"12" травня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1626/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г. при секретарі судового засідання Боднарук І.В. розглянувши справу № 916/1626/23 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м.Севастополі; ( 01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, 26-а, ідентифікаційний код юридичної особи 21295778 )
до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 1 176 000 грн.
Представники:
Від позивача: Лазарчук І.В.,
Від відповідача: Уланівський С.Є.
19.04.2023р. за вх.№ 1626/23 через систему Електронний суд до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севатополі до фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення 1176000 грн. - збитків, пов"язаних з невиконанням умов договору купівлі-продажу об"єкту приватизації.
Ухвалою від 29.06.2023р. Суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 21.08.2023р., у зв'язку з неможливістю вирішення питань, визначених ч.2 ст.182 ГПК України у даному підготовчому засіданні, підготовче засідання відкладено господарським судом на 18.09.2023р.
До канцелярії суду 18.09.2023р. надійшла заява представника відповідача про доступ до електронної справи. Доступ до електронної справи надано.
У зв'язку з неможливістю вирішення питань, визначених ч.2 ст.182 ГПК України у даному підготовчому засіданні, неявкою представника відповідача, ухвалою від 18.09.2023р. підготовче засідання відкладено господарським судом на 02.10.2023р.
02.10.23р. до суду надійшов відзив представника відповідача по суті позовних вимог. Відповідач проти позову повністю заперечує, оскільки Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння процесам релокації підприємств в умовах воєнного стану та економічного відновлення держави» від 28 липня 2022 року № 2468-IX скасована відповідальність покупця перед органом приватизації у виді неустойки в розмірі 5 відсотків ціни продажу об'єкта, яка наступала у разі несплати коштів за об'єкт приватизації згідно з договором купівлі-продажу протягом 30 днів з дня укладення договору та його нотаріального посвідчення (у разі якщо нотаріальне посвідчення договору передбачено законодавством).
Отже, у відповідності до ст.58 Конституції України вказаний Закон № 2468-IX має зворотну дію в часі на правовідносини сторін спору в частині скасування відповідальності покупця перед органом приватизації у виді неустойки в розмірі 5 відсотків ціни продажу об'єкта.
До канцелярії суду 02.10.2023р. також надійшла заява представника відповідача про відкладення підготовчого засідання.
У відзиві, який надійшшов до суду 02.10.2023р. відповідач повідомив суду, що рішенням Господарського суду Одеської області від 13.07.2023 р. у справі № 916/3652/22 задоволено позов Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі за участю Херсонської обласної прокуратури до відповідача: ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації задоволено.
Відтак, розірвано договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації соціально-культурного призначення "Туристична база "Чорномор", розташованого за адресою: Херсонська обл., Скадовський район, смт. Лазурне, вул. Набережна, 5, який укладено між Регіональним відділенням Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі ОСОБА_1 та 19.10.2021 р. посвідчений приватним нотаріусом Херсонського нотаріального округу Сперчуном О.О. та зареєстрований в реєстрі за № 1539.
Відповідно до відомостей в Єдиному державному реєстрі судових рішень вказане рішення суду набрало законної сили 15.08.2023 р., сторонами не оскаржувалось.
Станом на 02.10.2023р. позивач РВ ФДМУ в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі не повідомив суду, що вже прийнято рішення у справі № 916/3652/22 та договір розірвано.
Керуючись ст.ст. 120, 182, 183, 202, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд, ухвалою від 02.10.2023р. підготовче засідання відклав на 06.11. 2023р.
До канцелярії суду 03.11.2023р. надійшла заява представника відповідача про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву. Суд задовольнив клопотання представника відповідача та приймає відзив на позовну заяву до розгляду.
Позивач Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севатополі за таких обставин мало право надати відповідь на відзив. Станом на 06.11.2023р. РВ ФДМУ не надав будь-яких пояснень або заперечень проти обставин, викладених відповідачем у відзиві. Ухвалою від 06.11.2023р. підготовче засідання відкладено на 27.11.2023р.
Ухвалою Господарського суду від 27.11.2023р. було відкладено підготовче засідання на 20.12.2024р.
Ухвалою суду від 20.12.2024р. було відкладено підготовче засідання на 15.02.2025р.
13.02.2022р. за вх. № 5977/24 до суду від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження по справі, згідно якого останній просить суд зупинити провадження по дійсній справі до набрання законної сили судовим рішенням по справі № 916/4809/23, що розглядається Господарським судом Одеської області.
При цьому в обґрунтування відповідного клопотання заявник вказує, що предметом спору в справі № 916/4809/23 є визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації соціально-культурного призначення та у випадку задоволення позову по вказаній справі це безпосередньо вплине на наявність предмету спору в справі № 916/1626/23.
В судове засідання 15.02.2024 року з'явився представник відповідача, проти клопотання про зупинення не заперчував.
Відповідно до ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом господарських спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Тобто, виходячи з цієї норми, в першу чергу, суд має справедливо, тобто з дотриманням принципу верховенства права, вирішити господарський спір.
Дійсно, одним із завдань судочинства є і своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Відповідно до п.5 ч.1 ст. 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
З наведеної норми вбачається, що для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку має з'ясовувати як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також те, чим обумовлюється неможливість розгляду справи. Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення та унеможливлюють вирішення спору до розгляду справи іншим судом через те, що не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.
З огляду на вищевикладене господарський суд вважає, що до набрання законної сили рішення суду у справі № 916/4809/23, провадження по справі № 916/1626/23 слід зупинити.
Ухвалою від 15.02.2024р., керуючись п.п.5 ч.1 ст.227, ст.234 Господарського процесуального кодексу України, Суд клопотання Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м.Севастополі від 13.02.2024р. за вх.№ 5977/24 задовольнив, зупинив провадження у справі № 916/1626/23 до вирішення справи № 916/4809/23.
Пунктом 3 ухвали від 15.02.2024р. суд.зобов'язав сторін невідкладно повідомити суд про результати розгляду справи № 916/4809/23.
14.02.2025р. через підсистему Електронний суд від Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м.Севастополі надійшло клопотання про поновлення провадження у справі № 916/1626/23.
Позивач у клопотанні про поновлення провадження у справі (надійшло до суду 07.11.2024р.) повідомив, що Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 по справі № 916/4809/23 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.02.2025р. було поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 11.03.2025р.
У судовому засіданні 11.03.2025р. за участю представників сторін було оголошено протокольну перерву у розгляді справи до 25.03.2025р.
Протокольною ухвалою суду від 25.03.2025р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду справи по суті на 15.04.2025р.
15.04.2025р. за участю представників сторін оголошено протокольну перерву у розгляді справи по суті до 12.05.2025р.
Стосовно строку розгляду справи.
Згідно ч.ч.1-2 ст.195 ГПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Відповідно до ст.114 Господарського процесуального кодексу, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Ч.4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з приписами ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012 року).
Європейський суд, щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства", роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, суд ухвалює про розгляд справи поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, впродовж розумного строку.
Судом 12.05.2025 року, в порядку ст.240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Як встановлено судом, між Регіональним відділенням Фонду державного майна в Херсонській обалсті, АР Крим та м. Севастополі та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації соціально - культурного призначення - “Туристична база “Чорномор», розташований за адресою: Херсонська область, Скадовський район, смт. Лазурне, вул. Набережна, 5, (далі - Договір), який 19.10.2021 посвідчений приватним нотаріусом Херсонського нотаріального округу Сперчуном О.О. та зареєстрований в реєстрі за №1539.
Відповідно до пункту 13.1 Договору останній набуває чинності з дати його підписання та нотаріального посвідчення, тобто 19.10.2021 Договір набрав чинності.
Відповідно до пункту 2.1 Договору Покупець зобов'язаний сплатити за придбаний Об'єкт приватизації 23520001,21 грн, з урахуванням ПДВ, у повному обсязі протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня підписання цього Договору».
Позивач зазначає, що покупець зобов'язаний у термін до 17.11.2021 сплатити кошти в повному обсязі за придбаний об'єкт приватизації.
Відповідно до п.4 ст.29 “Закону України про приватизацію державного та комунального майна» (далі - Закон) у разі несплати коштів за об'єкт приватизації згідно з договором купівлі-продажу протягом 30 днів з дня укладення договору та його нотаріального посвідчення (у разі якщо нотаріальне посвідчення договору передбачено законодавством) покупець сплачує на користь органу приватизації неустойку в розмірі 5 відсотків ціни продажу об'єкта. У разі несплати коштів згідно з договором купівлі-продажу протягом наступних 30 днів договір підлягає розірванню.
Відповідно до п.6.1 Договору покупець зобов'язаний в строк та порядку, встановлені цим Договором, сплатити ціну продажу об'єкта приватизації, разом із неустойкою, у повному обсязі протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня підписання цього Договору» (згідно з пунктом 2.1 Договору).
Враховуючі несплату Відповідачем в термін до 17.11.2021 суми за придбаний об'єкт приватизації, Регіональне відділення звернулося до Відповідача з листом від 08.12.2021 №318-04-03669 про необхідність виконання умов договору та попередили Відповідача про розірвання Договору в разі подальшого невиконання зобов'язань.
Проте, у встановлений Договором строк (до 17.12.2021), покупцем грошові кошти за придбаний Об'єкт приватизації у повному обсязі не сплачені.
В подальшому, листом від 11.01.2021 № 18-09-00076 Регіональне відділення вдруге звернулось до Васюкова С.П. щодо несплати коштів за об'єкт приватизації разом з неустойкою та розірванні зазначеного договору купівлі-продажу.
Пунктом 8.1. Договору встановлено, що у разі повного або часткового невиконання умов цього Договору Відповідач несе відповідальність, встановлену цим Договором та законодавством України.
Пунктом 8.2. Договору, передбачено, що у разі несплати ціни договору протягом 30 календарних днів з дня укладення цього договору Покупець сплачує на користь Продавця неустойку в розмірі 5 відтоків ціни продажу об'єкта приватизації. Подібна норма міститься й в п.4 ст. 29 Закону. Регіональним відділенням відповідно до вимог Закону та умов договору нарахована Покупцю неустойка в сумі 1176000,06 грн.
Відповідно до п. 5.1 Договору кожна сторона зобов'язується виконувати обов'язки, покладені на неї цим Договором, не перешкоджати іншій стороні у виконанні її обов'язків і має право вимагати від іншої сторони
Отже, посилаючись на порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу об'єкта малої приватизації соціально - культурного призначення Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м.Севастополі звернувся до господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.
Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.175 Господарського процесуального кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно із приписами ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В ч.1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, між Регіональним відділенням Фонду державного майна в Херсонській обалсті, АР Крим та м. Севастополі та Васюковим Сергієм Петровичем укладено договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації соціально - культурного призначення - “Туристична база “Чорномор», розташований за адресою: Херсонська область, Скадовський район, смт. Лазурне, вул. Набережна, 5, (далі - Договір), який 19.10.2021 посвідчений приватним нотаріусом Херсонського нотаріального округу Сперчуном О.О. та зареєстрований в реєстрі за №1539.
Враховуючі несплату Відповідачем в термін до 17.11.2021 р. суми за придбаний об'єкт приватизації, Регіональне відділення звернулося до Відповідача з листом від 08.12.2021 р. №318-04-03669 про необхідність виконання умов договору та попередили Відповідача про розірвання Договору в разі подальшого невиконання зобов'язань.
Проте, у встановлений Договором строк (до 17.12.2021 р.), покупцем грошові кошти за придбаний Об'єкт приватизації у повному обсязі не сплачені.
Пунктом 8.1. Договору встановлено, що у разі повного або часткового невиконання умов цього Договору Відповідач несе відповідальність, встановлену цим Договором та законодавством України.
Пунктом 8.2. Договору, передбачено, що у разі несплати ціни договору протягом 30 календарних днів з дня укладення цього договору Покупець сплачує на користь Продавця неустойку в розмірі 5 відтоків ціни продажу об'єкта приватизації. Подібна норма міститься й в п.4 ст. 29 Закону. Регіональним відділенням відповідно до вимог Закону та умов договору нарахована Покупцю неустойка в сумі 1 176 000,06 грн.
У якості правових підстав заявлених позовних вимог про стягнення неустойки Позивач посилається на положення ч.4 ст.29 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» в редакції чинній на момент укладання договору купівлі-продажу, відповідно до якої у разі несплати коштів за об'єкт приватизації згідно з договором купівлі-продажу протягом 30 днів з дня укладення договору та його нотаріального посвідчення (у разі якщо нотаріальне посвідчення договору передбачено законодавством) покупець сплачує на користь органу приватизації неустойку в розмірі 5 відсотків ціни продажу об'єкта. У разі несплати коштів згідно з договором купівлі-продажу протягом наступних 30 днів договір підлягає розірванню.
Велика Палата Верховного Суду переглядаючи справу № 904/4156/18 зазначила, що за положеннями Господарського кодексу України, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Згідно ч. 4 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» неустойка є формою відповідальності покупця за порушення зобов'язання щодо своєчасної сплати за придбаний об'єкт приватизації.
Однак, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння процесам релокації підприємств в умовах воєнного стану та економічного відновлення держави» від 28 липня 2022 року № 2468-IX частину 4 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» виключено.
Відповідно до п. 1 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім положень:
1) щодо оголошення і проведення повторних аукціонів з продажу об'єктів малої приватизації, передбачених абзацами двадцятим - двадцять восьмим підпункту 10 пункту 14 розділу I цього Закону, та щодо проведення електронних аукціонів та вчинення інших дій в електронній торговій системі, передбачених абзацами дев'ятим, тринадцятим і шістнадцятим підпункту 23 пункту 14 розділу I цього Закону, які набирають чинності з дня появи в електронній торговій системі технічної можливості, про що адміністратор електронної торгової системи повідомляє на своєму веб-сайті, але не пізніше чотирьох місяців з дня набрання чинності цим Законом;
2) щодо підготовки до проведення та проведення електронних аукціонів з продажу об'єктів великої приватизації в електронній торговій системі, передбачених абзацом восьмим підпункту 1, абзацами четвертим - шостим підпункту 3, абзацами четвертим - сімнадцятим, тридцять першим - тридцять п'ятим підпункту 9, абзацами другим - сьомим, дев'ятим - десятим, тринадцятим - сорок шостим підпункту 13, абзацами третім, п'ятим і сьомим підпункту 17, абзацами третім - шостим, шістнадцятим, двадцятим і двадцять першим підпункту 19, абзацом другим підпункту 21, підпунктом 22 пункту 14 розділу I цього Закону, які вводяться в дію з дня появи в електронній торговій системі технічної можливості, про що адміністратор електронної торгової системи повідомляє на своєму веб-сайті, але не пізніше чотирьох місяців з дня набрання чинності цим Законом.
Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному веб-сайті Верховної Ради України за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2468-20/ed20221125/card4#History Закон було опубліковано 18.08.2022 р. в офіційному виданні - Голос України, № 170. Відповідно, цей Закон набрав чинності 19.08.2022 р. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння процесам релокації підприємств в умовах воєнного стану та економічного відновлення держави» від 28 липня 2022 року № 2468-IX скасована відповідальність покупця перед органом приватизації у виді неустойки в розмірі 5 відсотків ціни продажу об'єкта, яка наступала у разі несплати коштів за об'єкт приватизації згідно з договором купівлі-продажу протягом 30 днів з дня укладення договору та його нотаріального посвідчення (у разі якщо нотаріальне посвідчення договору передбачено законодавством). Отже, у відповідності до ст. 58 Конституції України вказаний Закон № 2468-IX має зворотну дію в часі на правовідносини сторін спору в частині скасування відповідальності покупця перед органом приватизації у виді неустойки в розмірі 5 відсотків ціни продажу об'єкта.
Позовна заява ФДМУ у цій справі була подана 19.04.2023 р. та на момент подачі позову вказаний Закон № 2468-IX набув законної сили. Отже, відсутні правові підстави для стягнення з Відповідача на користь Позивача неустойки в розмірі 5 відсотків ціни продажу об'єкта, оскільки станом на момент подання позову вказаний вид відповідальності скасовано Законом.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України.
Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так,що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобтодо події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце;дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За змістом ч. 1 ст. 58 Конституції України вбачається, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Ст.5 ЦК України “Дія актів цивільного законодавства у часі» визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Отже, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою (пряма дія норми у часі). Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце (висновок Верховного Суду України у постанові від 02.12.2015 у справі №3-1085гс15).
Принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів закріплено у ч. 1 ст. 58 Конституції України і суть такого принципу полягає у тому, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.
Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи (пункт 4 рішення Конституційного Суду України від 05.04.2001 №3-рп/2001 (справа про податки)).
Заборона зворотної дії в часі нормативно-правових актів є однією із важливих складових принципу правової визначеності як складової права на справедливий суд, що гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасницею якої є держава Україна.
Водночас, Конституційний Суд України дійшов висновку, що конституційний принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абзац 4 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. (абзаци другий, третій пункту 2 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті. (абзаци третій, четвертий пункту 3 мотивувальної частини).
Положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). (пункт 1 резолютивної частини).
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року № 1-рп/1999.
Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи. (абзаци перший-другий пункту 4 мотивувальної частини).
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа про податки) від 05.04.2001 № 3-рп/2001
Суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, на яке посилався Вищий арбітражний суд України, полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності, і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Принцип незворотності дії в часі законів та іншихнормативно-правових актів (lex ad praeterian non valet) є значущим аспектом юридичної визначеності як складника принципу верховенства права (правовладдя), передбаченого частиною першою статті 8 Конституції України.(абзац перший підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).
Приписи частини першої статті 58 Конституції України містять виняток з принципу незворотності дії закону в часі - вимогу зворотної дії в часі (lex retro agit in mitius), якщо нормативно-правовий акт скасовує або пом'якшує відповідальність особи, його застосовують до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності.
Своє розуміння зворотної дії закону в часі Конституційний Суд України виклав у Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, зазначивши, що «положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб“; «але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті“ (абзаци третій, четвертий пункту 3 мотивувальної частини).
Зазначена юридична позиція Конституційного Суду України передбачає, що на фізичних осіб конституційні гарантії про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, діють безпосередньо, без додаткового зазначення у приписі права.
З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що навіть у тих випадках, коли законодавець передбачає застосовність до фізичних осіб-підприємців нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, до фізичних осіб-підприємців безпосередньо застосовні гарантії, установлені частиною першою статті 58 Конституції України (підпункт 6.2 пункту 6 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року № 12-р(II)/2024 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 51 Цивільного кодексу України (щодо конституційних гарантій прав фізичних осіб-підприємців).
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Інші посилання позивача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.
При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів у вигляді орендної плати на суму 1 176 000 грн. задоволенню не підлягають.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволенні позову Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м.Севастополі ( 01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, 26-а, ідентифікаційний код юридичної особи 21295778 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення 1 176 000 грн. збитків, пов"язаних з невиконанням умов договору купівлі-продажу об"єкту приватизації - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 22 травня 2025 р.
Суддя Т.Г. Пінтеліна