Номер провадження: 22-ц/813/3186/25
Справа № 521/10184/24
Головуючий у першій інстанції Мазун І. А.
Доповідач Назарова М. В.
20.05.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Коновалової В.А., Карташова О.Ю.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_4
на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2024 року, ухвалене Малиновським районним судом м. Одеси у складі: судді Мазун І.А. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних збитків та 3-х відсотків річних за користування грошовими коштами,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з вищевказаним позовом до суду, який мотивував тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено 01 квітня 2014 року договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 позику в розмірі 3400 доларів США, яку останній зобов'язався повернути у строк до 07 квітня 2014 року. Позивач вказував, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12 травня 2015 року у справі № 521/4041/15-ц, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у загальному розмірі у розмірі 70100,68 гривень, яка складається із: 52151 грн - сума основного боргу; 1474,52 грн - 3% річних від простроченої суми; 16475,16 грн - індекс інфляції та судові витрати у розмірі 701 грн.
Другим Малиновським ВДВС Одеського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження № 47763391 з примусового виконання вказаного виконавчого листа. 28 лютого 2017 року виконавче провадження № 47763391 було завершене згідно постанови державного виконавця, прийнятої на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
У зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань, у розмірі та порядку встановленим рішенням суду, просив стягнути згідно ст. 625 ЦК України інфляційні збитки та 3 % річних за останні 3 роки, які передували подачі позову. Також позивач надає суду розрахунок інфляційних збитків та 3 % річних, згідно якого інфляційні збитки за період з 01.07.2021 року по 31.05.2024 складають 28 314,95 гривень, а 3 % річних за період з 26.06.2021 по 26.06.2024 за користування грошовими коштами складає 6317,78 грн. Загальна заборгованість з суми інфляційних збитків та 3% за користування грошовими коштами становить 34 632,73 гривень.
На підставі чого просив суд стягнути з відповідача на його користь інфляційні збитки, за період: липень 2021 - травень 2024 у розмірі 28 314,95 гривень та 3 % річних за користування грошовими коштами, за період з 26.06.2021 по 26.06.2024 у розмірі 6 317,78 гривень, що всього становить 34 632,73 гривень, а також судові витрати у справі.
05 вересня 2024 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що рішення Малиновського районного суду м. Одеси у справі № 521/4041/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу прийнято 12 травня 2015 року. Таким чином, строк пред'явлення вказаного виконавчого листа, виданого Малиновським районним судом м. Одеси на підставі вказаного судового рішення, до примусового виконання складає один рік. З огляду на те, що станом до теперішнього часу вказаний виконавчий лист не пред'явлено до виконання, а строк пред'явлення до виконання зазначеного виконавчого документу сплив, зобов?язання є таким, що неможливо виконати з вини позивача. Також, відповідач звертав увагу на внесення змін до законодавства щодо застосування статті 625 ЦК України, зокрема Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-IX) доповнено, серед іншого, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 18. Так, наразі вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов?язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов?язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також, вказаним пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
09 вересня 2024 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, де він зазначив, що положення п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України не можуть бути застосовані до спірних відносин, оскільки прострочення зобов?язання відповідачем мало місце значно раніше введення в дію вказаної норми, а підстава позову пов?язана із невиконанням рішення суду про стягнення заборгованості за договором позики, адже строк дії позикового зобов?язання закінчився до ухвалення судового рішення у справі № 521/4041/15-ц.
17 вересня 2024 року від представника відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив та вказав, що відповідач вважає, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження доводів та обґрунтування позовних вимог, про що було зазначено у відзиві на позовну заяву та не спростовано позивачем унаслідок подання відповіді на відзив.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних у розмірі 1366 грн та інфляційні втрати у розмірі 4 530,50 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору у сумі 164,97 гривень.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 вважає рішення незаконним та необґрунтованим, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції помилково застосовано положення норм п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, оскільки підставою позову є невиконання рішення суду від 12.05.2015 у справі № 521/4041/15-ц, а не прострочення ним договору позики.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_4 вважає рішення незаконним та необґрунтованим, просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині часткового задоволення позову та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Доводами апеляційної скарги є те, що відповідно до ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження», діючої на момент прийняття судового рішення та видачі виконавчого листа, такий виконавчий документ як виконавчий лист, виданий на підставі рішення суду може бути пред'явлений до виконання протягом 1 року. Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення. Така норма діяла у період з 9 березня 2011 року по 5 жовтня 2016 року, у відповідності до Закону України № 2677-VI від 4 листопада 2010 року «Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» та Закону України № 1403-VIII від 2 червня 2016 року.
Вказує, що рішення Малиновського районного суду м. Одеси у справі № 521/4041/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу прийнято 12 травня 2015 року. Таким чином, строк пред'явлення вказаного виконавчого листа, виданого Малиновським районним судом м. Одеси на підставі вказаного судового рішення до примусового виконання, складає один рік. 28 лютого 2017 року виконавче провадження № 47763391 було завершене згідно постанови державного виконавця, прийнятої на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Зазначає, що за інформацією з Єдиного реєстру боржників за пошуком по прізвищу, ім'я та по батькові « ОСОБА_2 », « ОСОБА_5 », « ОСОБА_2 », « ОСОБА_5 » відомості щодо боржника відсутні. Також відсутня інформація щодо стягувача - ОСОБА_1 . З огляду на те, що станом до теперішнього часу вказаний виконавчий лист не пред'явлено до виконання, а строк пред'явлення до виконання зазначеного виконавчого документу сплив, зобов'язання є таким, що неможливо виконати з вини позивача.
З моменту повернення виконавчого листа - 28 лютого 2017 року до дня подачі позову - 1 липня 2024 року пройшло повних 7 років, а з моменту набрання судовим рішенням законної сили - повних 9 років. З огляду на те, що позивачем в якості обґрунтування позовних вимог зазначається невиконання судового рішення від 12 травня 2015 року, про примусове виконання якого позивач не наполягає з 28 лютого 2017 року, в силу встановленого матеріальним законом загального строку позовної давності в три роки вимога про стягнення з відповідача грошової суми, визначеної рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12 травня 2015 року у даному випадку є задавненою та на підставі саме цієї задавненої вимоги позивачем і нараховуються три відсотки річних та інфляційні витрати.
Вказує, що судом першої інстанції при вирішенні справи та викладенні мотивувальної частини судового рішення не застосовано правого висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 березня 2019 року в справі № 757/44680/15- ц (провадження № 61-32171сво18), відповідно до якої - кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Крім того скаржник вважає, що мотивувальна частина судового рішення має бути доповнена підставою відмови у позові у відповідності до правого висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 березня 2019 року в справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).
08 січня 2025 року ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_4 надіслав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника Морозова О.В., в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Вказує, що скаржник неправильно трактує норми матеріального права, оскільки посилання на п. 18 розділу «Прикінцевих та Перехідних положень» ЦК України суперечить правовій позиції викладеної у постанові Верховного суду від 12 червня 2024 року (справа № 910/10901/23), відповідно до якої «законодавець чітко не визначив, що зобов'язання мають виникати саме із договорів позики, як про це помилково стверджує скаржник, а вказав про виникнення зобов'язань за договорами відповідно до яких позичальнику було надано позику».
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення інфляційних збитків та 3-х відсотків річних за користування грошовими коштами у розмірі 34 632,73 грн, тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.
Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає скарги такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Судом встановлено та ніким по справі не оспорюється, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12 травня 2015 року у справі № 521/4041/15-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у загальному розмірі у розмірі 70 100,68 гривень, яка складається із: 52 151 гривень - сума основного боргу; 1474,52 гривень - 3% річних від простроченої суми; 16 475,16 гривень - індекс інфляції та судові витрати у розмірі 701 г ривень.
Вказане рішення набрало законної сили - 25.05.2015.
На підставі виконавчого листа № 521/4041/15-ц, виданого 26.05.2015 Малиновським районним судом м. Одеси на примусове виконання рішення суду від 12.05.2015 року, Другим Малиновським ВДВС Одеського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження № 47763391 (а.с. 11-12).
Відповідно до відповіді Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 07.06.2024 за № 117789, вимоги виконавчого документа (рішення суду) № 521/4041/15-ц боржником не виконано, борг не стягнуто, грошові кошти на депозитний рахунок відділу від боржника не надходили. 28.02.2017 виконавче провадження № 47763391 було завершене згідно до постанови державного виконавця, прийнятої на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 20).
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 15.05.2024 у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу таким, що не підлягає виконанню - відмовлено (а.с. 16-19).
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем заявлені вимоги про стягнення нарахувань у відповідності до положень ст. 625 ЦК України, за період введення воєнного стану на території України, тому, приймаючи положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, вважав, що підстави для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення заборгованості за відсотками та інфляційних втратах, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України з 24.02.2022 - відсутні, а отже суму 3% річних та інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача, слід обраховувати за період з 01.07.2021 до 23.02.2022.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимоги статті 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц дійшла до висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Згідно зі ст. 625 ЦК України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Отже, у розумінні наведених приписів кредитор вправі вимагати стягнення в судовому порядку суми інфляційних нарахувань та 3% річних до повного виконання грошового зобов'язання. При цьому, базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно з вимогами наведених норм, є сума основного боргу, не обтяжена іншими нарахуваннями.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 12 березня 2018 року по справі № 914/712/16.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 в особі свого представника Морозова О.В. про те, що судом першої інстанції помилково застосовано положення норм п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України до виниклих правовідносин сторін, оскільки згідно вказаної норми у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Вказане положення внесено Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15.03.2022 року та набрало чинності 17.03.2022 року.
Починаючи з 24 лютого 2022 року, Указом Президента України № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України був введений в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому, приймаючи зміни до вказаного Указу Президента України, продовжено строк дії воєнного стану в Україні. Отже, починаючи з 24 лютого 2022 року по день ухвалення рішення суду в цій справі на території України введено воєнний стан.
Оскільки позивачем заявлені вимоги про стягнення нарахувань у відповідності до положень ст. 625 ЦК України, за період у який на території України введено воєнний стан, приймаючи положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та зміст спірних правовідносин сторін, суд обґрунтовано вважав, що підстави для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення заборгованості за відсотками та інфляційних втратах після 23.02.2022 - відсутні, та дійшов правильного висновку, що сума 3% річних та інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача, слід обраховувати за період з 01.07.2021 до 23.02.2022.
Згідно розрахунку проведеного судом, сума 3% річних становить 1366 грн (70100,68 (сума заборгованості) х 3 % х 238 (кількість днів прострочення) : 365: 100).
Власного котррозрахунку відповідачем не надано та не спростовано такий.
Апеляційний суд відхиляє також доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в особі свого представника Єргієва Д.І., що строк пред'явлення вказаного виконавчого листа, виданого Малиновським районним судом м. Одеси на підставі вказаного судового рішення до примусового виконання, складає один рік, що такий сплинув, що вимога є задавненою і що до правовідносин сторін слід застосувати строк позовної давності, з огляду на наступне.
За матеріалами справи виконавчий лист № 521/4041/15-ц, виданий Малиновським районним судом м. Одеси, боржником не виконано, борг не стягнуто, грошові кошти на депозитний рахунок відділу від боржника не надходили, 28.02.2017 виконавче провадження № 47763391 було завершене згідно до постанови державного виконавця, прийнятої на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон № 1404-VIII), у зв'язку з чим Закон № 606-XIV втратив чинність.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 1404-VIII від 02 червня 2016 року виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
За правилами частини п'ятої статті 12 Закону № 1404-VIII від 02 червня 2016 року у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Отже, для пред'явлення до виконання вказаного виконавчого листа законом встановлений строк 3 роки, а не 1 рік, як помилково зазначає відповідач.
Крім того, по справі відсутнє судове рішення, яким би було відмовлено у поновленні пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, і таке не є предметом розглядуваної справи, а у задоволення заяви відповідачу про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відмовлено судом (ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 15.05.2024).
Як помилковим є і твердження відповідача про задавненість вимоги.
Натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим зобов'язанням є зобов'язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред'являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.
Наведене вище також спростовує доводи апеляційної скарги відповідача про задавненість вимоги, оскільки право позивача захищено рішенням суду, яке не скасовано і підлягає виконанню.
Недоцільним є посилання скаржника на правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 757/44680/15-ц.
Так, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) дійшла висновку, що системне тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України у їх взаємозв'язку дає підстави для висновку, що натуральним є зобов'язання, вимога в якому хоча і існує, проте не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Положення статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат як спеціальної міри відповідальності за порушення грошового зобов'язання може бути застосовано до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, отже кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на захист в судовому (примусовому) порядку вимоги про нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Проте, ураховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що в даній справі основна вимога кредитора вже захищена судом у рішенні Малиновського районного суду м. Одеси від 12 травня 2015 року, за яким з відповідача стягнуто суму боргу, а отже зобов'язання не можна вважати натуральним.
Щодо застосування до виниклих правовідносин сторін позовної давності за доводами апеляційної скарги відповідача, то загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
При цьому, відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. На це звернула увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року по справі №755/13805/16-ц (пункт 53 постанови).
Заявляючи про сплив позовної давності, відповідач не звертає уваги на наведене, що свідчить про протирічність його позиції по справі, оскільки він не визнає позов та одночасно заявляє про сплив позовної давності, проте по справі вбачається нарахування позивачем передбачених ст. 625 ЦК України сум в межах такого строку, оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX) було визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільним Кодексом України та строки визначені Господарським кодексом України, а саме ст. 232, 269, 322, 324 продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.
Позивач звернувся до суду із теперішнім позовом 26 червня 2024 року (а.с. 1).
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 в особі свого представника Морозова О.В. та ОСОБА_2 в особі свого представника Єргієва Д.І. не спростовують правильних висновків суду, а зводяться до власного помилкового тлумачення правовідносин сторін та норм права, що підлягають застосуванню до них.
Рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційних скарг не має.
Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Дата складення повного тексту постанови - 20 травня 2025 року
Судді: М.В. Назарова
В.А. Коновалова
О.Ю. Карташов