справа № 761/20141/24
провадження № 22-ц/824/9083/2025
головуючий у суді І інстанції Яровенко Н.О.
29 квітня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Лащевської Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини разом із батьком,
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної у м. Києві державної адміністраціїпро визначення місця проживання малолітньої дитини разом із батьком, в якому просив суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають із матір'ю.
Відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 лютого 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 8 вересня 2020 року у справі №761/47919/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору служба у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні з дітьми шляхом визначення способу участі батька у спілкуванні з дітьми та їх вихованні, встановлено графік побачень батька, без присутності матері, наступним чином: - кожну першу та третю неділю місяця з 08 години п'ятниці до 20 години неділі за місцем проживання батька у квартирі АДРЕСА_1 або заміському будинку АДРЕСА_2 без обмеження місця прогулянок, з дотриманням режиму дня для дітей; - в літній період, щороку, за попередньою домовленістю з матір'ю дітей та згодою самих дітей, з врахуванням стану їх здоров'я, чотирнадцять днів для відпочинку та оздоровлення дітей у місті, визначеному батьком за погодженням з матір'ю дітей, без супроводу матері. Рішення на час звернення до суду із цим позовом відповідачем не виконується у повній мірі.
Також відповідач не приділяє достатньої уваги здоров'ю малолітньої дитини, фізичному, духовному і психологічному розвитку дитини. У зв'язку з чим позивач просив, зокрема, визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 лютого 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини разом із батьком відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись із указаним рішенням представник ОСОБА_1 - адвокат Конончук З.В. звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції врахував виключно постанови Верховного Суду від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23, від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 та від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 - у справах, де місце проживання дитини (до моменту звернення одного з батьків з цими позовами) попередньо не визначалося ні органом опіки та піклування, ні судом.
Звертає увагу, що судом першої інстанції не було враховано вже визначене місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 31 серпня 2020 року № 415 та Висновком Служби у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 11 серпня 2020 року. Відмовляючи у задоволенні позову з підстав відсутності спору між сторонами, суд фактично пропонує позивачу самостійно змінити визначене органом опіки та піклування місце проживання дитини - забрати його жити до себе, оскільки відповідач нібито не заперечує проти задоволення позову.
Вважає, що суд першої інстанції не повністю з'ясував практику Верховного Суду, та помилково вважав, що достатнім для відмови у задоволенні позову буде вважатися саме лише визнання в процесі розгляду справи позовних вимог. Натомість визнання таких позовних вимог в процесі розгляду справи мало б стати підставою для задоволення позову.
Також вважає, що суд не врахував, що спір між сторонами має бути відсутній на момент подання позову, що прямо вказується Верховним Судом, а до позиції відповідача, про нібито визнання позову слід ставитися критично, оскільки воно не було оформлене належним чином.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Відповідач ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник третьої особи Служби у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явився, третя особа була повідомлена про розгляд справи належним чином, що підтверджується звітом про доставку поштової кореспонденції суду.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її часткове задоволення, з огляду на таке.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що мати та батько (сторони у справі), які проживають окремо, протягом розгляду справи дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина ОСОБА_6 , тому на переконання суду позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою.
Колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції оскільки відсутність спору має бути встановлена не під час розгляду справи, а бути доведеною на час звернення з позовом.
Судом встановлено, що позивач та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Батьки у зареєстрованому шлюбі не перебували.
З червня 2015 року сторони проживають окремо один від одного, при цьому їх спільні діти проживають разом з відповідачем, про що свідчать матеріали справи та не заперечувалось сторонами в судовому засіданні в суді першої інстанції.
Кім того, це підтверджується Розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 31 серпня 2020 року № 415 та Висновком Служби у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 11 серпня 2020 року місце проживання ОСОБА_3 визначено разом з відповідачем.
Також судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 лютого 2020 року та постановою Київського апеляційного суду від 8 вересня 2020 року у справі № 761/47919/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору служба у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні з дітьми шляхом визначення способу участі батька у спілкуванні з дітьми та їх вихованні, встановлено графік побачень батька, без присутності матері, наступним чином:
- кожну першу та третю неділю місяця з 08 години п'ятниці до 20 години неділі за місцем проживання батька у квартирі АДРЕСА_1 або заміському будинку АДРЕСА_2 без обмеження місця прогулянок, з дотриманням режиму дня для дітей;
- в літній період, щороку, за попередньою домовленістю з матір'ю дітей та згодою самих дітей, з врахуванням стану їх здоров'я, чотирнадцять днів для відпочинку та оздоровлення дітей у місті, визначеному батьком за погодженням з матір'ю дітей, без супроводу матері.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом.
Водночас розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов'язків.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Виходячи зі змісту частини шостої статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров'я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.
У цій справі встановлено, що батьки мають належні житлові умови, доходи, мають бажання виховувати дітей.
Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.
Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).
Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.
Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).
При оцінці пояснень дитини необхідно враховувати її вік на момент опитування, рівень розвитку та психологічні особливості, притаманні відповідному віку.
Мати, батько, баба, дід, інші особи, з якими проживають неповнолітні брати та сестри, зобов'язані сприяти їхньому спілкуванню (частина третя статті 259 СК України).
Якщо це можливо, суди не повинні допускати розлучення братів і сестер.
При визначенні роздільного місця проживання дітей, з урахуванням конкретних обставин справи, окрім емоційного зв'язку між братами/сестрами необхідно звернути увагу на деякі аспекти: чи не завдасть братам/сестрам істотної психологічної травми подальше роздільне проживання, а отже, чи може це вплинути на погіршення їх психічного та психологічного стану; різниця у віці між дітьми, чи мала місце опіка старшої дитини над молодшим братом/сестрою; чи є відчуття дітьми однієї сім'ї на час вирішення спору. Має значення також проживання в одному чи різних населених пунктах, відстань між ними, чи унеможливить віддаленість місця проживання дітей спілкування між собою; тривалість проживання кожного з дітей з батьком або матір'ю на час вирішення спору; чи не проявляв один з батьків байдужості до виховання тієї дитини, яка проживала окремо тощо.
У пункті 67 Загального коментаря № 14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.
У Резолюції «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька» від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2).
Крім того, Парламентська Асамблея Ради Європи звернула увагу, що розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім'ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п'ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер (пункт 4).
Спільне батьківство слід сприймати як координацію між дорослими у їхніх батьківських ролях і здатність підтримувати та допомагати один одному, воно сприяє покращенню співпраці між батьками та зменшенню ризику потенційних суперечок, оскільки така модель вільна від тягаря переможець-переможений.
Водночас труднощі, пов'язані із спільною опікою, належать до початкового періоду адаптації, і завдяки тривалому контакту батьків ці труднощі поступово зникають. Спільна фізична опіка сприяє відкритому спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносить користь стосункам матір-дитина і батько-дитина.
З урахуванням вищезазначеного, при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком. У постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20, від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19 Верховний Суд звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною.
Висновок суду першої інстанції про те, що між батьками відсутній спір щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 та посилання на постанови Верховного Суду від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23, від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 та від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 - у справах, де місце проживання дитини (до моменту звернення одного з батьків з цими позовами) попередньо не визначалося ні органом опіки та піклування, ні судом є помилковим.
Суд першої інстанції не врахував, що на момент звернення з цим позовом, місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вже було визначено - Розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 31 серпня 2020 року № 415 та Висновком Служби у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 11 серпня 2020 року, якими місце проживання дитини визначено разом з матір'ю (відповідачем).
Крім того, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 лютого 2020 року та постановою Київського апеляційного суду від 8 вересня 2020 року у справі №761/47919/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору служба у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні з дітьми шляхом визначення способу участі батька у спілкуванні з дітьми та їх вихованні, встановлено графік побачень батька, без присутності матері.
Суд першої інстанції також не звернув уваги на те, що відповідачка позовні вимоги не визнала, а тому відсутні підстави вважати, що сторони дійшли згоди в позасудовому порядку щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 .
Апеляційним судом встановлено, що як батько, так і мати дітей належним чином ставилися до виконання своїх батьківських обов'язків, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами, матеріально забезпечені та створили належні умови для виховання та розвитку дітей, у той же час між сторонами існує особистий конфлікт та неприязні стосунки, що унеможливило вирішення питання про фізичну опіку щодо однієї з їх спільних дітей в позасудовому порядку.
Так, з матеріалів справи вбачається, що представниками Служби у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації було проведено обстеження житлово-побутових умов проживання дітей в квартирі за адресою матері: АДРЕСА_3 та вказано, що приміщення, де проживають діти, потребує ретельного прибирання. Наявні необхідні меблі, побутова техніка та сантехніка. Умови проживання задовільні. Основні потреби дітей задоволені. Діти мають місце для відпочинку, навчання та розвитку, забезпечені продуктами харчування.
Також представником Служби у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації було обстежено житлово-побутові умови проживання дітей в квартирі за адресою батька: АДРЕСА_1 , про що складено акт обстеження житлово-побутових умов проживання та вказано, що в квартирі для дитини створені належні умови для проживання та навчання, задоволення всіх потреб. В окремій кімнаті для дитини в наявності є оргтехніка На момент обстеження умов проживання, в квартирі було прибрано та охайно.
Матеріалами справи також встановлено, що ОСОБА_1 має можливість утримувати дитину. Згідно характеристики з місця роботи на посаді генерального директора ТОВ «Торговий Дім Єременко» зарекомендував себе як відповідальний працівник. На посаді працює з квітня 2001 року.
Встановлено, що ОСОБА_2 також має можливість утримувати дітей, отримує дохід від здачі в оренду власної нерухомості.
Колегія апеляційного суду не може врахувати доводи позивача про неналежне відношення матері до дітей, з приводу чого наводить приклад щодо нездійснення контролю матері за прийняттям ліків сином, оскільки такі доводи стосуються одного випадку та не свідчать про систематичний характер такого догляду.
Під час розгляду справи до суду було надано сторонами на затвердження мирову угоду, яку суд першої інстанції не затвердив з тих підстав, що подана сторонами мирова угода не відповідає вимогам статті 207 ЦПК України, суперечить закону, є невиконуваною. Також, суд вважав, що умови мирової угоди виходять за межі предмета спору, так як, крім питання визначення місця проживання малолітньої дитини, вони визначають умови участі у вихованні дитини, що є іншим предметом позовних вимог, а таких вимог позивач не заявляв.
Колегія апеляційного суду ураховуючи предмет спору та з метою сприяння вирішення спору з урахуванням інтересів усіх сторін, також норми процесуального права, що дозволяють сторонам дійти згоди шляхом укладення мирової угоди на будь-якій стадії судового розгляду, запропонувала сторонам на стадії апеляційного розгляду укласти мирову угоду та подати її на затвердження суду.
Однак сторони таким правом не скористалися, при цьому сама поведінка сторін була суперечливою, кожна із сторін загалом не заперечувала проти укладення мирової угоди із визначенням місця проживання дитини, однак висувала додаткові умови, з якими інша сторона не погоджувалась.
При цьому, дійшовши висновку, що спір між сторонами відсутній, суд першої інстанції не розглядав можливість та доцільність застосування моделі спільної фізичної опіки над малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (почергового проживання з кожним із батьків за відповідним графіком).
Під час вирішення питання щодо можливості встановлення спільної фізичної опіки, суди, окрім загальних обставин, мають також враховувати: бажання кожного з батьків, щоб дитина проживала разом з ним, згоду на участь у її вихованні та піклуванні; наявність у обох батьків сталих відносин з дитиною та бажання останньої спілкуватися з обома батьками; відсутність обставин, зазначених у частині другій статті 161 СК України, а також інших обставин, що можуть становити загрозу інтересам дитини; наявність у кожного з батьків часу та можливості, що дозволяє належним чином опікуватися дитиною; місце проживання кожного з батьків, що знаходиться не далеко від звичайного місця проживання дитини (сформованих місць життєвих інтересів дитини) тощо.
У справі, що переглядається в апеляційному порядку, встановлено, що сторони проживають в м. Києві, позитивно характеризуються, висловлюють бажання в однаковій мірі піклуватися про дітей.
Діти тривалий час проживають з матір'ю. Протягом розгляду справи один з дітей, а саме малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо якого наявний спір про визначення місця проживання, висловлював бажання проживати з батьком. Так, судом першої інстанції в присутності психолога ОСОБА_7 був допитаний малолітній ОСОБА_6 , який зазначив про те, що віддає перевагу проживанню із батьком, оскільки відчуває з ним гармонію та комфорт. Він розмовляв на цю тему із матір'ю - ОСОБА_8 , яка не має заперечень проти його проживання із батьком.
Таким чином, матеріалами справи не встановлено, що малолітній ОСОБА_6 заявляв про категоричне бажання проживати виключно з батьком.
Колегія апеляційного суду також не може не врахувати наявність у ОСОБА_9 рідного брата, батьком якого теж є позивач.
Відповідно до висновків лікаря-невролога та лікаря-психолога за результатами обстеження ОСОБА_10 та ОСОБА_3 17 січня 2019 року у клініці Медіком молодшому сину ОСОБА_11 поставлено діагноз "гіпердинамічний синдром з дефіцитом уваги, затримка психо-мовленєвого розвитку" (аутизм), а ОСОБА_9 поставлено діагноз "затримка формування експресивного мовлення".
03 лютого 2020 року Київським міським психоневрологічним диспансером №5 молодшому сину відповідача було повторно поставлено діагноз "аутизм", а 04 лютого 2020 року старшому сину позивача було повторно встановлено діагноз "затримка психічного розвитку, затримка мовленнєвого розвитку 2-3 рівня, розлад сіблінгового суперництва".
Відповідно до висновків за результатами огляду старшого сина позивача, викладених у Консультативному висновку з лікувальними рекомендаціями (методикою лікування) від 04 лютого 2020 року дитячим лікарем-психіатром Київського міського психоневрологічного диспансеру №5 ОСОБА_12 встановлено наступне: « 1. З урахуванням всього спектру захворювань пацієнта ОСОБА_3 , я, як лікар наполягаю на лікуванні дитини до досягненні нею 6 років в умовах психіатричного стаціонару Територіального медичного об'єднання "Психіатрія" без присутності молодшого брата ОСОБА_4 . Лікування повинно проводитися в умовах перебування дитини у закладі реабілітаційного або консультативного центру у присутності будь-кого із батьків протягом кількох годин на день у строк від кількох днів до тижня. 2. При отриманні позитивних результатів лікування, слід продовжити лікувальні та корекційні заходи до повного одужання дитини, підтвердженого результатами огляду лікаря-психіатра. Відповідні лікувальні та корекційні заходи слід проводити без присутності молодшого брата - ОСОБА_4 . 3. Задля запобігання сіблінгового суперництва у старшого сина діти повинні періодично (у період від кількох днів до тижня) знаходитися окремо один від одного до досягенння ОСОБА_13 6 років (наприклад, одна дитина протягом кількох днів на тиждень проживає з матір'ю, а інша з батьком). Якщо дане лікування принесе позитивний результат, його слід продовжити до досягнення дитиною повноліття, за винятком, якщо стан дитини покращиться і лікування можна буде відмінити раніше. 4. ОСОБА_3 слід забезпечити посилені заняття з логопедом, дефектологом, психологом, розвивати дрібну моторику, проводити масаж загальний та рефлекторний - під наглядом лікаря-психіатра, до досягнення дитиною б років задля підвищення рівня IQ та розвитку дитини відповідно до свого віку. 5. Відпочинок з дитиною протягом кількох тижнів декілька разів на рік проводити окремо від молодшого брата з явищами РАС, задля запобігання проявам сіблінгового, суперництва».
У позові позивач стверджує, що ОСОБА_9 важко проживати разом із братом, в той же час ОСОБА_9 любить його, про що сам же позивач зазначає у позові.
Перевіряючи аспекти при визначенні найкращих інтересів дитини у конкретній справі необхідно враховувати по-перше, що інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Якщо це можливо, суди не повинні допускати розлучення братів і сестер.
Колегією суддів встановлено, що позивач та відповідач мають двох дітей, при цьому спір про визначення місця проживання порушено лише щодо однієї дитини, наслідком чого може бути розлучення братів.
Судом також встановлено, що у Консультативному висновку з лікувальними рекомендаціями лікарем рекомендовано тимчасове окреме проживання братів один від одного.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Як вбачається із висновку органу опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 18 жовтня 2024 року № 109-5982, орган опіки та піклування позовну заяву не підтримав та вказав, що рекомендує встановити місце проживання обох дітей разом.
Колегія суддів приймає до уваги висновок органу опіки та піклування та вважає, що тривале роздільне проживання братів може вплинути на втрату емоційного зв'язку між ними та завдати істотної психологічної травми.
Більш того, як встановлено у висновку опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 18 жовтня 2024 року № 109-5982, мати дітей вважає, що діти повинні проживати разом, оскільки пов'язані між собою, постійно проводять час разом.
Враховуючи те, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо якого наявний спір щодо визначення місця проживаннятривалий час проживає з матір'ю, він має й відповідні соціальні контакти за місцем проживання матері. Однак, вочевидь він також потребує і батьківської турботи та безумовної любові, наполягає на проживанні саме з батьком.
В той же час, доказів, які б свідчили про неможливість відновлення та підтримання належного емоційного контакту між ним та матір'ю або шкідливість таких контактів для нього, не здобуто.
Використання спільної фізичної опіки у цій справі спрямоване на повернення батька у життя і виховання малолітнього ОСОБА_3 , який потребує як материнського, так і батьківського виховання, що у їх синтезі формують основу становлення дітей як повноцінних членів суспільства.
Суд бере до уваги необхідність забезпечення спільного проживання братів, з огляду на їх емоційний зв'язок та взаємопідтримку, що відповідає принципу якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , на поточному етапі доцільно визначити почергово з кожним з батьків, у такому порядку: три тижні з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; один тиждень - з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 .
Батьки мають спільно приймати рішення щодо суттєвих питань виховання і розвитку малолітнього ОСОБА_3 , узгодити порядок несення витрат на його утримання.
Почергове проживання малолітнього ОСОБА_3 доцільно розпочати за місцем проживання батька, де сама дитина бажає проживати, для того, щоб дитина відчула спокій та зрозуміла, що її думку приймають до уваги та вважають цінною.
Виходячи з викладеного вище, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 лютого 2025 року скасувати, ухвалити по справі нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , почергово з кожним з батьків, у наступному порядку:
- три тижні з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
- один тиждень - з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 .
Період проживання дитини з кожним з батьків починається з 11:00 год. неділі та завершується о 11:00 год. відповідної неділі періоду проживання.
Перші три тижні, починаючи з 04 травня 2025 року, дитина проживає з батьком.
По завершенні періоду, протягом якого дитина проживала з батьком чи матір'ю, той з батьків, з ким вона проживала, зобов'язаний супроводити (привезти) дитину до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків.
В решті вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба