць, з 01.01.2018 встановлений на рівні 1762,00 грн., з 01.07.2018 - на рівні 1841,00 грн., а в грудні - 1921,00 грн., тому 125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2202,50 грн., 2301,25 грн. та 2401,25 грн. відповідно, а мінімальна заробітна плата по Україні встановлена на рівні 3723,00 грн.
Згідно із Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік», прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01.01.2019 встановлений на рівні 1921,00 грн. із 01.07.2019 - 2007,00 грн., а з 01.12.2019 - 2102,00 грн., тому 125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом становив 2401,25 грн. 2508,75 грн., 2627,50 грн., відповідно, а мінімальна заробітна плата по Україні встановлена на рівні 4173,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік», прожитковий мінімум на одну працездатну особу, у розрахунку на місяць, із 01.01.2020 встановлений на рівні 2102,00 грн., із 01.07.2020 на рівні 2197,00 грн., із 01.12.2020 на рівні 2270,00 грн., тому 125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2627,50 грн., 2746,25 грн. та 2837,50 грн., відповідно, а мінімальна заробітна плата по Україні з 01.01.2020 встановлена на рівні 4723,00 грн., а з 01.12.2020 на рівні 5000,00 грн.
Згідно із Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік», прожитковий мінімум на одну працездатну особу, у розрахунку на місяць, із 01.01.2021 встановлений на рівні 2270,00 грн., із 01.07.2021 - 2379,00 грн., із 01.12.2021 - 2481,00 грн., тому 125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на період отримання відпустки позивачем, становив 2973,75 грн., а мінімальна заробітна плата по Україні з 01.01.2021 встановлена на рівні 6000,00 грн.
Пунктом 1.4 колективного договору визначено, що зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська», вносяться протягом строку його дії до узгоджувальної комісії і при погодженні сторін затверджуються на спільному засіданні адміністрації і профспілкового комітету, а всі інші - на конференції трудового колективу.
Таким чином, прийняття постанови керівництва Структурного підрозділу «Вагонне депо Мудрьона» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» від 14.04.2017 №368 про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн.
Тому суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна постанова керівництва Структурного підрозділу «Вагонне депо Мудрьона» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» від 14.04.2017 №368 , яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.15 колективного договору.
Відповідно до ст.9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
При цьому, ст.9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Також, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.
Суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що п.5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» 1774-VІІІ від 06 грудня 2016 року установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, ст.58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Системний аналіз приписів ст.ст.22, 58 Конституції України, ст.9 КЗпП України, приводить суд до переконання, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотної сили.
Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» 1774-VІІІ від 06.12.2016 погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив їх право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотної сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.
Твердження ж відповідача про те, що, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-УІІІ від 06.12.2016, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, судом не приймаються, так як вказані зміни потягли зміну реального розміру матеріальної допомоги, про що зазначено вище.
З огляду на викладене, суд вважає, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ, не створює юридичних наслідків щодо застосування п.3.1.15 колективного договору у частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, у даному випадку, колективним договором, де визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується у розмірі 40% тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а прийнята 14.04.2017 спільна постанова керівництва Структурного підрозділу «Вагонне депо Мудрьона» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» від 14.04.2017 №368 про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», прийнята з порушенням вимог колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Згідно з вимогами п.п.1, 2, 3 ч.1 ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо недоплати позивачеві частини матеріальної допомоги на оздоровлення є неправомірними, у зв'язку з чим позивачеві слід компенсувати недоплачену матеріальну допомогу в межах заявлених вимог, тобто за 2017-2021 роки в загальному розмірі 7 617 грн. 75 коп., зокрема: за 2017 рік - 1 095 грн. 00 коп. (з розрахунку: 3 200,00 грн. - 2 105,00 грн.), за 2018 рік - 1 421 грн. 75 коп. (з розрахунку: 3723,00 грн. - 2301,25 грн.), за 2019 рік - 1 664 грн. 25 коп. (з розрахунку: 4173,00 грн. - 2 508,75 грн.), за 2020 рік - 1 976 грн. 75 коп. (з розрахунку: 4723,00 грн. - 2746,25 грн.), за 2021 рік - 1 460 грн. 00 коп. (з розрахунку: 6 000,00 грн. - 4 540,00 грн.).
Перевіривши наведений позивачем розрахунок недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2017 по 2021 роки судом встановлено, що він є обґрунтованим та арифметично вірним. Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Суд також не може погодитися з доводами представника відповідача, що матеріальна допомога на оздоровлення не входить до структури заробітної плати у розумінні ст.2 Закону України «Про заробітну плату», а тому строк для звернення до суду з даними позовними вимогами обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або міг дізнатися про порушення свого права, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.1, ст.2 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. У структуру заробітної плати входять: основна та додаткова заробітна плата, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Як слідує з п.п.2.3.3 п.2.3 Розділу 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 №5 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за №114/8713, дія якої поширюється на всіх юридичних осіб та їх відокремлені підрозділи незалежно від форм власності й організаційно-правових форм господарювання, та яка розроблена відповідно до Законів України «Про державну статистику» та «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків, матеріальна допомога, що має систематичний характер, надана всім або більшості працівників, відноситься до інших заохочувальних та компенсаційних виплат та входить до фонду оплати праці.
Отже, матеріальна допомога на оздоровлення, виплата якої передбачена п.3.1.5 Колективного договору усім працівникам АТ «Українська залізниця» та носить систематичний характер, входить до структури заробітної плати, у розумінні ст.2 Закону України «Про заробітну плату», а тому позовна давність до вимог про її стягнення не застосовується.
Згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У відповідність з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії статті 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці», а позивач знаходиться з відповідачем в трудових відносинах та не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат згідно зі ст.141 ЦПК України, суд враховує звільнення позивача від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», та характер позовної вимоги, яка є майновою. У зв'язку з цим суд вважає за необхідне судовий збір в розмірі 1 211 грн. 20 коп. стягнути з відповідача дохід держави до спеціального фонду Державного бюджету України (з розрахунку: 1% від суми недоотриманої матеріальної допомоги на оздоровлення, присудженої до стягнення, але не менше 1 211 грн. 20 коп.).
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Пунктом 5 частини 3 статті 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.1 ст.137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст.137 ЦПК України).
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Так, при поданні позову до суду позивачем та її представником було додано копію ордеру, договір про надання правової допомоги, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, акт №1 від 09.04.2025 про надання правової допомоги, оригінал квитанції про сплату витрат за правничу допомогу в сумі 2500 грн., згідно з якими адвокат надав клієнту наступні послуги: усна консультація щодо підстав для звернення до суду - 500 грн. та складання позовної заяви, ксерокопіювання її та доданих до неї документів у кількості відповідно до кількості сторін у праві та подання позовної заяви до суду - 2000 грн.
В обґрунтування заперечень представником відповідача зазначено, що розмір заявлених представником позивача до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, необґрунтованим, неспівмірним з критеріями, визначеними ч.4 ст.137 ЦПК України, враховуючи, що представником позивача адвокатом Борисенко А.В. до судів м. Кривого Рогу Дніпропетровської області подано значну кількість аналогічних позовів. Обставини усіх справ є однаковими, позовні вимоги обґрунтовані одними і тими ж доказами, зазначено в тексті позову одні й ті ж аргументи, відмінність лише в ціні позову. Таким чином і час, витрачений адвокатом на вивчення документів на підготовку позовної заяви не може бути значним, оскільки цей шаблон використовується адвокатом по всім справам цієї категорії лише з незначними правками.
Разом з тим, суд вважає, що сума 2500 грн. не є значною порівняно з обсягом роботи та часом, витраченим адвокатом на складання даного позову. До того ж вказаний шаблон, на думку суду, розроблений самим адвокатом, що не спростовано відповідачем, а отже розмір гонорару цілком виправданий. При цьому проведення розрахунків недоплаченої допомоги на оздоровлення теж потребує часу та зусиль, як і виготовлення копій документів учасникам процесу, та є співмірним із заявленою сумою. Враховуючи викладене та наявність доказів понесених витрат на сплату правничої допомоги, вони підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у сумі 2500 грн. 00 коп.
Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 258-259, 263-265, 273, 274, 277, 279, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 та її представника - адвоката Борисенко Альони Вікторівни до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення - задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 7 617 грн. 75 коп. недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 р.р., а також 2 500 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у сумі 1 211 грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня ухвалення рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторін:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .
Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд.5.
Рішення суду складено та підписано 23.05.2025.
Суддя О.І. Євтушенко