22 травня 2025 рокуСправа №160/18730/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРУТАЛІЯ» до Дніпровської митниці про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів, -
12.07.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРУТАЛІЯ» до Дніпровської митниці, в якій позивач просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення Дніпровської митниці про коригування митної вартості товарів від 11.01.2024 року №UA110130/2024/000021/1 та від 01.02.2024 року №UA110130/2024/000046/1.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ТОВ «ФРУТАЛІЯ» з метою митного оформлення товарів подало до митниці електронні митні декларації, в яких обрано основний метод визначення митної вартості товару за ціною контракту та подані документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару відповідно до вимог частини 2 статті 53 Митного кодексу України, які не містили розбіжностей та ознак підробки, а, навпаки, містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, що, в свою чергу, виключало можливість витребування митницею у декларанта додаткових документів у розумінні приписів ч.3 ст.53 Митного кодексу України. Однак, відповідач, не зважаючи на вищенаведене, посилаючись на формальні підстави, витребував у позивача додаткові документи. Позивач повідомив митний орган, що не має можливості надати інші витребувані документи, з огляду на їх відсутність. Проте, відповідач, не здійснивши повну перевірку відомостей, що містяться в наданих документах, що підтверджують заявлену митну вартість та правильність розрахунку, здійсненого декларантом, не упевнившись в достовірності та точності заяв, документів та розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України, прийняв оскаржувані рішення про коригування митної вартості товару, відповідно до яких загальна митна вартість задекларованих товарів була скоригована за другорядним методом визначення митної вартості - резервний метод, згідно з положеннями ст.64 Митного кодексу України. При цьому, позивач зауважує, що зазначена в митних деклараціях митна вартість товарів у повній мірі співпадає з митною вартістю товарів, що відображена у документах, поданих відповідно до статті 53 Митного кодексу України, які у повній мірі підтверджують розмір заявленої митної вартості товару за ціною контракту. Натомість, всі вказані у спірних рішеннях зауваження митниці носять формальний характер та не свідчать про дійсну наявність розбіжностей, а надані позивачем документи, повною мірою підтверджують числові значення складових митної вартості. Таким чином, не погоджуючись з висновками відповідача та винесеними ним рішеннями, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду для захисту своїх порушених прав та законних інтересів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.07.2024 року позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРУТАЛІЯ» була залишена без руху та позивачеві надано строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду: доказів реєстрації електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРУТАЛІЯ» в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку відповідно до ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України; завірених належним чином копій оскаржуваних рішень Дніпровської митниці про коригування митної вартості товарів від 11.01.2024 року №UA110130/2024/000021/1 та від 01.02.2024 року №UA110130/2024/000046/1 для суду та відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі.
На виконання вимог вказаної ухвали суду 17.07.2024 року позивачем 26.07.2024 року усунуті означені недоліки позовної заяви.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРУТАЛІЯ» та відкрито провадження в адміністративній справі №160/18730/24, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Крім того, вказаною ухвалою суду було витребувано у ТОВ «ФРУТАЛІЯ» завірені належним чином копії оскаржуваних рішень Дніпровської митниці про коригування митної вартості товарів від 11.01.2024 року №UA110130/2024/000021/1 та від 01.02.2024 року №UA110130/2024/000046/1 у повному обсязі, в тому числі копії графи 33 цих рішень, які є їх невід'ємними частинами.
30 серпня 2024 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив Дніпровської митниці на позовну заяву ТОВ «ФРУТАЛІЯ», в якому відповідач пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що під час здійснення Дніпровською митницею контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача, та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митними деклараціями, було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Отже, відповідач вказує, що за результатами розгляду поданих документів, виник сумнів у правильності визначення декларантом митної вартості товарів, який став підставою для витребування додаткових документів для підтвердження заявленої позивачем митної вартості, однак, такі документи декларантом надані не були, у зв'язку із чим відповідачем обґрунтовано прийнято оскаржувані рішення про коригування митної вартості товару. Таким чином, посадові особи митниці при прийнятті спірних рішень діяли в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.
02 вересня 2024 року до суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останнім викладено позицію аналогічну заявлений ним у власній позовній заяві з зазначенням тотожних аргументів та доводів.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 27.10.2023 року між ТОВ «ФРУТАЛІЯ» (Покупець) та компанією KARSA SEBZE LIMITED SIKETI (Туреччина) (Постачальник) було укладено зовнішньоекономічний контракт №2710-36 від 27.10.2023 р (далі - Контракт).
Відповідно до п. 1.1 Контракту, Постачальник приймає на себе зобов'язання поставляти і передавати у власність Покупця свіжі овочі та фрукти (далі - Товар), а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати Товар в порядку та на умовах, визначених даним Контрактом.
Згідно з інвойсом №KAR2024000000001 від 04.01.2024 р. (специфікація №11 від 04.01.2024р.) до Контракту сторони визначили до постачання товар: «Томати свіжі» брутто 15950 кг, вага нетто 14600 кг, ціною 0,65 долара США за 1 кг., «Огірки свіжі» вага брутто 4600 кг, вага нетто 4200 кг, ціною 0,60 долара США за 1 кг., «Кабачки свіжі» вага брутто 1200 кг, вага нетто 1060 кг, ціною 0,65 долара США за 1 кг. Загальна вартість за інвойсом склала 12699,00 доларів США. Умови поставки згідно специфікації №11 від 04.01.2024р. - FCA (Інкотермс-2020), м. Анталія, Туреччина.
Відповідно до інвойсу №KAR2024000000008 від 24.01.2024 р. (специфікація №12 від 24.01.2024р.) до Контракту сторони визначили до постачання товар: «Томати свіжі» брутто 11500 кг, вага нетто 10630 кг, ціною 0,65 долара США за 1 кг., «Огірки свіжі» вага брутто 6200 кг, вага нетто 5710 кг, ціною 0,75 долара США за 1 кг., «Кабачки свіжі» вага брутто 1650 кг, вага нетто 1500 кг, ціною 0,65 долара США за 1 кг., «Перець свіжий Кalifornia» вага брутто 2000 кг, вага нетто 1750 кг, ціною 1,05 долара США за 1 кг., «Перець свіжий Сhilli» вага брутто 400 кг, вага нетто 340 кг, ціною 1,05 долара США за 1 кг. Загальна вартість за інвойсом склала 14361,50 доларів США. Умови поставки згідно специфікації №12 від 24.01.2024р. - FCA (Інкотермс-2020), м.Анталія, Туреччина
З метою митного оформлення ввищевказаних товарів, декларантом ТОВ «ФРУТАЛІЯ» подано до Дніпровської митниці електронні митні декларації від 11.01.2024 року №24UA110130000677U8 та від 01.02.2024 №24UA110130002200U0, в яких митна вартість товарів, заявлених до митного оформлення, була визначена декларантом за методом 1, тобто за ціною договору (контракту) щодо товару, який імпортується (вартість операції).
На підтвердження заявленої митної вартості товарів під час проведення митного контролю та митного оформлення позивачем разом з вказаними митними деклараціями надано документи, передбачені ч.2 ст.53 Митного кодексу України, що перелічені у графах 44 цих МД.
Обставини прийняття митним органом оскаржуваних у даній справі рішень про коригування митної вартості від 11.01.2024 року №UA110130/2024/000021/1 та від 01.02.2024 року №UA110130/2024/000046/1 є тотожними.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митниця дійшла висновку про наявність розбіжностей у наданих на підтвердження заявленої митної вартості документах, які, на думку митниці, впливають на числове значення митної вартості, у зв'язку із чим повідомлено декларанта про те, що подані ним документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів.
Судом встановлено, що митним органом виявлено наступні розбіжності у поданих позивачем документах:
1) Частиною 6 пункту 6.2. Контракту визначені умови, на яких здійснюється оплата за товар, а саме: 100 % вартості Товару сплачується Покупцем у якості попередньої оплати за Товар. При цьому до митного контролю не надано платіжні документи, які б підтверджували факт оплати товару та суму такої сплати для здійснення перевірки числових значень митної вартості
2) Згідно відомостей митної декларації країни відправлення та наявні відмітки «mal mukabili» із зазначенням розміру такої оплати. Переклад документу не надано, згідно даних google перекладача, фраза «mal mukabili» має переклад: «оплата проти товарів». Це означає, що оплата за товар здійснюється безпосередньо при відвантаженні без відстрочення такого платежу. Крім того, номер інвойсу зазначений у даній митній декларації відрізняється від наданого інвойсу до митного контролю.
3) В рахунку фактурі відомості щодо відстрочення оплати та період такого відстрочення відсутні. Платіжні документи, що підтверджують факт оплати товару та дозволяють здійснити перевірку числового значення та обчислення митної вартості товару, з урахуванням складових митної вартості товару, до митного контролю не надано. Інвойс не містить відомостей щодо умов поставки товарів.
4) Комерційна пропозиція не містить періоду дії зазначених цін. Крім того, згідно документу не зазначено пункт відправлення товару при вказаних умовах поставки FCA.
5) Відомості щодо сортності та інших якісних характеристик товару відсутні в сертифікаті якості, в інвойсі, в фіто санітарному сертифікаті.
6) До митного контролю заявлено умови поставки є FCA - Анталія. Заявка на перевезення містить відомості щодо вартості перевезення в дол. США. При цьому передбачено оплату за курсом НБУ на дату розвантаження тoвaру на складі покупця і підписання акту виконаних робіт. Проте до митного контролю надано рахунок на оплату транспортних витрат, в якому вже зазначено суму вартості послуг у валюті гривня. Враховуючи динаміку зміни курсу валют, вартість послуг за дотримання вищезазначених умов буде відрізнятися від заявлених числових значень. Крім того, заявка не містить відомості щодо складення транзитного документу Т1, який надано до митного контролю. Відомості щодо вартості отримання даного документа відсутні серед складових митної вартості товару. Крім того, в наданому до митного контролю рахунку на оплату транспортних послуг відсутні відомості щодо вартості експедиторських витрат. Слід зазначити, що договір транспортного експедирування до митного контролю не надано. Наданий рахунок на оплату транспортних послуг не містить відомостей щодо вартості навантаження товару, вартості отримання документу Т1. Даний рахунок не містить посилання на договір, в рамках якого він був виданий. Довідка про транспортні витрати не є бухгалтерським документом та враховуючи вищезазначені невідповідності не може бути використана в якості єдиного документа, що підтверджує числові значення транспортної складової митної вартості товару та не містить відомостей в рамках якого договору вона видана.
З огляду на вищевикладене, а також враховуючи спрацювання автоматизованою системою аналізу та управління ризиками відповідних форм митного контролю щодо вжиття заходів з метою перевірки числових значень складових митної вартості товарів, митниця відповідно до п.3 ст.53 МКУ декларанту поставлено вимогу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; виписку з бухгалтерської документації; транспортні документи, договір на перевезення товару.
Електронними повідомленнями від 11.01.2024 та від 01.02.2024 декларантом повідомлено митному органу, що інші документи, визначені частиною 3 статті 53 МКУ протягом десятиденного терміну підприємством не надаватимуться.
В подальшому Дніпровською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 11.01.2024 року №UA110130/2024/000021/1 та від 01.02.2024 року №UA110130/2024/000046/1, якими скориговано заявлену позивачем митну вартість товару за резервним методом.
Так у рішенні митниці від 11.01.2024 року №UA110130/2024/000021/1 зазначено, що визначена митна вартість товарів ґрунтується на раніше визначеній митній вартості товару, що має схоже призначення, імпортованого за тих же умов поставки, у максимально наближений час з оцінюваним товаром, за тією ж вагою, оформленого за другорядним методом визначення митної вартості, скоригованої декларантом самостійно та визнаної митним органом:
- для товару №1 за ЕМД від 14.12.2023 № 23UA100330158648U4 (UA100330/2023/158648) - на рівні 1,21 дол. США/кг, при цьому взято за основу коригування поставку товару «Помідори свіжі-3600кг, Чиста ваганетто-3600кг, Помідори свіжі-4310кг,Чиста вага нетто-4310кг,Виробник: APPLE GLOBE Торг.марка: APPLE GLOBE TARIM TICARET Країна виробництва: TR»;
- для товару №2 за ЕМД від 14.12.2023 №23UA100340329202U5 (UA100340/2023/329202) - на рівні 1,30 дол. США/кг, при цьому взято за основу коригування поставку товару «ОВОЧІ СВІЖІ ІСТІВНІ: ОГІРКИ (CUCUMBERS) - 6000КГ.Торговельна марка ZEYDENВиробник ZEYDEN TURIZM DIS TICARET VE SANAYI LTD.STI. Країна виробництва TR»;
- для товару №3 за ЕМД від 14.12.2023 № 23UA100330158648U4 (UA100330/2023/158648) - на рівні 1,44 дол.США/кг, при цьому взято за основу коригування поставку товару « 1. Кабачки свіжі-2276кг, Чиста вага нетто-2276кг, Виробник: APPLE GLOBE Торг.марка: APPLE GLOBE TARIM TICARETКраїна виробництва: TR»
У рішенні митниці від 01.02.2024 року №UA110130/2024/000046/1 зазначено, що визначена митна вартість товарів ґрунтується на раніше визначеній митній вартості товар, що має схоже призначення, імпортованого за тих же умов поставки, у максимально наближений час з оцінюваним товаром, за тією ж вагою, оформленого за другорядним методом визначення митної вартості, скоригованої декларантом самостійно та визнаної митним органом:
- для товару № 1 за ЕМД від 14.12.2023 № 23UA100330158648U4 (UA100330/2023/158648) - на рівні 1,21 дол. США/кг, при цьому взято за основу коригування поставку товару «Помідори свіжі - 3600кг, чиста вага нетто - 3600 кг, Помідори свіжі - 4310 кг, чиста вага нетто-4310 кг, Виробник: APPLE GLOBE Торг.марка: APPLE GLOBE TARIM TICARET Країна виробництва: TR»;
- для товару № 2 за ЕМД від 14.12.2023 №23UA100340329202U5 (UA100340/2023/329202) - на рівні 1,30 дол. США/кг, при
цьому взято за основу коригування поставку товару «ОВОЧІ СВІЖІ ІСТІВНІ:ОГІРКИ
(CUCUMBERS) - 6000 кг. Торговельна марка ZEYDEN, Виробник ZEYDEN TURIZM DIS TICARET VE SANAYI LTD.STI. Країна виробництва TR»;
- для товару № 3 за ЕМД від 14.12.2023 № 23UA100330158648U4 (UA100330/2023/158648) - на рівні 1,44 дол. США/кг, при цьому взято за основу коригування поставку товару « 1. Кабачки свіжі-2276кг, Чиста вага нетто-2276кг,Виробник: APPLE GLOBE, Торг.марка:APPLE GLOBE TARIM TICARET Країна виробництва: TR »;
- для товару № 4 за ЕМД від 22.12.2023 № 23UA408020076765U6 (UA408020/2023/ 076765) - на рівні 1,5501 дол. США/кг, при цьому взято за основу коригування поставку товару « 1.ПЕРЕЦЬ СОЛОДКИЙ СВІЖИЙ, призначений для громадського харчування.»;
- для товару № 5 за ЕМД від 14.12.2023 № 23UA100340329209U9 (UA100340/2023/ 329209) - на рівні 2,70 дол. США/кг, при цьому взято за основу коригування поставку товару «ОВОЧІ СВІЖІ ІСТІВНІ:ПЕРЕЦЬ ГІРКИЙ Capsicum НЕ МІСТИТЬ ЛЬОДУ ТА ЄМНОСТЕЙ(ПЛЯШОК) З ОХОЛОДЖУВАЛЬНОЮ РІДИНОЮ, ПЕРВИННА УПАКОВКА ВІДСУТНЯ -820 КГ, Торговельна марка ONDER,Виробник Onder Ciftci Tarim Sanayi Ve Ticaret Limited Sirketi,Країна виробництва TR»
Отже, спір між сторонами виник з підстав правомірності та обґрунтованості винесення відповідачем рішень про коригування митної вартості товарів від 11.01.2024 року №UA110130/2024/000021/1 та від 01.02.2024 року №UA110130/2024/000046/1.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Правовідносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (частина друга статті 1 Митного кодексу України № 4495-VI від 13.03.2012 року).
Згідно із частиною першою статті 7 Митного кодексу України встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної митної політики, становлять митну справу.
Митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку (пункт 24 частини першої статті 4 Митного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Згідно з ч.1 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Суд зазначає, що ч.2 ст.53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України слідує, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, у частині третій якої встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15 лютого 2011 року «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила, а саме на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності, гласності та прозорості.
За правилами ч.3 ст.53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
З наведеним висновком кореспондуються положення п.2 ч.5 ст.54 Митного кодексу України, за змістом якої відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.
Статтею 54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.
Відповідно до ч.3 ст.54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування, відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Частиною 6 статті 54 Митного кодексу України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
За приписами ч.1 ст.55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Згідно з ч.1 ст.57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до ч.ч.2-8 ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу, відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості, згідно з положеннями статей59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Разом з тим, згідно з ч.2 ст.58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Частиною 7 статті 54 Митного кодексу України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Також за приписами частин першої, другої статті 64 Митного кодексу України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Системний аналіз вказаних положень Митного кодексу України дає підстави дійти висновків, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, однак, дискреційні повноваження митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 Митного кодексу України).
Згідно з частиною шостою статті 53 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
В той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.06.2019р. в адміністративній справі №803/667/17.
Відтак, наведені приписи зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Тягар доведення неправильності заявленої митної вартості лежить на митному органі.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
В свою чергу, відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Таке правозастосування узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 31.03.2015р. у справі №21-127а15, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Як слідує з матеріалів справи, позивачем надано відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, що передбачені частиною другою статті 53 МК України.
Судом встановлено, що відповідач за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявленої позивачем, дійшов висновку, що в наданих декларантом документах міститься ряд розбіжностей, наявність яких унеможливлює підтвердження всіх числових значень складових митної вартості, однак, суд не погоджується з такими висновками митного органу, з огляду на таке.
Надаючи оцінку доводам відповідача, які стали підставою для прийняття спірних рішень про коригування митної вартості товарів, суд зазначає наступне.
Як вже було встановлено судом, 27.10.2023 року між ТОВ «ФРУТАЛІЯ» (Покупець) та компанією KARSA SEBZE LIMITED SIKETI (Туреччина) (Постачальник) було укладено зовнішньоекономічний контракт №2710-36 від 27.10.2023 р, відповідно до п. 1.1 Контракту якого Постачальник приймає на себе зобов'язання поставляти і передавати у власність Покупця свіжі овочі та фрукти (далі - Товар), а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати Товар в порядку та на умовах, визначених даним Контрактом.
Відповідно до п. 3.1 Контракту асортимент, номенклатура, одиниця виміру, кількість, ціна та інші дані, необхідні для організації поставок, визначаються у специфікаціях, які підписуються сторонами на кожну поставку Товару та є невід'ємними частинами даного Контракту.
У відповідності до інвойсу №KAR2024000000001 від 04.01.2024 р. (специфікація №11 від 04.01.2024р.) до Контракту сторони визначили до постачання товар: «Томати свіжі» брутто 15950 кг, вага нетто 14600 кг, ціною 0,65 долара США за 1 кг., «Огірки свіжі» вага брутто 4600 кг, вага нетто 4200 кг, ціною 0,60 долара США за 1 кг., «Кабачки свіжі» вага брутто 1200 кг, вага нетто 1060 кг, ціною 0,65 долара США за 1 кг. Загальна вартість за інвойсом склала 12699,00 доларів США. Умови поставки згідно специфікації №11 від 04.01.2024р. - FCA (Інкотермс-2020), м. Анталія, Туреччина.
У відповідності до інвойсу №KAR2024000000008 від 24.01.2024 р. (специфікація №12 від 24.01.2024р.) до Контракту сторони визначили до постачання товар: «Томати свіжі» брутто 11500 кг, вага нетто 10630 кг, ціною 0,65 долара США за 1 кг., «Огірки свіжі» вага брутто 6200 кг, вага нетто 5710 кг, ціною 0,75 долара США за 1 кг., «Кабачки свіжі» вага брутто 1650 кг, вага нетто 1500 кг, ціною 0,65 долара США за 1 кг., «Перець свіжий Кalifornia» вага брутто 2000 кг, вага нетто 1750 кг, ціною 1,05 долара США за 1 кг., «Перець свіжий Сhilli» вага брутто 400 кг, вага нетто 340 кг, ціною 1,05 долара США за 1 кг. Загальна вартість за інвойсом склала 14361,50 доларів США. Умови поставки згідно специфікації №12 від 24.01.2024р. - FCA (Інкотермс-2020), м.Анталія, Туреччина.
Крім того, як встановлено судом, специфікація №11 від 04.01.2024р та специфікація №12 від 24.01.2024р. містить умови оплати товару, а саме 100% протягом 60 днів після отримання товару.
Отже, суд вказує, що на момент подання декларації позивачем не повинен був надавати саме банківські платіжні документи, що підтверджують оплату товару.
Крім того, питання умов виконання контрактних обов'язків декларанта, зважаючи на вимоги ст.53 МК України, не стосуються питань підтвердження числових значень митної вартості за ЕМД. В даному випадку строк оплати товару взагалі ніяким чином не стосується визначення вартості товару за Контрактом. Про це й не міститься жодного зауваження в рішенні, де б відповідач зазначив обґрунтовані доводи про вплив таких умов на числові значення митної вартості товарів.
Платіжні ж документи щодо оплати товару не впливали на числові значення митної вартості товарів. Більш того, такі документи були відсутні у позивача, про що він зазначив у своєму позові, на момент здійснення митного оформлення товарів за вказаними ЕМД.
Слід зазначити, що виконання чи не виконання умов зовнішньоекономічного договору виходить з договірних правовідносин між позивачем, як покупцем та продавцем.
В свою чергу Дніпровська митниця не є тим органом на якого законодавством покладено обов'язок здійснювати контроль за виконанням цивільно-правових угод.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року, № 815/137/17.
До того ж обставини здійснення платежу можуть свідчити про виконання (неналежне виконання) покупцем умов зовнішньоекономічного договору. Разом з цим, вони не повинні сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації. Суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість.
Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у Постанові від 22 серпня 2019 року у справі № 810/2784/18.
Крім того, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. В свою чергу, умови термінів та розміри оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв'язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги під час контролю за митною вартістю, а тому суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.
Аналогічна позиція наведена у Постанові Верховного Суду від 12.03.2019 року по справі №803/3649/15.
Отже, доводи митного органу в цій частині не можуть бути покладені в основу рішень про коригування митної вартості товарів.
Щодо зауваження митного органу, що у митних деклараціях країни відправлення наявні умови оплати за товар: mal mukabili (що означає передплата за товар), проте до митного контролю платіжні документи не надавались, то суд зазначає наступне.
Митна декларація країни відправлення відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України не є обов'язковим документом для підтвердження заявленої митної вартості товару.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 02.03.2018 року у справі №804/2997/17.
Згідно даних google перекладача, фраза «mal mukabili» має наступний переклад: «оплата проти товарів». Це означає, що оплата за товар здійснюється безпосередньо при відвантаженні без відстрочення такого платежу.
При цьому сама по собі розбіжність у способі оплати за товар не впливає на митну вартість товару, сам відповідач не вбачав розбіжності у зазначених митних вартостях, адресувавши зауваження лише до способу оплати, а не до суми постачання.
При цьому позивач не має вплив на оформлення продавцем документів та не має обов'язку перевіряти правильність їх складання.
Таким чином, це зауваження також є необґрунтованим.
У відповідності до п. 3.1 Контракту, асортимент, номенклатура, одиниця виміру, кількість, ціна та інші дані, необхідні для організації поставок, визначаються у специфікаціях, які підписуються сторонами на кожну поставку Товару та є невід'ємними частинами даного Контракту.
Згідно до п. 4.2. Контракту, відвантаження товару здійснюється на умовах FCA відповідно до правил INCOTERMS-2020 у строк, погоджений сторонами. Місце поставки визначається у специфікаціях, які підписуються сторонами на кожну поставку Товару та є невід'ємними частинами даного Контракту.
Отже, сторонами Контракту чітко визначено, що умови поставки товарів (це FCA за INCOTERMS-2020) та місце поставки товарів визначаються специфікаціями до Контракту.
Також, як було зазначено вище, у інвойсах №KAR2024000000001 від 04.01.2024 р. та №KAR2024000000008 від 24.01.2024 р. до Контракту, а також в міжнародних товарно-транспортних накладних CMR, що були надані позивачем до митного оформлення, сторонами були погоджені умови поставки FCA (INCOTERMS-2020) м. Анталія, Туреччина.
Відповідно до п. 5.2 Контракту ціни товару, крім вартості товару, включають: вартість упаковки товару та її маркування, вартість оформлення супровідних документів на товар, вартість експортного митного оформлення товару, вартість навантаження товару на перевізні засоби, вартість перевезення товару до місця завантаження. Тобто, до моменту передачі перевізнику товару усі витрати за Контрактом несе Продавець.
Щодо зауважень митниці до поданої комерційної пропозиції, суд зазначає, що комерційна пропозиція є документом довільної форми і діючим законодавством, у тому числі міжнародним, не встановлено типової форми для неї. Наявність чи відсутність у комерційній пропозиції певних відомостей (реквізитів), зокрема, інформації щодо умов оплати чи поставки, торгової марки чи технічних характеристик товарів, не може свідчити про заниження позивачем митної вартості товарів.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.06.2019 у справі №0840/3083/18, від 13.09.2019 у справі №820/859/17, від 06.02.2020 у справі №520/10709/18).
Стосовно посилань митного органу на те, що сертифікати якості містять посилання на інвойси, які не надано до митного оформлення, суд зазначає, що зазначений недолік жодним чином не впливає на рівень заявленої митної вартості товару, а тому не може бути перешкодою у застосуванні першого методу визначення митної вартості товару, бо поданими сертифікатами якості постачальником підтверджено відповідність товару європейським стандартам та вимогам щодо відсутності ГМО, придатність до вживання людиною, а сертифікати походження товарів підтверджують країну походження товарів.
Щодо твердження митниці про те, що довідка перевізника щодо вартості транспортних витрат не є бухгалтерським документом, отже не може бути використана для цілей визначення митної вартості товару, суд вважає на наступне.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 31.05.2019 року по справі № 804/16553/14 виклав наступний правовий висновок:
«Надаючи оцінку доводам Митниці щодо невключения до митної вартості витрат на транспортування, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем під час митного оформлення довідки про транспортні витрати не є первинними документами відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а отже не можуть підтверджувати дійсність даної господарської операції.
Однак Суд зазначає, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким(- ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів».
Таким чином, суд погоджується з твердженням позивача, що відповідач неправомірно вважав довідки перевізників щодо вартості транспортних витрат неналежним доказом, що підтверджує складову митної вартості, а саме: вартість транспортних витрат.
Зазначення в документах на перевезення товарів ціни перевезення в доларах США та подальше зазначення вартості перевезення в рахунках перевізників в національній валюті гривні, жодним чином не свідчить про якісь розбіжності, бо засобом платежу в країні є національна валюта - гривня. Посилаючись на динаміку зміну курсу валют та, як наслідок, на можливу відмінність вартості послуг від заявлених числових значень, відповідач не навів жодних розрахунків, які б могли свідчити про фактичну наявність такої розбіжності, тобто фактично виходив з припущення можливості її наявності без жодного обґрунтування такого висновку, що неприпустимим.
Як зазначалось вище, відповідно до п.5.2 Контракту ціни товару, крім вартості товару, включають: вартість упаковки товару та її маркування, вартість оформлення супровідних документів на товар, вартість експортного митного оформлення товару, вартість навантаження товару на перевізні засоби, вартість перевезення товару до місця завантаження. Тобто, до моменту передачі перевізнику товару усі витрати за Контрактом несе Продавець.
Отже, твердження відповідача про те, що начебто до митної вартості товарів не включено вартість отримання документу Т1 (який є документом, пов'язаним з експортним оформленням товарів в країні відправлення) - не відповідають дійсності.
Суд не заперечує права митного органу з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості (ч.5 ст.54 МК України), проте для цього він має довести підстави застосування норм ч.3 ст.53 МК України: наявність розбіжностей у поданих декларантом документах, ознак підробки або відсутність усіх відомостей про числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Саме лише посилання на наявність у нього інформації про іншу ціну ідентичного товару не є достатньою підставою не визнавати митну вартість, визначену за ціною договору.
Проте, митним органом у повідомленнях про необхідність надання додаткових документів жодним чином не обґрунтовано, які саме розбіжності можуть усунути вказані запитувані митним органом документи.
Інших обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору, відповідачем не наведено, а тих, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару, судом не встановлено.
Отже, суд вважає, що на підставі наданих декларантом документів, перелік яких відповідає вимогам ч.2 ст. 53 Митного кодексу України, митний орган мав можливість перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих позивачем, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України, і ці документи не містили дійсних розбіжностей, які б давали привід для обґрунтованого сумніву у правильності заявленої митної вартості.
Щодо тверджень митниці про те, що позивачем не забезпечено відповідно до статті 254 Митного кодексу України переклад документів, поданих до митного оформлення, та необхідності забезпечення декларантом перекладу документів українською мовою для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 254 Митного кодексу України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
У оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товару відповідач не повідомив, які конкретно документи необхідно перекласти та не обґрунтовано необхідність здійснення такого перекладу.
Офіційними мовами СОТ, до якого приєдналася Україна 16.05.2008, є англійська, французька, іспанська. Зі змісту статті 254 Митного кодексу України вбачається, що для митного оформлення можуть подаватися документи українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування та не передбачено обов'язку подання документів саме українською мовою.
Разом з тим ця стаття надає право митному органу вимагати переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, однак тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації.
При цьому, статтею 254 МК України передбачено три варіанти мови подання документів: українська мова; офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна; інша іноземна мова міжнародного спілкування.
Обов'язок надати переклад українською мовою документів, складених іншою мовою ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, виникає у декларанта тільки у разі відповідної вимоги митного органу, мотивованої тим, що дані, які містяться в таких документах, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації.
Щодо інших тверджень митного органу, які визначені як підстави для помилковості визначення позивачем митної вартості товарів за основним методом, суд виходить з того, що саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.
З наведеного слідує, що подані декларантом до митного органу документи у своїй сукупності підтверджують заявлену підприємством митну вартість та її складові частини, не мають розбіжностей, відомості про визначення митної вартості в цих документах є достовірними, базуються на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Натомість, зазначені митницею у повідомленнях декларанту та рішеннях про коригування митної вартості зауваження та розбіжності, які стали підставою для витребування митницею додаткових документів та прийняттю спірних рішення про коригування митної вартості, не можуть бути визнані об'єктивними, обґрунтованими та такими, що впливають на числові значення заявленої митної вартості.
По суті вказані митним органом зауваження носять формальний характер, що у їх сукупності та окремо кожне не вказує на наявність підстав для коригування заявленої декларантом вартості товару.
Поряд з цим, суд зазначає, що обставина про наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за резервним методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо).
Автоматизована система аналізу та управління ризиками з об'єктивних причин не може містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.
Водночас, ціна є грошовим вираженням лише у разі коли існує рівновага між попитом та пропозицією. В інших випадках коливання цін спричиняються не вартістю, а іншими причинами.
Отже, факт наявності у автоматизованій системі митного органу інформації, що товар, який задекларовано позивачем, розмитнювався іншими особами за значно вищою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 справа №815/6827/17, від 22.04.2019 справа № 815/6242/17, від 07.08.2018 справа №815/3400/17.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що надані позивачем до митного оформлення документи повною мірою підтверджують числові значення складових митної вартості, відомості в них не мають протиріч, невідповідностей або розбіжностей, які б не дозволяли митному органу провести обчислення митної вартості за основним методом, документи у своїй сукупності підтверджують заявлену позивачем митну вартість та її складові частини, відомості про визначення митної вартості в цих документах базуються на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, достатність яких не спростована відповідачем, а тому вказані відповідачем в оспорюваних рішеннях обставини не можуть бути підставами для коригування такої митної вартості.
Митним органом не доведено, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, та не надано доказів, які б підтверджували відсутність підстав для визначення митної вартості за ціною договору.
Відтак, підстави для незастосування першого методу визначення митної вартості судом не встановлені, наявність підстав для коригування митної вартості товару відповідачем не доведена.
Згідно з частинами першою, другою статті 256 МК України, відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.
У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження.
Відповідно до частини сьомої статті 54 МК України, у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
З аналізу цих норм у їх системному зв'язку між собою та з положеннями пункту 2 частини шостої статті 54, частини третьої статті 53 МК України, видно, що відмова у митному оформленні має бути аргументованою невиконанням вимог, що пов'язані саме з тими недоліками, у зв'язку з якими органом доходів і зборів витребувані додаткові документи.
Аналогічний правовий висновок здійснений Верховним Судом у постанові від 06 березня 2018 року у справі №815/3142/17.
Суд доходить висновку, що надані позивачем документи у своїй сукупності підтверджують заявлену підприємством митну вартість та її складові частини, не мають розбіжностей, відомості про визначення митної вартості в цих документах базуються на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, що спростовує висновки митного органу щодо відсутності таких підтверджень.
Посилання митного органу на порушення позивачем митного законодавства при декларуванні товару не можуть вважатись розбіжністю у розумінні частини 3 ст.53 МК України і не можуть бути підставою для витребування додаткових документів та коригування митної вартості.
Суд зауважує, що по суті вказані митним органом зауваження носять формальний характер, що у їх сукупності та окремо кожне не вказує на наявність підстав для коригування заявленої декларантом вартості товару.
З наданих документів видно, що підприємство для митного оформлення і підтвердження митної вартості надало усі документи для застосування основного методу визначення митної вартості. Надані документи підтверджують числові значення складових митної вартості, відомості в них не мають протиріч та розбіжностей дозволяють провести обчислення митної вартості.
Відповідачем не надано доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності зазначеної у них інформації щодо складових митної вартості товару.
Також у рішеннях про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів. Проте в даному випадку вказаних відомостей митницею не наведено.
Застосована правова позиція відповідає правовому висновку, висловленому Верховним Судом у постанові від 08.02.2019 у справі № 825/648/17.
У постанові від 09.04.2021 року у справі № 804/5143/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає: «митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 МК України(у разі визначення декларантом митної вартості імпортованого товару за першим методом).
При цьому, митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов'язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, або ж у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.
Водночас приписи вказаних статей зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.
Саме ж по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товарів та рівнем митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товару, заявленої декларантом, або підставою для незастосування обраного ним методу її визначення».
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23.07.2019 року у справі № 1140/3242/18, де зазначено, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.У зв'язку з вказаним саме на митний орган покладається обов'язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.
Надаючи оцінку таким доводам митного органу, суд виходить з того, що саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.
Отже, відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.
Суд зазначає, що досліджені первинні документи, які також були подані позивачем до митного органу, повністю підтверджують митну вартість товару, задекларовану за основним методом.
При цьому, суд не бере до уваги посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, оскільки в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
Відтак, суд визнає необґрунтованими доводи відповідача про не підтвердження числового значення митної вартості, визначеної за основним методом визначення митної вартості, що відповідно до приписів Митного кодексу України є підставою для корегування заявленої декларантом митної вартості.
Суд зазначає, що за результатами опрацювання наданих позивачем документів митний орган повинен був застосувати метод визначення митної вартості за ціною угоди (контракту) щодо товару, який імпортується, оскільки позивачем при декларуванні митної вартості зазначені усі складові числового значення митної вартості, а відповідачем не доведено, що позивачем неправильно здійснено розрахунок, а також, що до декларації внесено недостовірні або неточні відомості, що надані митному органу документи містять не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.
Приймаючи до уваги, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів ніяким чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз'яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. У зв'язку з цим неподання позивачем (декларантом) запитуваних (витребуваних) відповідачем додаткових документів з об'єктивних причин, зокрема, з причин їх невизначеності та відсутності, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості, а також не може бути підставою для прийняття оскаржуваних рішень та здійснення коригування митної вартості.
Зважаючи на те, що відповідачем не надано належних та переконливих доказів того, що подані декларантом для митного оформлення документи не надавили можливості встановити всі складові митної вартості товари, мали розбіжності або виправлення, у зв'язку з чим спірні рішення митного органу про коригування митної вартості товару не можуть вважатися обґрунтованими та правомірними.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п.120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п.74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п.37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.
Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Yvonne van Duyn v.Home Office» зазначив, що «принцип юридичної визначеності» означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на «принцип юридичної визначеності», держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
За таких обставин, рішення відповідача про коригування митної вартості товару від 11.01.2024 року №UA110130/2024/000021/1 та від 01.02.2024 року №UA110130/2024/000046/1 прийняті не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто не відповідає критеріям, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
При цьому, відповідачем не доведено належними доказами правомірність своїх рішень у спірних правовідносинах.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява обґрунтована та підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на положення вказаної статті та зважаючи на задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРУТАЛІЯ» у повному обсязі, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 6056,00 грн. підлягають відшкодуванню на користь останнього шляхом стягнення цих коштів на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці.
Щодо поданого позивачем клопотання про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРУТАЛІЯ» документально підтверджених судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8500,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці, суд зазначає наступне.
В обґрунтування вказаного клопотання позивачем зазначено, що 16.06.2023 р. між позивачем та АО «АДВІС» було укладено Договір №16/01-06/23 про надання професійної правничої (правової) допомоги. В подальшому, 07.10.2024р. сторонами було підписано акт приймання-передачі наданої професійної правничої (правової) допомоги за вказаним Договором, в якому сторонами було узгоджено вартість наданих Адвокатським об'єднанням послуг професійної правничої (правової) допомоги в сумі 8500,00 грн. Таким чином, позивачем були понесені дійсні, обґрунтовані та розумні витрати на професійну правничу допомогу в загальній сумі 8500,00 грн., які входять до складу судових витрат.
07.02.2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» від Дніпровської митниці надійшли додаткові пояснення у справі, в яких відповідач просить відмовити у стягненні на користь ТОВ «ФРУТАЛІЯ» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 500 грн у справі №160/18730/24, посилаючись на те, що витрати позивача на правничу допомогу мають відповідати критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їх розміру, конкретним обставинам справи з урахуванням їх складності, необхідності процесуальних дій сторін. Так, на думку відповідача, вказаний адвокатом витрачений час у даній справі є значно завищеним, оскільки з січня 2024 року на адресу Дніпровської митниці надійшло більше 25 позовних заяв ТОВ «ФРУТАЛІЯ» щодо оскарження рішення про коригування митної вартості товарів, які є типовими. Крім того, надані платіжна інструкція від 5 серпня 2024 року №1235 та рахунок на оплату від 05 серпня 2024 року №87 містять однакову інформацію щодо суми оплати, а саме 25 000 грн, проте такі дані взагалі не збігаються з інформацією, зазначеною в акті приймання-передачі наданої професійної правничої (правової) допомоги від 16.06.2023 (в акті вартість за всі надані послуги становить 8 500 грн). Також відповідачем наголошується, що витрати за надання вказаних послуг не є співмірними із складністю заявлених позовних вимог, щодо розгляду яких існує усталена практика судів усіх інстанцій, а також враховуючи, що спір у цій справі відноситься до категорії спорів незначної складності.
Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
З аналізу положень статті 134 КАС України слідує, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню у судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною.
Водночас, відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021р. у справі №200/10535/19-а, від 05.08.2020р. у справі №640/15803/19.
Так, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.
Приписами п.4 ч.1 ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону №5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до п. 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно зі ст.30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009р. №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, схвалених Установчим З'їздом адвокатів України від 17.11.2012 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.
Таким чином, витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо. Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019р. у справі №810/2760/17.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України , заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Верховним Судом у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08.04.2020р. у справі №922/2685/19.
Такі самі критерії використовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, у рішенні ЄСПЛу справі East/West Alliance Limited проти України, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), №34884/97, рішення від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, рішення від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, рішення від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, рішення від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України).
При цьому, у рішенні ЄСПЛ у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного суду, висловленою у постанові від 23.04.2019р. у справі №826/9047/16.
Судом встановлено, що 16.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФРУТАЛІЯ» (клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Адвіс» укладений договір (угода) №16/01-06/23 про надання професійної правничої (правової) допомоги, відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого клієнт доручає, а Адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання щодо надання правової допомоги адвокатами об'єднання клієнту та/або підзахисному. Клієнт доручає, а адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання представляти, відстоювати та захищати права, свободи та законні інтереси клієнта та/чи підзахисного в усіх судах (незалежно від спеціалізації та інстанції суду)
Пунктом 3.2. Договору визначено, що розмір, порядок обчислення та порядок оплати гонорару Адвоката за виконання доручення Клієнта узгоджується Сторонами та визначається у Додатках до цього Договору, який є його невід'ємною частиною. Остаточний розмір гонорару Адвоката встановлюється в Акті приймання передачі, що підписується уповноваженими представниками Сторін
Згідно положень додатку №05/07-24 від 05.07.2024 до договору №16/01-06/23 від 16.06.2023 про надання професійної правничої (правової) допомоги:
пункт 1: Адвокатське об'єднання в рамках домовленостей, викладених в даному додатку та договорі, зобов'язується надавати правову допомогу клієнту в адміністративній справі щодо визнання протиправними та скасування рішень Дніпровської митниці про коригування митної вартості товарів від 11.01.2024 року №UA110130/2024/000021/1 та від 01.02.2024 року №UA110130/2024/000046/1.
пункт 2: Орієнтовний перелік та обсяг послуг (гонорару), що надаються за цим додатком до договору: консультація клієнта щодо обґрунтованості, процедури та перспективи розгляду позовної заяви з урахуванням судової практики та правових висновків Верховного Суду - 1000 грн; підготовка позовної заяви: визначення підстав і предмету позову, доказів на обґрунтування позовних вимог, вираховування розміру судового збору, підготовка додатків до позову, підготовка позову як документу - 4 год.; підготовка відповіді на відзив, визначення підстав і предмету, можливих додаткових доказів на обґрунтування позовних вимог, підготовка відповіді на відзив як документу - 2 год;
пункт 3: Зазначений перелік та обсяг послуг, що надаються, є орієнтовним та може бути змінений (погоджений, уточнений) сторонами у відповідному акті приймання-передачі наданих послуг;
пункт 4: Сторони погодили, що для визначення обсягу послуг, що надаються відповідно до даного додатку до договору, вартість однієї години роботи адвоката визначається у розмірі 1250,00 грн;
пункт 5: Клієнт зобов'язується сплатити на користь Адвокатського об'єднання вартість визначених послуг (гонорар) в наступному порядку: 8500,00 грн сплачується протягом десяти робочих днів з моменту підписання відповідного акту приймання-передачі наданих послуг. Гонорар може бути оплачений достроково.
05.08.2024 р. АО «АДВІС» виставлено на адресу ТОВ «Фруталія» рахунок на оплату №87 на загальну суму 25000,00 грн. за надання професійної правничої допомоги згідно договору від 16.06.2023, додатки №№05/07-24, 08/07-24, 09/07-24, який було сплачено останнім, що підтверджується платіжною інструкцією №1235 від 05.08.2024 року.
07.10.2024 між сторонами складений та підписаний акт приймання-передачі наданої професійної (правової) допомоги до договору №16/01-06/23 від 16.06.2023 про надання професійної правничої (правової) допомоги, за яким:
1. Адвокатське об'єднання передає, а клієнт приймає надану професійну правничу (правову) допомогу (справа №160/18730/24 Дніпропетровського окружного адміністративного суду за адміністративним позовом ТОВ «ФРУТАЛІЯ» про визнання протиправними та скасування рішень Дніпровської митниці про коригування митної вартості товарів від 11.01.2024 року №UA110130/2024/000021/1 та від 01.02.2024 року №UA110130/2024/000046/1:
- консультація клієнта щодо обґрунтованості, процедури та перспективи розгляду позовної заяви з урахуванням судової практики та правових висновків Верховного Суду - 1000 грн;
- підготовка позовної заяви: визначення підстав і предмету позову, доказів на обґрунтування позовних вимог, вираховування розміру судового збору, підготовка додатків до позову, підготовка позову як документу - 4 год., 5000,00 грн;
- підготовка відповіді на відзив, визначення підстав і предмету, можливих додаткових доказів на обґрунтування позовних вимог, підготовка відповіді на відзив як документу - 2 год, 2500,00 грн;
2. Сторони підтверджують, що клієнт сплатив на користь Адвокатського об'єднання вартість визначених послуг (гонорар) в розмірі 8500,00 грн в повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у даній адміністративній справі, судом враховано, що ця справа не викликає складності у правовому розумінні та є справою незначної складності, відповідно до вимог пункту 10 частини 6 статті 12 КАС України, а також на наявність усталеної практики з вирішення цієї категорії спорі.
Також суд враховує, що спірні правовідносини в цій справі є поширеними, судова практика та законодавства є послідовними, що підтверджується в т.ч. наведеною самим позивачем судовою практикою Верховного Суду щодо кожного з аргументів відповідача, наведеного в оскаржуваному рішенні, в силу чого формування правової позиції у справі не потребувало значних зусиль та витрат часу в обсязі, заявленому позивачем.
При цьому справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), у судових засіданнях адвокат участі не брав.
Надаючи оцінку обставинам пов'язаності заявлених до відшкодування витрат з розглядом судом справи, суд зазначає, що послуга «консультація клієнта щодо обґрунтованості, процедури та перспективи розгляду позовної заяви з урахуванням судової практики та правових висновків Верховного Суду» не відповідає ознакам неминучості їх понесення, не були необхідними та обов'язковими для захисту порушеного права позивача та, окрім того, представником позивача до складу витрат включена вартість інших дій, які фактично охоплюють необхідність таких підготовчих дій, зокрема, послуги зі складання позовної заяви (підготовка позовної заяви).
Верховний Суд у пунктах 48-49 додаткової постанови від 08.04.2021 у справі №922/2321/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 96172760) виклав правовий висновок, за яким зазначені окремо у Акті надання правової допомоги послуги адвоката зі здійснення аналізу нормативного матеріалу, консультації, пошук і вивчення судової практики в аналогічних справах, публікацій науковців, коментарів спеціалістів охоплюються послугою зі здійснення підготовки відзивів на касаційні скарги; правова позиція боржника викладена у відзивах на касаційні скарги вже була сформована до касаційного розгляду справи, а доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається.
Суд вважає, що цей правовий висновок у повній мірі застосовний до цієї справи, з огляду на що вищевказані послуги, надані адвокатським об'єднанням, на загальну суму 1000,00 грн. не відповідають критерію неминучості, а також охоплені за свою суттю іншою послугою, а тому не підлягають розподілу.
Крім того, судом також береться до уваги, що відповідь на відзив, надана представником позивача є аналогічного змісту з позовною заявою, з зазначенням аналогічних тверджень та аргументів.
Суд також наголошує, що відповідно до частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
При цьому також необхідно враховувати, що Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Враховуючи критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, ту обставину, що ця справа не є складною (за обсягом доказів), а також те, що витрати на оплату послуг адвоката мають бути дійсні, необхідні та обґрунтовані, приймаючи до уваги також і те, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб'єкта владних повноважень своєчасно вчиняти певні дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, враховуючи принципи добросовісності, розумності та справедливості, а також, приймаючи до уваги клопотання відповідача про зменшення розміру правничої допомоги, суд вважає за необхідне присудити позивачу витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката у розмірі 5000,00 грн.
У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3500,00грн., про відшкодування якої просив позивач, слід відмовити у зв'язку із не наданням позивачем належних доказів їх співмірності, а також того, що вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРУТАЛІЯ» (місцезнаходження: вул. Байкальська, 6-Я, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 42424288) до Дніпровської митниці (місцезнаходження: вул. Княгині Ольги, буд. 22, м. Дніпро, 49038, код ЄДРПОУ 43971371) про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товару від 11.01.2024 року №UA110130/2024/000021/1, прийняте Дніпровською митницею.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товару від 01.02.2024 року №UA110130/2024/000046/1, прийняте Дніпровською митницею.
Стягнути з Дніпровської митниці (місцезнаходження: вул. Княгині Ольги, буд. 22, м. Дніпро, 49038, код ЄДРПОУ 43971371) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРУТАЛІЯ» (місцезнаходження: вул. Байкальська, 6-Я, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 42424288) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 6056,00 грн. (шість тисяч п'ятдесят шість гривень 00 копійок), а також судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00грн. (п'ять тисяч гривень 00 копійок).
У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова