Справа № 522/5821/25
Провадження № 1-кп/522/2250/25
21 травня 2025 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні №22025160000000174 від 14.03.2025 року відносно
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Болград Одеської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
У провадженні Приморського районного суду м. Одеси (головуючий суддя ОСОБА_1 ) перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №22025160000000174 від 14.03.2025 року відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 10.12.2024 року відносно ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком до 06.02.2025 року, який в подальшому було продовжено. Розмір застави не визначався.
Ухвалою суду від 14.04.2025 року обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 був призначений до судового розгляду.
Станом на теперішній час строк запобіжного заходу відносно ОСОБА_3 спливає.
Прокурор у судовому засіданні надав клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 .
В обґрунтування продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_3 прокурор посилається на те, що ризики, передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, враховані слідчим суддею при обранні запобіжного заходу, продовжують існувати.
Обвинувачений та його захисник заперечували проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на те, що ризики прокурором не доведені. Захисник ОСОБА_5 надав до суду клопотання про зміну запобіжного заходу відносно ОСОБА_3 з тримання під вартою на домашній арешт або просив визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Потерпілий ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у підготовче судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, цивільний позов не надавав.
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного.
У відповідності до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
За Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод на державу покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Відповідно до ст. 17 Закону України №3477-IV від 23.02.2006 року «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини, а також українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно з ч. 2 ст. 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Окрім цього, відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до практики ЄСПЛ, при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів, передбачених законом (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»).
Крім того, суд враховує положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Дослідивши матеріали обвинувального акту в межах заявленого прокурором клопотання, заслухавши думку учасників процесу, суд вважає, що необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_3 , оскільки він обвинувачується у скоєнні тяжкого злочину, за вчинення якого передбачене основне покарання у вигляді позбавлення волі від 5 до 8 років, є фізичною особою-підприємцем, не одружений, уродженець м. Болград Одеської області, раніше не судимий, а тому, знаходячись на свободі, може переховуватись від органів досудового розслідування.
Крім того, судом враховується, що судовий розгляд у даному кримінальному проваджені ще не розпочатий, у зв'язку з чим судом згідно із засадою безпосередності дослідження показань, встановленою ст. 23 КПК України, не допитаний сам обвинувачений, свідки, потерпілий, тому, знаходячись на свободі, він може незаконно на них впливати.
Вказані обставини свідчать, що наявні достатні підстави вважати, що ризики, які були підставою для застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_3 у виді тримання під вартою, на даний час не зникли, оскільки є підстави вважати, що на даний час обвинувачений, перебуваючи на волі, може переховуватися від суду та незаконно впливати на потерпілого, свідків у даному кримінальному провадженні, що було доведено прокурором у судовому засіданні.
Таким чином, з урахуванням викладених обставин та особи обвинуваченого, того, що судовий розгляд у даному кримінальному провадженні ще не розпочатий та існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які були доведені прокурором, суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається прокурор у клопотанні, дають достатні підстави вважати, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів на даний час не може забезпечити належну поведінку ОСОБА_3 та запобігти вищевикладеним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому суд вважає за необхідне продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк, що не перевищує 60 днів.
Визначаючись із тим, чи слід визначити відносно обвинуваченого ОСОБА_3 розмір застави, як альтернативу триманню під вартою, суд виходить із наступного.
Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме тримання під вартою, а отже будь-який інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою не є можливим згідно з процесуальними нормами КПК України.
Слід зазначити, що зазначена норма КПК України доповнена 14.04.2022 року Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо удосконалення відповідальності за колабораційну діяльність та особливостей застосування запобіжних заходів за вчинення злочинів проти основ національної та громадської безпеки» № 2198-IX, метою якого є захист національних інтересів України, захист української державності від злочинів проти національної і громадської безпеки, та недопущення ухилення винними особами від відбуття кримінального покарання за вчинення злочинів вказаної категорії, а також злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, запобігання безпідставним та немотивованим рішенням суду щодо обрання стосовно цієї категорії осіб запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Згідно зі ст. 6 Конституції України державна влада в Україні поділяється на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Приймати закони в Україні повноважна тільки Верховна Рада України, що передбачено п. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України. Натомість відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» завданням суду є здійснення правосуддя.
Таким чином, суд шляхом здійснення правосуддя лише застосовує норми закону, однак не може перебирати на себе функції законодавчого органу та своїми рішеннями відступати від правових норм чи змінювати їх.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи вимоги ч. 4 ст. 183 КПК України, а саме: те, що не визначення розміру застави є правом суду, а не обов'язком, суд вважає за доцільне визначити розмір застави відносно обвинуваченого ОСОБА_3 .
Розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Як вже зазначалось, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину.
Щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину розмір застави визначається від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на це, суд дійшов висновку, що розмір застави, яку слід визначити ОСОБА_3 має у повній мірі гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
На підставі встановлених в ході розгляду клопотання обставин, суд враховує суму завданої шкоди, характер та тяжкість кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_3 .
Виходячи з вимог статтей 178, 182 КПК України, з урахуванням положення Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який станом на 01.01.2025 року складає 3028,00 гривень, суд вважає, що для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків є необхідним визначити заставу у розмірі 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 75700,00 (сімдесят п'ять тисяч сімсот гривень 00 коп.) гривень.
Слід зазначити, що при визначенні розміру застави слід не допускати встановлення такого її розміру, що є завідомо непомірним для особи та призводить до неможливості виконання застави. З одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути такою, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
Тобто, такий розмір застави, на думку суду, є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, а також належну процесуальну поведінку обвинуваченого, не порушуючи при цьому його прав, а визначений розмір застави буде належною гарантією того, що у разі його сплати ОСОБА_3 не буде переховуватись від суду через побоювання втратити заставу.
При цьому суд зазначає, що у разі, якщо обвинувачений не буде виконувати покладені на нього обов'язки, така сума застави буде стягнута в дохід держави та враховуючи, що 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан, який на сьогодні триває, зможе забезпечити потреби державного бюджету (в тому числі ЗСУ).
Положеннями ч. 3 ст. 183 КПК України передбачено, що в ухвалі суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання.
Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов'язує обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов'язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором.
Отже, суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 , у разі внесення застави, обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, з моменту внесення застави у розмірі, визначеному судом, а саме: 1) прибувати за кожною вимогою до суду; 2) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; 3) не відлучатися з міста Одеси та Одеської області без дозволу суду; 4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт, інші документи, що дають право на виїзд/в'їзд з України; 5) утримуватись від спілкування з особами, допитаними у якості свідків у даному кримінальному провадженні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 31, 32, 177-178, 183, 194, 196, 197, 199, 201, 331, 350, 369-372 КПК України,
Клопотання прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_4 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задовольнити частково.
Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу, задовольнити частково.
Продовжити відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком 30 (тридцять) днів у Державній установі «Одеський слідчий ізолятор», тобто до 19.06.2025 року включно.
Визначити відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмір застави як запобіжного заходу, достатній для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у сумі 75700,00 (сімдесят п'ять тисяч сімсот гривень 00 коп.) гривень.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу на рахунок ТУ ДСА України в Одеській області, з призначенням платежу: застава за обвинуваченого ОСОБА_3 ; справа №522/5821/25, провадження по справі 1-кп/522/2250/25.
Обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави.
У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:
1) прибувати за кожною вимогою до суду;
2) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;
3) не відлучатися з міста Одеси та Одеської області без дозволу суду;
4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт, інші документи, що дають право на виїзд/в'їзд з України;
5) утримуватись від спілкування з особами, допитаними у якості свідків у даному кримінальному провадженні.
Строк дії обов'язків, покладених судом, визначити до 19.06.2025 року.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 наслідки невиконання вказаних обов'язків, а саме: у разі, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з'явиться за викликом до слідчого, прокурора, суду, без поважних причин не повідомить про причину своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.
Строк дії запобіжного заходу обчислюється з моменту проголошення ухвали суду, тобто з 21 травня 2025 року по 19 червня 2025 року включно.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги зупиняє набрання ухвалою законної сили, але не зупиняє її виконання.
Повний текст ухвали складено та проголошено 23.05.2025 року о 12 год. 45 хв.
Суддя ОСОБА_1