2 квітня 2025 року місто Київ
справа № 369/20556/23
провадження № 22-ц/824/1861/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Мельник Ольгою Вікторівною,
на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Янченко А.В., суд -
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення пені за несплату аліментів.
Позов обґрунтовано тим, що 21 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, в якому народився спільний син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
21 вересня 2017 року Києво-Святошинським районним судом Київської області ухвалено рішення про розірвання шлюбу.
Києво - Святошинським районним судом Київської області 1 квітня 2021 року видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 аліментів у вигляді частини з усіх видів доходу на користь позивача на утримання сина.
25 травня 2021 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
Станом на 4 грудня 2023 року заборгованість по сплаті аліментів складає 115553,68 грн.
Розрахована позивачем у позовній заяві сума пені за несплату відповідачем аліментів на утримання неповнолітнього сина складає 356815 грн. за період січень, лютий 2022 року, з липня 2022 року по жовтень 2023 року.
Посилаючись на зазначене, позивачка просила стягнути з відповідача пеню в сумі 115 553, 68 грн.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 травня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мельник О.В. подала апеляційну скаргу, в який просить скасувати повністю рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів по наказу у справі № 369/564/21 в сумі 115553,68 грн Апелянт вважає рішення незаконним та необґрунтованими, прийнятим внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, а також порушення норм процесуального права.
Зокрема, зазначає про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки усім наданим доказам, внаслідок чого було прийняте незаконне рішення. Посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме безпідставного приєднання до матеріалів справи нових доказів, які було подано в судовому засіданні відповідачем, в якому ж було ухвалено оскаржуване рішення, без попереднього їх направлення іншій стороні. Представник позивача взагалі не мала можливості належним чином ознайомитися з доказами і надати належні аргументи на їх спростування.
Після сплати в травні 2024 року відповідачем в рахунок погашення заборгованості 93653,48 грн., залишилась непогашеною ще сума 26032,51 грн., тому висновок суду про погашення заборгованості, як підстава для відмови у позові, є передчасними і невірним. Саме по собі погашення заборгованості зі сплати аліментів не спростовує наявності періодів прострочення виплати аліментів та не виключає права позивачки на отримання пені за несвоєчасне виконання відповідачем своїх обов'язків.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження відсутності вини у виникненні заборгованості.
Вважає, що відповідач мав можливість повідомити державного виконавця про зміну отримуваного ним доходу у зв'язку з військовою службою, назвати місце служби і звернутись з клопотанням про офіційне відраховування з його доходу, у зв'язку з перебуванням на військовій службі, аліментів на утримання дитини.
Правом на подання відзиву відповідач не скористався.
В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Мельник О.В. просила задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Возний М.В. просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції як законне та обґрунтоване залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що 21 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києві з державним Центром розвитку сім'ї, актовий запис № 616.
ІНФОРМАЦІЯ_2 від шлюбу народився син, ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 21 вересня 2007 року.
21 вересня 2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області розірвав шлюб позивача та відповідача, про що ухвалено рішення у справі № 369/7984/17.
1 квітня 2021 року Києво-Святошинський районний суд Київської області видав наказ № 369/564/21 про стягнення з відповідача частини заробітку для виплати аліментних зобов'язань.
25 травня 2021 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 про примусове виконання судового наказу у справі № 369/564/21.
Станом на 4 грудня 2023 року заборгованість відповідача по сплаті аліментів складала 115553,68 грн.
Крім того, судом установлено, що відповідач ОСОБА_2 офіційно працевлаштований в АТ «ОТП Банк», про що було повідомлено виконавця Києво-Святошинського районного відділу ДВС ЦМУ Міністерства юстиції (м. Києві), 16 червня 2021 року винесено постанову про звернення стягнення на доходи боржника в АТ «ОТП Банк»
На підставі постанови про звернення стягнення на доходи боржника в АТ «ОТП Банк» від 16 червня 2021 року із заробітної плати ОСОБА_2 , починаючи з січня 2022 року, роботодавцем АТ «ОТП Банк» вираховувались аліменти.
Також установлено, що згідно рішень правління банку у період з серпня 2022 року по серпень 2023 року ОСОБА_2 нараховувалась матеріальна допомога, з якої аліменти не відраховувалися відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів від 26 грудня 1993 року № 146, якою затверджений Перелік видів доходів, які враховуються при визначення розміру аліментів.
З наданого стороною відповідача розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 13 травня 2024 року сукупна сума заборгованості ОСОБА_2 по аліментам становить 93653,48 грн. 13 травня 2024 року відповідач сплатив 93653,48 грн. боргу зі сплати аліментів згідно ВП НОМЕР_3.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 офіційно працевлаштований в АТ «ОТП Банк», про що було повідомлено виконавця Києво-Святошинського районного відділу ДВС ЦМУ МЮ м. Київ; починаючи з січня 2022 року на підставі постанови державного виконавця про звернення стягнення на доходи боржника, роботодавець АТ «ОТП Банк» утримував із заробітної плати відповідача суми в рахунок сплати аліментів.
Боржнику повідомлення про формування і розрахунок заборгованості від виконавця не надходило. Вина ОСОБА_2 у виникненні заборгованості зі сплати аліментів відсутня.
Посилання представника позивача на те, що боржником свідомо не було повідомлено державного виконавця про зміну місця роботи та те, що відповідач отримував заробітну плату, перебуваючи на військовій службі, суд першої інстанції оцінив критично, оскільки з наявних матеріалів справи не вбачається об'єктивна можливість у боржника повідомити про ці обставини виконавця, у зв'язку з участю відповідача у військових діях.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов'язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.
Відповідно до ст. 51 Конституції України та ст.і 180 СК України батьки зобов'язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч. 3ст.182 СК України).
Згідно з ч.1 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів
Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Тлумачення ст. 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.
Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч.9 ст. 7 СК України).
Згідно зі ст. 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Відповідно до ч. 1 с. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Тлумачення ст. 8 СК України та ч. 1 ст. 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 ч. 1 ст. 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з ч. 1 ст. 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Установлено, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102 IX, в Україні запроваджено воєнний стан. Таке рішення ухвалено у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Також, Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 69/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію від 03 березня 2022 року № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації протягом 90 діб.
Згідно довідки командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 в період з 1 березня 2022 року по 28 березня 2022 року та з 12 червня 2022 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Київська область, Харківська область (а.с.50).
Зазначені обставини підтверджуються військовим квитком на ім'я ОСОБА_2 , дослідженому в судовому засіданні 2 квітня 2025 року, в якому міститься запис про перебування ОСОБА_2 на військовій службі з 24 лютого 2022 року.
До серпня 2022 року з заробітної плати ОСОБА_2 АТ «ОТП Банк» на підставі постанови виконавця № НОМЕР_3 від 16 червня 2021 року утримувалися аліменти ( а.с.155).
У зв'язку з тим, що роботодавець припинив утримування аліментів з нарахованої ОСОБА_2 матеріальної допомоги, останній звернувся 30 серпня 2022 року до головного бухгалтеру АТ «ОТП Банк» з заявою, в якій просив з серпня 2022 року щомісячно утримувати з його доходів (мат.допомога) аліменти в добровільному порядку в розмірі 7000 грн. на утримання сина ОСОБА_4 і перераховувати на вказані у заві реквізити (а.с. 152).
Враховуючи те, що виконавчий лист знаходився у роботодавця відповідача, який і здійснював стягнення аліментів, про що був повідомлений ОСОБА_2 , колегія суддів дійшла до висновку, відповідачем здійснювались необхідні дії на виконання свого обов'язку, як батька, щодо сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина.
В апеляційній скарзі позивач посилається на умисне неповідомлення ОСОБА_2 державного виконавця про те, що у нього змінились доходи у зв'язку з перебуванням на військовій службі. Проте, таке твердження не може бути взятим до уваги колегією суддів, виходячи з наступного.
В апеляційній скарзі позивач посилається на умисне неповідомлення ОСОБА_2 державного виконавця про те, що у нього змінились доходи у зв'язку з перебуванням на військовій службі.
Разом з тим, з урахуванням того, що ОСОБА_2 брав участь у військових діях, тривалий час у Харківський області, сам по собі факт неповідомлення ОСОБА_2 державного виконавця про отримані ним доходи як військовослужбовця не дає підстав вважати, що останній у такий спосіб відмовлявся від сплати встановлених судом аліментів, або мав на меті приховати заробіток (доход), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів.
Щодо посилань в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме безпідставного приєднання до матеріалів справи нових доказів, які було подано в судовому засіданні відповідачем, колегія суддів також не приймає його як обґрунтований аргумент для задоволення апеляційної скарги, оскільки, як вбачається із протоколу судового засідання в суді першої інстанції від 14 травня 2024 року, на запитання головуючого судді представнику позивача - адвокату Мельник О.В., чи потрібен їй час для ознайомлення із поданим в судовому засіданні новим доказом (розрахунком заборгованості зі сплати аліментів на суму 93 653, 48 грн. та квитанцією з погашення такої заборгованості), представник позивача зазначила, що такий час їй не потрібен. Такі дії представника позивача є суперечливими зі змістом апеляційної скарги, та не можуть бути взятими до уваги колегією суддів.
Посилання позивача на залишок заборгованості в сумі 26 032, 51 грн. за три місяці 2024 року також не приймається колегією суддів, оскільки апеляційна скарга на рішення суду переглядається в межах заявлених позовних вимог у суді першої інстанції. З аналізу позовної заяви вбачається, що заявлений період заборгованості та нарахування пені охоплює 2022 та 2023 роки. Питання щодо наявності заборгованості у відповідача за період зазначений в апеляційній скарзі три місяці 2024 року не було предметом розгляду у суді першої інстанції.
З огляду на наведене, суд погоджується з доводами відповідача щодо відсутності у нього вини щодо виникнення заборгованості зі сплати аліментів, а тому підстави для застосування ч. 1 ст. 196 Сімейного кодексу України відсутні.
За таких обставин, враховуючи відсутність беззаперечних фактів, які б підтверджували вину відповідача у не сплаті ним аліментів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів.
За змістом ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Оскільки рішення суду не підлягає скасуванню, підстави для перерозподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Мельник Ольгою Вікторівною, залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 22 травня 2025 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус