22 травня 2025 року
м. Київ
справа № 160/19149/23
адміністративне провадження № К/990/34935/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Жука А.В., Мартинюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року (головуючий суддя - Горбалінський В.В.)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2024 року (головуючий суддя - Юрко І.В., судді: Білак С.В., Чабаненко С.В.)
у справі № 160/19149/23
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 12 липня 2023 року на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року у справі № 160/16075/22;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 12 липня 2023 року на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року у справі № 160/16075/22.
2. В обґрунтування позову зазначив, що 12 липня 2023 року на виконання судового рішення у справі № 160/16075/22 відповідачем виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року в сумі 80 203,25 грн, проте в порушення вимог статті 4 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) не виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
3. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2024 року, позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
4. Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями військова частина НОМЕР_1 звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
5. Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
7. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року у справі №160/16075/22 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
8. На виконання судового рішення військова частина НОМЕР_1 виплатила 12 липня 2023 року позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 80 203,25 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку.
9. Проте компенсація втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати при цьому не була виплачена, з чим не погодився позивач та звернувся до суду з цим позовом.
IІI. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
10. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем проведено позивачеві перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року на виконання судового рішення у справі № 160/16075/22, у зв'язку із чим порушено строки виплати грошового забезпечення, то він зобов'язаний здійснити нарахування компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону № 2050-III за вказаний період, в якому позивачу було нараховано, але не виплачено грошове забезпечення.
11. Оскільки позивачу компенсація втрати частини доходів в день виплати заборгованості по грошовому забезпеченню не виплачена, то суд визнав протиправною таку бездіяльність відповідача.
12. Оскільки позивач не конкретизував за який період йому підлягає виплата компенсації втрати частини доходів, то позовні вимоги задоволено частково.
13. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
ІV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
14. У касаційній скарзі військова частина НОМЕР_1 указує підставу касаційного оскарження пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в обґрунтування якого посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норму статті 7 Закону № 2050-ІІІ та пункту 8 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах щодо виплати компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, викладеному у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2020 року у справі № 200/10820/19-а, від 09 червня 2021 року у справі № 240/186/20, від 04 травня 2022 року у справі № 200/14472/19-а, від 27 липня 2022 року у справі № 460/783/20.
15. У вказаних постановах Верховний Суд виснував, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
16. Проте позивач до військової частини НОМЕР_1 із відповідною заявою про виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення не звертався, військова частина НОМЕР_1 у такій виплаті не відмовляла (доказів протилежного матеріали справи не містять), а отже його право суб'єктом владних повноважень не було порушено і звернення позивача до суду з цим позовом є передчасним.
17. Також касатор зазначає про відсутність предмету спору, твердження про що було проігноровано судами першої та апеляційної інстанцій. Так, предметом спору у цій справі є компенсація втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 12 липня 2023 року на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року у справі № 160/16075/22. Проте постановою Верховного Суду від 06 грудня 2023 року було скасовано судове рішення у справі № 160/16075/22, а справу на правлено на новий розгляд, відповідно підстави вважати, що є факт несвоєчасної виплати належних працівникові сум та факт проведення остаточного розрахунку, відсутні.
18. Окрім того представник позивача звертає увагу на те, що позивач може отримати право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми невиплаченої індексації грошового забезпечення лише у межах шестимісячного строку. До такого висновку відповідач прийшов зважаючи на аналогію закону та встановлені статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» обмеження строку.
19. Позивач не скористався правом надіслати відзив на касаційну скаргу.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
21. Спірні правовідносини виникли у зв'язку із ненарахуванням та невиплатою позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення.
22. Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
23. Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
24. Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 Кодексу законів про працю України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
25. На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
26. Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ.
27. Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
28. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абзац другий частини другої статті 2 Закону № 2050-III).
29. Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
30. Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
31. Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
32. Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
33. Такий підхід до розуміння зазначених норм права сформулював Верховний Суд України у постановах від 19 грудня 2011 року у справі № 6-58цс11, від 11 липня 2017 року у справі № 2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20.
34. Водночас в обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити спірну компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
35. З цього приводу слід звернути увагу на постанову Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20, в якій Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вказала на те, що відмова у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
36. Також Верховний Суд у вказаній справі, серед іншого, прийшов до висновку, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
37. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
38. Таким чином, з огляду на викладену правову позицію Верховного Суду, судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях правильно застосовано положення Закону № 2050-ІІІ.
39. Щодо посилання відповідача на неврахування судами попередніх інстанцій правового висновку Верховного Суду застосування положень статті 7 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, викладеного у постановах від 11 грудня 2020 року у справі № 200/10820/19-а, від 09 червня 2021 року у справі № 240/186/20, від 04 травня 2022 року у справі № 200/14472/19-а, від 27 липня 2022 року у справі № 460/783/20, слід зауважити таке.
40. До ухвалення Верховним Судом постанови у справі № 560/8194/20 судова практика у цій категорії спорів в частині застосування статті 7 Закону № 2050-ІІІ була неоднаковою.
41. Зокрема, у наведених скаржником постановах Верховний Суд виходив з того, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті, а тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
42. Втім, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду 02 квітня 2024 року відступила від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09 червня 2021 року у справі № 240/186/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 460/4188/20, від 27 липня 2022 року у справі № 460/783/20, від 11 травня 2023 року у справі № 460/786/20.
43. Верховний Суд неодноразово роз'яснював, що відступаючи від раніше сформованих висновків у раніше ухвалених постановах, Суд може не вказувати усі такі рішення, оскільки відступає від правової позиції, а не від судових рішень.
44. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
45. Оскільки Верховний Суд відступив від висновків, на неврахуванні яких наполягав касатор, то касаційна скарга з цих підстав не підлягає задоволенню.
46. Щодо посилання скаржника на скасування постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року у справі № 160/16075/22, на виконання якої відповідачем 12 липня 2023 року було виплачено відповідну індексацію грошового забезпечення, відповідно і відсутність факту несвоєчасної виплати належних працівникові сум, то слід зазначити таке.
47. Постановою Верховного Суду від 06 грудня 2023 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року в справі №160/16075/22 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
48. До такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на допущення судами першої та апеляційної інстанцій неправильного застосування норм матеріального права і не з'ясування усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення цього спору.
49. Проте виплата індексації грошового забезпечення на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року у справі № 160/16075/22 була здійснена 12 липня 2023 року, тобто до скасування судового рішення. Відповідно, на час проведення виплати позивач набув право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення.
50. Слід звернути увагу також на процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах. Так, відповідно до статті 381 КАС України поворот виконання рішення про відшкодування шкоди, заподіяної суб'єктом владних повноважень, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, рішення про присудження виплати пенсій чи інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів, а також рішення про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтовано повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.
51. Відповідно, скасування судових рішень у справі № 160/16075/22 та направлення справи на новий розгляд не свідчить про відсутність у позивача права на виплату заборгованості по індексації грошового забезпечення та відповідно і компенсації за порушення строків виплати такої частини доходу.
52. Обставини відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваних судових рішень з огляду на правові висновки Верховного Суду, сформовані на час розгляду касаційної скарги.
53. Наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що ними неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень.
54. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
55. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
56. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
57. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2024 року у справі № 160/19149/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
А.В. Жук
Н.М. Мартинюк,
Судді Верховного Суду