м. Вінниця
22 травня 2025 р. Справа № 120/15285/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №025150008305 від 25.10.2024.
Ухвалою від 20.11.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк представниками відповідачів подано відзиви на позовну заяву, в яких вони заперечили щодо задоволення даного позову. Зазначили, що до проживання в зоні посиленого радіологічного контролю обґрунтовано не зараховано період з 17.11.1987 по 28.11.1989, оскільки заявник проходив військову службу, а інформація про місце знаходження військової частини в матеріалах справи відсутня.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що за даними посвідчення серії НОМЕР_1 позивач є особою, яка постійно проживала на території зони посиленого радіологічного контролю (4 категорія).
21.10.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення йому пенсії за віком зі зниженнями пенсійного на підставі статті 55 Закону № 796-XII.
Як свідчать матеріали справи подана позивачем заява про призначення пенсії була передана за принципом екстериторіальності на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
За результатом розгляду такої заяви прийнято рішення від 25.10.2024 №025150008305, яким позивачу відмовлено в призначенні відповідного виду пенсії. Зазначено, що страховий стаж позивача становить 29 років 9 місяців 16 днів. Поряд із цим до проживання в зоні посиленого радіологічного контролю обґрунтовано не враховано період з 17.11.1987 по 28.11.1989, оскільки заявник проходив військову службу, а інформація про місце знаходження військової частини в матеріалах справи відсутня.
Не погоджуючись зі прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України від 9 березня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Закон № 796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Пунктом 2 статті 9 Закону № 796-ХІІ визначено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно статті 15 Закону № 796-XII підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Відповідно до вимог статті 49 Закону № 796-ХІІ, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до абзацу першого статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно частини 1 статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Пунктом 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII встановлено, зокрема, що:
- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку - 2 роки * та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
* Відповідно до примітки початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Таким чином, із аналізу наведених положень слідує, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали у зоні посиленого радіологічного контролю на 1 січня 1993 роки не менше 4 років. При цьому пенсійний вік такої особи зменшується на 1 рік за кожні 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років у вказаній зоні. Крім того, на застосування початкової величини зменшення пенсійного віку на 2 роки мають особи які проживали або працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-IV і Закону №796-XII.
Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи обов'язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.
Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом 4 років станом на 1 січня 1993 року, то його необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 1 січня 1993 року.
Вказане пов'язане із поняттям виникнення зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов'язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.
Системний аналіз вказаних правових норм дає підстави вважати, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII.
Отже, норми спеціального закону - Закону №796-XII застосовуються субсидіарно із нормами загального Закону №1058-ІV, доповнюють і конкретизують їх.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 7 липня 2014 року №13-1).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з абзацами 9 підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є:
- для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення - відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;
- посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
При цьому суд вважає за необхідне наголосити, що сама лише наявність посвідчення особи, яка постійно проживала на території зони посиленого радіологічного контролю не є безумовною підставою, яка автоматично підтверджує право на зменшення його пенсійного віку та призначення пенсії за пунктом 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII, позаяк положенням цієї норми чітко встановлені підстави за яких пенсійний вік зменшується, а пенсія призначається зі зменшенням пенсійного віку, а саме:
- якщо особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку - 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в подібних правовідносинах в постанові від 18.03.2025 по справі №460/27065/23.
В даному ж випадку, довідкою Шпиківського ліцею Шпиківської селищної ради Тульчинського району Вінницької області №204 від 25.09.2024 року підтверджується те, що позивач навчався у відповідному ліцеї з 01.09.1976 по 26.06.1987 та закінчив 10 класів.
Довідкою Шпиківської селищної ради №3110 від 25.09.2024 підтверджується те, що Шпиківська середня школа (з 2022 року Шпиківський ліцей Шпиківської селищної ради Тульчинського району Вінницької області) розташована в смт. Шпиків, який відносився до 4-ої категорії зони посиленого радіоактивного забруднення в період з 26.04.1986 по 31.12.2014.
Наведеними вище довідками підтверджується факт проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю з моменту аварії по 31 липня 1986 року.
Як наслідок, в даному випадку наявні підстави для застосування початкової величини зниження пенсійного віку на 2 роки згідно із приміткою.
Крім того, згідно архівної довідки КУ "Трудовий архів" Тульчинської міської ради №268 від 01.10.2024, у книгах обліку трудового стажу та заробітку члена колгоспу ім. Жданова с. Левківці Тульчинського район Вінницької області ОСОБА_1 , виробив трудоднів в 1990 році - 301, а в 1991 році - 119. При цьому, с. Левківці входить до Шпиківської селищної громади.
Окрім того, із цієї ж довідки вбачається, що у документах Тульчинського консервного заводу Вінницької області значиться ОСОБА_1 , прийнятий 07.06.1991 та звільнений 11.06.2003 року.
Відповідний період роботи позивача також підтверджується наявною в матеріалах справи копією його трудової книжки.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 року № 106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" м. Тульчин віднесено до зони посиленого радіологічного контролю.
При цьому, суд враховує, що фактично відповідачем було відмовлено в призначенні позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку у зв'язку із не зарахуванням до проживання в зоні посиленого радіологічного контролю періоду проходження ним військової служби з 17.11.1987 по 28.11.1989, оскільки відсутня інформація про місце знаходження військової частини.
Суд погоджується, дійсно, в матеріалах справи відсутня інформація про місце знаходження військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач проходив військову службу в зазначений відповідачем період.
Поряд із цим, навіть у випадку не зарахування відповідного періоду проходження служби, позивач прожив (пропрацював) в зоні посиленого радіологічного контролю з моменту аварії (26.04.1986) по 26.06.1987, починаючи з 1990 (301 трудодень) по 1991 (119 трудоднів) працював в колгоспі ім. Жданова, а з 07.06.1991 по 11.06.2003 в Тульчинському консервному заводі Вінницької області.
Із наведеного вище слідує, що позивач прожив (пропрацював) в зоні посиленого радіологічного контролю з моменту аварії та станом на 01.03.1993 року більш ніж чотири роки.
Як уже було зазначено судом вище, сама лише наявність посвідчення особи, яка постійно проживала на території зони посиленого радіологічного контролю не є безумовною підставою, яка автоматично підтверджує право на зменшення пенсійного віку.
Поряд із цим, в даному випадку враховуючи наведені вище обставини, які стосуються періодів проживання (роботи) позивача в зоні посиленого радіологічного контролю, в сукупності із фактом наявності у нього посвідчення особи, яка постійно проживала на території зони посиленого радіологічного контролю (4 категорія), на переконання суду, в повній мірі підтверджують право позивача на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.
Як наслідок, суд приходить до висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №025150008305 від 25.10.2024 та наявність підстав для його скасування.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Суд враховує, що станом на дату звернення за призначенням пенсії позивачу виповнилось 55 років, а період його проживання (роботи) в зоні посиленого радіологічного контролю дає йому право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" починаючи з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку - 20.11.2024, а не з 24.09.2024, як про це просить представник позивача, адже 55 років позивачу виповнилось лише 19.11.2024.
Крім того, враховуючи те, що питання щодо призначення позивачу пенсії вирішувалось саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецький області, а тому саме цей територіальний орган Пенсійного фонду України належить зобов'язати призначити позивачу пенсію.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Відтак, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (як суб'єкта владних повноважень, який прийняв оскаржуване у даній справі рішення) на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір в сумі 807,45 грн.
Що ж до відшкодування на користь позивача понесених ним витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 6000 грн., то суд зазначає наступне.
Так, частиною 1 статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.
Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
На підтвердження понесених витрат представником позивача адвокатом Кравець В.А. надано: Договір про надання правничої допомоги від 11.11.2024, згідно якого гонорар адвоката складає 6000 грн. та квитанцію до прибуткового касового ордеру від 11.11.2024.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставіКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 01.02.2023 у справі №160/19098/21, згідно якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Як уже зазначалось, у зв'язку з розглядом цієї справи позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 6000 грн.
Однак, в даному випадку суд враховує те, що ця адміністративна справа є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін). Обсяг і складність оформлених процесуальних документів також є незначним та потребував значних зусиль для адвоката.
Крім того, слід врахувати, що даний позов підлягає частковому задоволенню
Враховуючи вище викладене, на переконання суду, обґрунтованим та пропорційним до предмета спору розміром витрат на правничу допомогу є сума в розмірі 1500 грн.
Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (як суб'єкта владних повноважень, який прийняв оскаржуване у даній справі рішення).
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №025150008305 від 25.10.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 20.11.2024.
В задоволенні решти вимог позову, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 807 (вісімсот сім) гривень 45 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (площа Центральна, 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345)
Повний текст рішення складено 22.05.2025.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна