21 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/6673/24 пров. № А/857/5272/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року (головуючий суддя Мірінович У.А., м.Тернопіль) у справі №500/6673/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
08.11.2024 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач), в якому просив: визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що оформлена повідомленням за №4610 від 18.09.2024; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 оформити ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізацію на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку із наявністю у нього одного із своїх батьків з числа осіб з інвалідністю I групи, та відповідно, видати Довідку за формою згідно із Постановою №560.
Позов обґрунтовує тим, що звернувся до відповідача із заявою про надання йому відстрочки від призову під час мобілізації, на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв'язку з наявністю у нього батька ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю I групи та відсутністю у батька інших працездатних осіб які за законом зобов'язані його утримувати. За результатом розгляду вказаної заяви позивачу повідомлено, що протоколом від 17.09.2024 №45 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомила, що ОСОБА_1 підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Позивач, з посиланням на норми чинного законодавства, які регламентують право осіб на відстрочку від мобілізації з підстави наявності батьків з інвалідністю І чи ІІ групи, вважає протиправною відмову відповідача в наданні йому відстрочки та такою, що порушує його права.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, зазначає, що відповідно до ст.172 Сімейного кодексу України дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Разом з тим, вказує, що обов'язок «здійснювати утримання батьків» та «здійснювати догляд за батьками» не є тотожнім у спірних правовідносинах. Постійний догляд це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки. Згідно з частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Тобто, «здійснювати утримання за батьками» це надання матеріальної допомоги, в той час як «постійний догляд» вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки. Саме такий постійний догляд надається позивачем своєму батькові, який є інвалідом II групи, та, відповідно, підтверджується серед іншого Актом №362 про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) від 08.08.2024 року. Таким чином, апелянт вважає, що відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 17.09.2024 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
В якості додатків до вказаної заяви позивачем вказано копії наступних документів: військово-облікового документа ОСОБА_1 - Тимчасового посвідчення (взамін військового квитка) № НОМЕР_1 , виданий 26.12.2011 ІНФОРМАЦІЯ_3 ; паспорта громадянина України - ОСОБА_1 , серії НОМЕР_2 , виданий Тернопільським МВ УМВС України в Тернопільській області 24.01.2006; свідоцтва про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , серія НОМЕР_3 , видане 23.05.1989 року, у якому вказані Батько - ОСОБА_2 , Мати - ОСОБА_3 ; паспорта громадянина України - ОСОБА_2 , серії НОМЕР_4 , виданий Тернопільським МВ УМВС України в Тернопільській області 21.04.1999; довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серія 12 ААГ №250115 від 05.10.2023, відповідно до якої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , встановлено І групу інвалідності. Інвалідність встановлена на строк до - «Довічно»; свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , серії НОМЕР_5 від 12.06.2024; довідки №367/28-03 від 01.03.2024, виданої Відділом реєстрації проживання особи Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради; заяви ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є інвалідом І (першої) групи, відповідно до якої повідомляється про те, що ОСОБА_2 не має інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону його утримувати; акту про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), за формою згідно із Додатком 8 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою КМУ від 16.05.2024 №560, від 08.08.2024 №362.
Повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.09.2024 №4610 позивача повідомлено, що за результатами розгляду заяви протоколом від 17.09.2024 №45 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомлено, що ОСОБА_1 підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах.
Причиною відмови вказано: наявність інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати особу з інвалідністю ( ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ); не доведено, що такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбуває покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
Згідно з витягу з протоколу засідання комісії з питань надання військовозобов'язаними відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_7 №45 від 17.09.2024 комісія вирішила відмовити у наданні відстрочки на військову службу під час мобілізації на особливий період військовозобов'язаному ОСОБА_1 , у зв'язку з недотриманням вимог до пункту 13 частини 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме те, що наявні інші особи, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати особу з інвалідністю ( ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ); не доведено, що такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі).
Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (Закон №3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до статті 1 Закону № 3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до абзацу 5 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Крім того, нормами статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, зокрема, відповідно до частин 3, 5 статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначені категорії військовозобов'язаних які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Зокрема, у редакції до 18.05.2024, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» згідно абзацу 11 частини першої статті 23, не підлягали призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати.
18.05.2024 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку", яким, зокрема, були внесені зміни до статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-XII.
Згідно з пунктом 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Кабінетом Міністрів України постановою №560 від 16.05.2024 (набрала чинності 18.05.2024), затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (Порядок №560), яким врегульовано процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Відповідно до пункту 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Так, постановою Кабміну від 16.08.2024 №930, Порядок №560 доповнили новим пунктом 58-1 такого змісту: військовозобов'язані, які відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зазначають у заяві (додаток 4) про відсутність інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а за умови наявності кількох військовозобов'язаних - додають заяву особи з інвалідністю I або II групи за формою згідно з додатком 15, в якій зазначається прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) особи, яку особа з інвалідністю обирає для здійснення свого утримання. Районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ за місцем перебування на військовому обліку військовозобов'язаного, який відповідно до закону зобов'язаний утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», або здійснює постійний догляд за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації перевіряє перебування такого військовозобов'язаного на військовому обліку, родинні зв'язки військовозобов'язаного та особи, яку відповідно до законодавства зобов'язаний утримувати військовозобов'язаний або за якою здійснює постійний догляд, наявність інших осіб, місце проживання яких задекларовано/зареєстровано за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання військовозобов'язаного або особи, яка перебуває на утриманні або потребує постійного догляду, з використанням відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну.
Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення. У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку. Формою, визначеною додатком 4, є саме Повідомлення. До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Оглядаючи матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.
Спірним у цій справі є відмова відповідача у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв'язку з тим, що особа з інвалідністю має осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані її утримувати.
Батьком позивача є ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 від 23.05.1989.
ОСОБА_2 є непрацездатною особою відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серія 12 ААГ №250115 від 05.10.2023, йому встановлено І групу інвалідності. Інвалідність встановлена на строк - «Довічно».
Згідно довідки №367/28-03 від 01.03.2024, виданої Відділом реєстрації проживання особи Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані та проживають наступні особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (позивач); ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (дружина позивача); ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (мати позивача); ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 (син позивача); ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (батько позивача).
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 батьки позивача: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвали шлюб 12.06.2024.
Відповідно до Акту про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), за формою згідно із Додатком 8 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою КМУ від 16.05.2024 №560, від 08.08.2024 №362 ОСОБА_1 здійснює догляд за батьком ОСОБА_2
У графі інформація про інших членів сім'ї особи, яка потребує догляду, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати першого ступеня споріднення вказано «Донька». У графі про неможливість здійснення постійного догляду членами сім'ї першого ступеню споріднення вказано причину: «донька проживає окремо, доглядає грудну дитину…».
Відмовляючи позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, відповідачем вказано про наявність у особи з інвалідністю дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка відповідно до закону зобов'язана його утримувати.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що дочка - ОСОБА_4 фактично не може здійснювати догляд за батьком в силу фізіологічних властивостей свого організму та організму батька (надмірна вага батька, неможливість надання фізичної допомоги у пересуванні батька, і т.д.).
Проаналізувавши наведені вище норми законодавства, колегія суддів вважає, що відстрочка за наявності батьків з інвалідністю I чи II груп надається військовозобов'язаному лише за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати.
Відповідно до частини першої статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Згідно із статтею 203 Сімейного кодексу України дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
Статтею 47 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» визначено, що діти зобов'язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.
Отже, обов'язок догляду батька позивача в першу чергу покладено на його дітей, а неможливість надання фізичної допомоги у пересуванні батька та проживання дочки ОСОБА_4 окремо від батька не підтверджено, а отже не може вказувати на неможливість виконання такого обов'язку. Зокрема, не надано доказів, які б свідчили, що дочка ОСОБА_2 , яка не є військовозобов'язаною являється особою з інвалідністю, потребує постійного догляду, перебуває під арештом (крім домашнього арешту), відбуває покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі, що в свою чергу не надає їй можливості утримувати батька. Тобто позивачем не надано доказів зазначених у частині 1 пункті 13 статті 23 Закону України №3543-XII. Таким чином, апеляційний суд вважає, що позивачем до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не надано належних доказів того, що він є єдиною особою, хто може утримувати та здійснювати догляд за батьком, зокрема, про неможливість здійснення такого догляду дочкою ОСОБА_2 . Крім того, колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта про те, що для надання відстрочки з наведених у позові підстав є лише наявність батьків з інвалідністю 1 чи 2 групи, оскільки як вже зазначалося вище, така відстрочка може бути надана військовозобов'язаному за відсутності інших працездатних осіб, які можуть їх утримувати, чого в даному випадку у позивача не має.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували право на відстрочку за пунктом 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з урахуванням додатку 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у справі № 500/6673/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний