19 травня 2025 рокуСправа №160/29592/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Тулянцевої І.В.
розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) від 14.10.2024 № 045750029628 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 згідно заяви про призначення пенсії від 07.10.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 03.03.1988 по 07.12.1993;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 26.10.2024 року.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач 07.10.2024 року завернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV. 14.10.2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішенням № 045750029628 було відмовлено в призначені пенсії за віком та зазначено про те, що необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058-IV складає 31 рік, а страховий стаж позивача складає 29 років 3 місяці 18 днів, до загального трудового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки з 03.03.1988 по 07.12.1993, оскільки є виправлення у даті наказу про звільнення та запис завірено печаткою УРСР. Позивач вважає, що оскільки в нього наявні записи в трудовій книжці, яка є основним документом для підтвердження стажу роботи, а за недоліки внесені роботодавцем до трудової книжки позивач, як працівник, не несе відповідальності, тому має право на зарахування цих періодів до загального страхового стажу роботи. Позивач не погодився з таким рішенням відповідача, тому, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою суду від 14 листопада 2024 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів.
Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, належним чином завірену копію матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
Копію ухвали про відкриття провадження у справі отримано представником відповідача та позивачем - 19.11.2024 року, про що в матеріалах справи містяться довідки про доставку електронних листів.
30 грудня 2024 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на позовну заяву, в якому відповідач пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що 07.10.2024 позивач звернувся із заявою та документами до територіальних органів Пенсійного фонду України, про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 045750029628 від 14.10.2024 року було відмовлено у призначенні пенсії за віком. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Вік позивача на момент звернення становить 60 років, страховий стаж на момент звернення становить 29 років 3 місяців 18 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період з 03.03.1988 по 07.12.1993, оскільки є виправлення у даті наказу про звільнення та запис завірено печаткою УРСР. Також відповідач зазначає, що записи про прийняття та звільнення з роботи повинні проводитись у відповідності із вимогами Інструкції про порядок ведення трудових затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, а також раніше діючої Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці від 20.06.1974 № 162 відповідно до якої записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою.
Також на виконання ухвали суду від 14.11.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області разом із відзивом надано матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , 07.10.2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року надавши при цьому усі необхідні документи для підтвердження страхового стажу роботи.
У зв'язку з впровадженням екстериторіальності його заяву було направлено для опрацювання до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та розглянуто ним.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №045750029628 від 14.10.2024 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Рішення мотивоване тим, що пенсійний вік, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року, становить 60 років. Вік заявника 60 років. Необхідний страховий стаж, визначений ст. 26 Закону № 1058-IV, становить 31 рік. Страховий стаж особи становить 29 років 3 місяці 18 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період з 03.03.1988 по 07.12.1993, оскільки є виправлення у даті наказу про звільнення та завірено запис печаткою УРСР.
Не погоджуючись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком та не зарахуванням періоду роботи з 03.03.1988 р. по 07.12.1993 р. до страхового стажу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з приписами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону №1788-XII та Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція від 29.07.1993 №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 1.2 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
За приписами з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Відповідно до п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), до заяви для призначення пенсії за віком додаються такі документи (надаються копії документів з оригіналами): паспорт та документи про місце проживання (реєстрації) особи; документ про присвоєння реєстраційного номеру; трудова книжка (відомості про роботу); диплом, атестат училища, які стверджують денну форму навчання; свідоцтво про шлюб (для жінок); свідоцтво про народження дітей (для жінок); та інші документи.
Згідно з п.п.3 п.4.2 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідно до п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у пункті 4.7 Порядку №22-1.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачем при зверненні до відповідача, подавалась трудова книжка серії НОМЕР_1 , що видана 19.06.1985 року, яка містить записи №11-13, щодо спірного періоду роботи позивача, відповідно до яких останній (далі мовою оригіналу) у період з 25.08.1988 по 30.05.1994 працював:
- 03.03.1988 принят грузчиком в Днепровскую базу Укроптхозторг (приказ №28 от 03.03.1988 г.) (запис №11);
- 12.02.1994 Днепровская база «Укроптхозторг» преобразована в Днепровское областное оптовое предприятие «Укроптхозтовары» (запис №12);
- 07.12.1993 уволен по собственному желанию (приказ №104 от 07.12.1993 г.) (запис №13);
Так, щодо спірного періоду роботи ОСОБА_1 з 03.03.1988 р. по 07.12.1993 р., який не враховано відповідачем до загального трудового стажу позивача, оскільки є виправлення у даті наказу про звільнення та запис завірено печаткою УРСР, суд зазначає наступне.
Твердження відповідача про те, що вказаний період роботи зарахувати до страхового стажу позивача неможливо у зв'язку із тим, що період роботи в даній організації завірено печаткою із символікою УРСР, не ґрунтуються на жодній нормі законодавства, тим паче, що на вказаній печатці чітко зазначено, що вона належить «Днепровскому областному оптовому предприятию «Укроптхозтовари»» де і працював позивач, водночас, положення Постанови Верховної Ради України від 11.05.1992р. «Про заходи щодо забезпечення виконання вимог дозвільної системи» №2318-XII та Інструкції про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів», затвердженої наказом МВС України від 18.10.1993р. № 643 не містять положень про нечинність фактично існуючих печаток та штампів з символікою УРСР та про обов'язок щодо їх заміни.
Не впливає на права та законні інтереси позивача щодо зарахування цього періоду роботи до його страхового стажу і факт припинення статусу УРСР, як суб'єкта міжнародного права.
На думку суду та обставина, що підприємство не замінило свою печатку новою після припинення УРСР, не робить документи, які засвідчені нею, неправдивими. Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 Справа № 275/615/17 (К/9901/768/17).
Поряд із цим суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018р.
За таких обставин, пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та інших документів щодо відомостей про періоди роботи на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Водночас, за змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є підприємство роботодавець.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Враховуючи наведене суд вважає, що виявлені недоліки оформлення трудової книжки позивача не можуть вважатися достатньою підставою для відмови останньому у зарахуванні цього періоду роботи до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.
При цьому, суд враховує відсутність вини позивача у наявних зауваженнях щодо заповнення запису у його трудовій книжці відносно спірного періоду роботи, з огляду на те, що обов'язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, тому це не може позбавити громадян конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсії за віком.
Також відповідачем не надано доказів того, що позивач не працював або його періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення/перерахунку пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За встановлених обставин, суд доходить висновку, що стаж роботи позивача з 03.03.1988 по 07.12.1993 в Дніпровскому обласному оптовому підприємстві «Укроптхозтовари» на посаді вантажника підтверджується відповідними записами в трудовій книжці ОСОБА_1 , що є достатнім для зарахування цього періоду роботи до загального трудового стажу останнього, а тому неврахування відповідачем цього періоду до загального трудового стажу позивача є протиправним.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 14.10.2024 № 045750029628, яким ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю у останнього необхідного страхового стажу роботи на дату звернення, в частині не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 03.03.1988 по 07.12.1993- є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки така відмова є необґрунтованою, прийнятою без урахування та оцінки всіх обставин, що мають значення при прийнятті цього рішення, та передчасною.
Зважаючи на встановлення судом протиправності відмови відповідача включити до трудового стажу позивача період його роботи з 03.03.1988 по 07.12.1993 в Дніпровскому обласному оптовому підприємстві «Укроптхозтовари» на посаді вантажника, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 03.03.1988 по 07.12.1993.
Щодо вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію за віком, суд зазначає про таке.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком через недостатність страхового стажу у зв'язку з незарахуванням періоду роботи позивача з 03.03.1988 по 07.12.1993 в Дніпровскому обласному оптовому підприємстві «Укроптхозтовари» на посаді вантажника, водночас, судом встановлено, що вищезазначений спірний період повинен бути зарахований до страхового стажу, а відтак позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії необхідного пенсійного віку досяг та має більше 31 року страхового стажу роботи, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії позивачу.
Суд також зазначає, що частиною першою статті 45 Закону №1058-ІV передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків:1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідачем не заперечується наявність у позивача на момент звернення із заявою про призначення пенсії (07.10.2024 року) загального стажу - 29 років 3 місяці 18 днів.
Фактично Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у призначенні пенсії за віком було відмовлено з підстави недостатності страхового стажу встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - 31 рік. Спору з приводу недостатності пенсійного віку між сторонами немає.
Між тим, суд у рішенні прийшов до висновку, що позивач має право на призначення пенсії за віком у зв'язку із зарахуванням до страхового стажу спірного періоду роботи з 03.03.1988 року по 07.12.1993 року, а відтак позивач має більше 31 року страхового стажу.
Крім того суд зазначає, що відповідно до пункту першого частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , отже 60 років йому виповнилось 25.10.2024 року, за призначенням пенсії позивач звернувся із заявою 07.10.2024 року, отже пенсія йому має бути призначена з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме - з 26.10.2024 року.
Таким чином, та з урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити позивачеві пенсію за віком на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 26.10.2024 року.
Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на положення вказаної статті та зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 1211,20 грн. підлягають відшкодуванню на користь останнього, шляхом стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 14.10.2024 № 045750029628 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 згідно заяви про призначення пенсії від 07.10.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) до загального страхового стажу період роботи з 03.03.1988 по 07.12.1993 в Дніпровскому обласному оптовому підприємстві «Укроптхозтовари».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 26.10.2024 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, Дніпропетровська обл., м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева