Головуючий І інстанції: Сагайдак В.В.
23 травня 2025 р. Справа № 520/18953/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/18953/23
за заявою ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по адміністративній справі № 520/18953/23
за позовом ОСОБА_1
до Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 08.02.2025 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із заявою в порядку ст.382 КАС України, в якій він просив суд:
- встановити судовий контроль за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 у справі № 520/18953/23 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати звіт про виконання рішення суду в частині призначення ОСОБА_1 пенсії за віком.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви позивача, поданої в порядку ст. 382 КАС України.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 520/18953/23.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт вказує, що нових спірних відносин між сторонами по справі не виникало, а дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, що вчинялися на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 у справі № 520/18953/23 за позовом ОСОБА_1 є протиправними, у зв'язку з чим підлягає задоволенню заява представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 520/18953/23.
Зазначає, що позивачем право на працю в періоди з 29.12.1994 до 27.03.1996 та з 28.03.1996 р. до 24.01.2003 р. реалізовувалося в період дії Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 р. і тому у Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області немає підстав для відмови в зарахуванні до трудового стажу періодів роботи позивача на території російської федерації, і як наслідок - відмови у призначенні йому пенсії.
Вказує, що викладені ч. 1 ст. 25 Закону України «Про міжнародні договори України» про наслідки припинення дії міжнародного договору є підтвердженням того, що позивач має право на призначення пенсії за віком з врахуванням стажу, набутого в періоди його роботи в російській федерації.
Відповідачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
В обґрунтування відзиву вказує, що на виконання рішення від 26.09.2023 по справі №520/18953/23 повторно розглянуто питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком з урахуванням висновків суду, а саме висновку, що на момент розгляду заяви позивача про призначення пенсії відсутній міжнародний договір з російською федерацією з приводу пенсійного забезпечення, а відтак положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення, в тому числі щодо визнання стажу, не поширюються на стаж, набутий громадянами України на території російської федерації.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (в подальшому - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив:
???- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_1 ;
???- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 03.05.2023№ 204950017729 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
???- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 17 квітня 2023 року відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 по справі №520/18953/23 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 03.05.2023№ 204950017729 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути питання про призначення ОСОБА_1 пенсію за віком з 17 квітня 2023 року з урахуванням висновків суду.
Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що в даному спорі фактично виникли нові спірні відносини.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Приписами статті 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
На виконання приписів статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Обов'язковість судових рішень, що набрали законної сили, для їх виконання на всій території України передбачена також приписами Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зауважує, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
В абзаці третьому пункту 2.1 мотивувальної частини рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також, Конституційний Суд України у рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов» проти України від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
Метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у від 30 червня 2009 року №16-рп/2009).
Як зазначив Європейський Суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
На підставі аналізу ст.ст. 3, 8, ч. ч. 1, 2 ст. 55, ч. ч. 1 та 2 ст. 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
У справі «Сорінг проти Об'єднаного Королівства» від 07.07.1989 Європейський Суд визначив, що на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст. 129-1 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст. 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист. Обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Колегією суддів встановлено, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 у справі № 520/18953/23, яким частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, набрало законної сили 27.10.2023.
З метою забезпечення виконання судового рішення є форми судового контролю за виконанням судового рішення, які встановлені приписами ст. 382, 382-1, 382-2, 382-3, 383 КАС України.
Так, ч. 1 ст. 382 КАС України передбачено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу. (ч. 1 ст. 382-2 КАС України).
Отже, вказаною нормою передбачено право суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. При цьому, для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Інститут судового контролю полягає у здійсненні судом контролюючої функції по відношенню до суб'єкта владних повноважень з дотримання ним принципу обов'язковості судового рішення. З набранням чинності нової редакції КАС України законодавцем розширено повноваження суду та надано судам право встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення після ухвалення ним рішення у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що органом влади порушується принцип обов'язковості судового рішення.
Отже, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд повинен з'ясувати, чи виконано судове рішення, причини, які призвели до невиконання такого рішення та чи є вони об'єктивними, а також оцінити ризики, які можуть існувати для позивача у випадку невиконання рішення суду.
З поданої позивачем заяви про встановлення судового контролю від 08.0.2.2025, судом як підставу для подання такої вбачається незгода позивача із не зарахуванням пенсійним органом стажу з 29.12.1994 по 27.03.1996 та з 28.03.1996 по 21.01.2003 набутого на території російської федерації із зазначенням відповідних доводів.
Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 по справі №520/18953/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути питання про призначення ОСОБА_1 пенсію за віком з 17 квітня 2023 року з урахуванням висновків суду.
Вказане вище рішення суду першої інстанції, зокрема, містить наступні висновки - «стосовно підстав незарахування до страхового стажу періоду з 29.12.1994 по 27.03.1996 та з 28.03.1996 по 21.01.2003,суд зазначає наступне.
Отже, станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії та прийняття спірного рішення Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення залишалася дійсною для України, але тільки у взаємовідносинах з чинними її підписантами, в той же час, серед держав-учасниць вказаної Угоди з 01.01.2023 відсутня така сторона як російська федерація, внаслідок завершення для вказаної країни процедури виходу з Угоди.
Відтак, на момент розгляду заяви позивача про призначення пенсії відсутній міжнародний договір з російською федерацією з приводу пенсійного забезпечення, а відтак положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення, в тому числі щодо визнання стажу, не поширюються на стаж, набутий громадянами України на території російської федерації.».
Зазначене вище рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 по справі №520/18953/23 не оскаржено позивачем.
Як було встановлено в суді першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, відповідачем на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 по справі № 520/18953/23 повторно розглянуто питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком з 17.04.2023 та винесено рішення від 29.11.2023 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»».
Підстава відмови - «До загального страхового не зараховано період роботи на території російської федерації з 29.12.1994 р. по 27.03.1996 р. та з 28.03.1996 р. по 21.01.2003 р., згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав- учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РСФСР по 31 грудня 1991 року.»
Також, у рішенні пенсійного органу від 29.11.2023 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу як підставу для відмови у зарахування стажу набутого в російській федерації вказано - «в описовій частині рішення суду зазначено, що російською федерацією 11.06.2022 було прийнято закон № 175-ФЗ (мовою оригіналу) "О денонсации Российской ОСОБА_2 о гарантиях прав граждан государств - участников Содружества Независимых Государств в области пенсионного обеспечения", який відповідно до статті 2 вказаного закону набрав чинності 30.06.2022.
Отже, відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 російська федерація з 01.01.2023 не є державою-учасницею Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення, відтак дія вказаної угоди між Україною та російською федерацією припинилась внаслідок виходу з Угоди одного з підписантів, а саме російської федерації, з 01.01.2023.
Отже, станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії та прийняття спірного рішення Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення залишалася дійсною для України, але тільки у взаємовідносинах з чинними її підписантами, в той же час, серед держав-учасниць вказаної Угоди з 01.01.2023 відсутня така сторона як російська федерація, внаслідок завершення для вказаної країни процедури виходу з Угоди.
Відтак, на момент розгляду заяви позивача про призначення пенсії відсутній міжнародний договір з російською федерацією з приводу пенсійного забезпечення, а відтак положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення, в тому числі щодо визнання стажу, не поширюються на стаж, набутий громадянами України на території російської федерації.»
Враховуючи зазначене, вирішено відмовити в призначенні пенсії ОСОБА_1 ».
Тобто, пенсійним органом повторно розглянуто питання про призначення ОСОБА_1 пенсію за віком з 17 квітня 2023 року та враховано висновки суду, зокрема, щодо стажу набутого на території російської федерації.
Позивачем не оскаржено рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 по справі №520/18953/23 яке містить зазначені вище висновки які лягли в основу рішення пенсійного органу прийнятого на виконання цього рішення від 26.09.2023 по справі №520/18953/23.
Колегія суддів звертає увагу позивача, що судовим рішенням було зобов'язано відповідача повторно розглянути питання про призначення ОСОБА_1 пенсію, що являє певну процедуру, у якій на остаточне вирішення питання впливає не лише досліджувані у цій справі обставини, які стали предметом спору, а також сукупність інших чинників, встановлених згідно норм закону через наявність певних дискреційних повноважень відповідача при обранні способу його поведінки.
Отже, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянуто питання про призначення ОСОБА_1 пенсію за віком з 17 квітня 2023 року з урахуванням висновків суду та прийнято нове рішення, в зв'язку з чим між сторонами виникли нові правовідносини.
Колегія суддів наголошує, що зобов'язальна частина рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 не містить жодної вимоги до відповідача стосовно обов'язку зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 29.12.1994 по 27.03.1996 та з 28.03.1996 по 21.01.2003 в російській федерації.
Судова колегія звертає увагу, що прийняття рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 29.11.2023 не є підставою для встановлення судового контролю. Так само не є підставою для встановлення судового контролю незгода позивача з прийнятим рішенням.
Колегія суддів зазначає, що в межах цієї адміністративної справи суд не взмозі надавати оцінку новому ухваленому рішенню суб'єкта владних повноважень, оскільки судовим рішенням було зобов'язано відповідача повторно розглянуто питання про призначення ОСОБА_1 пенсію за віком, що й було зроблено пенсійним органом.
Крім того, колегія суддів зауважує, що встановлення судового контролю, є правом, а не обов'язком суду, однак, задля того, щоб відмовити в його встановленні, суд має перевірити належним чином доводи заявника, викладені в його заяві та навести підстави для висновку про відмову в задоволенні заяви, поданої у порядку ст. 382 КАС України.
За встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 у справі № 520/18953/23 оскільки в даному спорі виникли нові спірні відносини.
Суд зазначає, що у випадку незгоди позивача із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 29.11.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , останній не позбавлений права на звернення до суду із відповідним позовом у встановленому законодавством порядку та підставою для поновлення строку на оскарження цього рішення пенсійного органу може слугувати те, що позивач помилково вважав, що ці правовідносини належить розглядати в порядку визначеному ст. 382 КАС України, а не звертатись до суду з позовною новою заявою.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 по справі № 520/18953/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло