22 травня 2025 року місто Київ
справа № 754/5252/24
апеляційне провадження № 22-ц/824/10462/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Саліхова В.В.,
суддів: Євграфової Є.П., Стрижеуса А.М.,
за участю секретаря судового засідання: Алієвої Д.У.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кравинської Юлії Вікторівни на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 липня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Панченка О.М., у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги,-
У квітні 2024 року ПрАТ «АК «Київводоканал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги.
Позов мотивовано тим, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 є споживачами житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 .
05 серпня 2014 року в газеті «Хрещатик» №110 (4510) було опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) про надання ПАТ «АК «Київводоканал», що перейменоване на ПрАТ «АК «Київводоканал», як виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем).
Повідомленням визначено, що фізична особа (власник/квартиронаймач житлового приміщення у багатоквартирному будинку), що користується послугами з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, вважається такою, що ознайомлена, погоджується та приєднується до умов договору. У разі відмови споживача від отримання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, така відмова має бути оформлена письмово та направлена до ПрАТ «АК «Київводоканал», для оформлення припинення надання цих послуг.
Позивач вказував, що відповідачі отримували послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових мереж) на підставі договору, оскільки після розміщення повідомлення у газеті, на адресу позивача жодних заяв або повідомлень про відмову від надання послуг від відповідачів не надходило.
Однак, відповідачі зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати спожитих в період з 01 січня 2017 року по 31 січня 2024 року житлово-комунальних послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення не виконали, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 79 359,31 грн.
Також позивач зазначав, що розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30 вересня 2019 року № 1716 було встановлено внесок за обслуговування вузлів комерційного обліку, який становив, для відповідного будинку, 7,96 грн. щоквартально, однак він не сплачений відповідачами, внаслідок чого борг складає 55,72 грн.
Крім того, у відповідачів наявний борг з внесення плати за абонентське обслуговування у розмірі 1 104,92 грн.
Вважає, що з урахуванням ст. 625 ЦК України, відповідачі зобов'язані сплатити борг з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період з січня 2017 року по лютий 2022 року.
Посилаючись на вищезазначене, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 80 519,95 грн., 3 % річних у розмірі 6 476,11 грн., інфляційні втрати у розмірі 28 836,70 грн.
Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 17 липня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПрАТ «АК «Київводоканал» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 80 519,95 грн. 3% річних у розмірі 6 476,11 грн., інфляційні втрати у розмірі 28 836,70 грн., а всього 115 832,76 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПрАТ «АК «Київводоканал» витрати пов'язані з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у розмірі 45,00 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028,00 грн. у рівних частинах по 1 024,33 грн.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 адвоката Кишені В.С. про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Кравинська Ю.В. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 липня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , провадження в частині позовних вимог до ОСОБА_2 закрити, а в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що ухвалюючи рішення судом не було взято до уваги, що квартира знаходиться у комунальній власності, її було отримано в користування на підставі ордеру на житлове приміщення № 31589 від 31 серпня 1993 року та наразі не приватизовано. ОСОБА_1 з 2004 року не проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 та не є споживачем послуг, що надаються позивачем. Фактично у вказані квартирі в період надання послуг та по теперішній час мешкає ОСОБА_4 , яка і є споживачем послуг.
З огляду на наведене, вважає, що рішенням суду протиправно покладається зобов'язання сплати солідарно з дійсний споживачем послуг ОСОБА_4 заборгованості за житлово-комунальні послуги, а також зобов'язання покладаються на померлу ще у 2022 році ОСОБА_2 .
У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ «АК «Київводоканал» просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Особи, які зареєстровані у житлі споживача несуть солідарну відповідальність за зобовязаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Відповідач ОСОБА_1 не подавав заяву позивачу щодо не проживання у квартирі АДРЕСА_2 , відтак він не може бути звільнений від оплати наданих послуг у спірний період.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Кравинська Ю.В. підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Представник ПрАТ «АК «Київводоканал» - Стерн Ю.О. проти доводів апеляційної скарги заперечувала та просила відмовити у її задоволенні.
ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належно, у встановленому законом порядку, про причини неявки суду не повідомила. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України її неявка не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі у спірний період отримували послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових мереж) за адресою: АДРЕСА_1 , однак не виконують належним чином свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати спожитих послуг, внаслідок чого мають заборгованість у розмірі, визначеному позивачем, яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів. Також суд вважав, що у зв'язку з простроченням оплати спожитих житлово-комунальних послуг, боржник зобов'язаний сплатити на користь позивача 3% річних та інфляційні втрати.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 були вселені у квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на підставі ордеру на житлове приміщення № 31589 від 31 серпня 1993 року.
Згідно розрахунку заборгованості наданого позивачем, відповідачі за період з 01 січня 2017 року по 31 січня 2024 року мають заборгованість: 79 359,31 грн. - заборгованість з оплати за житлово-комунальні послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення; 55,72 грн. заборгованість зі сплати внеску за обслуговування вузлів комерційного обліку; 1 104,92 грн. - заборгованість з внесення плати за абонентське обслуговування.
Також позивачем за період з 01 січня 2017 року по 21 лютого 2022 року нараховано 3% річних у розмірі 6 476,11 грн. та інфляційні втрати у розмірі 28 836,70 грн.
Згідно довідки ПрАТ «АК «Київводоканал» від 01 березня 2024 року № 2487/8/8/02-24 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 мають заборгованість перед ПрАТ «АК «Київводоканал» за період з 01 січня 2017 року по 31 січня 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 у сумі 80 519,95 грн., з якої заборгованість за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення - 79 359,31 грн., внески за обслуговування вузла комерційного обліку - 55,72 грн. та плата за абонентське обслуговування - 1 104,92 грн.
Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 12 січня 2022 року складено відповідний актовий запис № 60.
ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 1994 року.
Згідно відомостей з Реєстру територіальної громади м. Києва відповідач ОСОБА_4 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 .
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) визначені права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов'язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.
09 листопада 2017 року набув чинності Закон України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII на підставі якого втратив чинність Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV.
Відповідно до п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Статтями 7, 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов'язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 30 жовтня 2013 року у справі №6-59цс13, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Згідно з ст.179 ЖК України користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватизованого житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених судом фактичних обставин у своїй сукупності дають підстави для висновку, що у відповідачів наявна заборгованість зі сплати послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, внеску за обслуговування вузлів комерційного обліку, плати за абонентське обслуговування та наявність порушеного права ПрАТ «АК «Київводоканал» в цій частині вимог.
Оскільки правовідносини, які складися між сторонами, є грошовими зобов'язаннями у силу вимог статті 509 ЦК України, тому позивач має право на отримання заборгованості із урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Відповідач ОСОБА_1 в заяві про перегляд заочного рішення вказував, що позивачем пропущено строки позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
При цьому, початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності, і всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Отже, Законом № 540-IX, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, було продовжено перебіг позовної давності для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на час дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
З урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину з 12 березня 2020 року у межах позовної давності знаходиться період з 12 березня 2017 року.
До вимог про стягнення заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за період з 01 січня 2017 року по 11 березня 2017 року має бути застосовано наслідки пропуску строку позовної давності.
Відповідно до розрахунку суми боргу за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за період з 12 березня 2017 року по 31 січня 2024 року у відповідачів наявна заборгованість за надані послуги у розмірі 79 288,21 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, однак помилився у визначенні її розміру, безпідставно врахувавши наявну заборгованість за січень та лютий 2017 року.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 про "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, нені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі.
Так, розрахунок 3% річних проводиться за формулою: RPS=S*Q*V/D/100, де S - сума заборгованості, Q - кількість днів прострочки, V -3%, D - кількість днів у році, 100 - 100%.
Розрахунок інфляційної складової боргу обчислюється за такою формулою: IV=(S*I/ 100 - S) *Q/DM, де S- сума заборгованості, I - індекс інфляції, Q - кількість днів прострочки, DM - кількість днів у місяці, 100 - 100%.
Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача інфляційні втрати та 3% річних, однак визначаючи їх розмір, безпідставно врахував нараховані інфляційні втрати та 3% річних і за січень та лютий 2017 року.
Таким чином, за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року розмір інфляційних втрат становить 27 127,57 грн., а розмір 3% річних - 6 220,73 грн., які підлягають стягненню з відповідачів солідарно.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).
Відповідно до вимог статті 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 2 статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За змістом статей 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Оскільки предметом спору у даній справі є заборгованість за житлово-комунальні послуги, на позивача покладено обов'язок доведення розміру заборгованості, а на відповідача покладається обов'язок спростування наявності заборгованості.
Відтак, подання позивачем розрахунку заборгованості, з метою доведення тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, є його процесуальними обов'язком, тоді як процесуальним обов'язком відповідача з метою спростування наявності розрахунку, є подання контррозрахунку, однак його подано не було.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що у ОСОБА_1 відсутній обов'язок щодо сплати заборгованості, оскільки він з 2004 року не проживає за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак не є споживачем послуг, які надавалися позивачем, враховуючи наступне.
Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Статтею 9 Закону України статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII унормовано, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Відповідно до частини 3 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що відповідач ОСОБА_1 у розумінні положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року №2189-VIII є споживачами послуг, відтак зобов'язаний оплачувати послуги, надані позивачем до квартири, в якій він зареєстрований.
Суду не було надано доказів, що спростовують надання вказаних послуг. Відмови від надання послуг, або нарікання на якість послуг від відповідача ОСОБА_1 до позивача не надходило.
Проживання в іншому місці не звільняє ОСОБА_1 від сплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено його реєстрацію у зазначеній вище квартирі в спірний період, а отже вважається користувачем наданих послуг.
Крім того, в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 зазначила, що він не знімається з місця реєстрації у вказаній квартирі, оскільки бажає скористуватися правом на її приватизацію.
Вказані обставини, на думку колегії суддів, свідчать про зв'язок відповідача ОСОБА_1 із вищезазначеною квартирою та наявність у нього обов'язку щодо сплати комунальних послуг, наданих позивачем.
За приписами статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»до комунальних послуг відносяться послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 7, споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Споживач зобов'язаний інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором (пункт 11 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
В пункті 4 частини 3 статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що отримувати інформацію від споживачів про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) та фактичної кількості осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором.
Отже, за приписами статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач не звільняється від сплати вартості комунальної послуги - постачання теплової енергії.
Крім того, сукупний аналіз наведених положень закону вказує на те, що саме споживач послуг заінтересований у наданні виконавцю послуг достовірних відомостей про кількість осіб, які мають зареєстроване місце проживання у квартирі або кількість фактично проживаючих осіб, а також відомостей про зміну кількості таких осіб. Натомість, законодавством України не передбачено обов'язку у виконавця послуг здійснювати перевірку кількості осіб у квартирі, до якої надаються житлово-комунальні послуги.
Таким чином, споживач має право не сплачувати вартість житлово-комунальних послуг (крім послуг за постачання теплової енергії) у випадку, якщо він подасть відповідну письмову заяву до надавача послуг та документально оформить свою відсутність в квартирі.
З огляду на наведене, факт проживання ОСОБА_1 за іншою адресою не є підставою для звільнення його від обов'язку сплати за житлово-комунальні послуги.
Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції стягнув заборгованість і з ОСОБА_2 , яка померла ще у 2022 році, колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що у квітні 2024 року ПрАТ «АК «Київводоканал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 12 січня 2022 року складено відповідний актовий запис № 60.
Тобто, ПрАТ «АК «Київводоканал» звернувся до суду з позовом, в тому числі, до ОСОБА_2 , після смерті останньої.
Відповідно до статті 46 ЦПК України, здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні та юридичні особи.
Згідно з частиною 1 статті 47 ЦПК України, здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у день її смерті (частина 4 статті 25 ЦК України).
Аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що чинним законодавством не передбачено можливості пред'явлення позову до особи, яка на час подання позову до суду вже померла та правоздатність якої, відповідно до вимог частини 4 статті 25 ЦК України, припинилася.
При цьому, вирішення питання щодо належних процесуальних дій суду у даному випадку залежить від стадії судового провадження, на якій судом було встановлено факт пред'явлення позову до померлої особи. Зокрема, якщо на стадії відкриття провадження у справі у результаті виконання вимог частини 1 статті 187 ЦПК України суд встановить, що фізична особа - відповідач знятий з обліку у відповідному органі реєстрації місця перебування та місця проживання у зв'язку зі смертю, у відкритті провадження належить відмовити на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України у зв'язку з тим, що відповідна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У тому випадку, якщо факт смерті відповідача, що настала до подання позову, вже буде встановлено на стадії судового розгляду, суду необхідно закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).
Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 26 червня 2019 у справі №234/7927/16-ц.
З матеріалів справи вбачається, що провадження у даній справі ухвалою Деснянського районного суду міста Києва відкрито 12 квітня 2024 року.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позов до ОСОБА_2 , яка померла до відкриття провадження у справі, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України, суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи та закриває провадження у справі з підстав передбачених статтею 255 ЦК України.
Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду в частині позовних вимог до ОСОБА_2 із закриттям провадження у справі в цій частині.
Враховуючи викладені обставини, а також матеріали справи, колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги і приходить висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Київводоканал» заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 79 288,21 грн., 3% річних у розмірі 6 220,73 грн., інфляційних втрат у розмірі 27 127,57 грн., а провадження у справі за позовом ПрАТ «АК «Київводоканал» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги закрити.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПрАТ «АК «Київводоканал» підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання позову у розмірі по 1 483,72 грн. з кожного.
З ПрАТ «АК «Київводоканал» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 90,84 грн.
Керуючись статтями 255, 367, 374, 376, 377, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кравинської Юлії Вікторівни задовольнити частково.
Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 79 288,21 грн., 3% річних у розмірі 6 220,73 грн., інфляційних втрат у розмірі 27 127,57 грн.
В задоволенні решти позовних вимог до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 відмовити.
Провадження у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги закрити.
Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» витрати по сплаті судового збору за подання позову у розмірі по 1 483,72 грн. з кожного.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 90,84 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 23 травня 2025 року.
Головуючий:
Судді: