справа № 361/8088/19
провадження № 2/361/53/24
07.10.2024
Іменем України
07 жовтня 2024 року м. Бровари
Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого-судді Дутчака І.М.,
за участю секретарів: Зазимко А.Ю., Панек А.С., Лебідя В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 18 червня 2015 року у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором позики від 16 червня 2015 року в розмірі 1757993 грн. 59 коп. та встановити спосіб реалізації предмета іпотеки: квартири номер АДРЕСА_1 , яка складається із чотирьох житлових кімнат, загальна площа становить 93,4 м2, житлова площа - 59,1 м2, шляхом продажу на електронних торгах за узгодженою в договорі іпотеки ціною 1107400 грн.
В обґрунтування позову зазначала, що 16 червня 2015 року між нею (далі - Позикодавець) та ОСОБА_2 (далі - Позичальник) укладено договір позики, за умовами п. п. 1, 2 якого вона передала ОСОБА_2 грошові кошти (позику) в розмірі 2516800 грн., передачу грошей було здійснено до підписання цього договору, позика є безпроцентною. Строк повернення коштів не пізніше 30 вересня 2015 року.
Також 18 червня 2015 року з метою забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за вказаним договором позики, між нею (далі - Іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (далі - Іпотекодавець-1) і ОСОБА_3 (далі - Іпотекодавець-2) було укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіною В.Л., зареєстрований в реєстрі за № 699.
Відповідно до п. 1.1 вказаного договору іпотеки з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 , Іпотекодавці передали в іпотеку Іпотекодержателю квартиру АДРЕСА_1 , 2/3 частки якої належить Іпотекодавцю-1 та 1/3 частки належить Іпотекодавцю-2.
Відповідно до умов п. 1.3 договору іпотеки, сторони оцінили предмет іпотеки в сумі 1107400 грн.
08 жовтня 2016 року у зв'язку з неналежним виконанням Позичальником умов договору позики від 16 червня 2015 року у встановлений строк, з метою врегулювання зобов'язань з повернення позики, між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 до договору позики від 16 червня 2015 року, за умовами якої встановлено щомісячний графік погашення Позичальником заборгованості за вказаним вище договором позики, починаючи з 30 жовтня 2016 року.
У п. 6 додаткової угоди № 1 від 08 жовтня 2016 року до договору позики передбачено, що сторони засвідчують, що укладення цієї додаткової угоди жодним чином не позбавляє права Позикодавця у будь-який момент звернути стягнення на Предмет іпотеки відповідно до умов договору іпотеки від 18 червня 2015 року, у зв'язку з відсутністю факту повного погашення суми позики.
На теперішній день платежі відповідачем ОСОБА_2 не здійснюються, зобов'язання за договором позики не виконані, позика не повернута, розмір заборгованості за договором позики станом на 05 листопада 2019 року складає: 1757993 грн. 59 коп., з яких: 1553712 грн. 38 коп. - заборгованість за основною сумою позики; 136726 грн. 66 коп. - заборгованість за інфляційними збитками за несвоєчасне повернення суми позики та 67554 грн. 55 коп. - заборгованість за відсотками за користування грошовими коштами за період з 26.05.2018 року по 05.11.2019 року.
Вказану заборгованість за договором позики від 16 червня 2015 року в загальному розмірі 1757993 грн. 59 коп., а також судові витрати в розмірі 9605 грн., всього - 1767598 грн. 59 коп. стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 02 червня 2020 року у цивільній справі № 361/8094/19, що набрало законної сили.
Таким чином, враховуючи не виконання зобов?язань за договором позики, вважає в рахунок погашення суми заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на електронних торгах за узгодженою в договорі іпотеки ціною 1107400 грн.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, її представник адвокат Рачук О.О. у суді позов підтримав, надав суду пояснення, аналогічні викладеному, просив суд позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов визнав, не заперечував проти задоволення позову та пояснив, що він не мав можливості своєчасно сплатити суму заборгованості.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася судом належним чином, про причини неявки суд не повідомила, відзив га позов до суду не подавала.
З'ясувавши позицію сторін, дослідивши матеріалах справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно із ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Судом встановлено, що 16 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами п. п. 1, 2 договору позики ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти (позику) в розмірі 2516800 грн., передачу грошей здійснено до підписання цього договору, позика є безпроцентною. Строк повернення суми позики не пізніше 30 вересня 2015 року. Останній платіж Позичальником було здійснено 25 травня 2018 року.
18 червня 2015 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіною В.Л., зареєстрований в реєстрі за № 699.
Згідно із п. 1.1 договору іпотеки від 18 червня 2015 року з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 , відповідачі передали в іпотеку Іпотекодержателю квартиру номер АДРЕСА_1 , яка складається із чотирьох житлових кімнат, загальною площею - 93,4 м2, житловою площею - 59,1 м2. Вказаний Предмет іпотеки на праві спільної часткової власності належить Іпотекодавцю-1 - 2/3 частки, Іпотекодавцю-2 - 1/3 частки.
У п. п. 1.3, 5.2 договору іпотеки сторони оцінили предмет іпотеки в сумі 1107400 грн., іпотека є дійсною до повного виконання Позичальником своїх зобов'язань.
08 жовтня 2016 року у зв'язку з неналежним виконанням Позичальником умов договору позики від 16 червня 2015 року у встановлений строк, з метою врегулювання зобов'язань щодо повернення позики, між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 до договору позики від 16 червня 2015 року, за умовами якої встановлено щомісячний графік погашення останнім заборгованості за вказаним договором позики, починаючи з 30 жовтня 2016 року.
У п. 6 додаткової угоди № 1 від 08 жовтня 2016 року до договору позики передбачено, що сторони засвідчують, що укладення цієї додаткової угоди жодним чином не позбавляє права Позикодавця у будь-який момент звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов договору іпотеки від 18 червня 2015 року, у зв'язку з відсутністю факту повного погашення суми позики.
01 серпня 2019 року у зв'язку з невиконанням умов договору позики, на адресу реєстрації та адресу фактичного місця проживання відповідачів (Іпотекодавців) ОСОБА_2 і ОСОБА_3 представником позивача ОСОБА_1 направлено вимоги про усунення порушень за договором позики від 16 червня 2015 року та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання основного зобов'язання за договором позики.
Дані вимоги 05 серпня 2019 року отримав відповідач ОСОБА_2 , 06 серпня 2019 року - відповідач ОСОБА_3 , що підтверджується відповідними поштовими документами.
10 вересня 2019 року у відповідь на вказану вимогу, на адресу представника ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 направив листа, у якому останній повідомляв про те, що не зміг виконати зобов'язання за договором позики від 16 червня 2015 року, у зв'язку з рейдерським захопленням його підприємства та вказував, що з вересня 2019 року він буде здійснювати платежі на зазначені реквізити.
Суд встановив, що платежі за договором позики від 16 червня 2015 року відповідачем ОСОБА_2 не здійснюються, свої зобов'язання за договором позики ним не виконані, позика не повернута, чого він не заперечував у судовому засіданні.
Станом на 05 листопада 2019 року згідно із наданим позивачем ОСОБА_1 розрахунком сума заборгованості відповідача ОСОБА_2 за договором позики складає 1757993 грн. 59 коп., з яких: 1553712 грн. 38 коп. - заборгованість за основною сумою позики; 136726 грн. 66 коп. - заборгованість за інфляційними збитками за несвоєчасне повернення суми позики та 67554 грн. 55 коп. - заборгованість за відсотками за користування грошовими коштами за період із 26 травня 2018 року по 05 листопада 2019 року.
02 червня 2020 року зазначену суму заборгованості за договором позики від 16 червня 2015 року в розмірі 1757993 грн. 59 коп. заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області у цивільній справі № 361/8094/19 стягнуто із відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1
10 листопада 2020 року на виконання цього рішення суду судом видано виконавчий лист, на підставі якого 03 березня 2021 року приватним виконавцем Валявським О.А. відкрито виконавче провадження № 64710874.
Позивач ОСОБА_1 посилаючись на те, що зобов'язання за укладеним 16 червня 2015 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 договором позики та рішення суду останній не виконує, звернулася до суду з цим позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.
У ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Правочином є найбільш розповсюджений юридичний факт, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки в учасників цивільних правовідносин.
За змістом ч. 1 ст. 509, ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таким чином, правовідносини, що виникають між сторонами на підставі зобов'язання, безпосередньо складаються із двох частин: 1) обов'язку вчинити певну дію; 2) права вимагати вчинення цієї дії.
Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань.
Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, у яких закріплюються їх права і обов'язки, що складають зміст договірного зобов'язання (ч. 1 ст. 628 ЦК України). При цьому зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
На забезпечення цих зобов?язань боржник або інша особа може надати, а кредитор прийняти забезпечення у вигляді застави, поручительства або в іншому вигляді.
Окремим видом застави є іпотека (ст. 575 ЦК України). Метою іпотеки є надання кредитору додаткового до основного права вимоги звернення стягнення на майно.
Правовий механізм існування іпотеки як окремого інституту в зобов'язальних правовідносинах регулюється спеціальним законом - Законом України “Про іпотеку».
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
У ч. 5 ст. 3 Закону України “Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до ст. 7 Закону України “Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
У ст. 12 Закону України “Про іпотеку» встановлено, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України “Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (ч. 3 ст. 36 Закону України “Про іпотеку»): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону; 2)право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України “Про іпотеку».
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (ст. 38 Закону України “Про іпотеку»); 2) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (ст. 39 Закону України “Про іпотеку»).
Зі змісту договору іпотеки, укладеного 18 червня 2015 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , вбачається, що сторони у п. 4 “Звернення стягнення на предмет іпотеки» погодили, способи задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України “Про іпотеку» або право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України “Про іпотеку». При цьому визначені договором спосіб задоволення вимог Іпотекодержателя не перешкоджає Іпотекодержателю застосувати інші встановлені Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Таким чином, сторони вказаного договору іпотеки дійшли згоди щодо способів задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки (ст. ст. 37, 38 Закону України “Про іпотеку»).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц роз'яснила, що ч. 2 ст. 36 Закону України “Про іпотеку» яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у ч. 3 ст. 36 Закону України “Про іпотеку», способи задоволення вимог іпотекодержателя (ст. ст. 37, 38 Закону України “Про іпотеку»), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Враховуючи вище наведене, слід дійти висновку, що законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 зробила правовий висновок та зазначила, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. Застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.
Виходячи із системного аналізу зазначеного законодавства, змісту договорів позики та іпотеки, які укладені між сторонами, суд вважає, що наявність судового рішення від 02 червня 2020 року про задоволення вимог позивача, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договорів позики та іпотеки та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
У ч. 1 ст. 41 Закону України “Про іпотеку» встановлено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України “Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.
Враховуючи наведене вище, та те, що відповідач ОСОБА_2 позов визнав, основне зобов'язання із повернення коштів за договором позики ним не виконано, позивач має право звернути стягнення на майно, що є предметом іпотеки за іпотечним договором та реалізувати його для погашення вказаних вище зобов?язань у розмірі 1757993 грн. 59 коп. у порядку реалізації предмета іпотеки: квартири номер АДРЕСА_1 , шляхом продажу на електронних торгах за узгодженою в договорі іпотеки ціною 1107400 грн.
Оцінивши досліджені докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 49, 76, 81, 89, 206, 259, 263 - 265 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 93,4 м2, житловою площею 59,1 м2, яка є предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним 18 червня 2015 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіною В.Л., зареєстрованим у реєстрі за № 700, у рахунок погашення заборгованості за договором позики, укладеним 16 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , шляхом продажу цієї квартири на електронних торгах за узгодженою у п. 1.3 договору іпотеки від 18 червня 2015 року ціною 1107400 (один мільйон сто сім тисяч чотириста) грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , судовий збір у розмірі по 4802 (чотири тисячі вісімсот дві) грн. 50 коп. із кожного.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Дутчак І. М.