Україна
Донецький окружний адміністративний суд
22 травня 2025 року Справа№200/1498/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення від 27.02.2025 року №057050012168 та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення від 27.02.2025 року №057050012168 та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу виповнилось 60 років та вона звернулася з заявою від 19.02.2025 року до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення їй пенсії. В свою чергу Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області своїм рішенням від 27.02.2025 року №057050012168 відмовило у призначенні їй пенсії за віком враховуючи відсутність у неї 31 року страхового стажу та не зараховано до її страхового стажу періоди роботи: у колгоспі з 16.12.1995 по 15 грудня 1998 року, та у школі з 01.04.2019 по 31.08.2019 року, з 01.11.2019 по 10.11.2019 року. Позивач зазначив, що доказів на підтвердження направлення їй повідомлення про необхідність надання додаткових документів матеріали справи не містять.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06.03.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлений відповідачу строк протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі, для надання на адресу Донецького окружного адміністративного суду: відзиву на позовну заяву та усіх наявних доказів на підтвердження зазначеного у ньому; копію пенсійної справи позивача. Клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору задоволено та ухвалено відстрочити позивачу сплату судового збору до прийняття рішення по цій справі.
Про відкриття провадження у справі представник позивача та відповідач були повідомлені належним чином, відповідно до наявної у них реєстрації кабінету електронного суду, про що свідчить відповідна відмітка, де в графі «доставлено» зазначена дата 06.03.2025.
Станом на час розгляду справи по суті від відповідача не було надано на адресу суду ані відзиву на позовну заяву, ані будь-якої заяви чи клопотання по суті справи.
Відповідно до приписів ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до приписів ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З урахуванням вищенаведеного, а також відсутністю відзиву зі сторони відповідача суд вирішив провести розгляд справи за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 . Відповідно до наявного в матеріалах справи копії паспорту серії НОМЕР_2 виданого Приморським РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області від 18.02.2003 року є громадянкою України.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, ЄДРПОУ: 21318350, в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами по справі, позивач звернулася до територіальних органів ПФУ з заявою про призначення їй пенсії за віком від 19.02.2025, що підтверджується наявною в матеріалах справи позовною заявою та спірним рішенням.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області було розглянуто заяву позивача від 19.02.2025 за принципом екстериторіальності та 27.02.2025 було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії №057050012168.
В вищенаведеному рішенні відповідача було зазначено наступне, відмова про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 . Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 19.02.2025. Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років. Вік заявниці 60 років 8 місяців 6 днів. Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 31 рік. Страховий стаж особи становить 30 років 2 місяці 21 день. Результати розгляду документів, доданих до заяви: - за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 01.04.2019 по 31.08.2019 та з 01.11.2019 по 10.11.2019, оскільки відсутня сплата страхових внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відмовлено в призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Працює. Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату - 14.06.2027. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
Звертаючись до суду, позивач просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 27.02.2025 року № 057050012168 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком, та як похідна вимога, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 19.02.2025 року, зарахувавши до її загального страхового стажу періоди роботи з 16.12.1995 по 15.12.1998 року, з 01.04.2019 по 31.08.2019 року та з 01.11.2019 по 10.11.2019 року.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV).
Згідно із преамбулою Закону №1058-IV цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (№1788), громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788 визначено, що за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 частина перша статті 92 Конституції України).
Судом встановлено, що позивач звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України від 19.02.2025 року із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до приписів Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV.
За принципом територіальності орган який розглянув заяву був визначений - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: починаючи з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Слід зауважити, що на час звернення з даною заявою про призначення пенсії позивач вже набула необхідного віку - 60 років.
В свою чергу Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області під час розгляду заяви позивача встановило наявність у неї страхового стажу - 30 років 2 місяці 21 день, та оскільки позивач на час розгляду не мала необхідних 31 року страхового стажу, відповідач відмовив їй у призначенні пенсії за віком.
У своєму рішенні відповідач зазначив, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 01.04.2019 по 31.08.2019 та з 01.11.2019 по 10.11.2019, оскільки відсутня сплата страхових внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Позивач звертаючись до суду з даним адміністративним позовом просила суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути її заяву про призначення пенсії за віком від 19.02.2025 року, зарахувавши до її загального страхового стажу періоди роботи з 16.12.1995 по 15.12.1998 року, з 01.04.2019 по 31.08.2019 року та з 01.11.2019 по 10.11.2019 року.
Суд розглянувши наявну в матеріалах справи копію довідки форми РС-право складеної по позивачу станом на 19.02.2025 року встановив наступне, що загальний страховий стаж позивача становить - 30 років 2 місяці 21 день.
Відповідачем до страхового стажу позивача зараховані наступні періоди її роботи:
- з 01.07.1979 по 23.05.1981 року (навчання);
- з 01.10.1982 по 24.10.1988 року;
- з 01.02.1989 по 19.05.1989 року;
- з 01.07.1989 по 31.12.1989 року (робота в колгоспі 1966 р.);
- з 01.01.1990 по 25.04.1990 року (робота в колгоспі 1966р);
- з 26.04.1990 по 11.06.1991 року;
- з 25.06.1991 по 15.12.1995 року;
- з 01.03.2002 по 21.07.2003 року;
- з 04.05.2005 по 24.06.2005 року;
- з 26.12.2005 по 20.01.2006 року;
- з 26.06.2006 по 30.04.2011 року;
- з 01.05.2011 по 28.02.2013 року;
- з 20.03.2013 по 30.04.2014 року;
- з 01.05.2014 по 27.04.2017 року;
- з 01.06.2017 по 25.02.2018 року (безробіття);
- з 01.11.2018 по 31.08.2019 року;
- з 01.11.2019 по 11.11.2019 року;
- з 01.01.2020 по 31.03.2020 року;
- з 01.05.2022 по 30.06.2022 року.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно із пунктом "а" статті 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. №1788-XII (надалі - Закон №1788-XII), право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно з ч.1 ст.56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Частиною 2 статті 56 Закону №1788-XII встановлено, що при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Згідно з приписами статті 62 Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі Закон №1788), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі Порядок №637).
Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону № 1788-XII та п. 1 Порядку № 637, вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд зауважує, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 р. у справі №439/1148/17.
Суд зауважує, що на час заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 № 252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 № 412, та яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993) (далі Інструкція №162).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162, питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців».
Згідно положень пункту 1,13,18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (із змінами, далі Постанова № 656), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та службовців. При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації засвідчуються підписом керівника підприємстві, установі, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою. Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яку призначають наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічні за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110
Отже, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.08.2019 у справі №654/890/17.
Відповідно до п.п.5, 6 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 року та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року №310, до трудової книжки колгоспника заносились такі дані, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання; відомості про нагородження та заохочення. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до приписів ч.2 ст.56 Закону №1788-XII та п.5 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 року та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 р. №310, якими передбачена наявність у трудовій книжці колгоспника відомостей про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання є обов'язковим, оскільки при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується лише час роботи за фактичною тривалістю.
При цьому, відповідно до п.13 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 р. та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 р. №310, відповідальність за організацію робот по веденню, обліку, зберіганню і видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність відповідно до уставу та правил внутрішнього розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Пунктами 14 та 15 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 року та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 р. №310, передбачено, що правління колгоспів вживають заходи щодо суворого дотримання встановленого порядку ведення трудових книжок, зміцнення кадрів робітників, які здійснюють ведення трудових книжок, підготовленими до цієї роботи людьми, забезпечують належне зберігання архівних документів, що мають відношення до трудової діяльності колгоспників. Ревізійним комісіям, комітетам профспілок колгоспів і колгоспним радам соціального забезпечення рекомендується здійснювати суспільний контроль за своєчасним та правильним заповненням трудових книжок колгоспників, за їх обліком, зберіганням і видачею та вживати заходи задля усунення виявлених недоліків.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки колгоспника покладається саме на спеціально уповноважену правлінням колгоспу особу, тобто на роботодавця.
Відповідно до постанови КМУ від 27.04.1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників», трудові книжки раніше встановленого зразка обмінові не підлягають (пункт 1); відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4).
Суд зауважує, що в спірному рішенні про відмову у призначенні пенсії від 27.02.2025 року відповідач зазначив: - «Результати розгляду документів, доданих до заяви: - за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 01.04.2019 по 31.08.2019 та з 01.11.2019 по 10.11.2019, оскільки відсутня сплата страхових внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.», в той же час судом встановлено з довідки РС-право, що вищезазначені періоди були зараховані до страхового стажу позивача.
З урахуванням наведеного, суд дійшов до висновку проаналізувати записи зазначені у дублікаті трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 дата заповнення 20.01.1989 року, оскільки трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
З урахуванням наведеного в трудовій книжці позивача в наявності наступні записи:
- з 01.09.1979 по 23.05.1981 року навчання;
- з 01.10.1982 по 15.05.1983 року - призначена на посаду касиром центрощадкаси, запис №1;
- з 16.05.1983 по 15.09.1985 року - переведена контролером, номер запису №2;
- з 16.09.1985 по 31.12.1987 року - переведена старшим контролером, номер запису №3;
- з 01.01.1988 по 24.10.1988 року - призначена старшим контролером, номера записів 4 та 5;
- з 01.02.1989 по 19.05.1989 року - прийнята учнем кондитера, номера записів №6 та №7;
- з 13.06.1989 по 11.10.1989 року - прийнята різноробочою до колгоспу, номера записів №8 та №9;
- з 26.04.1990 по 11.06.1991 року - прийнята до ЖКГ прибиральницею службових приміщень, номера записів №10-№12;
- з 25.06.1991 по 15.12.1995 року - прийнята апаратником, потім переведена прибиральницею, номера записів №13-№17;
- з 01.03.2002 по 21.07.2003 року - прийнята на посаду прибиральниці школи №60, номера записів №18 та №19;
- з 04.05.2005 по 24.06.2005 року - прийнята листоношою, номера записів №20 та №21;
- з 26.12.2005 по 20.01.2006 року - прийнята листоношою, номера записів №22 та №23;
- з 26.06.2006 по 30.04.2011 року - прийнята до ЗАТ «Маріупольський млинкомбінат» на різних посадах, номера записів №24 - №28;
- з 01.05.2011 по 30.04.2014 року - прийнята до ТОВ Торгова компанія Урожай на різних посадах номера записів №29 - №33;
- з 01.05.2014 по 27.04.2017 року - прийнята до ТОВ Маріупольський млинкомбінат на посаду апаратника, номера записів №34-№35;
- з 01.06.2017 по 25.02.2018 року - Маріупольський міський центр зайнятості, номера записів №36-№37;
- з 15.11.2019 по 25.11.2019 року - ПП ОСОБА_2 прийнята на посаду продавця, номера записів №38 та №39;
- з 01.01.2020 по 31.01.2020 року - КЗ Маріупольська ЗОШ І-ІІІ ступенів №54 прийнята прибиральницею до школи, номер запису №40;
- з 01.02.2020 переведена на умови безстрокового трудового договору прибиральницею до КЗ Маріупольська ЗОШ І-ІІІ ступенів №54, номер запису №41.
Інших записів копія дублікату трудової книжки позивача наданою нею в якості доказів до суду не містить та в матеріалах справи відсутні.
Судом встановлено, що спірний період роботи позивача з 01.04.2019 по 31.08.2019 та з 01.11.2019 по 10.11.2019 року були зараховані до її загального страхового стажу, що підтверджується довідкою формою РС-право від 19.02.2025 року, з урахуванням цього позовні вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо період роботи у колгоспі з 16.12.1995 по 15.12.1998 року, суд зазначає наступне.
З наявної в матеріалах справи копії дублікату трудової книжки судом встановлено, що позивач працювала у колгоспі з 13.06.1989 по 11.10.1989 року - на посаді різноробочої, що підтверджується номерами записів №8 та №9 та відповідачем було зараховано позивачу до її страхового стажу період роботи у колгоспі з 01.07.1989 по 25.04.1990 року, отже в даному випадку позивачу не було зараховано до її загального страхового стажу період роботи у колгоспі з 13.06.1989 по 30.06.1989 року (включно).
В подальшому позивач з 26.04.1990 по 11.06.1991 року - була прийнята до ЖКГ прибиральницею службових приміщень, що підтверджується записами №10-№12 та з 25.06.1991 по 15.12.1995 року - прийнята апаратником, потім переведена знов таки прибиральницею, що підтверджується записами №13-№17.
Слід зауважити, що дублікат трудової книжки позивача не містить взагалі записів щодо періоду її роботи у колгоспі з 16.12.1995 по 15.12.1998 року, але в матеріалах справи в наявності копії:
- архівної довідки виданої Комунальною установою «Об'єднаний трудовий архів Станично-Луганського району» від 04.02.2021 року №61, в якій зазначено, що колгосп «Червоний прапор» реорганізовано у КСП «Червоний прапор» у 1993 році (протокол №1 від 30.01.1993 року). КСП «Червоний прапор» реорганізовано у СТОВ «Прапор» у 2000 році (протокол №3 від 09.02.2000);
- архівної довідки виданої Комунальною установою «Об'єднаний трудовий архів Станично-Луганського району» від 04.02.2021 року №60, в якій зазначено, що у книгах нарахування заробітної плати працівникам колгоспу «Червоний прапор» Станично-Луганського району Луганської області є такі відомості про заробітну плату « ОСОБА_3 » «так у документах» та її відпрацьовані дні по колгоспу становили: 1989 рік - 75 днів та 1990 рік - 118 днів. Колгосп «Червоний прапор» реорганізовано у КСП «Червоний прапор» у 1993 році (протокол №1 від 30.01.1993 року). У книгах нарахування заробітної плати працівникам колгоспу «Червоний прапор» Станично-Луганського району Луганської області є такі відомості про заробітну плату « ОСОБА_3 » «так у документах» з 12 жовтня 1989 року по 24 квітня 1990 рік та з 16 грудня 1995 року по 15 грудня 1998 року. Примітка: Відомості про встановлений мінімум по колгоспу «Червоний прапор» до КУ «Об'єднаний трудовий архів Станично-Луганського району» не надходили. Інших людей із такими ж ПІБ не виявлено. Підстава: Ф-53, опис №1-ОС, книги нарахування заробітної плати працівникам та накази за 1981 по 2000 роки, історична довідка.
Отже, вищенаведеною довідкою підтверджується факт того, що позивач у спірний період з 16.12.1995 по 15.12.1998 року працювала у КСП «Червоний прапор» Станично-Луганського району Луганської області.
Суд вже зазначав по справі, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, яка встановлює виключний пріоритет перед іншими документами для визначення страхового стажу.
В той же час відповідно до п.1, п.2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.
Слід зауважити, що спірне рішення взагалі не містить посилань як не зарахування зазначеного періоду, так і на підстави не врахування цього періоду до загального страхового стажу позивача.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку, що періоди роботи позивача у колгоспі з 13.06.1989 по 30.06.1989 року (включно) та з 16.12.1995 по 15.12.1998 року підлягають зарахуванню до її загального страхового стажу.
Суд зазначає, що відповідно до приписів ч.ч.2, 3 ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов'язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.
Враховуючи викладене, суд вважає, що пенсійні органи повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.
Суд зауважує, що рішення суб'єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об'єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб'єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати, як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а за конкретними обставинами.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним рішення відповідача від 27.05.2025 №057050012168 та як наслідок скасувати це рішення, враховуючи, що воно прийнято не на підставі Конституції та законодавства України.
З огляду на визнання протиправним та скасування спірного рішення, належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 на отримання обґрунтованого та мотивованого рішення за її заяви є зобов'язання відповідача повторно розглянути дану заяву та вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, відповідно до вимог чинного законодавства та з урахуванням висновків суду.
Такий висновок щодо способу захисту узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 22.12.2020 по справі №461/4544/18 та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 по справі №509/1350/17.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Відповідно до приписів ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, з урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень суд вважає за необхідне визнати протиправним та як наслідок скасувати рішення відповідача від 27.02.2025 №057050012168 про відмову у призначенні пенсії позивачу, та як похідна вимога, зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 19.02.2025 року із зарахуванням до її загального страхового стажу періоди роботи у колгоспі: з 13.06.1989 по 30.06.1989 року (включно) та з 16.12.1995 по 15.12.1998 року, з урахуванням висновків суду по цій справі.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до приписів ч.1 та ч.2 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06.03.2025 клопотання представника позивача про відстрочення сплати судового збору задоволено та ухвалено відстрочити позивачу сплату судового збору до прийняття рішення по цій справі.
Враховуючи, що позовна заява була надіслана на адресу суду представником позивача засобами зареєстрованого кабінету «Електронний суд» за подання даної заяви слід було сплатити 968,96 грн. судового збору.
Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку стягнути з Головного управління Пенсійного фонду в Хмельницькій області судовий збір за подання даного адміністративного позову у сумі 968,96 грн. за реквізитами Державна судова адміністрація України код ЄДРПОУ 26255795, адреса:01021, м. Київ, вулиця Липська, будинок 18/5, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ):37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 9, 32, 139, 243 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (адреса: 29013, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, буд.10, ЄДРПОУ: 21318350) про визнання протиправним та скасування рішення від 27.02.2025 року №057050012168 та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та як наслідок скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (ЄДРПОУ: 21318350) від 27.02.2025 №057050012168 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (ЄДРПОУ: 21318350) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) про призначення пенсії від 19.02.2025 року із зарахуванням до її загального страхового стажу періоди роботи у колгоспі: з 13.06.1989 по 30.06.1989 року (включно) та з 16.12.1995 по 15.12.1998 року, з урахуванням висновків суду по цій справі.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (адреса: 29013, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, буд.10, ЄДРПОУ: 21318350) судові витрати у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок за наступними реквізитами - Державна судова адміністрація України код ЄДРПОУ 26255795, адреса:01021, м. Київ, вулиця Липська, будинок 18/5, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ):37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 22 травня 2025 року.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець