Роздільнянський районний суд Одеської області
Справа № 511/3816/24
Номер провадження: 1-кп/511/123/25
02.05.2025 року колегія суддів Роздільнянського районного суду Одеської області в складі:судді - доповідача - ОСОБА_1
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
за участю: прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - ОСОБА_4 ,(дистанційно),
захисника - ОСОБА_5 ,(дистанційно),
захисника - ОСОБА_6 , (дистанційно),
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Роздільна Одеської області клопотання прокурора Роздільнянської окружної прокуратури про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження №12024160000000199 від 13.02.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.3 ст.307, ч.3 ст.311, ч.3 ст.313, ч.2 ст.317 КК України, відносно:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Лиманське Роздільнянського району Одеської області , громадянина України, одруженого, який зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.3 ст.311, ч.3 ст.313 КК України,
07.10.2024 року до Роздільнянського районного суду Одеської області з Одеської обласної прокуратури надійшов обвинувальний акт по кримінальному провадженню, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12024160000000199 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 13.02.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.3 ст.307, ч.3 ст.311, ч.3 ст.313, ч.2 ст.317 КК України.
Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 07.10.2024 року було призначено підготовче судове засідання у справі.
02.05.2025 року прокурором подано клопотання про продовження дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_9 .
В судовому засіданні прокурор Роздільнянської окружної прокуратури ОСОБА_3 підтримав подане клопотання та просив його задовольнити.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_6 категорично заперечувала проти задоволення клопотання заявленого прокурором та просила обрати її підзахисному запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, мотивуючи тим, що ризики прокурором не доведені, а також не обґрунтовано клопотання в частині того, що інші запобіжні заходи не забезпечать належну процесуальну поведінку обвинуваченого. ОСОБА_9 є інвалідом 2 гр., має незадовільний стан здоров'я, потребує лікування, проживає в Роздільнянському районі, не має доходів на внесення застави.
Обвинувачений ОСОБА_9 підтримав думку захисту та заперечував проти клопотання прокурора, мотивуючи тим, що вже рік перебуває в умовах ізоляції, де втратив своє здоров'я. Просить домашній арешт під наглядом своєї сестри.
Заслухавши думку прокурора, обвинуваченого та захисника, суд прийшов до висновку, що клопотання прокурора належить задовольнити виходячи з наступного.
Відповідно до статей 3, 4 та 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу та особисту недоторканність можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Згідно до ч. 3 ст. 331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Вирішуючи питання продовження запобіжного заходу, суд може зважати на попередню оцінку окремих фактичних обставин, здійснену ним при вирішенні попередніх клопотань у цьому кримінальному провадженні на підставі відповідних матеріалів і не здійснювати надмірного витребування матеріалів у сторін кримінального провадження.
Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п.79 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року у справі "Харченко проти України").
Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів - це діяння, які створюють загрозу заподіяння шкоди або заподіюють фактичну шкоду здоров'ю невизначеного кола осіб від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів.
Суспільна небезпека злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів визначається, насамперед, поширенням та згубним впливом наркоманії і токсикоманії на свідомість психічно нестійких людей, їх мораль і спосіб життя, що призводить до поступового занепаду, деградації особистості. Наркоманія та незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів належать до глобальних проблем сучасності. Цим явищам притаманний надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, зумовлений тяжкими наслідками не лише для здоров'я конкретної особи, а й для здоров'я населення, економіки та суспільства в цілому. Між наркоманією і злочинністю існує тісний взаємозв'язок. Він характеризується вчиненням наркоманами та іншими особами "наркотичних" злочинів з метою заволодіння цими засобами і речовинами для їх вживання та/або розповсюдження, вчиненням значної кількості злочинів під безпосереднім впливом наркотиків і психотропних речовин на психіку і волю їхніх споживачів (у стані наркотичного або токсичного сп'яніння, абстиненції), віктимним характером поведінки наркоманів (часом вони самі стають жертвами злочинів).
Наркологічна ситуація в Україні є надзвичайно складною, щороку погіршується і, зрештою, становить реальну загрозу генофонду нації, забезпеченню правопорядку, національній безпеці України.
Родовий об'єкт злочинів цієї категорії - здоров'я населення.
Найголовнішим об'єднуючим началом цих злочинів в одну групу посягань на здоров'я населення є їх здатність завдавати однорідну шкоду (чи створювати небезпеку заподіяння такої шкоди) у вигляді поширення наркоманії і токсикоманії серед невизначеного кола осіб шляхом незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.
Отже, злочини, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_9 мають підвищений суспільний інтерес.
Суд зазначає, що запобіжний захід у виді тримання під вартою не є покаранням за злочин, а його мета - дійсно забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої особи.
Незалежно від законодавчих змін та особливостей періоду, процедура застосування до особи запобіжних заходів завжди має відповідати правовим принципам, які є універсальними і підлягають до застосування у будь-якій демократичній країні, де панує верховенство права, а саме: презумпція невинуватості; презумпція свободи та імператив поваги до людської гідності.
Водночас слід звернути увагу, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, що має існувати пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують та метою, яку прагнуть досягти, бо не буде відповідного балансу, якщо на особу покладено надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 у справі «Єпорронг та Льон рот проти Швеції»).
Таким чином, слід вважати, що запобіжний захід має бути обрано/продовжено із врахуванням всіх обставин кримінального правопорушення, встановлених ризиків та конкретної особи, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненому.
З урахуванням вищенаведеного, суд вбачає необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, з застосуванням альтернативного запобіжного заходу у виді застави, оскільки менш суворі запобіжні заходи можуть виявитися нездатними для забезпечення належної поведінки обвинуваченого та виконання покладених на нього обов'язків.
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати спроби протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується/продовжується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Обраний відносно ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості кримінального правопорушення, що йому інкримінується, та не дає можливості перешкоджати інтересам правосуддя, ухиленню від суду, а також відповідає практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, забезпечення яких вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
При вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, СПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Так, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень - злочинів, що відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких та за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років позбавленням волі, обвинувачений є особою з інвалідністю, тому має право на законних підставах залишити територію України, проживає в прикордонному районі з Республікою Молдова (невизнана ПМР), власної сім'ї не має, а тому з урахуванням введеного на території України воєнного стану суд вважає, що є достатні підстави вважати, що особа може переховуватись від суду.
З урахуванням наведеного, посилання сторони захисту на відсутність ризику переховування обвинуваченого, суд визнає неспроможними, оскільки ОСОБА_9 пред'явлено обвинувачення, зокрема у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яке може бути призначене покарання, у разі визнання винуватою особо, понад 10 років позбавлення волі, а тому ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків та інших учасників процесу у кримінальному провадженні (п.3 ч.1 ст.177 КПК), суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками та іншими учасниками процесу кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК, враховуючи той факт, що свідки не допитані.
Суд вважає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків та інших учасників процесу, оскільки покази учасників процесу, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на учасників, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Згідно рішення ЄСПЛ «Клоот проти Бельгії» ризик вчинення нових правопорушень має місце, коли попередня поведінка особи дає підстави для очікувань, що він не має наміру зупинятись у своїх злочинних діях; коли небезпека має бути явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи.
Не виключається також існування ризику вчиненні іншого кримінального правопорушення, з урахуванням обставин кримінального провадження та з огляду на обставини вчинення інкримінованих обвинуваченому злочинів.
Обвинувачений ОСОБА_9 може вчинити нове та продовжити вчиняти кримінальні правопорушення, пов'язані з незаконним обігом психотропних речовин, оскільки має невеликий дохід, у нього відсутні міцні соціальні зв'язки, а тому не виключаються спроби продовження вчинення ним вказаних корисливих кримінальних правопорушень.
Суд вважає, що дані ризики не відпали та існують на теперішній час, тому на даній стадії процесу (судом не розпочато дослідження доказів, оскільки сторона захисту неодноразово заявляє клопотання про відкладення судових засідань) саме запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості діяння, яке інкримінується обвинуваченому і зокрема під час слухання справи у суді не надасть можливості перешкоджати обвинуваченому інтересам правосуддя шляхом ухилення від явки до суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, впливу на свідків.
Беручи до уваги вищевикладене та те, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, та враховуючи невідворотність та імовірний строк покарання у разі доведеності його винуватості, а також особу обвинуваченого, який не має міцних соціальних зв'язків, враховуючи те, що перебуваючи на свободі він може переховуватися від суду, негативно впливати на свідків, є достатні підстави вважати, що забезпечити належну поведінку обвинуваченого ОСОБА_9 та запобігти вищезазначеним ризикам можливо лише шляхом застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки зміна запобіжного заходу на більш м'який не забезпечить належної поведінки обвинуваченого ОСОБА_9 , що є підставою для задоволення клопотання прокурора.
Згідно практики ЄСПЛ, при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів, передбачених законом (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»).
При розгляді можливості застосування інших більш м'яких запобіжних заходів, врахувавши позицію сторін, особу підозрюваного, встановлені ризики, суд прийшов до висновку, що прокурором доведено, а стороною захисту не спростовано про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів, аніж тримання під вартою з одночасним визначенням мінімального розміру застави до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з покладенням обов'язків, передбачених статтею 194 КПК України.
Доказів неможливсті утримання ОСОБА_9 в умовах ізоляції у зв'язку зі станом здоров'я не надано, як і доказів неможливості сплати застави (матеріального стану).
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 194, 331 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому - задовольнити .
Продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.3 ст.311, ч.3 ст.313 КК України - запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Одеський слідчий ізолятор» на строк 60 (шістдесят) діб - до 30.06.2025 року включно.
Визначений мінімальний розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 242 240,00 гривень, та покладені на обвинуваченого в разі внесення застави обов'язки залишити незмінними.
Ухвала підлягає негайному виконанню в частині продовження запобіжного заходу після її проголошення.
Копію ухвали вручити обвинуваченому. Копію ухвали направити Державній установі "Одеський слідчий ізолятор" - для виконання.
Подання апеляційної скарги зупиняє набрання ухвалою законної сили, але не зупиняє її виконання.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Суддя: ОСОБА_1