Номер провадження: 22-ц/813/4297/25
Справа № 523/2913/24
Головуючий у першій інстанції Кремер І.О.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
24.04.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - Орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Одеської міської ради,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 28 січня 2025 року у складі судді Кремер І.О.,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2024 року, Орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Обґрунтовуючи вимоги даного позову вказує на те, що відповідачка ОСОБА_1 є матір'ю малолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувають на обліку як внутрішньо переміщені особи. Згідно з Витягом електронної обліково-статистичної картки дитини, ОСОБА_2 , перебувала у службі справах дітей Соледарської міської ради на обліку дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах через ухиляння батьків, осіб, які їх замінюють, від виконання своїх обов'язків із 03.04.2020 по 29.12.2022.
Так, 29.01.2024 до служби у справах дітей Одеської міської ради в телефонному режимі надійшла інформація про те, що за адресою: АДРЕСА_1 в неблагополучній родині проживає малолітня дитина ОСОБА_2 , мати зловживає спиртними напоями, не здійснює нагляд за дитиною, погрожує вчинити самогубство. В подальшому, 29.01.2024 проведено оцінку рівня безпеки малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що було складено відповідний акт. Так, у акті вказано про те, що зі слів дитини її мати постійно перебуває в стані алкогольного сп'яніння, дитина має алергічний дерматит та педикульоз, мати має ознаки алкогольного сп'яніння та поводить себе неадекватно, дитина в занедбаному стані, в 12 год. 46 хв. ще спить, нічого не їла, на вигляд на тілі дитини висипи. Висновок щодо рівня безпеки дитини - дуже небезпечно.
Малолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було доставлено до КНП «Міська дитяча лікарня № 2 Одеської міської ради», з метою проведення медичного обстеження, після встановлення діагнозу, та отримання рекомендацій лікаря, відповідно до п. 31 «Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини», затвердженою постановою КМУ № 866 від 24.09.2008, малолітню дитину тимчасово влаштовано до КУ «Центр соціально-психологічної реабілітації для дітей Одеської міської ради Одеської області».
В подальшому, Розпорядженням Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради № 87р від 31.01.2024 року малолітня дитини ОСОБА_2 відібрана у матері ОСОБА_1 та поміщена до державного закладу.
У зв'язку з вищевикладеним, а також тим, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, просить суд задовольнити даний позов та ухвалити рішення, яким: 1) позбавити батьківських прав гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2) стягнути з гр. ОСОБА_1 , аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) на користь та на утримання малолітньої дитини ОСОБА_2 до досягнення нею повноліття.
Позиція відповідача в суді першої інстанції
Представник ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву просив в її задоволенні відмовити. Обґрунтовуючи свої заперечення щодо поданого позову представник відповідачки вказує на те, що відповідачка не згодна з тим, що розкидані речі та брудна постільна білизна, оскільки такі завжди знаходились у чистому вигляді. Вдома завжди є м'ясо та супи. Дитина завжди спала до обіду. Сусіди навмисно сказали неправду. Відповідачка пройшла обстеження, та не згодна з тим, що вона вживала спиртні напої.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та мотивування його висновків
Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 28 січня 2025 року позовну заяву органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради - задоволено: позбавлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно її малолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21.02.2024 та до досягнення дитиною повноліття.
Рішення мотивоване тим, що встановленні під час розгляду даної справи обставини переконують суд у тому, що відповідачка ОСОБА_1 взагалі не має бажання виконувати батьківські функції щодо своєї малолітньої дитини. Докази протилежного у матеріалах справи відсутні.
Між відповідачкою та дитиною втрачено родинні зв'язки та розуміння її вікових психологічних особливостей. Мати дитиною не цікавиться, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, підготовку до самостійного життя, не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не виявляє інтересу до дитини, що розцінюється судом як свідоме нехтування своїми обов'язками.
Крім того, така поведінка матері суперечить принципам Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 (принцип 6), в якій проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Вказані принципи відповідачка, як мати, нехтує, оскільки ухиляється від виконання своїх обов'язків батьків по вихованню малолітньої дитини.
З врахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про те, що відповідачка тривалий час ухилялась від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, не займається її вихованням, не піклується, матеріально не забезпечує, під час розгляду справи не проявила інтересу до стану її здоров'я, не цікавиться фізичним, моральним і духовним розвитком малолітньої дитини, а тому суд вважав, що ОСОБА_1 слід позбавити батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_2 ..
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 28 січня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким у позові Пересипської районної адміністрації ОМР, в особі органу опіки та піклування відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач в обґрунтування позову не вказав жодної підстави, передбаченої ч.1 ст. 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав та не надав жодного доказу вказаних підстав. Більш того позивач взагалі не посилається на ці підстави та саме на ч.1 ст.164 СК України. Доказів жорстокого поводження відповідача з дитиною позивачем не надано та про це позивач взагалі не згадує. Відповідач не страждає хронічним алкоголізмом або наркоманією та позивачем з цього приводу не надано жодного доказу, а тому позов є безпідставним.
ОСОБА_1 та її адвокат Шепель В.С. в судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Представник Служби у справах дітей Одеської міської ради Тимошевська Ю.Й. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила її залишити без задоволення.
Представник Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради Дмитрієва Т.П. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила її залишити без задоволення.
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 від 18.04.2016.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України № 00016560388 від 18.04.2016, ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомості про батька внесені відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.
Так, 29.01.2024 було проведено оцінку рівня безпеки малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що було складено відповідний акт.
Так, у акті вказано про те, що зі слів дитини її мати постійно перебуває в стані алкогольного сп'яніння, дитина має алергічний дерматит та педикульоз, мати має ознаки алкогольного сп'яніння та поводить себе неадекватно, дитина в занедбаному стані, в 12 год. 46 хв. ще спить, нічого не їла, на вигляд на тілі дитини висипи. Висновок щодо рівня безпеки дитини - дуже небезпечно.
На підставі вищевказаного акту малолітня дитина була вилучена із родини.
Розпорядженням Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради № 87р від 31.01.2024 малолітня дитина ОСОБА_2 відібрана у матері ОСОБА_3 , та поміщена до державного закладу.
З наявного в матеріалах справи висновку органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради від 22.04.2024 року № 01-05-3/89вх, орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно її малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також вищевказаним висновком встановлено, що 29.01.2024 року до служби у справах дітей Одеської міської ради в телефонному режимі надійшла інформація про те, що за адресою: АДРЕСА_2 , 10 в неблагополучній родині проживає малолітня дитина ОСОБА_2 , мати зловживає спиртними напоями, не здійснює нагляд за дитиною, погрожує вчинити самогубство.
Співробітниками служби спільно із представниками Відділу поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області, фахівцями Центру соціальних служб Одеської міської ради, мобільною бригадою соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства, 29.01.2024 року, невідкладно здійснений виїзд за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого з'ясовано, що в квартирі знаходилась малолітня ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та співмешканець матері ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Малолітня дитина спала в ліжку закутана, на неодноразові спроби розбудити її не реагувала, не дивлячись на обідній час. Мати дитини перебувала у стані схожому на алкогольне сп'яніння, з різким запахом спиртного, поводила себе неадекватно.
Родина проживає в гуртожитку, займає дві кімнати, в приміщеннях сморід, антисанітарія, на підлозі валяються речі та одяг, всюди безлад, постільна білизна брудна, на кухні залишки їжі, багато брудного посуду. У дитини є окрема кімната, але відсутній одяг по сезону.
Мати, ОСОБА_3 надала письмові пояснення, в яких зазначила, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 із 31.12.2023 року разом з донькою та співмешканцем ОСОБА_5 . Малолітня ОСОБА_2 не відвідує навчальний заклад, не перебуває на обліку в дитячій поліклініці, так як вони були у Федеративній Республіці Німеччині, проживали в таборі для біженців, потім повернулися до України. На теперішній час, ОСОБА_1 не працює, отримує гроші як внутрішньо переміщена особа на себе та дитину. ОСОБА_1 повідомила, що має ще старшу доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка проживає у м. Харків.
Малолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прокинувшись, розповіла, що не висипається через матір, бо вона часто вживає спиртні напої, скандалить. Дитина зазначила, що хоче їсти, бо давно не їла, в неї дуже свербить голова та тіло, вона не пам'ятає, коли милась. Зовнішньо у дитини по всьому тілу висипи.
Спеціалістами служби у справах дітей була викликана бригада швидкої медичної допомоги для огляду малолітньої дитини, та за результатами огляду лікарем встановлено, що у дівчинки алергічний дерматит та педикульоз.
Відповідно до п.п. 5, 9 Порядку забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження, затвердженого постановою КМУ № 585 від 01.06.2020 року, проведено оцінку рівня безпеки малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено відповідний акт.
Згідно акту проведення оцінки рівня безпеки дитини встановлено, що дитина має зовнішні ознаки недогляду та занедбаності, а саме: поруч з дитиною відчувається неприємний запах, дівчинка була одягнута в брудний одяг, спостерігався низький рівень гігієни дитини, у зв'язку із недоглядом та занедбаністю. Дитина не забезпечена належним харчуванням, одягом, який відповідає віку та сезону. Мати, ОСОБА_1 має ознаки алкогольного сп'яніння та поводить себе неадекватно, у зв'язку з чим, перебування малолітньої ОСОБА_2 разом з матір'ю ОСОБА_1 негативно впливає на її життя, стан здоров'я, розвиток дитини та призводить до неналежного рівня задоволення її індивідуальних потреб відповідно до віку, загрожує її життю та здоров'ю. Висновок щодо рівня безпеки дитини - дуже небезпечно.
Малолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було доставлено до КНП «Міська дитяча лікарня № 2 Одеської міської ради», з метою проведення медичного обстеження, після встановлення діагнозу, та отримання рекомендацій лікаря, відповідно до п. 31 «Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини», затвердженою постановою КМУ № 866 від 24.09.2008 року, малолітню дитину тимчасово влаштовано до КУ «Центр соціально-психологічної реабілітації для дітей Одеської міської ради Одеської області».
Зі слів сусідів, ОСОБА_1 веде асоціальний спосіб життя, зловживає спиртними напоями, вчиняє сварки, не здійснює належний нагляд за малолітньою донькою. Дитина ходить брудна, з неприємним запахом тіла, не миється, постійно голодна та просить їсти, часто ночує у сусідів.
Зі слів сусідів по квартирі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , ОСОБА_1 кожного дня вживає алкогольні напої, а малолітня ОСОБА_2 вночі знаходиться на загальній кухні або в коридорі, не хоче йти додому. ОСОБА_1 поводиться з дитиною дуже грубо, кричить нецензурною лайкою. Сусіди неодноразово намагалися поговорити з ОСОБА_1 , але вона відразу скандалить, поводить себе неадекватно. Сусіди телефонували старшій доньці ОСОБА_6 , але вона не може забрати сестру до себе.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та малолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувають на обліку як внутрішньо переміщені особи, зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_4 .
Згідно з Витягом електронної обліково-статистичної картки дитини, ОСОБА_2 перебувала у службі справах дітей Соледарської міської ради на обліку дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах через ухиляння батьків, осіб, які їх замінюють, від виконання своїх обов'язків із 03.04.2020 року по 29.12.2022 року.
ОСОБА_9 , яка є матір'ю ОСОБА_1 та бабусею малолітньої ОСОБА_2 , на теперішній час знаходиться в будинку-інтернаті для людей похилого віку у Вінницькій області.
В телефонній розмові ОСОБА_9 повідомила, що її донька ОСОБА_1 і раніше не виконувала батьківські обов'язки належним чином, зловживала алкоголем, поводила себе неадекватно. Родичі намагалися оформити ОСОБА_1 на лікування до психіатричного закладу, але з початком військової агресії, остання виїхала з малолітньою донькою ОСОБА_2 до Федеративної Республіки Німеччини. Також зазначила, що її донька ОСОБА_1 постійно знущалась над нею, била її. ОСОБА_9 вважає, що малолітню ОСОБА_2 необхідно забрати від матері.
За інформацією веб-сайту Судова влада України, ОСОБА_1 неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КпАП України.
Розпорядженням Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради № 87р від 31.01.2024 року малолітня дитини ОСОБА_2 відібрана у матері ОСОБА_3 , та поміщена до державного закладу, але це є тимчасовим засобом захисту прав та інтересів малолітньої ОСОБА_2 .
Окрім того, в матеріалах справи наявні письмові пояснення третьої особи служби у справах дітей Одеської міської ради від 26.03.2024, з яких вбачається, що фахівцями із соціальної роботи відділу соціальної роботи Центру соціальних служб Одеської міської ради у Пересипському районі здійснено вихід 26.02.2024 за адресою проживання ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_1 та складений Акт оцінки потреб сім'ї/особи.
Під час відвідування вдома знаходилась мати, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , бабуся ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та співмешканець матері ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . На момент відвідування мати ОСОБА_1 мала незадовільний емоційний стан, поводилась нервово, говорила про намір суїциду, сварилася з матір'ю. ОСОБА_1 повідомила, що її доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вилучили через невиконання нею батьківських обов'язків і доставили до КУ «Центр соціальнопсихологічної реабілітації дітей» Одеської міської ради в Одеській області.
Додатково було з'ясовано, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, але на обліку в Управлінні соціального захисту населення у м. Одеса не перебуває, наразі не працює, не має доходу і живе за рахунок пенсії матері. Має конфлікти з сусідами.
Фахівцями соціальної роботи Центру соціальних служб Одеської міської ради у Пересипському районі з матір'ю ОСОБА_1 було проведено профілактичну бесіду щодо виконання батьківських обов'язків, попереджено про відповідальність за неналежне їх виконання, а також щодо способів уникнення конфліктів. Проінформовано про перелік соціальних послуг та порядок їх отримання. Запропоновано допомогу у оформленні заяви щодо отримання соціальної послуги соціальний супровід. ОСОБА_1 повідомила, що найближчим часом звернеться до ЦСС ОМР у Пересипському районі з відповідним пакетом документів.
Відповідно до характеристики, наданої КУ «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей Одеської міської ради Одеської області», причинами потрапляння малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до вищезазначеного центру є антиморальний образ життя матері ОСОБА_1 , в будівлі повна антисанітарна обстановка, мати вживала спиртні напої, через що дівчинка могла тікати з дому, у малолітньої є захворювання шкіри, через недбалість матері. Мовленнєвий розвиток відповідає віку, когнітивний розвиток середньому, не відповідає рівню освіти та пізнавальним функціям.
Зі слів психіатра під час проходження огляду дитини, лікарем було вказано про неможливість матері виконувати свої обов'язки, у зв'язку з потьмаренням особистості матері. Соціально-побутові навички на стадії формування, частіш за все на зауваження реагує спокійно з розумінням.
Згідно з листом, наданим КУ «Центром соціально-психологічної реабілітації дітей Одеської міської ради Одеської області» від 20.03.2024 №116, малолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі направлення Служби у справах дітей Одеської міської ради, була зарахована у вищезазначений Центр. ОСОБА_2 зарахована до 1-Г класу Одеського ліцею №28, та на теперішній час проходить комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку особи.
Відповідно до листа, наданого КНП «Дитяча міська поліклініка №2» Одеської міської ради від 19.02.2024 №108 з'ясовано, що малолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_5 , не перебуває під спостереженням у вищезазначеному закладі, декларація на медичне обслуговування не укладена з жодним з лікарів-педіатрів закладу.
В матеріалах справи наявна Стенограма - розшифровка опитування дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за клопотанням служби у справах дітей Одеської міської ради, психологом, ОСОБА_10 , заступником директора Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, у пристуності: психолога КУ «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей Служби у справах дітей Одеської міської ради Одеської області» - Новицького І.; головного спеціаліста територіального відділу Служби у справах дітей Одеської міської ради у Пересипському районі - Просвірної М.Я.; головного спеціаліста відділу забезпечення діяльності органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради - Дмитрієвої Т.П. від 18.04.2024 року.
Так, із вищевказаної стенограми вбачається, що малолітня дитина ОСОБА_2 була заслухана спеціалістом, а саме психологом.
Під час бесіди із психологом, малолітня ОСОБА_2 пояснила, що її матір зловживає алкогольними напоями. Окрім цього, дитина вказала на те, що неодноразово була свідком аморальної поведінки своєї матері. Також ОСОБА_2 пояснила, що співмешканець матері часто застосував до останньої фізичну силу, а саме бив матір. На питання спеціаліста щодо того, із ким саме дитина має бажання жити, ОСОБА_2 пояснила, що хоче щоб її забрала її старша сестра.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
При цьому, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права і особливості даної ситуації свідчать про необхідність врахування наведених міжнародних стандартів, які знаходяться у тісному взаємозв'язку із національним правовим регулювання описуваних правовідносин.
Отже, статтею 8 Конвенції гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Важливим є те, що виходячи із змісту даного права, воно включає існування, як негативних так і позитивних обов'язків держави, які невід'ємні від реальної «поваги» до приватного та сімейного життя. (див. пункт 78 рішення Європейського Суду у справі «Мамчур проти України»).
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського Суду у справі «Хант проти України»).
Відповідно до ст. 164 СК батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини (пункт 2 частини першої).
Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги в якості першочергового міркування при прийнятті в її відношенні будь-яких дій або рішень як в державній, так і в приватній сфері. Більш того, в ньому втілений один з фундаментальних принципів Конвенції.
В пунктах 60-61 згадуваних Загальних зауважень Комітету ООН з прав дитини закріплено, що дитина, яка розлучається з одним чи обома батьками, має право «підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадку, коли це суперечить найкращим інтересам дитини».
Відповідно до положень ч.1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 року № 2342-IV органами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про задоволення позову.
Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», далі - Закон).
Згідно з частиною першою статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, пунктом 2 якої визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно з частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз'єднання сім'ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 57, § 58).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».
Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Цей захід впливу є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька (матері) як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зав'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).
Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги встановлені обставини справи, поведінку матері до і під час розгляду справи в суді про позбавлення її батьківських справ.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи погоджується з висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_1 тривалий час ухилялась від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, не займається її вихованням, не піклується, матеріально не забезпечує, під час розгляду справи не проявила інтересу до стану її здоров'я, не цікавиться фізичним, моральним і духовним розвитком малолітньої дитини.
Посилання апеляційної скарги про не доведення позивачем підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, спростовується наявними в матеріалах справи доказами, що підтверджують про недбале виконання нею своїх батьківських обов'язків.
Колегія суддів враховує, що матеріали справи на спростування висновків суду першої інстанції не містять жодних доказів.
Колегія суддів вважає, що фактично, поведінка ОСОБА_1 протягом розгляду справи свідчить про те, що вона створює штучні умови, для того щоб покласти їх в основу відсутності підстав для позбавлення батьківських прав та не сплати аліментів, при цьому реальних намірів для виконання обов'язків передбачених частиною першою статті 164 СК України вона не вчиняє, зокрема: не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти.
ОСОБА_1 заперечуючи щодо позбавлення її батьківських прав, не надала доказів, що вона вживає заходів щодо налагодження стосунків з дитиною, цікавиться її станом здоров'я, виявляє будь-яку турботу про дитину, надає матеріальну підтримку, бере участь у вихованні дитини. Відповідачка не спростувала висновків суду щодо позбавлення її батьківських прав стосовно доньки. Доводи апеляційної скарги не спростовують ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
ОСОБА_1 не довела зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростувала, що свідомо нехтувала обов'язками матері щодо доньки.
Апеляційний суд зазначає, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення її батьківських прав з урахуванням її поведінки не свідчить про її інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
Верховний Суд зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.
Аналізуючи докази у справі, пояснення учасників справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків та не бажає піклуватися про дитину, брати участі у її вихованні, не вчинив жодних дій аби налагодити відносини із донькою, матеріально не забезпечує.
У § 54 рішення ЄСПЛ від 07.12.2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27.11.1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні ЄСПЛ від 11.07.2017 року, заява № 2091/13 у справі «М.С. проти України» йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
На підставі вищевказаного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, не можуть бути підставами для скасування ухваленого у справі судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_11 є необґрунтованими, а тому вона не підлягає задоволенню.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_11 , відсутні.
Щодо розподілу судових витрат у зв'язку з апеляційним розглядом справи.
Відповідно до ст. 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 06.03.2025 року було відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 7267,20 грн., яка підлягала сплаті за подачу апеляційної скарги на рішення суду, до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалоювідстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Відповідно до ч. 2 ст. 136 ЦПК України, якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть сплачені, заява відповідно до статті 257 цього Кодексу залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли сплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.
Зважаючи на те, що ухвалою Одеського апеляційного суду від 06.03.2025 року апелянту було відстрочено сплату судового збору, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збір у розмірі 7267,20 грн..
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 28 січня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 7267 гривень, 20 копійок на користь держави.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складений 23.05.2025
Головуючий
Судді: