майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"21" травня 2025 р. м. Житомир Справа № 906/22/25
Господарський суд Житомирської області у складі: судді Прядко О.В.,
за участю секретаря судового засідання: Толстокарової І.С.,
за участю представників сторін:
від позивача: Книшов О.Г., ордер серії АА №1539588 від 05.02.2025 (в режимі
відеоконференції);
від відповідача: не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕНЧ УКРАЇНА"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БФ ІНЖИНІРІНГ"
про стягнення 1015505,60 грн.
Процесуальні дії по справі. Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕНЧ УКРАЇНА" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БФ ІНЖИНІРІНГ" про стягнення 1015505,60 грн, з яких 625000,00 грн основного боргу, 71025,87 грн інфляційних втрат, 28701,89 грн 3% річних та 290777,84 грн пені.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №16-ГУ від 05.05.2022 у редакції додаткової угоди №2 від 01.05.2023 в частині оплати вартості поставленого товару (а.с.1-15).
Ухвалою суду від 13.01.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків.
23.01.2025 на поштову адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви від 20.01.2025, до якої додано розрахунки основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних, а також копії платіжних інструкцій на підтвердження здійснення відповідачем часткової оплати поставленого товару (а.с.59-116).
Ухвалою суду від 27.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.02.2025.
Ухвалою суду від 19.02.2025 відкладено підготовче засідання на 20.03.2025.
Ухвалою суду від 20.03.2025 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 14.04.2025.
Ухвалою суду від 14.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/22/25 до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 21.05.2025.
Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, будь-яких заяв із зазначенням поважних причин такої неявки, клопотань про відкладення розгляду справи чи розгляд справи без його участі не направив, хоча про дату, час та місце цього судового засідання повідомлявся завчасно та належним чином шляхом надіслання копії ухвали суду від 14.04.2025 за його місцезнаходженням, повідомленим позивачем і зазначеним у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Кореспонденція щодо розгляду даної справи, яка надсилалася відповідачу за адресою: 11501, Житомирська обл., Коростенський р-н, м. Коростень, вул. Кемського Сергія, буд. 11-Д, повернулася суду без вручення адресату з відміткою відділення поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання» (131-136, 143-148).
Заяв про зміну місцезнаходження відповідача під час розгляду справи не надходило. Будь-які інші адреси відповідача, окрім вищевказаної, суду не відомі; інформація для здійснення зв'язку, зокрема офіційна електронна адреса, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутня; зареєстрованого електронного кабінету у підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи ТОВ "БФ ІНЖИНІРІНГ" не має.
Виходячи зі змісту ст.ст.120, 242 ГПК України, п.п.11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (постанови Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17).
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).
Неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі №923/441/17).
Суд бере до уваги і те, що відповідач мав об'єктивну можливість ознайомитися з ухвалами суду у справі №906/22/25 в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відповідно до Закону України "Про доступ до судових рішень", та з інформацією про розгляд даної справи на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі "Інтернет".
З огляду на викладене та приписи ч.7 ст.120, ч.6 ст.242 ГПК України, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд даної справи.
Судом в межах наданих йому повноважень були створені всі належні умови в реалізації учасниками судового процесу прав, передбачених ГПК України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст.13 ГПК України). Подання заяв по суті справи є правом учасників справи (ч.4 ст.161 ГПК України).
Відповідач не скористався процесуальними правами направити повноважного представника для участі в судових засіданнях та подати письмовий відзив на позовну заяву.
Оскільки явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, а його неявка та неподання ним відзиву на позовну заяву не перешкоджають розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності останнього за наявними матеріалами, згідно з ч.9 ст.165, ст.202 ГПК України.
У засіданні 21.05.2025 представник позивача підтримав заявлені вимоги за предметом та підставами позову, просив задовольнити їх у повному обсязі.
21.05.2025 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст.240 ГПК України.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
05.05.2022 між ТОВ "ГЕНЧ УКРАЇНА" (далі - постачальник, позивач) та ТОВ "БФ ІНЖИНІРІНГ" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки №16-ГУ (далі - договір) (а.с.20-23).
На умовах даного договору постачальник зобов'язується протягом строку дії цього договору, постачати покупцю передбачений цим договором товар (далі - товар), а покупець зобов'язується приймати і сплачувати такий товар на умовах та в строки, передбачені цим договором (п.1.1 договору).
Відповідно до п.1.3 договору, товар постачається покупцю окремими партіями. Асортимент та кількість кожної окремої партії товару визначається покупцем в попередній заявці, складеній згідно п.4.1 договору.
Пунктом 3.2 договору передбачено, що вартість товару за цим договором становить суму вартості кожної окремої партії. Вартість окремої партії товару, в тому числі ПДВ (20%), визначається постачальником в накладній на день поставки цієї партії за наступною формулою: Вп = (Ц - Ц х Зп)*Кп, де Вп - вартість окремої партії товару, в тому числі ПДВ (20%), яка підлягає сплаті покупцем, Ц - ціновий еквівалент товару в євро, який встановлюється в прайс-листах постачальника, Кп - курс продажу євро встановлений на кінець торгів на Міжбанківському валютному ринку України на день, що передує дню поставки, збільшений на 2%, Зн - розмір знижки, який встановлений для покупця внутрішніми документами постачальника або цим договором, %.
Згідно з п.п.3.3, 3.4 договору, оплата вартості окремої партії товару здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту поставки такої партії по курсу продажу євро, встановленому на кінець торгів на Міжбанківському валютному ринку України на день, що передує дню оплати, збільшений на 2%. В платіжному дорученні при оплаті кожної партії товару покупець обов'язково повинен зазначити номер та дату договору, на підставі якого здійснюється розрахунок. Розрахунки між сторонами за цим договором здійснюється в гривнях в безготівковому порядку шляхом банківського переказу. Днем здійснення кожного платежу вважається день зарахування коштів на рахунок постачальника.
У п.п.5.4, 5.5 договору сторони погодили, що за прострочення в оплаті вартості кожної партії товару покупець виплачує постачальнику за вимогою останнього пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Сплата стороною пені, передбаченої за порушення договору, не звільняє її від обов'язку виконати цей договір в натурі, якщо інше прямо не передбачено чинним законодавством України.
Також сторони узгодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (п.5.9 договору).
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (п.8.1 договору). Строк дії договору складає 1 (один) рік з дати набрання ним чинності. Цей строк автоматично продовжується на наступні періоди в 1 (один) рік кожен, якщо жодна зі сторін не повідомить іншу сторону за 30 (тридцять) днів до закінчення кожного однорічного періоду дії цього договору про намір припинити його дію (п.8.2 договору).
Згідно з п.8.3 договору, якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в законодавством, зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, які оформлюються додатковою угодою до цього договору.
Так, додатковою угодою №2 від 01.05.2023 до договору поставки №16-ГУ від 05.05.2022 (далі - додаткова угода №2) сторони прийшли згоди та вирішили у розділі 3 «Вартість та порядок розрахунків» договору визначити вартість та порядок розрахунків для двох видів товарів - поліуретанові матеріали (далі - ПУ матеріали) та водні матеріали ультрафіолетового затвердження (далі - УФ матеріали) окремо, змінивши, доповнивши та виклавши його в новій редакції (а.с.24-27).
Зокрема, п.п.3.1 - 3.8 договору у редакції вказаної додаткової угоди №2 містять положення щодо вартості та порядку розрахунків за поставку ПУ матеріалів. Згідно з п.п.3.1, 3.2, 3.3, 3.4, вартість товару за цим договором становить суму вартості кожної окремої партії. Вартість окремої партії товару, в тому числі ПДВ (20%), визначається постачальником в накладній на день поставки цієї партії за наступною формулою: Вп = (Ц-Ц х Зн)*Кп, де Вп - вартість окремої партії товару, в тому числі ПДВ (20%), яка підлягає сплаті покупцем; Ц - ціновий еквівалент товару в євро, який встановлюється в прайс-листах постачальника; Кп - курс продажу евро, встановлений Національним банком України на день, що передує дню поставки, збільшений на 2%; Зн - розмір знижки, який встановлений для покупця внутрішніми документами постачальника або цим договором, %. Оплата вартості окремої партії товару здійснюється протягом 20 (двадцяти) банківських днів з моменту поставки такої партії товару. В платіжному дорученні при оплаті кожної партії товару покупець обов'язково повинен зазначити номер та дату договору, на підставі якого здійснюється розрахунок. Розрахунки між сторонами за цим договором здійснюються в гривнях в безготівковому порядку шляхом банківського переказу. Днем здійснення кожного платежу вважається день зарахування коштів на рахунок постачальника.
Відповідно до абз.1, 3 п.4.4 договору у редакції вказаної додаткової угоди №2, доставка товару (ПУ-матеріалів) здійснюється на умовах DDF: м. Бердичів, вул. Піантковського, 2А, Житомирська обл. Доставка товару здійснюється у відповідності до ІНКОТЕРМС 2020, із урахуванням внутрішньодержавного характеру цього договору та входить в ціну товару. Інші умови поставки можуть бути встановлені в специфікації або доповненні на окрему партію товару.
Як вбачається з викладених у позовній заяві обставин та матеріалів справи, позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар (ПУ матеріали) на загальну суму 926100,82 грн згідно з видатковими накладними: №333 від 31.07.2023 на суму 907315,32 грн, №345 від 14.08.2023 на суму 9330,00 грн, №386 від 14.09.2023 на суму 9455,50 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками їх юридичних осіб (а.с.28-30).
За даними позивача, за період з 15.01.2024 по 17.09.2024 відповідач перерахував позивачу кошти в сумі 333017,62 грн згідно з наявними у справі платіжними інструкціями (а.с.79-112), з яких 31916,80 грн (платіжна інструкція №58 від 15.01.2024) було зараховано в рахунок погашення заборгованості за попередніми партіями поставленого товару, решта суми - 301100,82 грн - в рахунок часткової оплати партії товару, поставленої за видатковою накладною №333 від 31.07.2023. Оплата товару за видатковими накладними №345 від 14.08.2023, №386 від 14.09.2023 не здійснювалась.
Відтак за відповідачем утворилась заборгованість за договором у розмірі 625000,00 грн.
З метою вирішення спору у досудовому порядку позивач направив на адресу відповідача претензію вих.№2711/1 від 27.11.2024 з вимогою про негайну сплату заборгованості та нарахованих пені, інфляційних втрат, 3% річних (а.с.31-52), однак відповідач вимогу не виконав, відповіді зі свого боку не надав. Претензія повернулася відправнику за закінченням встановленого терміну зберігання (а.с.53-54).
За таких обставин, оскільки відповідач у добровільному порядку належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати вартості поставленого товару, позивач змушений був звернутися до суду з даним позовом.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Судом встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Правовідносини купівлі-продажу регулюються главою 54 ЦК України.
Так, згідно зі ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ст.662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.663 ЦК України).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ст.ст.526, 525 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджено факт поставки позивачем та прийняття відповідачем без будь-яких зауважень та претензій ПУ матеріалів на загальну суму 926100,82 грн.
Згідно з п.3.3 договору у редакції додаткової угоди №2, відповідач зобов'язаний був здійснити оплату товару, поставленого за видатковою накладною №333 від 31.07.2023, - до 28.08.2023, поставленого за видатковою накладною №345 від 11.08.2023, - до 11.09.2023, поставленого за видатковою накладною №386 від 14.09.2023, - до 12.10.2023.
Однак відповідач не оплатив товар у повному обсязі в обумовлений сторонами строк, здійснив часткову оплату, яку зараховано постачальником в черговості, передбаченій п.3.15 договору, у результаті чого залишок боргу за спірними видатковими накладними склав 625000,00 грн.
Доказів протилежного суду не представлено. Жодних обґрунтованих заперечень щодо наведених обставин справи та наявності заборгованості чи власного контррозрахунку відповідач суду не надав.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 3 ст.13 та ч.1 ст.74 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Верховний Суд неодноразово звертався до категорій стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19, від 13.10.2021 №923/1379/20).
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).
Кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять її у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у дослідженні доказів, надати пояснення, обґрунтувати переконливість поданих доказів та позицій у справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Відповідач не представив суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, заявлених до нього вимог належним чином і в установленому законом порядку не спростував; доказів погашення заборгованості перед позивачем станом на час розгляду даної справи та ухвалення рішення суду не надав.
Згідно з ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевстановлені фактичні обставини справи, беручи до уваги принцип змагальності сторін та стандарт переваги більш вагомих доказів, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 625000,00 грн основного боргу є правомірною, обґрунтованою і підлягає задоволенню у повному обсязі.
Окрім того, за прострочення оплати поставленого товару позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 71025,87 грн інфляційних втрат та 28701,89 грн 3% річних згідно з ч.2 ст.625 ЦК України, 290777,84 грн пені згідно з п.5.4 договору.
Відповідно до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями, згідно з ч.1 ст.230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 611 ЦК України також передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 ГК України).
Як зазначалось вище, відповідальність у вигляді нарахування пені передбачена п.5.4 договору. У п.5.9 договору сторони узгодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Окрім того, ч.2 ст.625 ЦК України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).
Факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання зі сплати вартості поставлених партій товару встановлено судом вище та відповідачем не спростовано. Відповідачем також не було надано власного контррозрахунку з обґрунтуванням його правильності та повноти на спростування розрахунку позивача.
Згідно з п.1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, інфляційних втрат та 3% річних (а.с.61-78) на предмет їх відповідності умовам договору та нормам чинного законодавства, суд встановив, що позивачем невірно визначено періоди прострочення виконання зобов'язання з оплати товару, поставленого за видатковою накладною №333 від 31.07.2023, оскільки невірно враховано дні, в які проводилися часткові оплати, і, відповідно, невірно враховано зменшення суми боргу у такі дні, що впливає на обсяг зобов'язання, а відтак призвело до завищення суми пені та 3% річних. За розрахунком суду, правомірним та обґрунтованим у цій частині є нарахування пені на суму 284232,18 грн і 3% річних на суму 28023,32 грн із обрахованих позивачем 284467,89 грн пені і 28048,01 грн 3% річних. Натомість інфляційні втрати у цій частині за визначений позивачем період, а саме: вересень 2023 року - жовтень 2024 року, за розрахунком суду, становлять 76396,58 грн, що більше обрахованої позивачем суми - 68991,16 грн.
В іншій частині, тобто в частині розрахунків позивача за прострочення оплати товару, поставленого за видатковими накладними №345 від 11.08.2023 та №386 від 14.09.2023, виходячи з умов п.5.4, п.5.9 договору, суд погодився з визначеними позивачем періодами та сумами нарахувань, вважає їх обґрунтованими та арифметично вірними.
Таким чином, суд, здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ІПС «LIGA 360» власний перерахунок, приходить до висновку, що позов в частині вимог про стягнення з відповідача 290542,13 грн пені, 28677,20 грн 3% річних та, з огляду на ч.1 ст.14, ч.2 ст.237 ГПК України, 71025,87 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню, а в частині вимог про стягнення 235,71 грн пені, 24,69 грн 3% річних слід відмовити як безпідставно нараховані.
Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи та оцінивши з огляду на положення ст.ст.74, 75-79, 86 ГПК України наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку задовольнити позов частково, стягнути з відповідача на користь позивача 625000,00 грн основного боргу, 290542,13 грн пені, 28677,20 грн 3% річних та 71025,87 грн інфляційних втрат, у задоволенні решти позову відмовити.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача в сумі 15228,01 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БФ ІНЖИНІРІНГ" (вул. Кемського Сергія, буд. 11-Д, м. Коростень, Коростенський р-н, Житомирська обл., 11501, ідентифікаційний код 42508472) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕНЧ УКРАЇНА" (вул. Будіндустрії, буд. 5, м. Київ, 01013, ідентифікаційний код 43967934) 625000,00 грн основного боргу, 290542,13 грн пені, 28677,20 грн 3% річних, 71025,87 грн інфляційних втрат та 15228,01 грн судового збору.
3. У задоволенні решти позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 22.05.25
Суддя Прядко О.В.
Друк: 1 - у справу;
- позивачу (до ел.каб.);
2 - відповідачу (рек.).