21 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/23119/24 пров. № А/857/5709/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року (головуючий суддя Крутько О.В., м.Львів) у справі №380/23119/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
13.11.2024 ОСОБА_1 (позивач) звернулась з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач 2), в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 134750010378 від 21.10.2024 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.07.2000 - 31.12.2000 року і періоди навчання з 01.09.1981 року по 30.06.1982 року та з 21.01.1983 року по 21.06.1983 року і призначити ОСОБА_1 з 07.08.2024 року пенсію за віком, з урахуванням цього стажу, відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позов обґрунтовує тим, що позивач звернулась до Головного управління у Львівській області (далі - відповідач 2) із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058 (далі - Закон №1058). За результатом розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - Відповідач 1) винесено рішення від 21.10.2024 №134750010378, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком з причин відсутності необхідного страхового стажу. У своєму рішенні відповідач зазначив, що до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки (серії НОМЕР_2 ) з 01.07.2000 по 31.12.2000, оскільки індивідуальні відомості в реєстрі застрахованих осіб з Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за вказаний період відсутні. Також не зараховано період проходження навчання згідно свідоцтва, оскільки ім'я та по батькові заявниці зазначено не повністю, інформація про присвоєння кваліфікації відсутня. Не зараховано період проходження навчання згідно посвідчення №1 від 22.06.1983 в зв'язку з відсутністю дати прийняття навчання та інформації про присвоєння кваліфікації. Вважаючи вказане рішення незаконним та необґрунтованим, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 21.10.2024 №134750010378 щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.07.2000 по 31.12.2000 і періоди навчання з 01.09.1981 по 30.06.1982 та з 21.01.1983 по 21.06.1983. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 14.10.2024, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачі подали апеляційні скарги.
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області мотивовано тим, що відповідно до п. 2 ст. 24 вказаного Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. До страхового стажу не враховано період роботи згідно трудової книжки (серії НОМЕР_3 ) з 01.07.2000 по 31.12.2000, оскільки індивідуальні відомості в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за вказаний період відсутні. Апелянт вказує, що до страхового стажу не зараховано період навчання на курсах крою і шиття при Львівському клубі ДПТ згідно свідоцтва (без номера та дати видачі) та період проходження навчання на курсах секретарів-машиністок згідно посвідчення № 1 від 22.06.1983 видане палацом культури працівників комунального господарства ім. Героя Радянського Союзу М.І. Кузнецова м. Львова, оскільки установи в яких позивач отримала свідоцтва про проходження курсів не є навчальними закладами відповідно до п.8 Порядку № 637.
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області мотивовано тим, що до страхового стажу позивача не зараховано період навчання згідно посвідчення №1 від 22.06.1983 у зв'язку з відсутністю дати прийняття на навчання та інформації про присвоєння кваліфікації. До страхового стажу апелянтом не зараховано проходження навчання згідно свідоцтва (без номера та дати видачі), оскільки ім'я та по батькові заявниці зазначено не повністю, інформація про присвоєння кваліфікації відсутня. Зазначає, що відповідно до поданих документів право на пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058 у ОСОБА_1 відсутнє.
Апелянти просять скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 у справі № 380/23119/24 та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог позивача повністю.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід задовольнити з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
14.10.2024 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058 (далі -Закон №1058).
Заяву позивачки про призначення пенсії разом з документами було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
Рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 21.10.2024 №134750010378 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до п.1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Страховий стаж особи становить 30 років 02 місяці 28 днів.
За результатом розгляду документів, до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 з 01.07.2000 по 31.12.2000, оскільки індивідуальні відомості в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за вказаний період відсутні. Не зараховано період навчання згідно посвідчення №1 від 22.06.1983 у зв'язку з відсутністю дати прийняття на навчання та інформації про присвоєння кваліфікації. Не зараховано період проходження навчання згідно свідоцтва (без номеру та дати видачі), оскільки ім'я та по батькові заявниці зазначено не повністю, інформація про присвоєння кваліфікації відсутня.
Позивачка вважаючи вказане рішення протиправним і таким, що порушує її права, звернулася з цим позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки працівник не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, яке вчинене роботодавцем - платником страхових внесків (єдиного внеску), орган Пенсійного фонду України протиправно не зарахував період роботи позивачки з 01.07.2000 по 31.12.2000 до відповідного стажу, посилаючись на зазначені ним обставини, чим порушив право позивачки на призначення пенсії за віком та відповідно позивачка не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів, а неналежний порядок ведення та заповнення документації не з вини заявника не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), яким встановлено порядок призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Статтею 1 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема у Законі України від 5 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII), йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Зміст поняття загальний трудовий стаж є ширшим, ніж поняття страховий стаж, оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
Згідно з п. «д» ст.56 Закону №1788-XII, до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція №58).
Згідно з п.1.1 розділу 1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди (п.2.2 розділу 2 Інструкції №58).
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів, та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів (пункт 2.16 Інструкції №58).
Пункт 1 Порядку № 637 зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
Пунктом 8 Порядку №637 передбачено, що до страхового стажу зараховуються періоди роботи, іншої діяльності, що здійснювалася на території України до набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (01.01.2004), за умови підтвердження документами, передбаченими цим Порядком, крім періодів навчання, перебування у відпустках без збереження заробітної плати понад визначений законодавством строк тощо.
Відповідно до п.1 ч. 2 ст.61 Закону України від 01.07.2014 року №1556-VII «Про вищу освіту» (далі - Закон №1556-VII), здобувачами вищої освіти є, зокрема, студент - особа, зарахована до закладу вищої освіти з метою здобуття вищої освіти ступеня молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра.
Згідно з Положенням про підготовче відділення при вищому навчальному закладі, підготовчі відділення, як і підготовчі курси, створюються для загальноосвітньої підготовки для вступу до вищого навчального закладу, навчання на яких дає право вступу до цих навчальних закладів без вступних іспитів.
Навчання на підготовчих відділеннях (курсах) є додатковою послугою навчального закладу, мета якої - підготовка до вступу до навчального закладу.
Оскільки після навчання на підготовчих відділеннях (курсах) особа не здобуває певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів, до стажу роботи зараховується лише період з дня зарахування студентом першого курсу вищого навчального закладу до закінчення чи відрахування.
Отже, підготовчі курси (підготовчі відділення) при вищому навчальному закладі не є рівноцінними самим вищим навчальним закладам, перелік яких наведено в ст. 28 Закону №1556-VII, а навчання на підготовчому відділенні (курсах) не є складовою навчання у вищому навчальному закладі, оскільки у випадку, якщо особа не вступить до останнього з будь-якої причини (відмова від вступу, не здача іспитів тощо), період навчання на підготовчих курсах (відділеннях) не можна вважати здобуттям вищої освіти.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що наведена у постановах від 21.02.2020 року у справі №456/2503/16-а, від 31.05.2022 року у справі №369/8584/17, та обґрунтовано врахована судом першої інстанції за правилами ч.5 ст.242 КАС України при вирішенні спірних правовідносин.
Як встановлено судом першої інстанції згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 ОСОБА_2 присвоєно прізвище « ОСОБА_3 ».
Відповідно до посвідчення № 1 від 22.06.1983, згідно якого ОСОБА_2 закінчила 5 місячні курси секретарів-машиністок.
Згідно свідоцтва, виданого ОСОБА_2 , з 01 вересня 1981 року по 30 червня 1982 рік вона була на курсах крою і шиття при Львівському клубі ДПТ.
Згідно п.8 Порядку №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формую здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних містять відомості про періоди навчання.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що в розглядуваному випадку за відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів. Враховуючи вищевикладене, установи в яких позивач отримала свідоцтва про проходження курсів не є навчальними закладами відповідно до п.8 Порядку № 637.
Відповідно до ст. 38 Закону України від 10.02.1998 №103/98-ВР «Про професійно-технічну освіту» час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Колегія суддів зазначає, що закінчивши навчання згідно посвідчення №1 від 22.06.1983 перший запис у трудовій книжці позивача № НОМЕР_2 датований 11.09.1984. Перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією перевищує строк трьох місяців, що судом першої інстанції залишено поза увагою.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, що Палац культури працівників комунального господарства, - не є навчальним закладом, визначеним законодавством (ані на той час, ані зараз). Свідоцтво без номера і дати не вважається належним доказом освіти/стажу, отже вказаний період навчання позивача не може бути віднесений до страхового стажу.
Щодо періоду 01.07.2000 по 31.12.2000 то за такий відсутні індивідуальні відомості в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, апеляційний суд приходить висновку про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.07.2000 по 31.12.2000 і періоди навчання з 01.09.1981 по 30.06.1982 та з 21.01.1983 по 21.06.1983.
З огляду на встановлені судом обставини, на переконання колегії суддів, відповідач, приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV діяв в межах своїх повноважень.
Суд першої інстанції не звернув на вказані обставини належної уваги, не дав їм відповідної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування рішення або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області - задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року у справі № 380/23119/24 скасувати та прийняти нове, яким у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний