Справа № 127/2-784/09
Провадження № 22-ц/801/1173/2025
Категорія: 40
Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.
Доповідач:Сало Т. Б.
20 травня 2025 рокуСправа № 127/2-784/09м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Ковальчука О.В., Панасюка О.С., секретар Луцишин О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 01 квітня 2025 року про відмову у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, постановлену суддею Романюк Л.Ф. в м. Вінниці, повний текст ухвали складено 01 квітня 2025 року, в справі за заявою ОСОБА_1 , за участі заінтересованих осіб: Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Вінницьке обласне управління АТ «Ощадбанк», ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (частково),
встановив:
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила визнати виконавчий лист в справі №2-784/09, виданий 04 червня 2009 року Ленінським районним судом м. Вінниці, правонаступником якого є Вінницький міський суд Вінницької області, про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ВАТ «Державний ощадний банк Україна» філії Вінницьке міське відділення №8672 заборгованості в сумі 102 354,11 грн, в частині прострочених відсотків на суму 73 111,44 грн - таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначила, що 27 березня 2009 року рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці в справі №2-784/09 було задоволено позов ВАТ «Державний ощадний банк Україна» філії Вінницьке міське відділення №8672 і стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ВАТ «Державний ощадний банк Україна» філії Вінницьке міське відділення №8672 заборгованість в сумі 102 354,11 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість стягнуто на підставі невиконання Договору про іпотечний кредит №1375 від 04 березня 2008 року, який було укладено між ОСОБА_1 та ВАТ «Державний ощадний банк Україна» в особі філії Вінницьке міське відділення №8672. Заборгованість стягнута станом на 25 лютого 2009 року, що в загальній сумі складає 102 354,11 грн.
Згідно розрахунку заборгованості станом на 25 лютого 2009 року заборгованість в розмірі 102 354,11 грн складається з: 25 595,40 грн - прострочений кредит; 73 111,44 грн - прострочені відсотки; 3 647,27 грн - пеня.
На підставі цього рішення Ленінським районним судом м. Вінниці 04 червня 2009 року було видано виконавчий лист №2-784/09 року про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ВАТ «Державний ощадний банк Україна» філії Вінницьке міське відділення №8672 заборгованість в сумі 102 354,11 грн.
18 листопада 2011 року відкрито виконавче провадження №30424641.
26 грудня 2012 року виконавчий лист було повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».
29 січня 2013 року банком були зараховані грошові кошти в сумі 186 119,26 грн як «Погашення прострочених відсотків згiдно угоди 1375 вiд 04/03/2008».
Вищевказані обставини є преюдиційним, так як встановлювались в постанові Вінницького апеляційного суду від 28 листопада 2024 року та в ухвалі Верховного Суду від 15 січня 2025 року в справі №127/2-784/09.
Апеляційний суд також вказує, що заборгованість за рішенням суду у розмірі 102 354,11 грн складалася із заборгованості за тілом кредиту, відсотках та пені.
Тобто, судами було встановлено обставину надходження грошових коштів в сумі 186 119,26 грн як «прострочені відсотки за договором іпотечного кредиту від 04 березня 2008 року № 1375».
Заявник вважає, що виходячи з умов до п. 1.8. кредитного договору №1375 від 04 березня 2008 року, грошові надходження мають бути першочергово зараховані на погашення прострочених процентів за користування кредитом.
Тому із загальної суми 186 119,26 грн з призначенням «прострочені відсотки за договором іпотечного кредиту від 04 березня 2008 року № 1375» грошові кошти в сумі 73 111,44 грн мали б бути першочергово зараховані як прострочені проценти по кредитному договору, які вже мали місце, так як були стягнуті рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 березня 2009 року в справі №2-784/09.
Як зазначив Верховний Суд в ухвалі від 15 січня 2025 року по справі 127/2-784/09, доводи касаційної скарги про добровільне фактичне повне виконання боржником рішення суду поза межами виконавчого провадження внаслідок добровільної сплати зазначеної в рішенні суми у повному обсязі можуть бути оцінені не державним виконавцем, а судом у випадку розгляду заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню на підставі частини другої статті 432 ЦПК України і у межах розгляду такої заяви суд може вирішувати питання, чи припинився обов'язок боржника з виконання виконавчого документа, зокрема із підстав, зазначених ОСОБА_1 у скарзі, чи ні.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01 квітня 2025 року заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (частково) залишено без задоволення.
Не погодившись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким її заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (частково) задовольнити повністю, згідно заявлених в заяві вимог.
У скарзі зазначено, що висновок суду з приводу невиконання рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 березня 2009 року в справі №2-784/09 в частині прострочених відсотків на суму 73 111,44 грн є невірним та базується на неповно встановлених обставинах справи. 29 січня 2013 року банком були отримані кошти в розмірі 186 119,26 грн і грошові кошти в сумі 73 111,44 грн мали бути першочергово зараховані в рахунок погашення прострочених відсотків. Судом не було звернуто увагу на питання черговості погашення заборгованості. У даному випадку матеріальний обов'язок на підставі виконавчого листа у справі №2-784/09 частково виконаний шляхом отримання коштів банком на погашення прострочених відсотків, які виникли у найдавніший період.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві АТ «Державний ощадний банк України» просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення без змін.
Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 березня 2009 року у справі №2-784/09 задоволено позов ВАТ «Державний ощадний банк Україна» філії Вінницьке міське відділення №8672 та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ВАТ «Державний ощадний банк Україна» філії Вінницьке міське відділення №8672 заборгованість в сумі 102 354,11 грн (а.с.62-64 т.1).
Заборгованість стягнуто на підставі невиконання зобов'язань за договором іпотечного кредиту №1375 від 04 березня 2008 року, який було укладено між ОСОБА_1 та ВАТ «Державний ощадний банк Україна».
Заборгованість в розмірі 102 354,11 грн визначена станом на 25 лютого 2009 року і складається з: 25 595,40 грн - прострочений кредит; 73 111,44 грн - прострочені відсотки; 3 647,27 грн - пеня.
04 червня 2009 року на підставі вказаного рішення суду Ленінським районним судом було видано виконавчий лист №2-784/09 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ВАТ «Державний ощадний банк Україна» філії Вінницьке міське відділення №8672 заборгованості в сумі 102 354,11 грн (а.с.234 т.2).
18 листопада 2011 року старшим державним виконавцем Мальованою М.Ю. Ленінського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції відкрито виконавче провадження №30424641 з виконання виконавчого листа №2-784/09 від 04 червня 2009 року (а.с.15 т.3).
26 грудня 2012 року виконавчий лист було повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», так як згідно акта державного виконавця від 26 грудня 2012 року при виході за адресою: м. Вінниця, вул. Жукова, 1, на момент перевірки майнового стану боржника, майна належного боржнику не виявлено, здійсненні державним виконавцем заходи щодо розшуку майна згідно закону виявилися безрезультатними (а.с.16 т.3).
29 січня 2013 року банком були зараховані грошові кошти в сумі 186 119,26 грн як «Погашення прострочених відсотків згiдно угоди 1375 вiд 04/03/2008».
Заявляючи вимогу про визнання виконавчого листа у справі №2-784/09 від 04 червня 2009 року таким, що в частині стягнення прострочених відсотків на суму 73 111,44 грн не підлягає виконанню, ОСОБА_1 послалася на те, що на виконання рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 березня 2009 року у вказаній справі нею було сплачено кошти у розмірі 186 119,26 грн, частина з яких повинна була бути спрямована на погашення прострочених відсотків на цю суму.
Пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України визначено, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Статтею 173 ЦПК України передбачено, що суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити чи розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 432 ЦПК України, суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню.
Якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.
У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №2-4671/11 зроблено правовий висновок, що підстави визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, прийнято поділяти на дві групи: матеріально-правові (відсутність у боржника обов'язку), зокрема, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання й інші, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання тощо.
Перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом ст. 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Отже, до підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, відносяться випадки, коли немає матеріальної передумови для виконання рішення, тобто об'єктивно відсутній обов'язок боржника; або ж випадки видачі виконавчого документа, коли його не треба було видавати, тобто випадки помилкової видачі виконавчого листа; або випадки, коли після видачі виконавчого документа був змінений зміст рішення.
При цьому, подання заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не може бути пов'язане із оспоренням такого судового рішення по суті заявлених вимог, адже визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, належить до процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень, тобто, рішень, які набрали законної сили та підлягають виконанню у примусовому порядку.
Враховуючи імперативні приписи статті 129-1 Конституції України, статті 18 ЦПК України щодо обов'язковості виконання судового рішення, що набрало законної сили, положення статті 432 ЦПК України визначає можливість визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, лише за наявності для цього безумовних і безспірних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви про визнання виконавчого документа в частині таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Леніського районного суду м. Вінниці № 2-784/09 від 27 березня 2009 року, яким в солідарному порядку стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за договором іпотечного кредиту в частині прострочених відсотків на суму 73 111,44 грн не виконано.
При цьому суд встановив, що 11 травня 2010 року Ленінським районним судом м. Вінниці було ухвалено рішення у іншій справі № 2-1455/10 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» всієї заборгованості за договором іпотечного кредиту в розмірі 1 204 351,52 грн. Рішення суду набрало законної сили 25 травня 2010 року (а.с.18 т.2).
Сума боргу складається з 969 305,90 грн основного боргу; 210142,10грн. відсотки; 24903,52 грн. пеня, не включаючи раніше стягнуті суми по рішенню 2-784/09 від 27 березня 2009 року.
06 грудня 2010 року на виконання вказаного рішення Ленінським районним судом м. Вінниці видано виконавчий лист (а.с.90 т.1).
24 листопада 2011 року заступником начальника відділу ДВС Вінницького РУЮ Мельник А.К. відкрито виконавче провадження №30027722 з примусового виконання виконавчого листа №2-1455/10 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за договором іпотечного кредиту в розмірі 1 204 351,52 грн.
06 грудня 2012 року заступником начальника відділ ДВС Вінницького РУЮ Мельник А.К. при примусовому виконанні виконавчого листа №2-1455 від 06 грудня 2010 року у виконавчому провадженні №30027722 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві. У вказаній постанові зазначено, що саме в межах цього виконавчого провадження було реалізоване іпотечне майно, і сума 186 119,26 грн перераховано стягувачу за виконавчим провадженням №30027722 (а.с.192 т.2).
Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що кошти, які надійшли від продажу предмета іпотеки пішли на погашення боргу/відсотків стягнутих відповідно по рішенню суду у справі №2-1455/10, а не по рішенню у справі №2-784/09.
У ч. 1 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
ОСОБА_1 , подаючи апеляційну скаргу, не спростовує висновки суду першої інстанції, до яких він прийшов за результатами розгляду її заяви.
Фактично, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає ті самі обставини, які вказані нею у заяві про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
За змістом п. 5, 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України, в апеляційній скарзі має бути зазначено:
- в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо);
- нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Отже особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна не лише вказати про незаконність судового рішення, але у неї є обов'язок вказати в чому саме полягає незаконність рішення, тобто повинна спростувати висновки суду першої інстанції, чого зроблено не було.
Спершу банк звернувся до суду з позовом про стягнення простроченої заборгованості, і ці вимоги судом було задоволено. Рішення суду знаходилося на примусовому виконанні (провадження №30424641).
У подальшому банк звернувся до суду з позовом про дострокове (на підставі ст. 1050 ЦК України) стягнення всієї суми заборгованості і рішенням суду від 11 травня 2010 року вимоги позову були задоволені. Це рішення теж було на примусовому виконанні (виконавче провадження №30027722).
Державний виконавець, при примусовому виконанні рішення суду в межах виконавчого провадження №30027722, реалізував нерухоме майно боржника на суму 186 119,26 грн, які були перераховані стягувачу.
Позиція скаржника зводиться до того, що кошти від реалізації нерухомого майна повинні були бути спрямовані спершу на погашення відсотків по першому рішенню суду, оскільки воно ухвалене раніше, а тому виконавчий документ у виконавчому провадженні №30424641 повинен бути визнаний таким, що не підлягає виконанню в частині відсотків у розмірі 73 111,44 грн.
Така позиція є помилковою, адже черговість погашення за грошовими зобов'язаннями передбачена ст. 534 ЦК України, в якій передбачена перша черга погашення вимог (витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання), друга черга (проценти і неустойка) та третя черга (основна сума боргу).
У даному випадку на виконані було два судових рішення про стягнення з боржника коштів.
Відповідно до ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження», стягнуті кошти розподіляються у такій черговості:
1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій;
2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача;
3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів);
4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.
Тобто, черговість погашення відсотків, про яку зазначає скаржник, можлива до звернення кредитдавця з позовом до суду. А після ухвалення судового рішення на стадії його виконання можливо лише розподілити кошти, які надійшли від боржника на виконання судового рішення, і, в такому випадку, мова не може йти про першочергове погашення відсотків.
Крім цього, встановлено, що виконавчий документ №2-784/09 було повернуто стягувачу 26 грудня 2012 року, тобто виконавчого провадження не існувало, отже кошти від реалізованого нерухомого майна правомірно були зараховані на виконання іншого виконавчого провадження.
А тому твердження скаржника про те, що в першу чергу слід виконати перше чудове рішення є безпідставним через відсутність на примусовому виконанні такого рішення.
Вінницький апеляційний суд у постанові від 28 листопада 2024 року та Верховний Суд в ухвалі від 15 січня 2025 року у даній справі, на які посилається скаржник, зазначаючи про те, що ОСОБА_1 сплатила кошти у розмірі 186 119,26 грн не зробив висновку, що вказані кошти були сплачені нею на виконання рішення суду саме у справі № 127/2-784/09.
Відтак, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 01 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 травня 2025 року.
Головуючий Т.Б. Сало
Судді О.В. Ковальчук
О.С. Панасюк