Головуючий І інстанції: Шевченко О.В.
23 травня 2025 р. Справа № 580/5998/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 580/5998/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним та скасування індивідуального акта,
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач ГУ ПФУ в Харківській області), в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 23.05.2024 №231150006347 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового трудового/страхового стажу, що дає право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 2 періоди роботи: з 23.07.1987 до 25.02.1992 (04 роки 07 місяці 01 день) - на посаді машиніста насосних установок Лисичанського заводу ТРІ ім.50-річчя СРСР (на підставі рішення Лисичанського міськвиконкому №417 від 25.12.2012 перейменований в Орендне підприємство «Лисичанський завод РТ», 10.07.1996 на підставі рішення Лисичанського міськвиконкому №75 від 10.07.1996 перейменований у ВАТ «Лисичанський завод РТІ»): з 02.03.1992 до 31.08.2000 (08 років 06 місяців 01 день) на посаді санітарки та на посаді медичної сестри рентгенологічного відділення міської дитячої лікарні м. Лисичанськ: з 01.09.2000 до 31.03.2012 (11 років 07 місяців) на посаді молодшої медичної сестри відділення променевої діагностики Центральної міської лікарні ім.Титова; з 01.04.2012 до 14.10.2021 (09 років 06 місяців 13 днів) на посаді молодшої медичної сестри флюрографічного кабінету відділення променевої діагностики Центральної міської лікарні ім. Титова, перетвореної в комунальне некомерційне підприємство Лисичанської міської Луганської області «Лисичанська багатопрофільна лікарня»; з 15.10.2021 до 25.03.2024 (02 роки 05 місяців 11 днів) молодшої медичної сестри кабінету комп'ютерної томографії Комунальног некомерційного підприємство Лисисчанської міської ради Луганської області «Лисичанська багатопрофільна лікарня»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 15.05.2024 відповідно по пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пункту 5 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ГУ УПФУ в Харківській області протиправно не зараховано до пільгового трудового/страхового стажу, що дає право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 2 періоди роботи з 23.07.1987 до 25.02.1992 (04 роки 07 місяці - 01 день); з 02.03.1992 до 31.08.2000 (08 років 06 місяців 01 день); з 01.09.2000 до 31.03.2012 (11 років 07 місяців); з 01.04.2012 до 14.10.2021 (09 років 06 місяців 13 днів); з 15.10.2021 до 25.03.2024 (02 роки 05 місяців 11 днів) та не призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 15.05.2024 відповідно по пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пункту 5 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 року адміністративну справу №580/5998/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування індивідуального акта передано за підсудністю до Харківського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду прийнято до провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування індивідуального акта.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 23.05.2024 №231150006347 "Про відмову у призначенні пенсії".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи за Списком №2 з 23.07.1987 до 25.02.1992 на посаді машиніста насосних установок Лисичанського заводу ТРІ ім.50-річчя СРСР (перейменовано в Орендне підприємство "Лисичанський завод РТІ") та з 02.03.1992 по 31.08.2000 на посаді санітарки рентгенології (наказом від 01.09.1998 посаду перейменовано на молодшу медичну сестру) в міській дитячій лікарні міста Лисичанськ.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.2 ч. 2 ст. 114 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, з 15.05.2024 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області від 23.05.2024 №231150006347 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу передбаченого до ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Вік позивача на момент звернення 55 років 00 місяців 07 днів, страховий стаж - 31 рік 08 місяців 16 днів (при необхідних не менше 25 років), пільговий стаж - 04 роки 11 місяців 00 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 - записи внесені з порушеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, закладах і організаціях від 20.07.1974 №162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58, а саме з 23.07.1987 по 25.02.1992 неможливо ідентифікувати печатку при звільненні. Період роботи з 02.03.1992 по 31.08.2000 зараховано до страхового, та не зараховано до пільгового стажу. Період роботи з 01.09.2000 по 31.03.2012 зараховано до страхового стажу, з 01.09.2000 по 31.01.2010, з 01.02.2010 по 31.12.2014 зараховано до пільгового стажу за Списком №2. Період роботи з 01.01.2015 по 14.10.2021, з 15.10.2021 пo 30.11.2023 зараховано до страхового стажу. Період з 01.12.2023 по 29.02.2024 не зараховано до страхового та пільгового стажу - відсутні відомості про сплату внесків в системі персоніфікованих відомостей про застраховану особу. Період роботи з 15.10.2021 по 25.03.2024 зараховано до страхового стажу. Для зарахування періоду навчання з 01.09.1984 по 16.07.1987 відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 необхідно надати уточнюючу довідку - відсутня дата видачі диплому. Період роботи згідно довідки № 83 від 14.07.2015 неможливо взяти до уваги, оскільки архівна довідка потребує розгляду комісії при ГУПФУ.
Також, вказує, що зобов'язання судом першої інстанції призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 є втручанням в дискреційні повноваження відповідача, оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 по справі №580/5998/24 - залишити без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 15 травня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до ч. 2 ст. 114 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Рішенням відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 23.05.2024 №231150006347 "Про відмову у призначенні пенсії" відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до ч. 2 ст. 114 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (а.с. 29).
В обґрунтування відмови зазначено, що відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Вік ОСОБА_1 на момент звернення 55 років 00 місяців 07 днів, страховий стаж - 31 рік 08 місяців 16 днів, пільговий стаж - 04 роки 11 місяців 00 днів.
Період роботи згідно довідки № 83 від 14.07.2015 неможливо взяти до уваги, оскільки архівна довідка потребує розгляду комісії при ГУПФУ.
До страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 - записи внесені з порушеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, закладах і організаціях від 20.07.1974 №162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58, а саме з 23.07.1987 по 25.02.1992 неможливо ідентифікувати печатку при звільненні.
Для зарахування періоду навчання з 01.09.1984 по 16.07.1987 відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 необхідно надати уточнюючу довідку - відсутня дата видачі диплому.
Не погоджуючись з таким рішенням та з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.2 ч. 2 ст. 114 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно не зарахував періоди роботи позивача за Списком №2 з 23.07.1987 до 25.02.1992 на посаді машиніста насосних установок Лисичанського заводу ТРІ ім.50-річчя СРСР (перейменовано в Орендне підприємство "Лисичанський завод РТІ") та з 02.03.1992 по 31.08.2000 на посаді санітарки рентгенології (наказом від 01.09.1998 посаду перейменовано на молодшу медичну сестру) в міській дитячій лікарні міста Лисичанськ.
Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд виходив з їх необґрунтованості.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду в частині задоволених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно п.1 та 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.
За пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Судова колегія звертає увагу, що позивач звертався до пенсійного органу і заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
З матеріалів справи встановлено, що на момент звернення до пенсійного органу із заявою ОСОБА_1 виповнилося 55 років. В спірному рішенні зазначено, що страховий стаж позивача 31 рік 08 місяців 16 днів, пільговий стаж - 04 роки 11 місяців 00 днів.
Отже, в даному випадку для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 позивачу не вистачає саме пільгового стажу 5 років 1 місяць.
В спірному рішенні пенсійного органу зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 - записи внесені з порушеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, закладах і організаціях від 20.07.1974 №162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58, а саме з 23.07.1987 по 25.02.1992 неможливо ідентифікувати печатку при звільненні.
З цього приводу, колегія суддів зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок).
Відповідно до п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.4 Інструкції передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Постановами Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173 (за період роботи до 1 січня 1992 року) та Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 №10 затверджено Список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, до переліку яких віднесено професія (посада): "машиніст насосних установок".
Згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 23.07.1987, в період з 23.07.1987 по 25.02.1992 (4 роки 7 місяців 3 дні) позивач працював на посаді машиніста насосних установок Лисичанського заводу ТРІ ім.50-річчя СРСР (перейменовано в Орендне підприємство "Лисичанський завод РТІ") (а.с. 15).
Також, в довідці ВАТ "Лисичанський завод Гумових технічних" №83 від 14.07.2015 зазначено, що в період з 23.07.1987 по 25.02.1992 займала посаду машиніста насосних установок, що передбачена Списком №2 (а.с. 21).
Посилання відповідача стосовно неможливості ідентифікувати печатку при звільненні суд не приймає до уваги як підставу для незарахування до пільгового страхового стажу вказаного періоду роботи, оскільки вищевказані записи внесені на підставі наказів, дані щодо яких (дата, номер наказів) також містять в трудовій книжці позивача. Крім того, наявна назва організації, в якій позивач працював в спірний період.
Той факт, що на печатці не читається назва підприємства не може бути достатньою підставою для незарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи. Такі недоліки не можуть бути належною підставою для неврахування даних трудової книжки в цілому, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, такі дані є формальністю та не впливають на зміст самих записів.
Крім того, на особу не може покладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для невиключення вказаних періодів роботи до страхового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань та виключення відповідного періоду зі страхового стажу.
Таким чином, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного органу для обмеження особи в реалізації конституційного права на соціальний захист.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 21.02.2018 року по справі № 687/975/17, від 25.04.2019 року по справі № 593/283/17, від 30.09.2019 року по справі № 638/18467/15-а, яка враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.
При цьому, слід зазначити, що відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 06.02.2018 року у справі № 677/277/17, №687/975/17 від 21.02.2018, від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а, яка також враховується при вирішенні даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Наявність сумнівів щодо запису в трудовій книжці може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до страхового стажу.
Проте, всупереч зазначеному, відповідач не звертався до відповідного підприємства для отримання інформації щодо заповнення трудової книжки позивача.
Таким чином, відомості у трудовій книжці позивача є повними, містять в собі вичерпну інформацію про його трудову діяльність у спірні періоди.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача та вищенаведені висновки суду, відповідач до суду не надав.
Отже, пенсійним органом протиправно не зараховано до пільгового стажу позивача періоди роботи з 23.07.1987 до 25.02.1992 по Списку №2 (04 роки 07 місяці - 01 день).
Щодо незарахування до пільгового стажу періоду роботи з 02.03.1992 по 31.08.2000 (8 років 6 місяців), колегія суддів зазначає наступне.
Згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 23.07.1987, в період з 02.03.1992 по 31.08.2000 позивач працював на посаді санітарки рентгенології (наказом від 01.09.1998 посаду перейменовано на молодшу медичну сестру) в міській дитячій лікарні міста Лисичанськ (а.с. 15).
В трудовій книжці зазначено, що у вказаний період за результатами атестації робочих місць позивач має право на пільгову пенсію за Списком №2.
Постановами Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 №10, Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162 затверджено Список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, до переліку яких віднесено середній медичний персонал рентгенівських відділень (кабінетів), а також середній медичний персонал, постійно зайнятий у рентгеноопераційних, ангіографічних кабінетах.
Отже, пенсійним органом протиправно не зараховано до пільгового стажу позивача періоди роботи з 02.03.1992 по 31.08.2000 (8 років 6 місяців) на посаді санітарки рентгенології (наказом від 01.09.1998 посаду перейменовано на молодшу медичну сестру). При цьому, жодних підстав для відмови у зарахуванні до пільгового стажу вказаних періодів роботи пенсійним органом ні у спірному рішенні, ні в апеляційній скарзі не зазначено.
Щодо доводів апелянта про дискреційні повноваження відповідачів, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи N R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.
Суд не може підміняти державний орган і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Слід зазначити, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути “ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин кожної конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь особи, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З урахуванням викладеного, висновок суду щодо зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням певних фактичних обставин справи.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини, що мають значення для справи з урахуванням встановлених та доведених фактів із наведенням належних висновків та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 по справі № 580/5998/24 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло