07 травня 2025 рокуСправа №640/25835/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торум» до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою, в якій просить: скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м.Києві від 23.01.2021 р. №0312200902 та №0312220902.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що відповідачем проведено фактичну перевірку ТОВ «Торум». За результатами вказаної перевірки складено акт від 15.03.2021 р. №20555/ж5/26-15-09-02/41367994, яким встановлено порушення п.85.2, 85.4 ст.85 ПК України, пп.230.1.2 п.230.1 ст.230 ПК України, ч.8 ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 р. №481/95-ВР. На підставі висновків акту про результати фактичної перевірки ТОВ «Торум», відповідачем були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 23.01.2021 р. №0312200902 про нарахування штрафних санкцій в розмірі 500 000 грн. за зберігання пального без наявності ліцензії на зберігання пального, та №0312220902 про нарахування штрафних санкцій у розмірі 1 020 грн. за ненадання контролюючому органу оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю. Позивач вважає, що відповідачем протиправно призначено перевірку, оскільки у наказі відсутня підстава проведення фактичної перевірки та зазначає, що обсяг питань, які досліджувались при проведенні фактичної перевірки суттєво перевищують обсяг питань, право на перевірку яких надано контролюючим органу положеннями ПК України. Крім того, у відповідача були відсутні підстави для витребування документів, які свідчать про передачу ТОВ «Торум» придбаного дизельного палива на зберігання ТОВ «Фірма «Фідея» іншому суб'єкту господарювання. Також, ТОВ «Торум» не здійснювало зберігання власного товару за адресою реєстрації акцизного складу, а передавано отриманий товар на зберігання зберігачу. Враховуючи вищезазначене, позивач не погоджується з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 20.09.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
13.11.2021 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити у задоволенні позову повністю.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Законом України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду від 13.12.2022 р. №2825-IX Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали адміністративної справи №640/25835/21.
05.02.2025 року на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи №640/25835/21.
05.02.2025 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа №640/25835/21 була передана судді Кучмі К.С.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2025 року прийнято справу до провадження. Розгляд справи розпочато спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
До суду 04.03.2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що посадовими особами Головного управління ДПС у м.Києві відповідно до наказу від 03.03.2021 р. №1740-п та направлень від 03.03.2021 р. №3847/26-15-09-02, №3848/26-13-09-02, №3849/26-15-09-02 проведено фактичну перевірку господарської одиниці, що належить ТОВ «Торум», розташованої за адресою: м.Київ, вул.Володимирська, буд.82 Г, офіси 4,5, за результатами якої складено акт від 15.03.2021 р. №20555/Ж5/26-13-09-02/41367994. Згідно із наявною інформацією, ТОВ «Торум» 31.07.2019 р. за адресою: м.Миколаїв, вул.Космонавтів, буд.1-Н, зареєстрований акцизний склад, уніфікований №101151 реєстрація якого анульована 13.10.2020 р. В ході перевірки на підставі наданих документів встановлено, що придбання нафтопродуктів ТОВ «Торум» здійснює на підставі укладених договорів з контрагентами-постачальниками: № 01/08-19Д від 01.08.2019 р. з ТОВ «ФІРМА ФІДЕЯ», №24/02-Д від 24.02.2020 р. з ТОВ «ЕКСОН ЮК». На підтвердження придбання пального ТОВ «Торум» надано до перевірки видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та акт приймання-передачі товару за договором №24/02-Д від 24.02.2020 р., відповідно до якого товариство прийняло товар за адресою: вул.Космонавтів, буд.1-Н, м.Миколаїв. Придбані нафтопродукти ТОВ «Торум» відвантажує в адрес контрагентів-покупців на підставі договорів поставки нафтопродуктів з відповідним оформленням видаткових на товарно-транспортних накладних. Згідно із бухгалтерського обліку по рахунку 281 ТОВ «Торум» за період з 01.01.2020 р. по 09.03.2021 р. здійснено придбання дизельного пального код УКТ ЗЕД 2710194300 в загальній кількості 47 072,260 тон. Також, відповідно до бухгалтерського обліку по рахунку 281 ТОВ «Торум» за період з 01.01.2020 р. по 09.03.2021 р. здійснено відвантаження (реалізацію) дизельного пального у кількості 47 552,785 тон. Залишок пального станом на 10.03.2021 р. становить 0 тон. Відповідно до аналізу бази даних ЄРАН 2019 встановлено використання ТОВ «Торум» акцизного складу з уніфікованим номером 1011510. Також, згідно із ЄРАН 2019 за період 19.06.2020 р. по 08.10.2020 р. контрагентами-постачальниками виписано в адресу ТОВ «Торум» акцизні накладні на фізичне відвантаження (відпуск) пального до акцизного складу (уніфікований номер 1011510) в кількості 19 980,340 тон. При цьому, ТОВ «Торум» в період з 20.06.2020 р. по 13.10.2020 р. виписує акцизні накладні в двох примірниках, на фізичне відвантаження (відпуск) пального з кодом УКТ ЗЕД 2710194300 в адресу контрагентів-покупців з акцизного складу за адресою: вул.Космонавтів, буд.1-Н, м.Миколаїв в кількості 20 071,252 тон, а саме філії «ЦВЗ» АТ «Укрзалізниця» 19 933,781 тон дизельного пального на підставі договору № ЦЗВ-14- 01620-01 від 15.05.2020 р., ТОВ «ФІРМА ФІДЕЯ» 137,471 тон дизельного пального на підставі договору №019/07-1 від 22.07.2019 р.
Таким чином, перевіркою ТОВ «Торум» встановлено зберігання пального за адресою: вул.Космонавтів, буд.1-Н, м.Миколаїв, без наявності ліцензії на право зберігання пального, чим порушено вимоги ч.8 ст.15 Закону України №481/95-ВР. Також перевіркою встановлено факт ненадання платником податків контролюючому органу на письмовий запит оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю. Оскільки, на письмову вимогу від 04.03.2021 р. платником податків не надано документального підтвердження права власності або права користування земельною ділянкою та/або резервуарами та/або обладнанням акцизного складу, розпорядником якого є суб'єкт господарювання та підтвердження щодо обладнання акцизного складу витратомірами-лічильниками, рівнемірами-лічильниками та реєстрації їх в Єдиному державному реєстрі. Враховуючи вищевикладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 07.04.2025 року продовжено розгляд цієї справи до 07.05.2024 року.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію сторін, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що ТОВ «Торум» (код ЄДРПОУ 41367994) зареєстровано юридичною особою 01.06.2017 року. Основний вид економічної діяльності: 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами.
Наказом Головного управління ДПС у м.Києві від 03.03.2021 року №1740-п, на підставі п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80, ПК України від 02.12.2010 року №2755-VI, призначено проведення фактичної перевірки ТОВ «Торум» за адресою: м.Київ, вул.Володимирська, буд.82-Г, корп. офіси 4, 5 з 04.04.2021 р. по 13.03.2021 р. тривалістю 10 діб. Перевірку проводити з метою дотримання вимог чинного законодавства, яке регулює придбання, зберігання та реалізацію пального за період з 01.01.2020 р. по 13.03.2021 р.
На підставі вищевказаного наказу Головного управління ДПС у м.Києві від 03.03.2021 року №1740-п та направлень на перевірку від 03.03.2021 р. №3847/26-15-09-02, №3848/26-13-09-02, №3849/26-15-09-02, посадовими особами Головного управління ДПС у м.Києві 04.03.2021 р. о 11 год. 15 хв. розпочато проведення фактичної перевірки ТОВ «Торум» за адресою: м.Київ, вул.Володимирська, буд.82-Г, корп. офіси 4, 5.
За змістом акту фактичної перевірки від 15.03.2021 р. №20555/ж5/26-15-09-02/41367994 встановлено порушення п.85.2, 85.4 ст.85 ПК України, пп.230.1.2 п.230.1 ст.230 ПК України, ч.8 ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 р. №481/95-ВР.
02.04.2021 року позивач звернувся до Головного управлінням ДПС у м.Києві із запереченнями на акт фактичної перевірки.
Висновком "Про результати розгляду заперечення до акту перевірки" від 16.04.2021 року Головне управління ДПС у м.Києві вирішено висновки в акті від 15.03.202 р. №20555/Ж5/26-15-09-02/41367994 залишено без змін, а заперечення без задоволення.
На підставі акту перевірки від 15.03.2021 р. №20555/Ж5/26-15-09-02/41367994, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.04.2021 р. форми «С» №0312200902, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 500 000 грн., та встановлено порушення ч.8 ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 р. №481/95-ВР та податкове повідомлення-рішення форми «ПС» №0312220902 яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 1 020 грн., та встановлено порушенняп.85.2 ст.82 ПК України.
03.06.2021 року позивач звернувся до ДПС України зі скаргою на прийняті Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області податкові повідомлення-рішення №0312200902 та №0312220902 від 23.01.2021 р.
Рішенням ДПС України від 31.01.2021 року податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 23.01.2021 р. №0312200902 та №0312220902 залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України.
Відповідно до п.61.1 ст.61 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Згідно із пп.62.1.3 п.62.1 ст.62 ПК України визначено, що податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Абз.1 п.75.1 ст.75 ПК України встановлено право контролюючих органів на проведення камеральних, документальних (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичних перевірок.
Згідно із пп.75.1.3 п.75.1 ст.75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичних перевірок контролюючими органами передбачений статтею 80 ПК України.
Згідно із п.80.1 ст.80 ПК України, фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Відповідно до пп.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу (п.80.5 ст.80 ПК України).
Пунктом 81.1 ст.81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.
Отже, фактична перевірка суб'єкта господарювання може бути проведена при дотриманні таких умов як наявність підстав для проведення фактичної перевірки та пред'явлення посадовими особами податкового органу необхідного пакету документів.
Суд встановив, що у наказі відповідача про проведення фактичної перевірки від 03.03.2021 р. № 1740-п підставою проведення фактичної перевірки, зазначено пп.80.2.2 п.80.2 ст.80, ПК України.
Виходячи із змісту наведених вище правових норм у їх сукупності, суд доходить висновку, що не зазначення в наказі на проведення фактичної перевірки, на підставі яких саме відомостей (інформації) відповідач вирішив провести перевірку, не свідчить безпідставність такої перевірки, оскільки відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України в наказі на перевірку достатньо зазначити підставу для проведення перевірки, визначену цим Кодексом.
Крім того чинне законодавство не встановлює вимог щодо змісту та способу зазначення інформації в наказі на проведення фактичної перевірки.
Таким чином, суд відхиляє аргументи позивача, що у відповідача були відсутні правові підстави для здійснення перевірки (податкового контролю) ТОВ «Торум» на підставі наказу від 03.03.2021 р. № 1740-п, в якому відсутні посилання на конкретні фактичні підстави призначення перевірки.
Крім того, посадові особи відповідача були допущені до проведення перевірки, хоча позивач, мав право їх не допускати, якщо вважав, що перевіряючи допустили порушення процедури проведення перевірки.
При цьому, суд наголошує, що якщо платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 804/1113/16 від 13.03.2018 р., по справі № 807/2062/17 від 21.02.2019 р.
Згідно із ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо встановленого порушення та прийнятого відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення №0312200902 від 23.04.2021 р., суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального на території України визначає Закон України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" від 19.12.1995 року №481/95-BP (далі - Закон №481/95-BP).
Стаття 15 Закону №481/95-BP визначає умови провадження діяльності з імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального.
Статтею 17 Закону №481/95-BP встановлена відповідальність за порушення норм цього Закону. Так, за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.
Цією нормою встановлено випадки, за наявності яких до суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів та визначено розмір таких. Визначені цією нормою розміри штрафів є або фіксованими, або у відсотковому співвідношенні до вартості товару із визначенням граничної межі.
Отже, стаття 15 Закону №481/95-BP містить значну кількість вимог до імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального, а також містить значну кількість підстав для застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу в залежності від характеру виявленого правопорушення.
З 01 січня 2016 року ПК України визначав, що діяльність з реалізації пального обумовлювалася обов'язком суб'єкта господарювання зареєструватися платником акцизного податку, а також виконувати вимоги, пов'язаних із обігом пального. Водночас, законодавець встановив, що приміщення для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є акцизним складом (підпункт 14.1.6), а суб'єкти господарювання, які використовують приміщення, розташовані на митній території України, для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є розпорядниками акцизного складу (підпункт 14.1.224).
До 01 липня 2019 року діяльність з виробництва, реалізації та зберігання пального не підлягала ліцензуванню.
Починаючи з 01 липня 2019 року набрав чинності Закон України від 23.11.2018 року № 2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів», яким внесено зміни до ПК України та Закону № 481/95-ВР.
З цього часу Закон №481/95-BP почав додатково визначати основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним, забезпечення його високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом пального на території України, а норми ПК України встановили більш ширше поняття акцизних складів, в тому числі, визначили критерії, за яких відповідна територія/ємність не вважається акцизним складом.
Відповідно до абз.8 ч.2 ст.17 Закону №481/95-BP, встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій в сумі 500 000 гривень. Водночас така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом статті 15 Закону № 481/95-BP звільняє суб'єкта господарювання від обов'язку отримувати відповідну ліцензію.
Крім того, абз.23 ч.2 ст.17 Закону №481/95-BP встановлена відповідальність за надання послуг із зберігання пального іншим суб'єктам господарювання та/або реалізація пального іншим особам на підставі ліцензії на право зберігання пального, отриманої на підставі заяви виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки відповідно до ст.15 цього Закону, у вигляді штрафних санкцій в сумі 500 000 гривень.
За змістом частин 7, 8, 10, 16 статті 15 Закону №481/95-BP суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва. Суб'єкт господарювання (у тому числі іноземний суб'єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п'ять років, а річна плата на право зберігання пального становить 780 гривень.
Частинами 32, 38 статті 15 Закону №481/95-BP встановлено, що ліцензія видається за заявою суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:
документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об'єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;
акт вводу в експлуатацію об'єкта або акт готовності об'єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об'єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;
дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
Суб'єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб'єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (ч.43 ст.15 Закону №481/95-BP).
Згідно із частиною 19 цієї статті ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:
підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;
підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;
суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто - та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.
Суб'єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують (частина 21 статті 15 Закону №481/95-BP).
Статтею 1 Закону №481/95-BP визначено, що зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик; місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.
Однак, Закон №481/95-BP не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв.
Тому, застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі №481/95-BP робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб'єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов'язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб'єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.
У зв'язку з тим, що Закон №481/95-BP не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб'єкт господарювання зобов'язаний отримати ліцензію, суд вважає, що для вирішення спірного у цій справі питання підлягають врахуванню норми ПК України, які надають визначення поняттям, пов'язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання.
Згідно із підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.
Не є акцизним складом, зокрема:
б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб'єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.
Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб'єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;
в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб'єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;
г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;
ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.
Відповідно до підпункту 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.
Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для:
а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України);
б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України;
в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.
Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які належить декільком розпорядникам акцизного складу пересувного, є декількома акцизними складами пересувними, кількість яких дорівнює кількості власників пального або спирту етилового, що переміщується та/або зберігається в такому транспортному засобі.
Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які переходить від одного суб'єкта господарювання до іншого, вважається іншим акцизним складом пересувним.
Не є акцизним складом пересувним:
транспортний засіб, що використовується суб'єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки;
паливний бак транспортного засобу.
При цьому, відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного: до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.
Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України:
у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками;
при використанні пального суб'єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб'єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.
До власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов:
а) замовники за договорами підряду не здійснюють реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту;
б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які: призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення, на землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг; належать іншим особам; виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника;
в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в підпункті "б" цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.
Згідно із підпунктами 14.1.224, 14.1.224-1 ПК України розпорядник акцизного складу - суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб'єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.
Розпорядник акцизного складу пересувного - суб'єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб: реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий; ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.
При переході від одного суб'єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.
Не є розпорядником акцизного складу пересувного суб'єкт господарювання (перевізник, експедитор), який здійснює транспортування пального або спирту етилового.
Верховний Суд у постановах від 31.05.2022 року у справі №540/4291/20, від 15.06.2022 року у справі №260/3859/20, здійснив системний аналіз наведених норм ПК України та Закону № 481/95-BP у їх взаємозв'язку та сформулював наступний висновок.
Зберігання пального нерозривно пов'язане із наявністю у суб'єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб'єкта господарювання обов'язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб'єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов'язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб'єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того, чи зареєстрований такий суб'єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб'єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб'єкт не має обов'язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.
Отже, для оцінки наявності в діях суб'єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з'ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об'єктивну та суб'єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб'єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.
Так, штрафні санкції у спірних правовідносинах застосовані на підставі акта фактичної перевірки, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог Закону №481/95-BP щодо зберігання пального без наявності відповідної ліцензії.
Верховний Суд у постанові по справі №260/3859/20 вказав наступне:
Під час розгляду справ, пов'язаних із притягненням суб'єктів господарювання до відповідальності за таке правопорушення, предметом доказування є саме підтвердження або спростування виявлених та зафіксованих в акті перевірки порушень вимог Закону №481/95-ВР, в якому має бути чітко зазначено, в чому полягає порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства, яких саме норм та на підставі яких обставин ґрунтується цей висновок.
Суть фактичної перевірки полягає у безпосередньому встановленні працівниками контролюючого органу (підтвердження або спростування обставин) саме факту здійснення суб'єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання.
Верховний Суд зазначив, що не встановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.
Згідно із частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В акті фактичної перевірки від 15.03.2021 р. №20555/Ж5/26-15-09-02/41367994 вказано: «В ході перевірки на підставі наданих документів встановлено, що придбання нафтопродуктів ТОВ «Торум» здійснює на підставі укладених договорів з контрагентами-постачальниками: №01/08-19Д від 01.08.2019 р. з ТОВ «ФІРМА ФІДЕЯ», №24/02-Д від 24.02.2020 р. з ТОВ «ЕКСОН ЮК». На підтвердження придбання пального ТОВ «Торум» надано до перевірки видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та акт приймання-передачі товару за договором №24/02-Д від 24.02.2020 р., відповідно до якого ТОВ «Торум» прийняв товар за адресою: м.Миколаїв, вул.Космонавтів, буд.1-Н. Придбані нафтопродукти ТОВ «Торум» відвантажує в адрес контрагентів-покупців на підставі договорів поставки нафтопродуктів з відповідним оформленням видаткових на товарно-транспортних накладних. Згідно із бухгалтерського обліку по рахунку 281 ТОВ «Торум» за період з 01.01.2020 р. - 09.03.2021 р. здійснено придбання дизельного пального в загальній кількості 47 072,260 тон. Сальдо станом на 31.12.2019 р. становить 480,525 тон. Залишок пального станом на 10.03.2021 становить 0 тон. Відповідно до аналізу бази даних ЄРАН 2019 р. встановлено використання ТОВ «Торум» акцизного складу з уніфікованим номером 1011510. Також, згідно із ЄРАН 2019 за період 19.06.2020 р. по 08.10.2020 р. контрагентами-постачальниками виписано в адресу ТОВ «Торум» акцизні накладні на фізичне відвантаження (відпуск) пального до акцизного складу (уніфікований номер 1011510) в кількості 19 980,340 тон. При цьому, ТОВ «Торум» в період 20.06.2020 р. по 13.10.2020 р. виписує акцизні накладні в двох примірниках, на фізичне відвантаження (відпуск) пального з кодом УКТ ЗЕД 2710194300 в адресу контрагентів-покупців з акцизного складу за адресою: м.Миколаїв, вул.Космонавтів. буд.1-Н, в кількості 20 071,252 тон, а саме: в адрес філії «ЦВЗ» АТ «Укрзалізниця» 19 933,781 тон дизельного пального на підставі договору №ЦЗВ-14-7620-01 від 15.05.2020 р., в адрес ТОВ «ФІРМА ФІДЕЯ» 137,471 тон дизельного пального на підставі договору №2019/07-1 від 22.07.2019».
Зміст акту фактичної перевірки свідчить, що позиція контролюючого органу ґрунтується на дослідженні первинних документів, наданих позивачем під час перевірки.
Однак, суд вважає, що зазначені документи підтверджують виключно обставину придбання позивачем пального, а висновок контролюючого органу, фактично, є його припущеннями про зберігання позивачем пального у цей період без ліцензії, які не підтверджені належними і допустимими доказами: відсутній встановлений факт здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, місця його зберігання і кількості (об'єму).
Суд звертає увагу, що фактична перевірка ТОВ «Торум» проведена відповідачем за адресою реєстрації місця знаходження юридичної особи: м.Київ, вул.Володимирська, буд.82-Г, корп. офіси 4, 5. Однак порушення встановлено за адресою: м.Миколаїв, вул.Космонавтів. буд.1-Н, тобто без фактичного виявлення пального працівниками контролюючого органу в місці зберігання під час проведення перевірки.
З акту фактичної перевірки вбачається, що відповідач дійшов висновку про зберігання позивачем пального також на підставі відомостей отриманих з бази інформаційного реєстру ДПС та відомостей з бази Єдиного реєстру акцизних накладних, за відсутності безпосередньо виявленого факту здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального. Податковим органом не зафіксовано ні загального обсягу пального, що зберігалось позивачем станом на час проведення перевірки, не здійснено під час перевірки інвентаризації пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального, тощо.
Крім того, ТОВ «Торум» надало до перевірки договір зберігання від 22.07.2019 р. №2019/07-01, відповідно до якого зберігач (ТОВ «ФІРМА «ФІДЕЯ») зобов?язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем (ТОВ «Торум») і повернути цей товар у схоронності. Місце зберігання товару: м.Миколаїв, вул.Космонавтів, 1-Н.
З огляду на вище викладене, суд приходить до висновку, що матеріалами перевірки належним чином не підтверджено обставини, які б засвідчили здійснення позивачем господарської діяльності із зберігання пального без відповідних дозвільних документів - ліцензії на право зберігання пального.
Таким чином, суд вважає, що відповідач не довів наявності в діях позивача складу правопорушення щодо здійснення зберігання пального без наявності ліцензії, а тому притягнення позивача до відповідальності є протиправним.
За таких обставин, суд доходить висновку, що податкове повідомленні-рішення №0312200902 від 23.04.2021 р. про застосування штрафних санкцій в сумі 500 000 грн. є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Щодо податкового повідомлення -рішення №0312220902 від 23.04.2021 р., яким було застосовано до позивача штрафні санкції за порушення п.85.2 ст.85 ПК України у розмірі 1 020 грн., суд зазначає на таке.
Відповідно до пп.16.1.5 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов'язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання.
Згідно із п.85.2 ст.85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності). Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п'ять робочих днів до дати закінчення перевірки (п.85.4 ст.85 ПК України).
Відповідно до п.121.1 ст.121 ПК України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1 020 гривень.
Так, головне управління ДПС у м.Києві 04.03.2021 р. надіслало позивачу вимогу про надання документів, а саме:
- ?документи, що підтверджують право власності або право користування приміщеннями житловими приміщеннями та іншими матеріальними активами, які використовуються для здійснення господарської діяльності:
- ??документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, бо інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об?єкт торгівлі пальним або зберігання пального, у т.ч. на акцизний склад, розпорядником якого є суб?єкт господарювання;
- ??картки рахунків та оборотно-сальдові відомості бухгалтерського обліку, в яких відображено залишки пального на кінець кожного місяця в розрізі кодів УКТ ЗЕД за перевіряємий період (рахунок 281, 23, 203 та/або інші, де відображений рух пального):
- ??картки рахунків та оборотно-сальдові відомості по рахунками 31, 36, 63 та іншим, де відображались операції оприбуткування (придбання) та продажу пального за перевіряємий період:
- ??договори постачання нафтопродуктів та договори з покупцями нафтопродуктів, інформацію та документальне підтвердження щодо транспортування нафтопродуктів (товарно-транспортні накладні) на місце зберігання пального;
- договори відповідального зберігання паливо-мастильних матеріалів укладених між ТОВ «Торум» та зберігачами, документальне підтвердження щодо транспортування нафтопродуктів (товарно-транспортні накладні) на місце зберігання пального;
- ТТН, акти зливу нафтопродуктів за формою 5-НП, акти приймання-передачі товару та акти звіряння залишків нафтопродуктів між ТОВ «Торум» та зберігачами;
- інформація та документальне підтвердження щодо обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівнемірами-лічильниками та реєстрації їх в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі (довідка про розпорядника акцизного складу пального, акцизні склади пального, розташовані на них резервуари пального, витратоміри та рівнеміри);
- паспорта, свідоцтва про повірку та/або сертифікати відповідності на засоби вимірювальної техніки, а саме: витратоміри-лічильники та рівнеміри-лічильники;
- накази на проведення інвентаризації, акти інвентаризації та акти списання пального за перевіряємий період.
В акті перевірки зазначено, що на письмову вимогу надано документи, перелік яких зазначено в пункті 2.1.3 описової частини акту.
При цьому, в акті перевірки не конкретизовано які саме документи не надані позивачем в ході фактичної перевірки.
Суд звертає увагу, що згідно із п.85.6 ст.85 ПК України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутній акт про відмову у наданні документів, які відповідають вимогам п.85.6 ст.85 ПК України, зокрема, Головним управлінням ДПС у м.Києві такий акт не складався.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію про те, що обов'язок контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов'язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх при перевірці. Не надання таких документів нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України прирівнюється до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами.
В той же час, Верховний Суд неодноразово вказував (постанови Верховного Суду від 26.01.2021 року у справі № 814/3617/14, від 03.03.2021 року у справі № 824/638/18-а, від 08.09.2022 року у справі № 640/26351/20, від 11.07.2023 року у справі № 822/554/17, від 10.01.2023 року у справі № 814/876/16 тощо), що факт відмови надання платником податків документів під час податкової перевірки повинен фіксуватися у визначений законом спосіб, а саме шляхом складання акта про відмову у наданні документів.
У постанові від 25.05.2021 року (справа № 815/5615/15) Верховний Суд виснував, що відсутність акту, який засвідчує факт відмови надати первинні документи, свідчить про неповноту та необ'єктивність перевірки, здійсненої посадовими особами податкового органу.
За таких обставин, суд вважає недостатньою саму лише вказівку в акті перевірки на ненадання документів для застосування наслідків, передбачених пунктом 44.6 статті 44 ПК України, а також для притягнення до відповідальності встановленої п.121.1 ст.121 ПК України. Такий факт повинен бути встановлений та зафіксований у визначений законом спосіб, а саме шляхом складання акта про відмову у наданні документів.
Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення №0312220902 від 23.04.2021 р., яким було застосовано до позивача штрафні санкції за порушення п.85.2 ст.85 ПК України у розмірі 1 020 грн., та як наслідок наявність підстав для його скасування.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд вважає, що позовну заяву слід задовольнити з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 7 515,31 грн.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір у сумі 7 515,31 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -
Позовну заяву - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.04.2021 р. №0312200902, №0312220902, прийняті Головним управлінням ДПС у м.Києві.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м.Києві (вул.Шолуденка, буд.33/16, м.Київ, 04116, код ЄДРПОУ 44116011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торум» (вул.Володимирська, буд.82Г, м.Київ, 01033, код ЄДРПОУ 41367994) судові витрати по справі у розмірі 7 515,31 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма