20 травня 2025 року м. Київ
Справа № 752/23903/24
Провадження № 22-ц/824/8029/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А. М.,
суддів: Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
сторони: позивач Приватне акціонерне товариство «Житомирський меблевий комбінат»
відповідач ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядкуписьмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданої адвокатом Сібілєвим Максимом Андрійовичем на додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 лютого 2025 року у цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Житомирський меблевий комбінат» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором оренди житла,-
У листопаді 2024 року ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат» через систему «Електронний суд», через адвоката Ратушинську І.О. (ордер, свідоцтво а.с.20,24,25), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить, з урахуванням збільшення позовних вимог (а.с.42, 43), стягнути з відповідача заборгованість по сплаті за оренду та компенсації витрат на комунальні послуги у розмірі 52 091,53 грн, пеню у розмірі 1 070,24 грн, штраф - 15 065,69 грн, 3% річних - 123,49 грн та стягнути витрати по сплаті судового збору та витрати та професійну правничу допомогу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24 липня 2024 року між ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат» та ОСОБА_1 було укладено договір № 1АЖМК240097 оренди житла (далі - договір оренди), відповідно до умов якого відповідачу передано у тимчасове оплачуване користування (оренду) мебльоване житло - квартиру АДРЕСА_1 . Відповідач зобов'язувався за договором оренди сплачувати за оренду житла щомісячно, не пізніше 5-го числа поточного (оплачуваного) місяця, плату у розмірі, обумовленому договором.
За жовтень 2024 року орендодавцем було виставлено для оплати рахунок-акт № 0000010303/2024 за оренду за жовтень 2024 року у розмірі 50 218,97 грн, які відповідачем всупереч умовам договору сплачені не були. Отже, відповідач користувався квартирою, на момент звернення до суду у нього утворилась заборгованість зі сплати орендної плати, яку позивач просить стягнути. Також за умовами договору оренди (п. 4.7.) була передбачена сплата орендарем компенсації витрат за комунальні послуги, яка відповідачем також не була сплачена за жовтень 2024 року у розмірі 1 872,56 грн.
Крім того, п. 6.2. договору оренди сторонами була передбачена пеня за затримку з боку орендаря перерахування будь-яких платежів, передбачених договором, у розмірі офіційно встановленої подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за кожен день прострочення від суми заборгованості. За розрахунком позивача, сума пені становить 1 070,24 грн. Також позивач вказує, що до відповідача необхідно застосувати додаткову відповідальність у вигляду штрафу у розмірі 15 065,69 грн згідно з п. 7.2. договору оренди, що становить 30 % від простроченої суми заборгованості.
Також у позові вказується про попередній (орієнтований) розрахунок витрат за надання професійної правничої допомоги.
26 листопада 2024 року через систему «Електронний суд» представником відповідача - адвокатом Сібілєвим М.А. (ордер, свідоцтво а.с.71,72) подано відзив на позовну заяву (а.с.54-74), в якому вказується, що відповідачем не заперечується укладання 24 липня 2024 року договору № 1АЖМК240097 оренди квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до умов договору оренди орендарем сплачено грошові кошти в сумі 47 416,34 грн, що є забезпеченням належного виконання негрошових зобов'язань та не є орендною платою. Перерахувавши дану суму, відповідач почав користуватися житлом. 30 вересня 2024 року, шляхом направлення повідомлення в месенджер «Теlеgrаm» на ім'я користувача @Atlantic Residences, відповідач повідомив про необхідність виїзду з квартири через сімейні обставини. Вважає, що таким чином орендар повідомив про те, що він має намір виїхати з квартири, ключі були передані орендодавцю 01 жовтня 2024 року. При цьому, відповідач не заперечував необхідності сплатити комунальні платежі за період користування квартирою, а також послуги з прибирання, та сплатив вказані витрати у сумі 2 746,13 грн за вересень 2024 року, також запропонував позивачу знайти іншого орендаря, проте від даної пропозиції позивач відмовився.
Повідомляє, що відповідно до умов договору оренди (п.3.4.3.), відповідач, як орендар, мав право на дострокове припинення договору у випадках, передбачених договором та чинним законодавством. У випадку дострокового розірвання договору оренди з ініціативи орендаря, позивач на підставі п. 4.12. мав право отримати 100% грошових коштів - забезпечення належного виконання орендарем негрошових зобов'язань, які позивач у розмірі 47 416,34 грн вже отримав як неустойку за дострокове розірвання договору. Також вважає, що стягнення пені та штрафу за несвоєчасно виконане зобов'язання є неправомірним з огляду на те, що позивачем не було враховано, що договір оренди фактично є розірваним з 01 жовтня 2024 року, а п. 4.12. договору оренди сторони домовились, що у випадку дострокового розірвання договору за ініціативи орендаря, 100 % грошових коштів - забезпечення не повертаються та зараховуються, як неустойка за дострокове розірвання договору. У зв'язку із викладеним, просить у позові відмовити, повідомляє про попередній орієнтований розрахунок суму судових витрат, які відповідач очікує понести у зв'язку з розглядом справи (а.с.54-74).
29 листопада 2024 року представником позивача - адвокатом Ратушинською І.О. (ордер а.с. 80) подано відповідь на відзив на позовну заяву, де, не погодившись з доводами, наведеними у відзиві на позовну заяву, вказується, що строк договору оренди починається з моменту прийняття орендарем квартири за актом № 1 і закінчується 23 січня 2025 року. Договором оренди не передбачено право орендаря на дострокове розірвання договору, така процедура не прописана у договорі. Сторони не дійшли згоди щодо дострокового припинення договору, акт про повернення квартири не підписано, та отже договір не розірвано. Постійними мешканцями у квартирі, яка орендується, є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Відповідач не звертався з письмовим зверненням щодо дострокового розірвання договору, також позивач не отримував повідомлення від ОСОБА_2 .
Повідомляє, що посилання відповідача на електронне листування з непідтвердженим абонентом не є належним доказом, оскільки ні договором, ні законодавством не передбачено вирішення спірних питань через електронне листування в жодному месенджері, де досить важко встановити справжність абонента, в договорі не вказано офіційний номер телефону для такого листуванні і Відповідачем не надано жодних доказів, що даний номер телефону належить саме уповноваженому представнику позивача, що має право приймати рішення від його імені.
Вважає, що у зв'язку з тим, що відповідачем не дотримана процедура розірвання договору оренди, даний договір не може бути припинено. Відповідач не сплатив плату за оренду до 05 жовтня 2024 року, не було сплачено компенсації втрат на комунальні послуги; стягнення пені, штрафу та 3% річних з відповідача є правомірним (а.с.75-80).
У запереченнях на відповідь на відзив представник Відповідача підтримує позицію, наведену у відзиві на позовну заяву. Також вказує, що позивачем не заперечується, що відбувся 01 жовтня 2024 року факт передачі ключів від об'єкту оренди (а.с.81-84).
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13 січня 2025 року задоволено частково позов Приватного акціонерного товариства «Житомирський меблевий комбінат» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором оренди житла.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Житомирський меблевий комбінат» заборгованість за договором оренди житла у розмірі 52 215 (п'ятдесят дві тисячі двісті п'ятнадцять) гривень 02 копійки.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Житомирський меблевий комбінат» судовий збір в сумі 1 850 (одна тисяча вісімсот п'ятдесят) гривень 47 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за умовами договору оренди, стягнення з відповідача вказаної суми штрафу та пені, зазначеної позивачем, компенсуються позивачу як негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем строків оплати орендних платежів та за умовами договору забезпечуються грошовою сумою у розмірі 47 416,34 грн, які зараховуються орендодавцем як сплата неустойки.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 1 070,24 грн. та штрафу у розмірі 15 065,69 грн.
Також позивач застосував до відповідача таку міру відповідальності, як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства, а відтак, на думку суду першої інстанції, таке стягнення підлягає задоволенню, а сам позов відлягає частковому задоволенню (76,39%).
27 січня 2025 року до Голосіївського районного суду міста Києва надійшла заява представника позивача адвоката Ратушинської І.О. про розподіл судових витрат згідно ст. 141 ЦПК України, в якій вона просить суд стягнути з ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 17 600,00 грн.
В обґрунтування заяви зазначає, що 17 травня 2024 року між ПрАТ «ЖМК» та адвокатом Ратушинською І.О. укладено договір про надання правових послуг №17/05/21. Після ухвалення Голосіївським районним судом міста Києва 13 січня 2024 року рішення на користь позивача, 14 січня 2025 року адвокатом Ратушинською І.О. подано замовнику звіт про надану професійну правничу допомогу, який було підписано замовником. Того ж дня між адвокатом та клієнтом було підписано акт приймання-передачі наданих послуг на загальну суму 17 600,00 грн, яка включає в себе: 12 000,00 грн - складання позовної заяви, формування додатків та здійснення розрахунків до позовної заяви; 600,00 грн - складання заяви про збільшення позовних вимог; 5 000,00 грн - складання відповіді на відзив.
Від представника відповідача адвоката Сібілєва М.А. надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату заявленої правової допомоги на 99%. Клопотання обґрунтовано тим, що представником позивача всупереч нормам ч. 3 ст. 137 ЦПК України не подано детальний опис виконаних робіт та здійснених ним витрат, відсутні докази фактичної сплати коштів позивачем за отримані ним послуги в рамках справи №752/23903/24. Витрати є неспівмірними із ціною позову відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 137 ЦПК України. Справа не є складною, розглядалася в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи, визнана судом малозначною. Адвокатом не було надано додаткову угоду, яка б підтверджувала встановлення договірних зобов'язань саме по справі №752/23903/24.
У запереченнях на клопотання щодо зменшення витрат на оплату правничої допомоги представник позивача адвокат Ратушинська І.О. просила відхилити доводи представника відповідача про те, що договір про надання правничої допомоги не деталізує справу, в якій вона надається, оскільки він разом із ордером є документами, які в рівному ступені посвідчують існування договірних відносин між адвокатом і його клієнтом. Порядок надання вартості послуг виконавця та строки оплати визначено в додатку №1 до Договору. Договором передбачено фіксований розмір оплати послуг адвоката. Загальна сума вартості фактично виконаних виконавцем послуг визначається сторонами в акті наданих послуг, оплата за надані послуги здійснюється замовником протягом 30 календарних днів з дня підписання сторонами акту наданих послуг. Вартість погоджувалась сторонами з урахуванням кваліфікації, великого досвіду адвоката та ступеню залученості у справі.
Додатковим рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06 лютого 2025 року частково задоволено заяву представника позивача Приватного акціонерного товариства «Житомирський меблевий комбінат» - адвоката Ратушинської Ірини Олексіївни, про ухвалення додаткового рішення.
Ухвалено додаткове рішення у цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Житомирський меблевий комбінат» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором оренди житла.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Житомирський меблевий комбінат» судові витрати на професійну правничу допомогу згідно Договору № 17/05/01 про надання правничих послуг від 17 травня 2021 року у розмірі 6 000 (шість тисяч) грн. 00 коп.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з огляду на задоволення позовних вимог, подання стороною відповідача заперечення щодо ухвалення додаткового рішення, а також наявних в матеріалах справи доказів, складу та розміру витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19 та 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи складність справи та предмет позову, співмірність складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), конкретні обставини справи, суд першої інстанції приходить до висновку про необхідність часткового задоволення вимог представника позивача шляхом ухвалення додаткового рішення у справі про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, 13 лютого 2025 року через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Сібілєв М.А. подав апеляційну скаргу, у обґрунтуванні доводів якої вказує на те, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва по справі №752/23903/24 від 13 січня 2025 року підлягає скасуванню, через те, що суд першої інстанції допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими є недоведеними, а висновки суду не відповідають, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Крім цього вважає, що судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права.
Зазначає, що суд першої інстанції фактично визнав, що договір оренди було розірвано і суму забезпечення утримано правомірно (в якості неустойки), а отже висновок суду про необхідність задоволення позову і стягнення з Відповідача плати за жовтень (хоча договір був фактично розірваний) є помилковим.
Звертає увагу Київського апеляційного суду на те, що в рішенні суду першої інстанції помилково зазначається: «Отже, умовами договору №1АЖМК240097 оренди житла від 24 липня 2024 року сторонами була передбачена процедура припинення даного договору оренди в односторонньому порядку лише за ініціативою орендодавця - позивача у цій справі». Вказаний висновок, на думку Відповідача є хибним з огляду на те, що право на дострокове розірвання Договору передбачено пунктом 3.4.3. Договору, відповідно до якого Орендар має право на дострокове припинення Договору у випадках, передбачених цим Договором та чинним законодавством. При цьому, пунктом 4.12 Договору встановлені правові наслідки дострокового розірвання Договору, а саме: "У випадку дострокового розірвання Договору за ініціативи Орендаря, 100 % Грошових коштів - забезпечення не повертаються та зараховуються, як неустойка за дострокове розірвання Договору".
Таким чином, на думку Відповідача, суд першої інстанції мав застосувати принцип Contra proferentem, відповідно до якого слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 18 квітня 2018 року по справі №753/11000/14-ц. З огляду на це можна стверджувати, що саме передбачення в Договорі права на дострокове одностороннє припинення Договору Орендарем (п. 3.4.3. Договору) та правових наслідків такого припинення (п. 4.12. Договору) без визначення процедури дострокового припинення Договору не може тлумачитись, як неможливість одностороннього припинення Договору зі Сторони Відповідача. При цьому, посилання на чинне законодавство України у пункті 3.4.3. Договору дає підстави для застосування статті 825 ЦК України. Факт передачі ключів від об'єкта оренди 01.10.2024 року Позивач не заперечував. Таким чином, Договір було розірвано в односторонньому порядку про що повідомлено Позивача.
Зазначає, що докази того, що наймодавець не міг укласти договір найму житла на таких самих умовах з іншою особою, у матеріалах справи відсутні.
Вказує на те, що судом першої інстанції не враховано висновок, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №916/3027/21 від 21 червня 2023 року, який містить висновки про потенційну можливість прийняття відповідного листування як доказ і надання йому оцінки сукупно з іншими доказами у справі.
Стверджує, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що, роздруківка листування сторін не містить електронного підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документа.
Просить Суд апеляційної інстанції звернути увагу на те, що позивачем не заперечувався зміст електронного листування, більше того у відповіді на відзив позивач зазначив «Даний номер телефону використовується Позивачем, але суто в інформаційних цілях - для надання загальних консультацій».
Надає переписку, згідно якої доходить висновку, що Відповідач скористався своїм правом відмови від договору в односторонньому порядку, відповідно до статті 825 ЦК України, передав ключі від квартири першого жовтня 2024 року. Позивачем не було повернуто суму забезпечення, яка стягується у разі розірвання Договору в односторонньому порядку, а утримано її в якості неустойки за дострокове розірвання договору. Таким чином, стягнення з відповідача грошових коштів за Договором оренди у розмірі 52 215 (п'ятдесят дві тисячі двісті п'ятнадцять) гривень 02 копійки, які були нараховані Позивачем за жовтень 2024 року є неправомірним.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 13 лютого 2025 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу Стрижеусу А. М.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1., подану Сібілєвим М. А. , на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 січня 2025 року - залишено без руху, встановивлено строк для усунення недоліків, викладених у мотивувальній частині ухвали, протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
26 лютого 2025 року, на вимогу ухвали суду представником ОСОБА_1 - адвокатом Сібілєвим М. А. надіслано засобами системи «Електронний суд» до Київського апеляційного суду заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Сібілєва М. А. про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 січня 2025 року, строк поновлено, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданої адвокатом Сібілєвим М. А. на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 січня 2025 року у цивільній справі за позовом ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором оренди житла,та витребувано матеріали справи № 752/23903/24 з Голосіївського районного суду м. Києва.
Також, не погоджуючись з додатковим рішенням суду, 03 березня 2025 року через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Сібілєв М.А. подав апеляційну скаргу на додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 лютого 2025 року у цивільній справі за позовом ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором оренди житла.
У обґрунтуваннях доводів своєї апеляційної скарги на додаткове рішення зазначає, що Відповідач не погоджується із вказаним додатковим рішенням в частині стягнених витрат на професійну правничу допомогу, вважає оскаржуване судове рішення таким, що прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, обставинам справи, а також таким, що прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права
Наголошує на тому, що жодним доказом із наданих в ході розгляду справи, не підтверджується склад та обсяг наданих послуг, а також кількість часу, фактично витраченого на надання послуг. За таких обставин, витрати позивача на професійну правничу допомогу в рамках розгляду Голосіївським районним судом міста Києва справи, є недоведеним.
Крім цього вважає, судом першої інстанції не було враховано, що відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зазначає, що документи які подав Відповідач підтверджують реальність понесених Відповідачем витрат пов'язаних зі розглядом справи по суті. У зв'язку з цим, при вирішенні питання про розподіл судових витрат, Суд (враховуючи приписи п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України) повинен був здійснити розподіл судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог, враховуючи понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 (чотирьох тисяч) гривень, які поніс Відповідач при підготовці процесуальних документів по справі.
04 березня 2025 року представник позивача ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат» - адвокат Ратушинська І. О подала засобами системи «Електронний суд» до Київського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу Відповідача на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 січня 2025 року, у обґрунтуваннях доводів якого повторює доводи своєї позовної заяви, та зауважує, що письмове повідомлення про намір достроково припинити Договір, яке зазначене в ст. 825 ЦК України, відсутнє в даному випадку.
Зазначає, що електронне листування з непідтвердженим абонентом не може бути прийнято до уваги судом, або ж вважатись прийнятним доказом. Звертає увагу на те, що на відміну від обставин, які встановлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21, та висновки якої застосовує Відповідач у своїй апеляційній скарзі, обставини даної справи кардинально відрізняються. Як було встановлено судом першої інстанції, надані Відповідачем скріншоти листування є неналежним доказом - роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом, оскільки не містить електронного підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документа, в такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення. Також зі змісту наданих відповідачем скріншотів неможливо встановити, які особи ведуть листування, точну дату такої переписки, достовірність листування.
Наголошує на тому, що Відповідачем не було доведено, що ця переписка відбувалась з посадовою особою Позивача, яка наділена повноваженнями, не вказано навіть прізвище, ні посаду людини, з якою велось дане листування, не було доведено, що ця особа мала право взагалі вести такі переговори чим тим паче приймати будь-які рішення від імені Орендодавця чи підписувати документи.
Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва по справі №752/23903/24 від 13 січня 2025 року.
10 березня 2025 року матеріали справи № 752/23903/24 надійшли до Київського апеляційного суду.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданої адвокатом Сібілєвим М. А. на додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 січня 2025 року у цивільній справі за позовом ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором оренди житла.
24 березня 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Сібілєв М. А. подав до Київського апеляційного суду відповідь на відзив сторони Позивача на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 січня 2025 року
Зазначає, що у обставинах які склались у справі закон не вимагає наявності згоди інших осіб, які проживають разом з наймачем. Крім цього, у цьому випадку закон вказує на правові наслідки звільнення помешкання без попередження, водночас тільки за умови «якщо наймодавець доведе, що він не міг укласти договір найму житла на таких самих умовах з іншою особою».
Також вказує на те, що як вбачається зі змісту листування від імені позивача листування веде особа, яка обізнана зі змістом договору, умовами. Крім цього відправляла рахунки на оплату, які сплачувались скаржником та вела офіційне листування з ним. Вказаний номер телефону зазначений на офіційному сайті позивача, докази на підтвердження містяться в матеріалах справи.
Окремо просить Суд апеляційної інстанції врахувати, що скаржник поводився добросовісно, сплатив рахунки за весь період користування помешканням, не мав наміру стягнути грошові кошти забезпечення залишаючи ці кошти Позивачу в якості неустойки за залишення приміщення без попередження, запропонував знайти іншого наймача. Водночас, позивач звернувся до суду з вимогою про сплату за користування приміщенням за жовтень 2024 року, коли Відповідач вже ним не користувався та передав ключі Позивачу.
28 березня 2025 року представник позивача ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат» - адвокат Ратушинська І. О подала засобами системи «Електронний суд» до Київського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу Відповідача на додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 лютого 2025 року, у обґрунтуваннях доводів якого вказує, що на підтвердження своїх витрат представником Позивача адвокатом Ратушинською І.О. був наданий Звіт з переліком виконаних робіт, а також Акт приймання-передачі наданих послуг, підписаний Сторонами, що є достатніми доказами обсягу та вартості наданих послуг і відповідають вимогам статей 137,141 ЦПК України, тому твердження Відповідача про те, що жодним документом не було підтверджено обсяг наданих послуг є безпідставним, а надані документи є достатніми для визначення вартості наданих послуг.
Спираючись на викладені факти, Позивач наполягає на тому, що додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва є обґрунтованим, а розмір задоволених витрат на правову допомогу є реальним відповідно до предмета спору з урахуванням ціни позову та відповідає кваліфікації адвоката. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 лютого 2025 року по справі №752/23903/24, а саме додаткове рішення залишити в силі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише
у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Встановлено, що 24 липня 2024 року укладено договір № 1АЖМК240097 оренди житла, а саме квартири за адресою АДРЕСА_1 . Договір підписано представником ПрАТ «Житомирський меблевий комбінат» (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) (а.с.10-12).
Згідно з п. 3.1.1. договору оренди, орендодавець зобов'язаний передати орендарю квартиру, майно та ключі на умовах та строках, передбачених договором, в орендне користування.
Відповідно до п. 4.1 договору оренди, орендар зобов'язаний вносити плату за користування об'єктом оренди в розмірах та строках, обумовлених цим договором.
Плата за оренду нараховується з дати підписання сторонами акта №1 (п. 4.2. договору).
Згідно з п. 4.3, п.4.4. договору оренди якщо інше не передбачено цим договором, плата за оренду сплачується орендарем щомісяця, не пізніше 5-го числа місяця, наступного (оплачуваного) місяця. Орендар має зобов'язання перерахувати на поточний рахунок орендодавця протягом 1 календарного дня з моменту підписання договору грошові кошти в розмірі плати за оренду за повний місяць строку оренди. Орендодавець виставляє орендареві рахунок-акт на оплату плати за оренду, розрахований відповідно до додатку № 2 до договору. Обов'язок отримання рахунку-акта покладається на орендаря.
Орендар компенсує орендодавцю витрати на комунальні послуги на підставі виставлених рахунків, а також у випадку встановлення лічильників - на підставі їх показників (п. 4.7.2. договору оренди). Перерахування компенсації витрат на комунальні послуги на підставі виставлених орендодавцем рахунків-актів здійснюється не пізніше 10 числа місяця, наступного за оплачуваним місяцем (п.4.7.3. договору оренди).
Строк оренди починається з моменту отримання орендарем квартири за актом № 1 і закінчується 23 січня 2025 року (п.7.2. договору оренди).
Додатком № 2 від 24 липня 2024 року до Договору оренди житла №1АЖМК240097 від 24 липня 2024 року сторони узгодили розмір плати за оренду та порядок розрахунків. Зокрема, п. 1.2. додатку до договору визначено, що плата за оренду квартири за кожен місяць складається з двох частин: орендної плати та додаткової плати. Орендна плата за кожний місяць визначається на момент виставлення рахунку за формулою: базова орендна ставка (47 416,34 грн) х Індекс К (співвідношення встановленого НБУ офіційного курсу гривні до долара США на дату складання орендодавцем розрахунку на оплату орендної плати, до курсу гривні до долара США) + ДМ (фіксована плата за проживання довгострокових мешканців в квартирі у розмірі 8 246,32 грн) х Індекс К . Додатковою платою є вартість експлуатаційних витрат (а.с. 18).
Так, відповідно до рахунку-акта № 0000010303/2024 від 31 жовтня 2024 року, позивачем визначений розмір орендної плати за жовтень 2024 року, що включає додаткову плату, у розмірі 50 218,97 грн (а.с. 19).
За актом № 1 приймання-передачі від 24 липня 2024 року відповідач прийняв у тимчасове оплатне користування, відповідно договору оренди житла № 1АЖМК240097 від 24 липня 2024 року, квартиру за адресою АДРЕСА_1 (а.с.13).
На виконання зобов'язань за договором оренди зі сплати орендної плати, стороною відповідача надано квитанції на сплату послуг за оренду на суму 50 217,94 грн та на оплату компенсації комунальних послуг на суму 2 746,13 грн, квитанції сформовані 15 жовтня 2024 року (а.с.62,63).
Як вбачається з платіжної інструкції № 7МТ1-27МС-Р4М6-51МЗ від 15 жовтня 2024 року, відповідач 15 жовтня 2024 року здійснив оплату відповідно до квитанції на оплату компенсації комунальних послуг на суму 2 746,13 грн (а.с.64).
Відповідач 30 вересня 2024 року повідомив про виїзд з квартири у зв'язку із сімейними обставинами, вказавши на його право на дострокове припинення договору.
Пунктом 3.4.3 договору оренди визначено, що орендар має право на дострокове припинення договору у випадку, передбаченому цим договором та чинним законодавством.
За матеріалами справи, зокрема рахунку-акта № 000059872024/4285 від 31 жовтня 2024 року, компенсація відповідачем комунальних послуг за жовтень 2024 року становила 1 872,56 грн (а.с. 47). Доказів проведення оплати за вказаним рахунком відповідачем не надано.
Пунктом 4.12 договору оренди передбачено, що орендар перераховує на поточний рахунок орендодавця грошові кошти в сумі 47 416,34 грн, як забезпечення належного виконання орендарем негрошових зобов'язань за договором, у тому числі щодо повернення квартири у належному стані, що не є орендною платою. Грошові кошти - забезпечення можуть бути використані орендодавцем в будь-який момент впродовж дії договору, у разі заборгованості по сплаті неустойки (штрафу). У випадку дострокового розірвання договору оренди за ініціативи орендаря, 100 % грошових коштів - забезпечення не повертаються та зараховуються як неустойка за дострокове розірвання договору.
Перерахування відповідачем даної суми (47 416,34 грн) як грошового забезпечення під час укладання договору, позивачем у позові не оспорюється.
Разом з тим, будь-яких доказів того, що Відповідач сплатив оренду за жовтень 2024 року у матеріалах справи відсутні. Станом на день розгляду справи, зобов'язання Відповідачем не виконано.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до загальних положень про найм (оренду) майна, належне повернення орендованого майна повинно бути оформлене актом, підписаним обома сторонами. Зокрема, ч.2 ст. 795 ЦК України прямо встановлює, що повернення наймачем предмета договору найму оформлюється відповідним документом (актом), підписаним сторонами договору. Закон пов'язує момент припинення обов'язків наймача саме з фактом повернення об'єкта оренди та підписанням сторонами акта приймання-передачі.
Передача ключів без оформлення акту не створює достатніх юридичних підстав вважати об'єкт повернутим. Інакше кажучи, проста передача ключів (особливо якщо вона не зафіксована офіційним актом) не припиняє автоматично правовідносин оренди і не звільняє наймача від відповідальності за договором. Сама по собі фізична передача ключів могла полегшити доступ до житла для орендодавця, але не звільнила відповідача від зобов'язань, оскільки не була оформлена у спосіб, передбачений договором та законом. Якщо орендодавець не підписував акт, це може означати, що, наприклад, не було домовленості про належний стан житла чи про завершення договору.
Отже, суд першої інстанції правильно врахував, що відсутність акту повернення означає невиконання відповідачем свого обов'язку з повернення майна, і сам факт вручення ключів не є достатнім доказом припинення орендних відносин на дату 01.10.2024.
Згідно з сучасним процесуальним законодавством, електронні докази є повноправним видом доказів. ЦПК України (ст. 96, 100 тощо) дозволяє подавати електронні повідомлення, зокрема листування в месенджерах, як доказові матеріали. Водночас суд оцінює належність і допустимість таких доказів, зокрема питання автентичності походження повідомлень та цілісності їх змісту. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 (справа №916/3027/21) надала важливі роз'яснення щодо використання електронного листування в месенджерах як доказу. Вона підкреслила, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише у тому випадку, якщо це листування дає можливість встановити авторів повідомлень та їхній зміст.
Тобто критично важливим є підтвердження, що саме сторони спору є учасниками переписки, а тексти не були спотворені. Суд у кожному конкретному випадку оцінює належність і допустимість таких доказів, враховуючи всі обставини та своє внутрішнє переконання.
Великою Палатою у вищезгаданій справі також зауважено, що роздруківки електронного листування самі по собі не є ні письмовими доказами, ні електронними документами в розумінні законодавства про електронні документи. Однак, якщо з огляду на обставини конкретної справи суд доходить висновку, що відповідне листування дає змогу встановити учасників листування і може підтвердити ті чи інші доводи сторін, зокрема факт певних правовідносин або переговорів, то суд може прийняти таке листування як доказ та надати йому оцінку у сукупності з іншими доказами.
Отже, ключовим фактором є автентичність: чи доведено, що переписка реально відбулася між конкретним позивачем і відповідачем, і чи не була вона змінена.
Тим не менш, навіть якщо взяти до уваги надане Відповідачем листування, та стверджувати, що дане листування дійсно відбувалось між уповноваженою особою Позивача та Відповідачем, це листування не спростовує того факту, що орендар попередив орендодавця про намір достроково припинити договір лише за декілька днів до вчинення відповідних дій. Відтак визначення листування належним доказом не має значення для вирішення справи по-суті.
Договір оренди житла укладений між сторонами дійсно передбачає в п. 3.4.3 право одностороннього припинення дії договору Орендарем, але сам текст договору не має чіткої процедури за якої Орендар може скористатися таким правом, а відтак Орендар має право на дострокове припинення Договору виключно у випадках передбачених чинним законодавством, а саме ст. 825 ЦК України.
Стаття 825 ЦК України дійсно передбачає право наймача (орендаря) відмовитися від договору найму житла у будь-який час за умови письмового попередження наймодавця не пізніше ніж за три місяці до розірвання?. Тобто одностороннє дострокове розірвання договору наймачем можливе лише при дотриманні передбаченої процедури.
Відповідач не виконав вимогу про письмове попередження за 3 місяці, відтак довід апеляції про нібито законність його одностороннього розірвання не знаходить підтвердження у матеріалах справи та законі.
Принцип contra proferentem міг би застосовуватися лише за наявності справді нечітких умов договору, але таких судом не встановлено. Натомість застосуванню підлягають прямі норми ст. 825 ЦК та договірні положення. Позивач обґрунтовано заперечує проти цього доводу, вказуючи, що договір залишався чинним, оскільки відповідач не дотримався порядку його розірвання, а відтак рішення суду першої інстанції правомірно виходило з того, що договір оренди не був припинений на момент виникнення заборгованості.
Натомість Відповідач заперечує проти рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нього орендної плати за жовтень 2024 року, вважає, що оскільки з 1 жовтня 2024 року він фактично припинив користування житлом (передав ключі та виїхав), то не повинен сплачувати за цей місяць.
Суд першої інстанції, стягуючи суму оренди за жовтень, реалізував норму ч.1 ст. 825 ЦК, обмежившись одним місяцем, оскільки сам Позивач заявив вимогу лише за один місяць. У такому разі стягнення хоча б за жовтень є законним мінімумом, який покриває відсутність належного повідомлення орендодавця орендарем.
Стягнення орендної плати за жовтень 2024 року є правомірним за обставин, встановлених судом першої інстанції. Відповідач не довів, що договір було належним чином припинено до початку жовтня, а згідно із законом (ст. 825 ЦК) та умовами договору наймодавець має право на отримання плати щонайменше за період повідомлення (до трьох місяців) у разі дострокового виселення наймача без належного попередження.
Суд стягнув плату лише за один місяць, що відповідає задоволенню вимог Позивача. Доводи Відповідача про те, що він не користувався житлом у жовтні, не звільняють його від обов'язку оплати, оскільки його зобов'язання припиняються не фактом виїзду, а належним розірванням договору чи закінченням його строку. Позивач переконливо доводить, що на жовтень 2024 року договір ще діяв, і відшкодування плати за цей місяць є законною санкцією за порушення відповідачем умов договору та ст.825 ЦК. Отже, рішення суду в цій частині ґрунтується на нормах права, а доводи апеляційної скарги є безпідставними.
Додатковим рішенням від 06.02.2025 суд першої інстанції стягнув на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн. Це рішення було ухвалене, тому що в основному рішенні від 13.01.2025 питання судових витрат не було повною мірою вирішено. Позивач подав заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, яку суд задовольнив, стягнувши з відповідача зазначену суму адвокатського гонорару.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 8 статті 141ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Матеріалами справи дійсно підтверджується факт отримання Приватним акціонерним товариством «Житомирський меблевий комбінат» послуг адвоката Ратушинської І. О., з надання правових послуг.
Разом з тим, при визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню, судова колегія виходить з того, що справа про стягнення заборгованості за договором найму (оренди) житла для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує дослідження великого обсягу доказів та залучення багатьох учасників.
Отже, з урахуванням категорії справи, рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин, обсягу наданих позивачу Приватному акціонерному товариству «Житомирський меблевий комбінат» послуг з правничої допомоги, змісту поданих процесуальних документів, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, судова колегія дійшла висновку, що справедливим буде стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Житомирський меблевий комбінат» в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2 000,00 грн.
Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 376 ЦПК України).
Зважаючи на те, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи, проте не в повній мірі враховано принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, які були понесені Позивачем на професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку, що додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 лютого 2025 року слід змінити, зменшивши розмір витрат на правничу допомогу з 6 000 грн. до 2 000 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 січня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 січня 2025 року - залишити без змін
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 лютого 2025 року - задовольнити частково.
Додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 лютого 2025 року - змінити, зменшивши розмір витрат на правничу допомогу з 6 000 грн. до 2 000 грн.
Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до ВерховногоСуду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна