ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.05.2025Справа № 910/2107/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ"
про стягнення 24 477,23 грн.,
Без повідомлення (виклику) представників сторін.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" (далі - відповідач) про стягнення 24 477,23 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту, та у зв'язку із настанням страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "RAVON R2", реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивач отримав право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "MINI COOPER S", реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату настання останньої була застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 210287923, а тому позивач вказував, що обов'язок з відшкодування 24 477,23 грн. покладається на відповідача.
Ухвалою від 25.02.2025 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/2107/25, вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а також встановив відповідачу строк на подання відзиву - 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
28.02.2025 року на електронну адресу господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ щодо полісу серії ЕР № 210287923.
11.03.2025 року на електронну адресу, а також 17.03.2025 року - засобами поштового зв'язку до господарського суду міста Києва надійшов відзив Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" від 07.03.2025 року № 03/1031 на позовну заяву, в якому останнє вказувало про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на те, що позивач неналежним чином оцінив завдану шкоду, а звіт про оцінку транспортного засобу "RAVON R2", реєстраційний номер НОМЕР_1 , складений без особистого огляду вказаного транспортного засобу оцінювачем ОСОБА_3
Крім того, відповідач вказував, що пошкодження кришки багажника на суму 9 541,80 грн. не перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 07.12.2022 року. При цьому, з огляду на відсутність у матеріалах справи документів на підтвердження права власності на пошкоджену внаслідок ДТП рекламну конструкцію, відсутні підстави для відшкодування позивачу витрат на її ремонт. Також, відповідач зазначав про відсутність правових підстав для відшкодування 20 % ПДВ, оскільки ФОП Гукович О.О., який здійснював ремонт рекламної конструкції "креветка", не є платником цього податку.
18.03.2025 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь позивача від 18.03.2025 року на відзив на позовну заяву, в якій останній навів додаткові аргументи на обґрунтування пред'явлених до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" позовних вимог.
20.03.2025 року через систему "Електронний суд" надійшли заперечення відповідача від 20.03.2025 року на відповідь на відзив.
Інших заяв чи клопотань від сторін до суду не надходило.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
21.06.2022 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ВУСО" (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № 19120930-02-16-0 (далі - Договір), відповідно до умов якого страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу "RAVON R2" реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Відповідно до пункту 4.1.1 Договору до страхових випадків віднесено дорожньо-транспортну пригоду.
Строк дії Договору - з 22.06.2022 року по 21.06.2023 року (пункт 3.5 Договору).
У додатку № 1 до Договору його сторони визначили перелік додаткового обладнання, до якого у пункті 24 погодили віднести "Хвіст", а також встановили страхову суму за додатковим обладнанням у розмірі 15 000,00 грн.
07.12.2022 року о 20:35 год. на Броварському проспекті, 17 у місті Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля "MINI COOPER S", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який під час руху в смузі не впевнився у безпечності маневру та допустив зіткнення із застрахованим позивачем автомобілем "RAVON R2", реєстраційний номер НОМЕР_3 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Означена дорожньо-транспортна пригода була оформлена повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколом від 07.12.2022 року).
Відповідно до полісу серії ЕР № 210287923 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "MINI COOPER S", реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 0,00 грн. та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 160 000,00 грн.
Беручи до уваги подання страховику, зокрема, заяви від 12.12.2022 року на виплату страхового відшкодування, а також враховуючи акт огляду транспортного засобу від 12.12.2022 року та виставлені СТО - ФОП Гукович О.О. та ТОВ "ТСМ ІНТЕР-АВТО" рахунки від 05.01.2023 року № 301 і від 18.01.2023 року № 26, страховим актом позивача від 25.01.2023 року № 2268501-1 вищенаведену ДТП визнано страховою подією та вирішено виплатити страхове відшкодування у розмірі 24 541,80 грн.
Відповідно до платіжної інструкції від 25.01.2023 року № 3637 позивач перерахував на рахунок ФОП Гуковича О.О. грошові кошти у розмірі 15 000,00 грн. із призначенням платежу: "Стр. відш. зг. СА № 2268501-1 від 25.01.2023 р. та дог. № 19120930-02-16-01 від 21.06.22, стр. ОСОБА_1 , заяв. 26.12.22, рах. № 301 від 05.01.23".
Також, згідно з платіжною інструкцією від 25.01.2023 № 3689 позивач перерахував на рахунок ТОВ "ТСМ ІНТЕР-АВТО" грошові кошти у розмірі 9 541,80 грн. із призначенням платежу: "Стр. відш. зг. СА № 2268501-1 від 25.01.2023 р. та дог. № 19120930-02-16-01 від 21.06.22, стр. ОСОБА_1 , заяв. 26.12.22, рах. № 26 від 18.01.23".
Обґрунтовуючи пред'явлені вимоги, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" вказувало на те, що заявами від 16.01.2023 року та від 20.02.2023 року воно зверталося до відповідача з вимогами про виплату страхового відшкодування. Проте, означені вимоги задоволені відповідачем у добровільному порядку не були.
Зважаючи на викладене, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" звернулося до господарського суду міста Києва з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Як зазначалось судом вище, дорожньо-транспортна пригода, що відбулася 07.12.2022 року, була оформлена повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколом), яке є належний та допустимим доказом у справі.
З набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування" № 3045-VI від 17.02.2011 року, яким внесено зміни та доповнення до Закону України № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що дозволило учасникам дорожнього руху при скоєнні дорожньо-транспортної пригоди за наявності встановлених пунктом 33.2 статті 33 наведеного Закону обставин спільно складати повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду ("європротокол") без інформування відповідного підрозділу МВС України про її настання.
Так, відповідно до пункту 33.2 статті 33 зазначеного вище Закону України № 1961-IV (тут і далі в реакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання.
На виконання Закону України від 17.02.2011 року № 3045-VI, Моторним (транспортним) страховим бюро України встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено протоколом Президії МТСБУ від 11.08.2011 року № 274/2011 Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (далі - Інструкція).
За умовами статті 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'я та/або майну потерпілого.
Судом встановлено, що наявне в матеріалах справи повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 07.12.2022 року є заповненим обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди у відповідних частинах, що стосуються інформації про транспортні засоби; зазначено у відповідних пунктах дату, час та місце (координати) дорожньо-транспортної пригоди, інформацію про страхувальників згідно з даними полісів, визначені обставини дорожньо-транспортної пригоди.
Також, суд зазначає, що відповідно до статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники дорожньо-транспортної пригоди скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
У зв'язку із тим, що між учасниками ДТП спільно складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, отже, водій, винний у вчиненні ДТП, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів.
За змістом відомостей європротоколу від 07.12.2022 року (що не заперечувалося обома учасниками справи) ДТП відбулася з вини водія автомобіля "MINI COOPER S", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 .
За таких обставин, вина фізичної особи ОСОБА_2 встановлена, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.
Так, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Зокрема, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").
Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (що був чинним на час виникнення спірних правовідносин) (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Як передбачено статтею 1194 Цивільного кодексу України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року в справі № 910/2603/17 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.
При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначене статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.
В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні.
При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов'язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.
При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов'язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов'язання та виникнення нового (регресного) зобов'язання.
У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 905/2970/16 від 10.07.2018 року.
У постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року в справі № 910/171/17 відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
При цьому, у постанові від 02.04.2018 року в справі № 910/32720/15 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.
Згідно з частиною 1 статті 14 та статті 204 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
У свою чергу, частина 2.1 статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Згідно з статтею 7 Закону України Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" передбачено в обов'язковому порядку проведення оцінки майна при визначенні збитків або розміру відшкодування.
З наведеного вище вбачається, що страхове відшкодування, яке сплачується за договорами цивільно-правової відповідальності, по-перше, сплачується на підставі відповідної оцінки збитку (звіту, дослідження, експертизи), проведеної суб'єктом оціночної діяльності, а по-друге, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, який розраховується у порядку, встановленому законом (у разі, коли є відповідні підстави для нарахування такого зносу).
При цьому, визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами).
Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.09.2018 року в справі № 753/21177/16-ц, від 30.06.2020 року в справі № 200/12295/17, від 03.06.2021 року в справі № 461/2217/19.
Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Оцінка майна має здійснюватися з урахуванням Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 року № 1440.
Відповідно до пункту 51 Національного стандарту № 1 незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки; ознайомлення з об'єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об'єкта оцінки та пов'язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об'єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об'єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).
Разом із цим, відповідно до пункту 56 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" звіт про оцінку майна, у тому числі, має містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об'єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення тощо.
Отже, виходячи з наведених норм, підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об'єктом оцінки шляхом доступу до нього. Наведений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 року в справі № 753/3055/18, від 19.05.2021 року в справі № 523/17998/17.
У випадку, якщо ж звіт про оцінку транспортного засобу складений взагалі без його огляду, такий звіт є не належним доказом у справі (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 року в справі № 752/16797/14-ц).
У свою чергу судом за матеріалами справи встановлено, що в основу розрахунку страхового відшкодування відповідачем покладено відомості звіту від 13.01.2025 року дослідження фахівця про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, складеного на замовлення відповідача оцінювачем Гармідаровою Ю.П., яка має кваліфікацію оцінювача за напрямом Оцінка об'єктів у матеріальній формі та спеціалізаціями в межах напряму 1.3 Оцінка дорожніх транспортних засобів, кваліфікаційне свідоцтво оцінювача МФ № 5094 від 19.05.2017 року.
Проте, надане позивачем дослідження фахівця щодо можливого розміру вартості колісного транспортного засобу не містить відомостей щодо огляду оцінювачем Гармідаровою Ю.П. пошкодженого транспортного засобу "RAVON R2", а також не містить пояснень та застережень щодо даних, які вказані в протоколі огляду пошкодженого транспортного засобу, зокрема щодо розривів кришки багажника, які не пов'язані з дорожньо-транспортною подією, про що зроблено відмітку у відповідному акті огляду транспортного засобу.
Крім того, дослідження не містить відомостей щодо бази та принципів дослідження, а також принципів визначення вартості, що використовувалися при визначенні відповідної вартості додаткового обладнання "Хвіст", вартість якого (15 000,00 грн.) також фактично врахована оцінювачем Гармідаровою Ю.П. при здійсненні дослідження.
З урахуванням вищенаведених підстав, дослідження фахівця від 13.01.2025 року № 41480 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, складеного на замовлення позивача оцінювачем Гармідаровою Ю.П., не береться судом до уваги як належний доказ вартості пошкоджень транспортного засобу "RAVON R2" реєстраційний номер НОМЕР_1 , у результаті дорожньо-транспортної пригоди, що відбулася 07.12.2022 року.
Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 01.02.2018 року в справі № 910/22886/16.
Згідно зі статтею 28 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
З урахуванням того, що відповідно до акту від 12.12.2022 року огляду транспортного засобу "RAVON R2", реєстраційний номер НОМЕР_1 , складеного оцінювачем (спеціалістом позивача) Бєляєвим Н.Е., пошкодження кришки багажника не пов'язані з дорожньо-транспортною пригодою, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача 9 541,80 грн. вартості матеріалів та робіт з ремонту кришки багажника.
Разом із тим, з відомостей вказаного акту огляду від 12.12.2022 року також вбачається, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що відбулась 07.12.2022 року, шкоди було завдано додатковому обладнанню "Хвіст", майнові інтереси страхувальника на яке також забезпечені позивачем за Договором.
Відповідно до рахунку від 05.01.2023 року № 301, виставленого позивачу ФОП Гуковичем О.О., вартість малярних робіт з ремонту додаткового обладнання "Хвіст" складає 15 000,00 грн.
Як було зазначено вище, згідно з платіжною інструкцією від 25.01.2023 року № 3637 позивач перерахував на рахунок ФОП Гуковича О.О. грошові кошти у розмірі 15 000,00 грн. із призначенням платежу: "Стр. відш. зг. СА № 2268501-1 від 25.01.2023 р. та дог. № 19120930-02-16-01 від 21.06.22, стр. ОСОБА_1 , заяв. 26.12.22, рах. № 301 від 05.01.23".
Тобто, позивачем було сплачено страхове відшкодування за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась з вини транспортного засобу, забезпеченого станом на момент настання дорожньо-транспортної пригоди відповідачем.
З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що до позивача, який фактично виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування в частині оплати вартості робіт з відновлення додаткового обладнання "Хвіст", в межах відповідних затрат (з урахуванням встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи) перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача (15 000,00 грн.), а також визначені полісом серії ЕР № 210287923 розміри лімітів відповідальності (160 000,00 грн.) та франшизи (0,00 грн.), відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу 15 000,00 грн.
При цьому, суд вважає Договір, яким застраховані майнові інтереси страхувальника ОСОБА_1 на додаткове обладнання "Хвіст", достатнім підтвердженням належності вказаного додаткового обладнання страхувальнику.
Жодних доказів на спростування означених обставин відповідач суду не надав.
Інші доводи, викладені Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "УСГ" у заявах по суті справи взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
Відтак, позов підлягає частковому задоволенню, з урахуванням наведеного.
Беручи до уваги вищевикладені обставини, вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" про стягнення з відповідача страхового відшкодування у розмірі 15 000,00 грн. підлягають задоволенню, тоді як у задоволенні вимог позивача про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" відшкодування на суму 9 477,23 грн. слід відмовити.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" (03038, місто Київ, вулиця Федорова Івана, будинок 32, літера А; код ЄДРПОУ 30859524) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (03150, місто Київ, вулиця Казимира Малевича, будинок 31; код ЄДРПОУ 31650052) 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. страхового відшкодування та 1 484 (одну тисячу чотириста вісімдесят чотири) грн. 49 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 23.05.2025 року.
Суддя В.С. Ломака