22 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/9592/24 пров. № А/857/13007/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року, головуючий суддя - Микитюк Р.В., ухвалене у м. Івано-Франківськ, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ГУПФУ в Тернопільській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення №092850027185 від 20.11.2024 року Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в російській федерації, а саме: в ТОВ «Комі КТС» на посаді помічника бурильника з 25.09.2001 року по 31.12.2003 року, у ТзОВ «Максіма» на посаді помічника бурильника з 02.01.2004 року по 25.04.2008 року, з 26.04.2008 року по 25.04.2009 року, з 13.06.2009 року по 12.02.2010 року, з 11.07.2010 року по 10.09.2010 року, з 13.12.2010 року по 29.10.2011 року, з 14.11.2011 року по 10.09.2012 року, з 18.09.2012 року по 20.07.2014 року, у ТзОВ «Максіма» на посаді слюсаря з 08.10.2014 року по 10.09.2015 року, з 18.09.2015 року по 13.08.2016 року, з 24.09.2016 року по 19.09.2017 року, з 25.09.2017 року по 14.09.2018 року, з 15.09.2018 року по 06.09.2019 року, з 19.09.2019 по 15.06.2020 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 03 червня 2024 року з урахуванням заробітної плати, отриманої за вказаний період роботи.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що ГУПФУ в Тернопільській області за наслідками розгляду поданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком від 14.01.2024 року та доданих документів, відмовлено у призначенні такої пенсії зважаючи на відсутність необхідного страхового стажу 29 років та зазначено, що страховий стаж позивача становить 15 років 04 місяці 06 дні. Так, ГУ ПФУ в Тернопільській області не зарахувало до загального страхового стажу роботи періоди роботи з 25.09.2001 року по 31.12.2001 року та з 02.01.2002 року по 01.2003 року, оскільки російська федерація припинила свою участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. Однак, позивач зазначає, що стаж його роботи, підтверджується відповідними записами у трудовій книжці та у листку-вкладці трудової книжки. Крім того, на думку позивача, з норм міжнародних угод підписаних між Україною та РФ, вбачається, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою. Відповідно до Конституції України та чинного законодавства України, міжнародна угода, ратифікована Верховною Радою України має перевагу над чинним законодавством України, в тому числі і в галузі пенсійного забезпечення.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №092850027185 від 20.11.2024 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в російській федерації, а саме: в ТОВ «Комі КТС» на посаді помічника бурильника з 25.09.2001 року по 31.12.2003 року, у ТзОВ «Максіма» на посаді помічника бурильника з 02.01.2004 року по 25.04.2008 року, з 26.04.2008 року по 25.04.2009 року, з 13.06.2009 року по 12.02.2010 року, з 11.07.2010 року по 10.09.2010 року, з 13.12.2010 року по 29.10.2011 року, з 14.11.2011 року по 10.09.2012 року, з 18.09.2012 року по 20.07.2014 року, у ТзОВ «Максіма» на посаді слюсаря з 08.10.2014 року по 10.09.2015 року, з 18.09.2015 року по 13.08.2016 року, з 24.09.2016 року по 19.09.2017 року, з 25.09.2017 року по 14.09.2018 року, з 15.09.2018 року по 06.09.2019 року, з 19.09.2019 року по 15.06.2020 року та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 03.06.2024 року, з урахуванням заробітної плати, отриманої за вказаний період роботи.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ в Тернопільській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу згідно трудової книжки від 18.08.1980 року не зараховано періоди на території російської федерації 25.09.2001 року по 31.12.2001 року та з 02.01.2002 року по 31.12.2003 року, оскільки росією припинено участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при досягненні 60-річного віку, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком.
До заяви від 14.11.2024 року подано необхідні документи для призначення пенсії за віком.
Після реєстрації заяви та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Рішенням ГУПФУ в Тернопільській області №092850027185 від 20.11.2024 року на підставі поданих позивачем документів обчислив страховий стаж, який становить 15 років 4 місяці 6 днів, а тому відмовив у призначенні мені пенсії за віком у зв'язку з відсутністю у позивача необхідного в 60 років загального страхового стажу встановленого у 2022 році - не менше 29 років. До страхового стажу не зараховано періоди роботи в російській федерації з 25.09.2001 по 31.12.2001 року та з 02.01.2002 року по 31.12.2003 року, оскільки з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян в державах, які входили до складу колишнього Союзу РСР у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, та зазначено що до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на РРФСР по 31.12.1991 року.
Позивач вважає, що дії відповідача щодо відмови зарахувати до страхового стажу період його роботи та відмови у призначенні йому пенсії за віком протиправними, у зв'язку з чим звернувся в суд за захистом свого порушеного права.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що положення Закону №2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Крім того, Угода від 13.03.1992 року припинила свою дію для України 19 червня 2023 року. Отже, до цієї дати Україна, як держава-учасниця Угоди, виконує зобов'язання, взяті згідно із такою Угодою. Оскільки позивач працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Як передбачено статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 115 Закону №1058, право на призначення дострокової пенсії за віком мають: військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Статтею 24 вказаного Закону передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або відсутності у ній необхідних записів, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Як слідує з матеріалів справи, відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.08.1980 позивач у періоди: з 25.09.2001 року по 31.12.2001 року працював на посаді помічника бурильника в ТОВ «Комі КТС» ( м. Усінськ, Республіка Комі, район Крайньої півночі) (запис №22); з 02.01.2004 року по 25.04.2008 року працював в цеху капітального ремонту свердловин помічником бурильника 4 розряду в ТОВ «Максима» м. Усінськ, Республіка Комі, район Крайньої півночі (запис 25-26); з 26.04.2008 року по 25.04.2009 року працював помічником бурильника 5 розряду капітального ремонту свердловин в цеху КРС в ТОВ «Максима» м. Усінськ, Республіка Комі, район Крайньої півночі (запис №27, 28); з 13.06.2009 року по 12.02.2010 року працював помічником бурильника 5 розряду капітального ремонту свердловин в цеху КРС в ТОВ «Максима» » м. Усінськ, Республіка Комі, район Крайньої півночі (записи № 29-30); з 11.07.2010 року по 10.09.2010 року працював помічником бурильника 4 розряду капітального ремонту свердловин в цеху КРС в ТОВ «Максима» м. Усінськ, Республіка Комі, район Крайньої півночі, 12.07.2010 року - переведений на посаду столяра(записи № 31-33); 13.12.2010 року по 29.10.2011 року працював помічником бурильника 5 розряду в цеху капітального ремонту свердловин вахтовим методом в ТОВ «Максима» (записи №34,35); з 14.11.2011 року по 10.09.2012 року працював помічником бурильника 5 розряду в цеху капітального ремонту свердловин вахтовим методом в ТОВ «Максима» м. Усінськ, Республіка Комі, район Крайньої півночі (записи №36, 37); з 18.09.2012 року по 20.07.2014 року працював помічником бурильника 5 розряду в цеху капітального ремонту свердловин вахтовим методом в ТОВ «Максима» м. Усінськ, Республіка Комі, район Крайньої півночі, 01.04.2013 року переведений на посаду столяра (записи №38-40); з 08.10.2014 року по 10.09.2015 року працював слюсарем ремонту технологічного обладнання в цех виробничого обслуговування вахтовим методом в ТОВ «Максима» м. Усінськ, Республіка Комі, район Крайньої півночі (записи №41, 42); з 18.09.2015 року по 13.08.2016 року працював в трубно-інструментальному цеху слюсарем по ремонту технологічного обладнання в ТОВ «Максима» м. Усінськ, Республіка Комі, район Крайньої півночі (записи №43, 44); з 24.09.2016 року по 19.09.2017 року працював в трубно-інструментальному цеху слюсарем по ремонту технологічного обладнання в ТОВ «Максима» м. Усінськ, Республіка Комі, район Крайньої півночі (записи №45, 46); з 25.09.2017 року по 14.09.2018 року працював в трубно-інструментальному цеху слюсарем по ремонту технологічного обладнання в ТОВ «Максима» м. Усінськ, Республіка Комі, район Крайньої півночі (записи №47, 48); з 15.09.2018 року по 06.09.2019 року працював в трубно-інструментальному цеху слюсарем по ремонту технологічного обладнання вахтовим методом роботи в ТОВ «Максима» м. Усінськ, Республіка Комі, район Крайньої півночі, 01.12.2018 року переведений в цех по підготовці і ремонту обладнання на інструментальну ділянку(записи №49, 51). Відповідно до вкладки до трудової книжки серії НОМЕР_2 від 19.09.2019 року ОСОБА_1 у період з 19.09.2019 року по 15.06.2020 року працював в цеху підготовки і ремонту обладнання слюсарем по ремонту технологічного обладнання вахтовим методом роботи в ТОВ «Максима» м. Усінськ, Республіка Комі, район Крайньої півночі (записи №52, 53).
Як вірно зазначив суд першої інстанції, що згідно пункту 2.1 Інструкції №58, трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3.1 Інструкції №58, у тому разі, коли у трудовій книжці заповнені усі сторінки відповідних розділів, вона доповнюється вкладишем. Вкладиш вшивається у трудову книжку, заповнюється і ведеться власником або уповноваженим ним органом за місцем роботи працівника у такому ж порядку, що і трудова книжка. Вкладиш без трудової книжки недійсний.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 1058-ІV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Питання пенсійного забезпечення громадян України, які працювали на території російської федерації, регулювалися Угодою про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, відповідно до якої пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць Угоди здійснюється за нормами законодавства держави, на території якої вони проживають. Ця угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди). Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які враховуються до трудового стажу.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що хоч російська федерація припинила участь російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року однак у спірні періоди роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
При цьому позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року у справі №300/9592/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич