Справа № 127/38459/24
Провадження № 22-ц/801/1063/2025
Категорія: 70
Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А.
Доповідач:Войтко Ю. Б.
20 травня 2025 рокуСправа № 127/38459/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,
суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М.,
з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Слізяк Мар'яна Миколаївна, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Федчишена С. А. в залі суду в м. Вінниці, повне судове рішення складено 04 березня 2025 року,
у цивільній справі № 127/38459/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів.
Позов обґрунтувала тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області шлюб між сторонами розірвано. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти в твердій грошовій сумі 700 грн, щомісячно, починаючи стягнення з 15.12.2015 і до досягнення донькою повноліття. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11.12.2018 змінено розмір аліментів, визначених рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23.12.2015, та вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі в розмірі 1000 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня набрання рішенням законної сили до досягнення дитиною повноліття.
Позивач зазначила, що з часу зміни розміру аліментів стан здоров'я дитини погіршився. Дівчинка часто хворіє на вірусні захворювання, має проблеми зі стопами та зубами, які потребують спеціального догляду та лікування. У зв'язку з тим, що дитина подорослішала, перелік потреб в дівчинки збільшився, що спричинило збільшення витрат на її утримання. Відповідач наразі живе та працює за кордоном, його доходи перевищують доходи, які він мав станом на 2018 рік, також він має нерухомість на території України, є здоровим та працездатним. Участі у вихованні доньки відповідач майже не бере, час від часу спілкується по телефону, і двічі на рік відвідує. ОСОБА_1 офіційно не працевлаштована, має мінливі доходи, у власності нерухомості не має. Позивач несе усі витрати по догляду за дитиною, так, як аліменти в розмірі 1000 грн не покривають половини витрат на дитину. Так, вона зробила ремонт в дитячій кімнаті та придбала меблі на суму 24 778,87 грн. Щомісячні витрати на харчування становлять 7 417,36 грн. Витрати на засоби гігієни та догляду становлять 1 092,32 грн щомісячно. Крім того, витрати на одяг та взуття доньки за вересень 2024 року - 2 712,89 грн, жовтень 2024 року - 1 2612 грн, листопад 2024 року - 4 135 грн. Зауважила, що відповідач працює за кордоном ймовірно в Республіці Польща, де мінімальна заробітна плата в рази вища ніж в Україні.
З огляду на викладене, посилаючись на норми статей 181, 192 СК України, позивач просила змінити спосіб стягнення аліментів, який було встановлено рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11.12.2018 з твердої грошової суми на частину від доходу та стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання законної сили даним рішенням і до досягнення дитиною повноліття та стягнути судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 березня 2025 року позов задоволено частково.
Змінено спосіб стягнення аліментів, який було встановлено рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11.12.2018 з твердої грошової суми на частину від доходу.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частини від заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання законної сили даним рішенням і до досягнення дитиною повноліття.
В задоволенні решти вимог відмовлено.
Стягнення за виконавчим листом, виданим на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11.12.2018 в цивільній справі №127/22127/18, припинено з дня набрання законної сили даним рішенням та повернуто виконавчий лист до суду після завершення виконання.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 1 211,20 грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 000 грн у відшкодування витрат на правову допомогу.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, враховуючи обов'язок обох батьків утримувати дитину до її повноліття, розмір гарантованого законодавством України прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, а також беручи до уваги, що відповідач здорова, працездатна особа та має на утриманні ще двох неповнолітніх дітей, дійшов висновку про необхідність визначення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини в розмірі 1/6 частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Визначаючись з розподілом витрат на правничу допомогу, відповідно до вимог статей 137, 141 ЦПК України та враховуючи клопотання відповідача, місцевий суд виходив з того, що справа є незначної складності, в даній категорії спірних правовідносин наявна усталена судова практика, обсяг досліджених доказів є невеликим, а тому вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 1 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У березні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Слізяк М. М., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невмотивованість рішення суду в частині визначення частки від доходу відповідача в якій необхідно стягувати аліменти, та в частині стягнутих витрат на правничу допомогу, просить його змінити, виклавши абзац третій, четвертий, сьомий резолютивної частини рішення в наступній редакції:
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання законної сили даним рішенням і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 12 000 грн у відшкодування витрат на правову допомогу.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Здійснити новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції відповідно до статті 382 ЦПК України.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 31.03.2025 для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Войтко Ю. Б., Міхасішин І. В., Стадник І. М.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано відповідачеві ОСОБА_2 строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано з місцевого суду матеріали судової справи.
Відповідно до ухвали Вінницького апеляційного суду від 22 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Слізяк М. М. про витребування доказів, справу призначено до розгляду 13 травня 2025 року о 11:30 год з повідомлення учасників справи.
В подальшому розгляд справи відкладено на 20 травня 2025 року о 11:50 год в зв'язку з перебуванням судді Стадника І. М., який входить до складу колегії, у відпустці.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема не застосовано статті 141, 180-183 СК України. При цьому, місцевий суд не врахував обставини, що мають істотне значення для вирішення справи, адже визначаючи розмір аліментів не з'ясував матеріальне становище відповідача та не надав оцінку розміру його витрат, які перевищують повідомлений у відзиві на позовну заяву дохід.
Вказує, що суд першої не врахував той факт, що позивач у зв'язку з війною втратила роботу, має нестабільний заробіток, а у неповнолітньої доньки погіршився стан здоров'я, зокрема, остання має проблеми зі стопами ніг та постійно потребує лікування зубів. До того ж дівчинка підросла та потребує додаткових засобів гігієни.
Звертає увагу, що за приписами статті 182 СК України суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Вказує, що зважаючи на те, що відповідач офіційно не працевлаштований, то розмір стягуваних аліментів розраховується із розміру доходу/середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості в України. Як наслідок, стягнення аліментів на утримання доньки в розмірі 1/4 всіх видів заробітку (доходів) не погіршуватиме майнове становище відповідача, адже розмір його доходу є вищим, аніж той, який визначений на рівні середнього заробітку у відповідній місцевості.
Також зауважує, що при прийнятті рішення порушено норми процесуального права, оскільки відмовлено стороні позивача в задоволенні клопотань про витребування доказів, які були спрямовані на з'ясування дійсного доходу відповідача. Вказане призвело до неправильного визначення розміру частки стягуваних аліментів на утримання ОСОБА_5 .
Крім того, на переконання сторони позивача, при прийнятті рішення порушено норми процесуального права в частині визначення розміру судових витрат, які підлягають стягненню на користь позивача. Так, місцевим судом не досліджено жодних доказів, що підтверджували витрати ОСОБА_1 на правничу допомогу. Як наслідок, висновок суду про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 1 000,00 грн вважає необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального права.
Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направив, що за положеннями частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позиція учасників справи у судовому засіданні
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Слізяк М. М. в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала з наведених в ній підстав та просила її задовольнити, а рішення суду першої інстанції змінити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, 13.05.2025 подав заяву, в якій просить розглянути справу у його відсутність за сімейними обставинами, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Судом установлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23.12.2015 шлюб між сторонами розірвано. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти в твердій грошовій сумі 700 грн, щомісячно, починаючи стягнення з 15.12.2015 року і до досягнення донькою повноліття.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11.12.2018 змінено розмір аліментів, визначених рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23.12.2015 року та вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі в розмірі 1 000 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня набрання рішенням законної сили до досягнення дитиною повноліття.
11.09.2020 на підставі цього рішення Вінницьким міським судом Вінницької області видано виконавчий лист.
Позивач з донькою проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями витягу з реєстру територіальної громади.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 зазначив, що періодично виїжджає за кордон до своєї матері, яка там проживає, однак на даний час не працевлаштований за кордоном та не має будь якого відкритого рахунку за кордоном.
Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів станом на 31.10.2024 у ОСОБА_2 відсутня заборгованість зі сплати аліментів по виконавчому листі № 127/22127/18.
Судом також установлено, що відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 у ОСОБА_2 є донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, номер актового запису: 1262011/00AU/2022/840943.
Із довідки № 227029 від 21.08.2024 вбачається, що ОСОБА_2 має статус батьків багатодітної сім'ї.
Згідно з копією договору найму (оренди) квартири від 04.01.2024 року ОСОБА_2 разом із сім'єю орендує житлове приміщення по АДРЕСА_2 , розмір орендної плати становить 10 000,00 грн.
Відповідно до довідки ОСББ «Миколаївська-23» № 35 від 09.09.2024 ОСОБА_2 з сім'єю з п'яти осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_10 проживають за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з довідкою Пенсійного фонду України від 23.12.2024 у ОСОБА_2 страховий стаж, заробітна плата та інші дані, необхідні для обчислення та призначення страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування в Реєстрі застрахованих осіб - відсутні.
Позиція суду апеляційної інстанції
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються положеннями Сімейного кодексу України.
Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що згідно із рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11.12.2018 змінено розмір аліментів, визначених рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23.12.2015 року та вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі в розмірі 1 000 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня набрання рішенням законної сили до досягнення дитиною повноліття.
Позивач, з якою проживає малолітня дитина, звертаючись до суду, просить змінити спосіб стягнення аліментів та стягувати з відповідача аліменти саме у частці від його доходу. При цьому вказує на зміни свого матеріального стану у зв'язку із збільшенням потреб дитини та необхідністю проведення лікування дитини. Також посилається на те, що матеріальне становище відповідача покращилось, оскільки він має нерухомість та працює за кордоном.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка правомірно скористалася наданим їй частиною третьою статті 181 СК України правом змінювати спосіб стягнення аліментів на утримання дитини і визначення розміру аліментів у частці від доходу (заробітку) відповідача, що передбачає і зміну їх розміру. Разом з тим, змінюючи спосіб стягнення аліментів з платника, суд першої інстанції визначив їх в розмірі 1/6 частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача за правилами, встановленими статтею 182 СК України, врахувавши обов'язок обох батьків утримувати дитину до її повноліття, розмір гарантованого законодавством України прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, те, що відповідач здорова, працездатна особа та має на утриманні ще двох неповнолітніх дітей.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на таке.
Так, статтею 51 Конституції України передбачені права дітей на матеріальне утримання з боку батьків та права на їх повноцінне життя та всебічний розвиток.
У частині першій статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована постановою Верховної Ради №789-ХІІ від 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Як передбачено статтею 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до положень статей 183, 184 СК України суд за заявою одержувача може визначити розмір аліментів у вигляді частки від заробітку (доходу) матері, батька дитини або у твердій грошовій сумі.
Таким чином, підстави визначення розміру аліментів у частках від заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статей 183, 184 СК України.
Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
У зазначеній нормі права законодавець розширив можливості того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (отримувача аліментів) щодо вибору способу стягнення аліментів.
Як вбачається з матеріалів справи, одержувач аліментів ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про зміну способу стягнення аліментів, який стягується на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11.12.2018, в якому просила визначити розмір аліментів у частці від доходу, а саме у розмірі частки, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.
Отже, одержувач аліментів скористалася своїм правом щодо визначення способу стягнення аліментів саме у частці від доходу.
При цьому, внаслідок зміни способу стягнення аліментів буде збільшений і розмір стягуваних аліментів.
У частині першій статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України).
Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року, у справі № 343/945/19, провадження № 61-2057св20, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, провадження № 61-18145св20, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18, провадження № 61-16697св21, та інших.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Враховуючи вищенаведене, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів. При цьому правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей Сімейного кодексу України, які регулюють відповідні правовідносини.
Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини, частин сьомої, восьмої статті 7 СК України, під час вирішення будь - яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.
Обов'язок утримувати дитину - це моральне і найважливіше правове зобов'язання батьків, яке виникає з моменту народження дітей і зберігається до досягнення ними повноліття.
Як зазначено вище, отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини. Разом із цим, кожна сторона повинна довести обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог (частина перша статті 81 ЦПК України).
Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 21 липня 2021 року у справі № 691/926/20, зазначив, що враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: зміни і сімейного, і матеріального стану. Однак зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану, підставою для зміни розміру аліментів.
Заперечуючи щодо задоволення позову, відповідач посилався на те, що на його утриманні перебувають й інші неповнолітні діти: донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зазначена ним обставина очевидно потребує додаткових фінансових витрат.
На підтвердження своїх заперечень ОСОБА_2 вказав, що має можливість періодичного виїзду за кордон до своєї матері, при цьому заперечив щодо його працевлаштування за кордоном та надав суду першої інстанції копії наступних доказів, зокрема:
- довідку багатодітної сім'ї № 227029 від 21.08.2024, з якої вбачається, що ОСОБА_2 має статус батьків багатодітної сім'ї;
- розрахунок заборгованості зі сплати аліментів станом на 31.10.2024, відповідно до якого у ОСОБА_2 відсутня заборгованість зі сплати аліментів за виконавчим листом № 127/22127/18;
- договір найму (оренди) квартири від 04.01.2024, з якого встановлено, що ОСОБА_2 разом із сім'єю орендує житлове приміщення по АДРЕСА_2 , розмір орендної плати становить 10 000,00 грн.
- довідку ОСББ «Миколаївська-23» № 35 від 09.09.2024, згідно з якою ОСОБА_2 з сім'єю з п'яти осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_10 проживають за адресою: АДРЕСА_2 .
- довідку з Пенсійного фонду України щодо ОСОБА_2 про відсутність в Реєстрі застрахованих осіб відомостей про страховий стаж, заробітну плату та інші даних, необхідних для обчислення та призначення страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідку сформовано станом на 23.12.2024).
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої, другої, третьої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Положеннями частини першої, другої статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Суд першої інстанції надав належну оцінку наданим відповідачем доказам. При цьому, дотримуючись балансу інтересів сторін щодо врахування зміни сімейного стану, місцевим судом взято до уваги, що в даному випадку змінився сімейний стан відповідача.
Позивач в позові вказані обставини суду не повідомила. Будь-яких доказів щодо незадовільного стану здоров'я позивача матеріали справи також не містять.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності та гармонійного розвитку дитини.
За змістом статті 192 СК України у системному зв'язку із положеннями статті 182 СК України, при вирішенні питання про зміну розміру аліментів, що стягуються на утримання неповнолітньої дитини, суд зобов'язаний виходити з пріоритету інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.12.2006 у справі «Хант проти України» (Hunt v. Ukraine) (Заява № 31111/04) вказав на те, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (п. 54).
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що у неповнолітньої доньки погіршився стан здоров'я і вона потребує додаткових фінансових витрат на лікування не заслуговують на увагу. Вказані обставини не є підставою для збільшення розміру аліментів в цій справі, оскільки за своєю природою витрати, пов'язані з хворобою дитини є додатковими витратами, порядок стягнення та визначення розміру цих витрат врегулювано статтею 185 СК України.
На підставі досліджених доказів, наданих сторонами у справі, з урахуванням принципу найкращого забезпечення інтересів дітей та положень Сімейного кодексу України, виходячи з положень розумності та справедливості, наявності обов'язку обох батьків утримувати дитину до її повноліття, ураховуючи те, що відповідач має можливість щомісячно сплачувати аліменти на користь позивача на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а розмір 1/6 частини від заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, є достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини і не порушуватиме право інших дітей відповідача на належне утримання від батька.
Колегія суддів також зазначає, що мінімальний граничний розмір аліментів не змінено, що відповідає вимогам статті 182 СК України.
Таким чином, доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстави для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування або зміни судових рішень.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом,
що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Разом із тим, законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Виходячи з положень статті 137 ЦПК України, принципів диспозитивності та змагальності процесу, при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд має надати оцінку виключно тим обставинам щодо яких інша сторона процесу має заперечення.
Зазначене узгоджується з нормами процесуального права та практикою Великої Палати Верховного Суду, викладеною у додаткових постановах: від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19; від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, провадження № 12-94гс20, у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
У додатковій постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 вересня 2024 року у справі № 910/1007/22 зазначено, що: «подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат».
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Отже, враховуючи положення статей 137 та 141 ЦПК України, сторона має право на відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката за умови подання нею до суду заяви про відшкодування таких судових витрат, яка подана до судових дебатів у справі, подання доказів таких витрат (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, здійснені ним витрати, необхідні для надання правничої допомоги, тощо) до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду у справі.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
В позовні заяві представник позивача вказує на те, що орієнтовний розрахунок витрат позивачки на правничу допомогу під час розгляду даної справи в суді Вінницького міського суду Вінницької області складає 12 000 грн. Детальний розрахунок витрат та документи, що підтверджують їх сплату будуть надані суду у визначений законом строк.
Згідно ст. 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина восьма статті 83 ЦПК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2025 року у справі № 521/13630/20 (провадження № 61-15268св24)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21, зазначено, що: «у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат. обґрунтувань поважності причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі, заява представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 не містить (а. с. 1-3 виділених матеріалів). Таким чином, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні заяви представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки зміст заяви не містить обґрунтування поважних причин неподання ним доказів, що підтверджують розмір судових витрат до закінчення судових дебатів у справі».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: від 13 лютого 2024 року у справі № 757/33206/22-ц (провадження № 61-8292св24) зазначено, що: «тлумачення частини першої статті 246 ЦПК України та частини восьмої статті 141 ЦПК України дає підстави для висновку, що у випадку, якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. А у разі закінчення процесуального строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України (п'ять днів після ухвалення рішення суду), - також і поважні причини пропуску цього строку. За відсутності обґрунтування поважних причин строку подання таких доказів до закінчення судових дебатів у справі чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат. Натомість наслідком закінчення процесуального строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, є залишення заяви без розгляду».
У справі, що переглядається, представник позивача - адвокат Слізяк М. М. подала до суду клопотання про проведення судового засідання, призначеного 03.03.2025, без участі позивача та її представниці. В судове засідання докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, або заяву, визначену ст. 246 ЦПК України з обґрунтуванням поважності причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі позивач та її представник міському суду не подали.
Враховуючи, що до закінчення судових дебатів позивачем не надано до суду докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу або заяву, визначену ч. 1 ст. 246 ЦПК України, підстав стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у сумі 12 000,00 грн. були відсутні, а вимоги апеляційної скарги в ці частині задоволенню не підлягають.
При цьому апеляційний суд залишає рішення першої інстанції в ці частині без змін, враховуючи принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року в справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24)).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду попередньої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який обґрунтовано їх спростував.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат та відсутні підстави для розподілу судових витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Слізяк Мар'яна Миколаївна, залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 23 травня 2025 року.
Головуючий Ю. Б. Войтко
Судді: І. В. Міхасішин
І. М. Стадник