вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"20" березня 2025 р. м. Київ Справа № 911/3158/24
Суддя Господарського суду Київської області Смірнов О.Г., за участю секретаря судового засідання Дубенко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №911/3158/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ДАНА» (03026, м. Київ, Столичне шосе, буд. 103, корпус 1)
до відповідача: Акціонерного товариства “Банк “Український капітал» (03117, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 67)
про усунення перешкод у користування земельною ділянкою
за участю представників:
від позивача: Лазоренко Ю.О., ордер серія АІ №1785729 від 07.01.2024
від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю “ДАНА» звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою за вих. №б/н від 21.11.2024 до Акціонерного товариства “Банк “Український капітал» про усунення перешкод у користування земельною ділянкою.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2024 вищевказану позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.
Ухвалою суду від 05.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 09.01.2025 о 10:15.
20.12.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну, в якому останній проти позовних вимог заперечує, мотивуючи свою позицію наступним:
- земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:03:005:007 та земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:03:005:0009 дійсно були предметом іпотеки за кредитними зобов'язаннями перед Банком, про що були здійснені відповідні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме запис про іпотеку №29306791 від 06.12.2018 та запис про обтяження - заборону на нерухоме майно №29306255 від 06.12.2018 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:005:007 та запис про іпотеку №2930941 від 06.12.2018 та запис про обтяження - заборону на нерухоме майно №29307721 від 06.12.2018 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:005:0009;
- у зв'язку з виконанням кредитних зобов'язань позичальником, Банк звернувся до приватного нотаріуса, як до реєстратора, з відповідними листами щодо вилучення записів про іпотеку та заборону;
- у відповідь приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу повідомив про неможливість зняття іпотеки та заборони відчуження у зв'язку з арештами вищезазначених земельних ділянок та відсутністю запису про право власності на зазначені об'єкти у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
- зважаючи на викладене, та ту обставину що АТ «БАНК «УКРАЇНСЬКИЙ КАПІТАЛ» не наділений повноваженнями державного реєстратора щодо внесення змін/ інформації до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Банк вчинив всі можливі дії щодо вилучення записів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про іпотеку та заборону;
- АТ «БАНК «УКРАЇНСЬКИЙ КАПІТАЛ» були вжиті всі можливі дії щодо припинення іпотеки та заборони відчуження, які покладені на іпотекодаржателя у зв'язку з припиненням дії договорів забезпечення;
- вказані обставини свідчать про безпідставність доводів позивача про те, що відповідач створює перешкоди у розпорядженні майном і свідчать про те, що в даному випадку Банк не є належним відповідачем у справі;
- земельні ділянки на праві комунальної власності належать Козинській селищній раді, яка з позовними вимогами до суду не зверталась і взагалі не залучена до участі у справі;
- оскільки правом розпорядження майном, як складовою права власності наділений не позивач, а саме власник майна - Козинська селищна рада, позивачем обрано неналежний спосіб захисту і пред'явлено позов, який не підлягає задоволенню.
У судовому засіданні 09.01.2025 закрито підготовче провадження у справі №911/3158/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.01.2025 о 14:00.
У судовому засіданні 23.01.2025 судом оголошено перерву до 20.02.2025 о 12:00.
У судовому засіданні 20.02.2025 оголошено перерву до 13.03.2025 о 11:30.
У судовому засіданні 13.03.2025 після судових дебатів судом оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відкладено оголошення рішення на 20.03.2025 о 11:45.
У судове засідання 20.03.2025 з'явився представник позивача.
Представник відповідача в судове засідання 20.03.2025 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правові норми, які підлягають застосуванню, враховуючи позиції сторін, суд встановив.
Позов мотивовано тим, що наявність запису про іпотеку №29306791 від 06.12.2018 та запису про обтяження - заборона на нерухоме майно №29306255 від 06.12.2018 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:005:0007, а також запису про іпотеку №29307941 від 06.12.2018 та запису про обтяження - заборона на нерухоме майно №29307721 від 06.12.2018 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:005:0009 створює ТОВ «Дана» перешкоди в користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 3223155400:03:005:0002.
В якості підстав позову позивач зазначає те, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:005:0007 та 3223155400:03:005:0009 були предметом Іпотечних договорів, у зв'язку з чим до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень були внесені записи про іпотеку та записи про обтяження - заборони на нерухоме майно. При цьому, строк зобов'язаннь за кредитним договором сплинув 25.06.2019, однак записи про іпотеку земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:03:005:0007 та 3223155400:03:005:0009 та обтяження - заборона на нерухоме майно з ДРРП не вилучено.
Так, як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Обухівського районного суду Київської області перебувала справа №372/243/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дана» до Обухівської районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ПАТ «Банк «Український капітал», про усунення перешкод у користуванні майном.
Позивач наголошує на тому, що рішенням у справі №372/243/21, яке набрало законної сили було встановлено, зокрема, наступне:
- визнано незаконним розпорядження голови Обухівської районної державної адміністрації від 21 грудня 2009 року №1687 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 13-ти громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради»;
- визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223155400:03:005:0007, 3223155400:03:005:0009 та скасовано державну реєстрацію права власності на зазначені земельні ділянки;
- скасовано записи у Книзі записів реєстрації державних актів про реєстрацію права власності на земельні ділянки, за такими кадастровими номерами: 3223155400:03:005:0007, 3223155400:03:005:0009, та скасовано державну реєстрацію права власності на зазначені земельні ділянки;
- скасовано рішення від 24 липня 2018 року, індексний номер 42198110, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3223155400:03:005:0007 та скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку;
- скасовано рішення від 24 липня 2018 року, індексний номер 42198619, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3223155400:03:005:0009 та скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку;
- в державному реєстрі речових прав наявне зареєстроване право комунальної власності та право постійного користування за позивачем на земельну ділянку кадастровий номер 3223155400:03:005:0002 загальною площею 24,3953 га для індивідуального дачного будівництва в смт. Козин;
- земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:005:0007 та 3223155400:03:005:0009 мають перетин (накладення) із земельною ділянкою з кадастровим номером 3223155400:03:005:0002, що перебуває на праві постійного користування ТОВ «Дана».
- земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:005:0007 та 3223155400:03:005:0009 було передано у приватну власність з численними порушеннями, неналежним суб'єктом, без вилучення в попереднього користувача, за відсутності розробленого проекту відведення;
- у зв'язку з цим розпорядження Обухівської РДА, яким вказані земельні ділянки первинно виділялись, було скасовано, визнано недійними державні акти на ці земельні ділянки, скасовано записи у Книзі записів реєстрації державних актів про реєстрацію права власності на земельні ділянки, скасовано державну реєстрацію права власності на зазначені земельні ділянки, скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на земельні ділянки.
Позивач в позові зазначає, що рішення суду у справі №372/423/21 в частині скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію за ОСОБА_4 було виконано.
Як вбачається з деталізованої інформації про речове право (інформаційна довідка від 14.11.2024 року №403834586) 19.02.2024 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про припинення права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:03:005:0007; із деталізованої інформації про речове право (інформаційна довідка від 14.11.2024 року №403834842) 19.02.2024 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про припинення права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:03:005:0009.
При цьому, позивач вказує, що із відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень також вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:03:005:0007 була предметом Іпотечного договору від 06.12.2018, зареєстрованому в реєстрі за №8638, укладеного між ПАТ «Банк «Український капітал» та ОСОБА_4 .
На підставі вказаного Іпотечного договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень було внесено запис про іпотеку №29306791 від 06.12.2018 та запис про обтяження - заборона на нерухоме майно №29306255 від 06.12.2018 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:005:0007.
Також з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:03:005:0009 була предметом Іпотечного договору від 06.12.2018 року, зареєстрованому в реєстрі за №8640, укладеного між ПАТ «Банк «Український капітал» та ОСОБА_4 .
На підставі вказаного Іпотечного договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень було внесено запис про іпотеку №29307941 від 06.12.2018 та запис про обтяження - заборона на нерухоме майно №29307721 від 06.12.2018 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:005:0007.
Позивач вказує, що згідно умов іпотечних договорів ОСОБА_4 (Іпотекодавець) передає в іпотеку належні йому земельні ділянки з кадастровими номерами 32231554400:03:005:0007, 3223155400:03:005:0009 з метою забезпечення зобов'язання за кредитним договором №23кл-18/в від 26.06.2018, укладеного між Банком та ТОВ «Виробничо-комерційна компанія «Арія». Вказані Іпотечні договори позивачем долучено до матеріалів справи.
Позивач зазначає, що строк виконання зобов'язань за кредитним договором сплинув 25.06.2019, однак записи про іпотеку земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:03:005:0007, 3223155400:03:005:0009 та обтяження - заборона на нерухоме майно станом на день звернення з даним позовом з ДРРП не вилучено.
Позивач зазначає, що 23.07.2024 звернувся до Акціонерного товариства “Банк “Український капітал» з листом №03/37, в якому просив здійснити державну реєстрацію припинення права іпотеки та заборони на нерухоме майно щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:03:005:0007, 3223155400:03:005:0009. Вказаний лист позивачем долучено до матеріалів справи.
Позивач вказує, що у зв'язку із відсутністю відповіді на вказаний вище лист він звернувся до відповідача з адвокатським запитом. Так, листом №10/1/02-112630 від 13.09.2024 відповідач повідомив позивача, що Банк звертався до приватного нотаріуса із запитами про припинення іпотеки та вилучення обтяження, але нотаріус повідомив про неможливість вчинення таких дій. Вказані листи позивачем долучено до матеріалів справи.
Так, позивач наголошує на тому, що наявність запису про іпотеку №29306791 від 06.12.2018 та запису про обтяження - заборона на нерухоме майно №29306255 від 06.12.2018 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:005:0007, а також запису про іпотеку №29307941 від 06.12.2018 та запису про обтяження - заборона на нерухоме майно №29307721 від 06.12.2018 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:005:0009 створює ТОВ «Дана» перешкоди в користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 3223155400:03:005:0002 загальною площею 24,3953 га, яка є комунальною власністю Козинської селищної ради Обухівського району Київської області та передана на праві постійного користування ТОВ «Дана».
При цьому, позивач зазначає, що ТОВ «Дана» набуло права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3223155400:03:005:0002, згідно Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №152630 від 20.03.2006. Вказаний Державний Акт позивач долучив до матеріалів справи.
Отже, позивач вказує, що державна реєстрація права іпотеки на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:005:0007 та 3223155400:03:005:0009 за відповідачем - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ним такого права, а відповідні записи в ДРРП створюють для ТОВ «Дана» перешкоди у реалізації правомочності користувача земельною ділянкою з кадастровим номером 3223155400:03:005:0002.
Вказане стало підставою для звернення позивача до суду з наступними позовними вимогами:
- усунути перешкоди у здійсненні ТОВ «Дана» права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3223155400:03:005:0002 загальною площею 24,3953 га для індивідуального дачного будівництва в смт. Козин Обухівського району Київської області шляхом скасування проведеної на підставі іпотечного договору №8638 від 06.12.2018 державної реєстрації права іпотеки (номер запису про іпотеку: 29306791) Акціонерного товариства «Банк «Український капітал» та державної реєстрації заборони на нерухоме майно (номер запису про обтяження: 29306255) на земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 3223155400:03:005:0007);
- усунути перешкоди у здійсненні ТОВ «Дана» права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3223155400:03:005:0002 загальною площею 24,3953 га для індивідуального дачного будівництва в смт. Козин Обухівського району Київської області шляхом скасування проведеної на підставі іпотечного договору №8640 від 06.12.2018 державної реєстрації права іпотеки (номер запису про іпотеку: 29307941) Акціонерного товариства «Банк «Український капітал» та державної реєстрації заборони на нерухоме майно (номер запису про обтяження: 29307721) на земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 3223155400:03:005:0009).
Надавши правову кваліфікацію правовідносинам сторін, оцінивши та дослідивши надані до матеріалів справи докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з зазначених позивачем підстав позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, зважаючи на наступне.
За загальним правилом, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Водночас стаття 75 ГПК України визначає підстави, з яких ці особи звільняються від обов'язку доказування. Підстави звільнення від доказування можна поділити на три групи:
а) обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом (ч. 1 ст. 75 ГПК України);
б) обставини, визнані господарським судом загальновідомими не потребують доказування (ч. 3 ст. 75 ГПК України);
в) преюдиціальні факти (частини 4, 6 статті 75 ГПК України).
Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 75 ГПК України).
Постановою Київського апеляційного суду у справі №372/243/21 від 21.02.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дана» задоволено, рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 листопада 2022 року скасовано і постановлено по справі нове судове рішення про задоволення позову. Постановлено, зокрема, усунути перешкоди у здійсненні ТОВ «Дана» права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3223155400:03:005:0002 загальною площею 24,3953 га для індивідуального дачного будівництва в смт. Козин, Обухівського району Київської області шляхом скасування рішення індексний номер: 42198110 від 24 липня 2018 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) права власності на земельну ділянку площею 2,0000 га кадастровий номер 3223155400:03:005:0007 та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та шляхом скасування рішення індексний номер: 42198619 від 24 липня 2018 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) права власності на земельну ділянку площею 2,0000 га кадастровий номер 3223155400:03:005:0009 та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
Так, в постанові Київського апеляційного суду у справі №372/243/21 від 21.02.2023, встановлено наступне: «Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №52463462 від 02 лютого 2016 року, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 3223155400:03:005:0002 загальною площею 24,3953 га для індивідуального дачного будівництва в смт. Козин за ТОВ «Дана».
З даної інформаційної довідки вбачається, що підставою виникнення іншого речового права - права постійного користування земельною ділянкою є: державний акт ЯЯ №152630 від 20 березня 2006 року, витяг з ДЗК НВ-3204280702015 від 17 квітня 2015 року, рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради №3/3 від 25 грудня 1997 року.
За результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи від 23 липня 2021 року зроблено висновок, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:005:0003, 3223155400:03:005:0004, 3223155400:03:005:0005, 3223155400:03:005:0006, 3223155400:03:005:0007, 3223155400:03:005:0008, 3223155400:03:005:0009, 3223155400:03:005:0010, 3223155400:03:005:0011, 3223155400:03:005:0012, 3223155400:03:005:0013, 3223155400:03:005:0014, 3223155400:03:005:0015 накладаються на земельну ділянку кадастровий номер 3223155400:03:005:0002 загальною площею 24,3953 га, яка є комунальною власністю Козинської селищної ради Обухівського району Київської області та передана на праві постійного користування ТОВ «Дана» для індивідуального дачного будівництва в смт. Козин, а саме: земельна ділянка 3223155400:03:005:0003 повністю площею 2,000 га; земельна ділянка 3223155400:03:005:0004 частково площею 1,6591 га; земельна ділянка 3223155400:03:005:0005 повністю площею 2,0001 га; земельна ділянка 3223155400:03:005:0006 частково площею 1,1763 га; земельна ділянка 3223155400:03:005:0007 частково площею 1,5544 га; земельна ділянка 3223155400:03:005:0008 повністю площею 1,9999 га; земельна ділянка 3223155400:03:005:0009 повністю площею 2,0000 га; земельна ділянка 3223155400:03:005:0010 повністю площею 2,0000 га; земельна ділянка 3223155400:03:005:0011 повністю площею 2,0000 га; земельна ділянка 3223155400:03:005:0012 повністю площею 1,9999 га; земельна ділянка 3223155400:03:005:0013 повністю площею 2,0000 га; земельна ділянка 3223155400:03:005:0014 повністю площею 2,0000 га; земельна ділянка 3223155400:03:005:0015 повністю площею 2,0000 га».
Постановою Верховного Суду у справі №372/243/21 від 04.10.2023 касаційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Романишен Роман Миколайович, задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року в частині вирішення вимог до ОСОБА_3 скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду позовів, зокрема, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яким вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 317 Цивільного кодексу України визначено зміст права власності, частиною першої якої передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має права вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.
Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.
Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
При цьому, негаторний позов має на меті усунення тривалих порушень зазначених повноважень власника, а не тих, що мали місце в минулому. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред'явлення негаторного позову. Власник має право у даному випадку вимагати лише відшкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права.
Таким чином, для задоволення вимог власника необхідно встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.
Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном (неподільним об'єктом незавершеного будівництва, майбутнім об'єктом нерухомості), що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим законом.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори й інші правочини.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду, має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частини 1, 5 статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється, зокрема, у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
Згідно з тлумачним словником сполучник «або» вживається на означення того, що з ряду перелічуваних предметів (явищ тощо) можливий тільки один.
Тобто, на думку суду, при визначенні законодавцем порядку виникнення та застосування іпотеки (стаття 3 Закону України «Про іпотеку») поряд із її похідним характером від основного зобов'язання (пов'язаності з ним) закладається альтернативність її дійсності: як до припинення основного зобов'язання, так і до закінчення строку дії іпотечного договору.
Істотні умови договору іпотеки визначено у ст. 18 Закону України «Про іпотеку», перелік яких є вичерпним. Так іпотечний договір повинен містити такі істотні умови:
1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про:
для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців;
для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу;
для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про:
для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;
для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України;
2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання;
3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі ідентифікатор об'єкта будівництва в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва (для об'єктів, яким присвоєно ідентифікатор до укладення іпотечного договору), кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення;
4) посилання на видачу заставної або її відсутність.
У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.
Суд звертає увагу, що серед визначених статтею 18 Закону України «Про іпотеку» істотних умов договору відсутній імперативний припис щодо обов'язкового визначення сторонами строку дії іпотечного договору.
Із аналізу вказаних норм випливає, що законодавством не встановлено обов'язку сторін погоджувати строк (термін) дії відповідного договору. При цьому частина 2 статті 6 Цивільного кодексу України зазначено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами.
Частиною 3 статті 6 ЦК України встановлено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Отже, Закон України «Про іпотеку» надає відповідне право на встановлення строку дії іпотечного договору на розсуд його сторін, обмежуючись установленням у частині 1 статті 17 Закону України «Про іпотеку» відповідних наслідків.
Наявність домовленості сторін про строк дії іпотечного договору впливає на підстави припинення іпотеки, оскільки частиною 5 статті 3 Закону України «Про іпотеку» визначено альтернативний період дійсності іпотеки - або до виконання основного зобов'язання, або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Аналогічні підстави закріплено в частині 1 статті 17 Закону України «Про іпотеку». Особливістю застосування такої підстави припинення іпотеки, як закінчення строку дії іпотечного договору, є наявність у договорі строку його дії, адже неможливе закінчення строку, який не встановлений.
Таким чином, визначена в ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» підстава припинення іпотеки - «закінчення строку дії договору» не має універсального характеру, а лише застосовується до договорів, які містять погоджений у порядку статті 251, 252 Цивільного кодексу України строк дії. В межах строку дії іпотечного договору існує суб'єктивне право іпотекодержателя та суб'єктивний обов'язок іпотекодавця, після закінчення якого вони припиняються. Тобто із завершенням цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором іпотеки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права за договором іпотеки (шляхом подання позову), іпотекодержатель вчиняти не може.
Відсутність погодженого сторонами строку дії іпотечного договору свідчить про безстроковість його дії та виключає її припинення у зв'язку із закінченням строку дії договору згідно із частиною 1 статі 17 Закону України «Про іпотеку».
Таким чином, іпотека може мати як строковий, так і безстроковий характер.
Юридичні наслідки в частині встановлення строку дії договору породжують тільки його положення, які містять конкретну дату його дії.
Із настанням такої дати на підставі частини 5 статті 3 та частини 1 статті 17 Закону України «Про іпотеку» припиняється чинність іпотеки, незалежно від виконання основного зобов'язання, на забезпечення виконання якого укладено договір, адже зазначена підстава припинення іпотеки є альтернативною припиненню основного зобов'язання.
На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що положення частини 5 статті 3 та частини 1 статті 17 Закону України «Про іпотеку» в контексті припинення іпотеки внаслідок закінчення строку дії іпотечного договору має місце лише за умови погодження сторонами у відповідному договорі строку його дії.
В наданих до матеріалів справи Іпотечних договорах встановлено строк їх дії, а саме до виконання зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі.
Як зазначено позивачем та підтверджено відповідачем кредитні зобов'язання позичальником було виконано.
Отже, враховуючи приписи частини 5 статті 3 та частини 1 статті 17 Закону України «Про іпотеку» та приписи пунктів 13.1.1. Іпотечних договорів, іпотека за відповідними договорами є такою, що припинена.
Згідно ст. 15 Закону України «Про іпотеку» іпотека земельних ділянок здійснюється відповідно до цього Закону. Заборони та обмеження щодо відчуження і цільового використання земельних ділянок, встановлені Земельним кодексом України, є чинними при їх іпотеці.
Земельний кодекс України у ч. 1 ст. 79 визначає, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Стаття 110 Земельного кодексу України передбачає, що на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження.
Відповідно до частини 5 статті 43 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та інформація про припинення обтяження. Записи щодо обтяжень, які втратили свою чинність, підлягають вилученню з Державного реєстру через шість місяців після реєстрації відомостей про припинення обтяження.
У частині 3 статті 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.
Відповідно до ст. 74 Закону України «Про нотаріат» нотаріус знімає заборону відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), об'єктів незавершеного будівництва, майбутніх об'єктів нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, частки у праві власності на таке майно у зв'язку із: повідомленням кредитора (позикодавця) про погашення позики (кредиту); припиненням, розірванням іпотечного договору, договору застави, ренти, довічного утримання (догляду), спадкового договору, іншого договору, на підставі якого було накладено заборону відчуження; смертю відчужувача за договором довічного утримання (догляду), спадковим договором або смертю другого з подружжя, що уклали спадковий договір; смертю другого з подружжя, яке склало спільний заповіт подружжя; відчуженням майна, переданого під виплату ренти; спливом строку, на який накладено заборону відчуження; рішенням суду; судовим рішенням про скасування рішення суду про оголошення фізичної особи померлою, про скасування рішення суду про позбавлення батьків дитини батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав; зверненням органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини; в інших випадках, встановлених законодавством. Нотаріус знімає заборону відчуження рухомого майна у випадках, встановлених законодавством.
Згідно з пунктом 5 Глави 15 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 року, нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення, зокрема: кредитора про погашення позики; про припинення (розірвання/визнання недійсним) договору застави (іпотеки); про припинення договору іпотеки у із набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, після припинення договору іпотеки у зв'язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки; за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 6.1 Глави 15 Розділу II Порядку передбачено, що про зняття заборони, а також про зняття судовими або слідчими органами та органами державної виконавчої накладеного ними арешту на майно нотаріус робить відповідні відмітки в реєстрі для реєстрації заборон і арештів та в алфавітній книзі обліку заборон відчуження арештів нерухомого майна.
Отже, законодавством передбачено підстави та порядок зняття заборони відчуження нерухомого майна.
Враховуючи необхідність документального закріплення підстав зняття нотаріусом заборони відчуження нерухомого майна (нотаріус не може зняти заборону без офіційного звернення), у разі особистого звернення до нотаріуса осіб, які є ініціаторами зняття заборони та мають на це необхідні права та повноваження, нотаріусу слід відбирати від таких осіб відповідну заяву, в якій міститиметься прохання про зняття заборони відчуження нерухомого майна та до якої додаються необхідні підтверджуючі документи.
При одержанні заяви та підтверджуючих документів, на виконання пункту 6.1. Глави 15 Розділу II Порядку, нотаріус реєструє таку заяву в журналі реєстрації вхідних документів робить відповідні відмітки в реєстрі для реєстрації заборон і арештів та в алфавітній книзі обліку заборон відчуження і арештів нерухомого майна.
Після зняття заборони відчуження нерухомого майна нотаріус, який зняв заборону може провести державну реєстрацію припинення обтяження (заборони), а також припинення іншого речового права (іпотеки) - у разі, коли знімається заборона з предмета іпотеки, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
З матеріалів справи вбачається, що Акціонерне товариство “Банк “Український капітал» зверталось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Падалки Р.О. з листами №10/1/08-951/БТ від 11.09.2024 та №10/1/08-951/БТ від 11.09.2024, в яких зазначало наступне:
- у зв'язку з виконанням всіх зобов'язань за кредитним договором №23кл-18/в від 26.06.2018 та припиненням іпотеки, просимо вилучити обтяження та заборону за Договором іпотеки укладеним між ПАТ «Банк «Український капітал» та ОСОБА_4 який посвідчений Падалка Р.О. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 06.12.2018, який зареєстрований в реєстрі за №8640. Предметом іпотеки за зазначеним договором є: Київська обл., Обухівський р-н, Козинська селищна рада, загальною площею - 2, 0 гектара, кадастровий номер - 3223155400:03:005:0009;
- у зв'язку з виконанням всіх зобов'язань за кредитним договором №23кл-18/в від 26.06.2018 та припиненням іпотеки, просимо вилучити обтяження та заборону за Договором іпотеки укладеним між ПАТ «Банк «Український капітал» та ОСОБА_4 який посвідчений Падалка Р.О. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 06.12.2018, який зареєстрований в реєстрі за №8638. Предметом іпотеки за зазначеним договором є: Київська обл., Обухівський р-н, Козинська селищна рада, загальною площею - 2, 0 гектара, кадастровий номер - 3223155400:03:005:0007.
Так, судом встановлено, що відповідач після припинення зобов'язань за кредитним договором та припинення вказаних вище Іпотечних договорів, вжив необхідних заходів для скасування державної реєстрації права іпотеки та державної реєстрації заборони на нерухоме майно на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:005:0009 та 3223155400:03:005:0007 з метою внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки звернувся до приватного нотаріуса з відповідними заявами.
Проте, незважаючи на звернення відповідача до нотаріуса, останній повідомив про неможливість зняття іпотеки та заборони відчуження у зв'язку з арештами земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:03:005:0009 та 3223155400:03:005:0007 на підставі ухвали Обухівського районного суду Київської області у справі №372/243/21 від 05.02.2021, ухвали Обухівського районного суду Київської області у справі №372/1036/15-ц від 27.02.2019 та відсутністю запису про право власності на вищевказані об'єкти у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що свідчать листи приватного нотаріуса Падалки Р.О. вих. №209/01-16 від 12.09.2024 та вих. №208/01-16 від 12.09.2024.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором є, зокрема, нотаріус.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для відмови в державній реєстрації прав, є зокрема, наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом.
Тобто, нотаріус, як державний реєстратор, не має права вчиняти реєстраційні дії, якщо на майно накладено арешт, в даному випадку, відповідно до ухвали Обухівського районного суду Київської області у справі №372/243/21 від 05.02.2021 та ухвали Обухівського районного суду Київської області у справі №372/1036/15-ц від 27.02.2019.
Таким чином, суд дійшов висновку, що Акціонерне товариство “Банк “Український капітал» вчинило всі необхідні дії, спрямовані на припинення обтяжень земельних ділянок за кадастровими номерами 3223155400:03:005:0009 та 3223155400:03:005:0007 у вигляді іпотеки та заборони їх відчуження, що свідчить про те, що відповідач не чинить позивачу перешкод в користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 3223155400:03:005:0002.
Судом також враховано, що під час розгляду справи заяв про зміну суб'єктного складу сторін не надходило.
При цьому, суд наголошує, що підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно наявних перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.
Отже, задоволення негаторного позову можливе за сукупності двох підстав: наявності у позивача права вимоги усунення перешкод; вчинення перешкод відповідачем.
За відсутності хоча б однієї із зазначених обставин підстав для задоволення негаторного позову немає.
Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
Суд також враховує, що задоволення судом позовної вимоги має, з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права), дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб'єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), від 22.09.2020 у справі № 127/18934/18).
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі “Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
За викладених обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю “ДАНА».
У судовому засіданні, яке відбулось 20.03.2025, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.
Керуючись ст. ст. 7, 8, 13, 74, 86, 123, 129, 233, 236, 238, ч. 1 ст. 240 ГПК України, суд
1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “ДАНА» до Акціонерного товариства “Банк “Український капітал» відмовити.
2. Витрати зі сплати судового збору покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю “ДАНА».
Повний текст рішення складено 22.05.2025.
Суддя О.Г. Смірнов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.