Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"23" травня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/1079/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Харківобленерго", м.Харків
до Приватного підприємства "Армакс Харків", м.Харків (адреса: 61026, м.Харків, проїзд Ювілейний, буд. 14)
про стягнення 5989,86 грн
без виклику учасників справи
27.03.2025 року позивач - Акціонерне товариство "Харківобленерго" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства "Армакс Харків" про стягнення заборгованості за Договором підряду щодо виконання робіт з технічного переоснащення №Ф6693 від 27.02.2020 року в розмірі 5989, 86 грн, що складається з: авансу - 5000,00 грн; інфляційних втрат - 780,27 грн; 3% річних - 209,59 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.03.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1079/25 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами.
Згідно з ст.248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження не більше 60 днів з дня відкриття провадження у справі.
31.03.2025 судом направлено ухвалу про відкриття провадження у справі рекомендованим листом з повідомленням про вручення на юридичну адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, ФОП та громадських формувань, а саме: 61026, м.Харків, проїзд Ювілейний, буд. 14.
Частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Згідно з ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
08.04.2025 року ухвала про відкриття провадження у справі була повернута до суду без вручення відповідачу, з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно з 5 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Під час розгляду справи судом перевірено юридичну адресу відповідача згідно з даними ЄДРЮО, яка на час прийняття рішення залишилася незмінною.
Інформації про іншу адресу відповідача у суду немає.
Крім того, ухвала про відкриття провадження у справі була направлена на адресу засновника відповідача ПП "Армакс Харків", яка також була повернута до суду без вручення, з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Тобто, неотримання поштової кореспонденції в точці видачі є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо належного отримання листа, тобто є його власною волею.
Сам лише факт не отримання відповідачем кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та, яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Слід враховувати, що організація власної господарської діяльності забезпечується самим товариством, зокрема щодо призначення відповідальної особи на отримання поштової кореспонденції та подальшим її одержанням. Товариство несе ризики та наслідки, пов'язані з неналежним отримання поштової кореспонденції.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи.
Відзив на позов відповідачем до суду надано не було.
Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
27.02.2020 між АТ "Харківобленерго" (надалі - Позивач, Замовник) та Приватним підприємством “Армакс Харків» (надалі - Відповідач, Підрядник) був укладений договір підряду щодо виконання робіт з технічного переоснащення №Ф6693 (надалі - Договір), за яким Підрядник зобов'язується власними силами зі своїх матеріалів виконати для Замовника наступні роботи: “Технічне переоснащення шляхом модернізації “ТП-0745 (інв. № 00623918/01), з встановленням трансформатора, з прокладанням ЛЕП 0,4 кВ. Технічне переоснащення шляхом модернізації “ПС 110/6 кВ Центральна» (інв. № 00503275/01). Технічне переоснащення шляхом модернізації “ТП-0225» (інв. № 00624055/01). Технічне переоснащення шляхом модернізації “ТП-0239» (інв. № 00623920/01). Технічне переоснащення шляхом модернізації “ТП-0745» (інв. № 00623918/01), з прокладанням ЛЕП 6 кВ, з прокладанням ЛЕП 0,4кВ для зовнішнього електропостачання об'єкта “нежитлова будівлі» за адресою: вул.Маршала Бажанова, б. 11, м. Харків, Харківська обл., Україна» (реєстр. № 106745), замовник: ТОВ “Енергопромзв'язок».
Відповідно до п. 3.1 Договору ціна цього Договору є орієнтовною та разом з ПДВ становить 3 000 000,00 грн.
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що Замовник сплачує Підряднику аванс у розмірі 20 %, що складає 600 000, 00 грн. від загальної орієнтовної вартості договору.
Відповідно до п. 5.1. Договору строк (термін) виконання робіт передбачено Договором та починає перебіг протягом 3 днів з дати набрання чинності цього Договору та отримання авансу (за наявності авансу) або заявки від Замовника на виконання робіт.
Підрядник зобов'язаний виконувати роботи у відповідні строки, що встановлені Договором.
Згідно з п. 5.17 Договору здавання-приймання робіт після їх закінчення здійснюється відповідно до чинного порядку і оформлюється актами виконаних робіт, які і є підтвердженням виконання таких робіт.
Відповідно до п. 1.2 Договору обсяги закупівлі виконання робіт можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.
У відповідності до п. 6.2.6 Договору у разі ненадходження авансу або заявки від Замовника протягом строку дії Договору Замовник не несе будь-яких обов'язків за цим Договором.
Пунктом 11.1 Договору визначено, що він набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2021 року.
На виконання п. 4.1. Договору Позивач 28.02.2020 сплатив на розрахунковий рахунок Відповідача частину авансу в розмірі 5000,00 грн, що підтверджується випискою з банку АТ “Ощадбанк».
Позивач зазначає, що на момент подачі позовної заяви до суду роботи згідно з п. 1.1 Договору не було розпочато, аванс у повному обсязі не було сплачено.
Позивачем також зазначено, що згоди щодо автоматичної пролонгації строку дії Договору сторони не визначили в умовах Договору, додаткових угод щодо продовження строку дії Договору не укладали.
У зв'язку з закінченням строку дії Договору та невиконання жодною зі сторін своїх зобов'язань, Позивачем на адресу Відповідача було надіслано лист вих.№ 08-42/6341 від 17.10.2023 про повернення сплаченого авансу разом з інфляційними на розрахунковий рахунок Позивача у строк до 01.11.2023. Однак вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді.
Згідно з п. 4.2 Договору підтвердженням виконання робіт підрядником (Відповідачем) є акт приймання-передачі виконаних робіт.
За твердженнями позивача, сторони не приступили до виконання Договору (крім сплаченої частини авансу Позивачем), строк його дії сплив 31.12.2021, а відповідно зобов'язання за Договором припинилися.
Враховуючи зазначене, на думку позивача, предметом спору у даній ситуації є вимога Позивача про повернення безпідставно набутих грошових коштів, що регулюється нормами глави 83 Цивільного кодексу України (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави).
Оскільки відповідач не приступив до виконання робіт у строк, визначений договором, сплачений аванс не повернув, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 5000,00 грн авансу, 780,27 грн інфляційних нарахувань та 209,59 грн 3% річних.
Вказані обставини, на думку позивача свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно з чч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Так, укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором підряду.
Відповідно до положень ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно зі ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення закріплені у ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України).
Договір відповідно до ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що Замовник сплачує Підряднику аванс у розмірі 20 %, що складає 600 000, 00 грн. від загальної орієнтовної вартості договору.
Як встановлено судом, позивач на виконання умов п. 4.1. Договору 28.02.2020 року сплатив на розрахунковий рахунок Відповідача частину авансу в розмірі 5000,00грн, що підтверджується випискою з банку АТ “Ощадбанк» (а.с.9).
Водночас, відповідно до п.5.1. Договору строк (термін) виконання робіт передбачено Договором та починає перебіг протягом 3 днів з дати набрання чинності цього Договору та отримання авансу (за наявності авансу) або заявки від Замовника на виконання робіт. Підрядник зобов'язаний виконувати роботи у відповідні строки, що встановлені Договором.
Доказів виконання відповідачем робіт у встановлені Договором строки матеріали справи не містять.
Пунктом 11.1 Договору визначено, що він набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2021 року.
Враховуючи зазначене, сторони не приступили до виконання Договору (крім сплаченої частини авансу Позивачем), строк його дії сплив 31.12.2021, а відповідно зобов'язання за Договором припинилися.
Отже обставини щодо порушення відповідачем строків виконання робіт за Договором є такими, що підтверджуються матеріалами справи та відповідачем не спростовані.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.
В матеріалах справи міститься претензія позивача до відповідача про повернення коштів від 17.10.2023 вих. №08-42/6341 з вимогою про повернення сплаченого авансу разом з інфляційними на розрахунковий рахунок Позивача у строк до 01.11.2023.
Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення Глави 83 Цивільного кодексу України, в тому числі ст.1212, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1)повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4)відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Що стосується правового характеру заявлених позивачем до стягнення коштів сплаченого авансу, суд зазначає, що враховуючи положення ч. 4 ст. 849 ЦК України, кошти сплачені позивачем (у тому числі у якості авансу) на виконання договору підряду можуть стягуватися з підрядника на користь замовника у якості збитків або ж на підставі ст. 1212 ЦК України.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19)).
Аналіз положень статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що ця стаття стосується позадоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого, збереженого майна (кондикційні зобов'язання), що виникають за наявності одночасно таких умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
При цьому, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Такі висновки щодо застосування положень глави 83 Цивільного кодексу України та, зокрема статті 1212 Цивільного кодексу України, є сталими у судовій практиці та викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 грудня 2021 року у справі № 911/1101/21, від 06 червня 2022 року у справі № 903/142/21 та в інших.
Отже основна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20)
Відповідно до ч.2 ст.570 ЦК України якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, з припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави. Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.
Дана правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2019 у справі № 910/21154/17.
Статтею 1213 ЦК України визначено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Отже із припиненням дії договору грошова сума, перерахована стороною за таким договором в якості авансу або попередньої оплати, втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими без достатньої правової підстави.
Проаналізувавши зміст положень глави 83 ЦК України, та правові висновки викладені у Постановах Верховного суду, можна дійти висновку, що у зв'язку з припиненням дії Договору (31.12.2021) грошові кошти втратили ознаки авансу (попередньої оплати) та стали грошовими коштами, набутими Відповідачем без достатньої правової підстави, а отже повинні бути повернуті.
Таким чином, враховуючи що у матеріалах справи наявні докази сплати позивачем попередньої оплати у розмірі 5000,00 грн, проте відсутні будь-які належні докази у розумінні п.4.2 та п.5.17. Договору докази на підтвердження виконання відповідачем робіт на вказану суму коштів, враховуючи закінчення терміну дії договору 31.12.2021, та той факт, що підстава, на якій відповідач отримав аванс відпала, суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку повернути позивачу суму грошових коштів у розмірі 5000,00 грн, сплачену позивачем за Договором.
Щодо 3% річних та інфляційних.
Крім суми боргу, позивачем заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтю 625 ЦК України розміщено у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Отже положення розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).
Таким чином, дія ст. 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України.
Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15, від 01 жовтня 2014 року у справі №6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18, а також у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №908/2552/17.
Зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна одразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала.
Із цього моменту виникає передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.
Позивачем на адресу відповідача була направлена вимога від 17.10.2023 №08-42/6341 щодо повернення сплаченого авансу разом з інфляційними втратами у строк до 01.11.2023, яка відповідачем залишена без задоволення, кошти останнім не повернуті позивачу.
Перевіривши періоди нарахування та відповідні розрахунки 3% річних та інфляційних, суд дійшов висновку про їх арифметичну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення 209,59 грн 3% річних та 780,27 грн інфляційних є правомірними та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно з ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, правомірними, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані, отже, підлягають повному задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст.129 ГПК України, відповідно до яких судовий збір покладається на відповідача, з вини якого виник спір.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 79, 80, 86, 129, 238, 240, 247, 251, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного підприємства "Армакс Харків" (адреса: 61026, м.Харків, проїзд Ювілейний, буд. 14; код ЄДРПОУ 35352236) на користь Акціонерного товариства "Харківобленерго" (адреса: 61037, м. Харків, вул.Георгія Тарасенка, буд.149; код ЄДРПОУ 00131954; на п/р НОМЕР_1 в ХОУ АТ “Ощадбанк», МФО 351823, і.п.н. НОМЕР_2 ) 5989,86 грн, з яких: 5000,00 грн - аванс; 780,27 грн - інфляційні втрати; 209,59 грн - 3 % річних, а також 2422,40 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "23" травня 2025 р.
Суддя К.В. Аріт