16 травня 2025 рокуСправа №160/6913/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення №045750019125 від 20.12.2024р., зобов'язання вчинити певні дії, -
03.03.2025р. (згідно відомостей Нова Пошта) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-1 від 20.12.2024р. №045750019125 про відмову у призначенні пенсії;
- зобов'язати відповідача-2 зарахувати до загального страхового стажу позивача період з 11.10.1993 по 31.12.1998 згідно записів про роботу, які містяться в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 02.09.1985р.;
- зобов'язати відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача від 16.12.2024р. про призначення пенсії за віком з врахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення суду;
- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує, зокрема, тим, що 16.12.2024р. він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до якої надав всі необхідні документи, проте, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №045750019125 від 20.12.2024р., яким позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбачено ч.2 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та у рішенні зазначено, зокрема, про те, що до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 02.09.1985р. з 11.10.1993р. по 31.12.1998р., оскільки наявний допис в номері наказу на прийом іншим чорнилом, що не відповідає вимогам Інструкції ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29.07.1993р. №58. Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача-1, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду з даним позовом. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на постанови Верховного Суду.
Ухвалою суду від 17.03.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідачів-1,2, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.54).
03.04.2025р. через систему «Електронний суд», на виконання вищенаведеної ухвали суду, від відповідача-1 (Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області) надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити позивачеві в задоволенні позовної заяви в повному обсязі посилаючись, зокрема, на те, що відповідно до наданих документів та даних індивідуальних відомостей про застраховану особу на час звернення з заявою про призначення пенсії вік заявника складав 63 рокі, страховий стаж ОСОБА_1 становив 20 років 04 місяці 29 днів (при необхідних не менше 21 року у 2024 році), що є недостатнім та не дає підстав для призначення пенсії за віком; до загального трудового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 02.09.1985 року з 11.10.1993 по 31.12.1998 рік, оскільки наявний допис в номері наказу на прийом іншим чорнилом, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 19.07.1993 р. № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за № 110 (а.с.64-65).
Відповідач-2 (Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) на виконання вимог ухвали суду від 17.03.2025р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 17.03.2025р. та позов з додатками відповідач-2 отримав 19.03.2025р. та 05.03.2025р. відповідно в свій електронний кабінет згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи (а.с.57,58).
У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається судом 16.05.2025р. в межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
16.12.2024р. ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до якої надав, зокрема, трудову книжку НОМЕР_1 від 02.09.1985р., що підтверджується копією оспорюваного рішення (а.с.26,36,45) та не заперечується учасниками справи.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №045750019125 від 20.12.2024р., яким позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбачено ч.2 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та у рішенні зазначено, зокрема, про те, що до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 02.09.1985р. з 11.10.1993р. по 31.12.1998р., оскільки наявний допис в номері наказу на прийом іншим чорнилом, що не відповідає вимогам Інструкції ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29.07.1993р. №58, що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявної у справі (а.с.29,36,45).
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з рішенням відповідача-1 від 20.12.2024р. №045750019125 про відмову у призначенні пенсії, у зв'язку з чим позивач просить захистити його порушені права на пенсійне забезпечення шляхом визнання такого рішення відповідача-1 протиправним, його скасування та зобов'язання відповідача-2 зарахувати до загального страхового стажу позивача період з 11.10.1993 по 31.12.1998 згідно записів про роботу, які містяться в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 02.09.1985р.; зобов'язання відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача від 16.12.2024р. про призначення пенсії за віком з врахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у редакції чинній станом на момент звернення позивача за призначенням пенсії за віком (далі - Закон №1058), було встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії
Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Абзацом 1 ч.4 ст.24 Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1, п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. “Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
При цьому, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; на підставі показань свідків; даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів і угод з відмітками про їх виконання та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Так, як вбачається з матеріалів справи, у період з 11.10.1993р. по 31.12.1998р. ОСОБА_1 працював на підприємстві «СИЦИЛІЯ ЛТД», що підтверджується копією трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 02.09.1985р., наявною у справі (а.с.18-21).
Разом з тим, наведений період роботи не було зараховано відповідачем-1 до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком відповідно до ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (на підставі записів у трудовій книжці), так як наявний допис в номері наказу на прийом іншим чорнилом, що не відповідає вимогам Інструкції ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29.07.1993р. №58, що підтверджується змістом копії оспорюваного рішення пенсійного органу №045750019125 від 20.12.2024р., наявною у справі (а.с.29,36,45).
Тобто, фактично, вказаний період роботи позивача не було зараховано пенсійним органом до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком, у зв'язку з виявленими недоліками при заповненні трудової книжки позивача відповідальним працівником підприємства, на якому позивач працював.
У спірний період роботи позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
Згідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.2. Інструкції №58 визначено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до п.2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Тобто, враховуючи вищенаведені норми, можна дійти висновку, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто працівником, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу.
При цьому, слід зазначити, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Вказана правова позиція узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22, 04 липня 2023 року у справі № 580/4012/19.
Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та надані суду докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що за умови надання позивачем до пенсійного органу трудової книжки НОМЕР_1 від 02.09.1985р., яка підтверджує факт роботи позивача за не зарахований період, а також і з урахуванням повноважень пенсійного органу щодо надання допомоги особам у одержанні відсутніх для призначення пенсії документів, пенсійним органом безпідставно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком у зв'язку із не зарахуванням до загального страхового стажу спірних періодів роботи позивача.
Також і роблячи такі висновки, суд враховує правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 28.01.2025 у справі № 300/8132/23 в частині здійснення належної перевірки достовірності записів про трудову діяльність позивача, що зазначені в трудовій книжці, відповідно до положення Порядку № 637, що не було зроблено відповідачем-1, таких доказів матеріали справи не містять, а відповідачем-1 суду не надані.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем-1 не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття відповідачем-1 рішення від 20.12.2024р. №045750019125 про відмову у призначенні пенсії, з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та з урахуванням правової позиції Верховного Суду, яка наведена вище та не спростована відповідачем жодними доказами.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем-1 рішення від 20.12.2024р. №045750019125 про відмову у призначенні пенсії, суд приходить до висновку, що відповідач-1, відмовивши у призначенні позивачеві пенсії за віком, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено порушення вищенаведеним рішенням відповідача-1 від 20.12.2024р. №045750019125 про відмову у призначенні пенсії, прав та інтересів позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такого рішення протиправним та його скасування, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.
Також, слід зобов'язати відповідача-1: за рахувати до загального страхового стажу позивача період роботи з 11.10.1993 по 31.12.1998 згідно записів, які містяться в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 02.09.1985р.; повторно розглянути заяву позивача про призначення йому пенсії за віком від 16.12.2024р. відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення пенсійного органу щодо відмови у призначенні пенсії за віком у зв'язку із не зарахуванням наведеного періоду до страхового стажу позивача, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі “Кечко проти України» зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України» констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача-1: за рахувати до загального страхового стажу позивача період роботи з 11.10.1993 по 31.12.1998 згідно записів, які містяться в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 02.09.1985р.; повторно розглянути заяву позивача про призначення йому пенсії за віком від 16.12.2024р. відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, є належним способом захисту порушеного права позивача.
При цьому суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, то саме цей орган і має завершити процедуру призначення позивачеві пенсії за віком.
З огляду на зазначене, заявлені позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.
Такий підхід висловлений у постановах Верховного Суду від 24.05.2024р. у справі №460/17257/23, від 07.05.2024р. у справі №460/38580/22, висновки викладені в яких підлягають обов'язковому врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №1713-1953-0543-9517 від 01.03.2025р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 807 грн. 47 коп., виходячи із розрахунку: (1211,20 грн. /3)*2 (а.с.13,54).
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення №045750019125 від 20.12.2024р., зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 20.12.2024р. №045750019125 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, Майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов.; код ЄДРПОУ 14099344) за рахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) період роботи з 11.10.1993 по 31.12.1998 згідно записів, які містяться в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 02.09.1985р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, Майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов.; код ЄДРПОУ 14099344) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) про призначення йому пенсії за віком від 16.12.2024р. відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, Майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов.; код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 807 грн. 47 коп. (вісімсот сім грн. 47 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва