Єдиний унікальний №335/523/25 Головуючий в 1 інст. Крамаренко І.А.
Провадження №33/807/552/25 Доповідач в 2 інст. Рассуждай В.Я.
25 квітня 2025 року місто Запоріжжя
Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., розглянувши в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Шевчука І.П. на постанову судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 11 лютого 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, стягнуто судовий збір,-
Судом першої інстанції встановлено, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 2 січня 2025 року серії ЕПР1 № 210764, суддя суду першої інстанції встановив, що 2 січня 2025 року о 00:38 год., водій ОСОБА_1 , керував автомобілем Мітсубіші Паджеро, н.з. НОМЕР_2 , у м. Запоріжжі, пр. Соборний, буд. 151, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння, зі згоди водія, проводився у встановленому законодавством порядку із застосуванням технічного приладу газоаналізатора alkotest dragger 6820, результат позитивний 2.46 проміле. Тест 2432 Від керування ТЗ відсторонений, шляхом паркування ТЗ без порушення ПДР. Про повторність попереджений. Чим порушив п. 2.9 (а) ПДР України.
Не погоджуючись з вказаною постановою суду першої інстанції в частинні позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами, адвокат Шевчук І.П. звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій зазначив, що судом першої інстанції були порушення права ОСОБА_1 на судовий захист та надання додаткових пояснень, оскільки повістки про виклик до суду він не отримував.
Вказав, що в день вчинення правопорушення ОСОБА_1 проходив військову службу. На дату винесення оскаржуваної постанови - 11 лютого 2025 року був звільнений з військової служби. З 16 лютого 2022 року по 13 березня 2025 року ОСОБА_1 працював у ТОВ « КОНТІНЕНТАЛ СЕРВІС» на посаді тракториста. Однак, причиною для звільнення останнього слугувала наявність оскаржуваної постанови та позбавлення його права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Наголошує, що ОСОБА_1 захищав нашу Державу з перших днів війни, а повернувшись з військової служби, фактично втратив можливість забезпечувати свою родину, оскільки працював трактористом. ОСОБА_1 свою вину у вчиненому правопорушення визнає, щиро розкаюється.
Просить під час апеляційного розгляду справи врахувати особу порушника та надані докази.
Вважає передчасним висновок суду про те, що застосування до порушника більш м'якого стягнення не буде дієвим, тобто не досягатиме мети, визначеної положеннями ст. 23 КУпАП.
Просить скасувати постанову судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 11 лютого 2025 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення в частинні позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 рік за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, в іншій частині постанову залишити без змін.
Окрім вимог щодо скасування постанови судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 11 лютого 2025 року в частинні накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення, просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови суду.
В обґрунтування своїх доводів зазначив, що постановою судді Запорізького апеляційного суду від 27 березня 2025 року, йому було повернуто апеляційну скаргу, яка була подана ним у встановлений ст. 294 КУпАП строк, з роз'ясненням права повторного звернення до суду апеляційної інстанції з дотриманням вимог ст. 271 КУпАП.
Отже вважає, що строк на апеляційне оскарження постанови судді суду першої інстанції, ним пропущений з поважних причин.
Дослідивши матеріали справи, суддя апеляційного суду приходить до висновку, що клопотання апелянта підлягає задоволенню та йому слід поновити строк на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, який ним пропущений з поважних причин з наступних підстав.
Так, у відповідності до вимог ст. 294 КУпАП апеляційну скаргу на постанову в справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено.
З матеріалів справи вбачається, що адвокат Шевчук І.П. звертався до апеляційної інстанції в інтересах ОСОБА_1 зі скаргою на постанову судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 11 лютого 2025 р. (а.с. 18-20), яка постановою судді Запорізького апеляційного суду від 27 березня 2025 р. повернута апелянту (а.с. 34), з причин не виконання захисником вимог ст. 271 КУпАП, що не є перешкодою для повторного подання апеляційної скарги з дотримання вимог КУпАП.
Враховуючи, що матеріали справи не містять даних, які б спростовували викладені в клопотанні доводи, суддя апеляційного суду вважає за можливе визнати причину пропуску строку поважною та поновити строк апеляційного оскарження постанови судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 11 лютого 2025 року.
Враховуючи належне повідомлення ОСОБА_1 про час та місце судового засідання в суді апеляційної інстанції, шляхом доставки смс повідомлення (згідно вимог Порядку надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасникам судового процесу затвердженого наказом ДСА України від 23.01.2003 р. п. № 28), наявність заяви від адвоката Шевчука І.П. про розгляд справи без його участі, суддя апеляційного суду вважає за можливе розглянути справу за відсутністю останніх, що не суперечить положенням ч. 6 ст. 294 КУпАП України.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, суддя апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, в апеляційній скарзі не оспорюється, а тому висновок суду першої інстанції в цій частині апеляційним судом не перевіряється.
Сторона захисту не погоджується лише з накладеним на ОСОБА_1 суддею місцевого суду адміністративним стягненням та просить змінити постанову в частині накладеного адміністративного стягнення, а саме не позбавляти його права керування транспортними засобами, враховуючи те, що позбавлення його можливості керувати транспортними засобами унеможливить здійснювати свою діяльність тракториста та можливість забезпечувати свою родину.
Суддя апеляційного суду приймає до уваги те, що ОСОБА_1 безпосередньо приймав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України у зв'язку з військовою агресією рф проти України у складі в/ч НОМЕР_3 .
Разом з цим, в контексті апеляційних вимог, суддя апеляційного суду приходить до наступних висновків.
Так, відповідно до ч.2 ст. 33 КУпАП, при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.
Між тим, за змістом частини 1 статті 130 КУпАП, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Із аналізу вищевказаної норми закону вбачається, що санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП є безальтернативною т а передбачає адміністративне стягнення у виді штрафу поєднаного із позбавлення права керування транспортними засобами.
При цьому, в даному випадку, загальні засади призначення адміністративного стягнення, визначені ч. 1 ст. 33 КУпАП не наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, оскільки передбачено накладення стягнення у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
Тобто в цій справі, з огляду на встановлену законодавством безальтернативну санкцію за ч.1 ст. 130 КУпАП ця функція за своєю правовою природою не є дискреційною, оскільки не потребує врахування та оцінки характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Законодавство про адміністративні правопорушення, на відміну від закону України про кримінальну відповідальність не передбачає накладення адміністративного стягнення більш м'якого, ніж передбачено законом.
При цьому, дана категорія правопорушень вчиняється водіями тільки навмисно, вчинене відноситься до грубого порушення, а водій не може не розуміти загрози для оточуючих внаслідок власної поведінки.
У даному випадку, з огляду на положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права, суддя апеляційного суду вважає за потрібне звернути увагу на наступне рішення.
Так, по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Позитивні відомості стосовно особи ОСОБА_1 , який провину визнав, приймав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України у зв'язку з військовою агресією рф проти України, не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційних вимог з урахуванням встановленої законодавцем санкції, характеру вчиненого діяння та суспільної небезпеки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
ОСОБА_1 , як водій, керуючи джерелом підвищеної небезпеки в стані алкогольного сп'яніння, усвідомлював, що це заборонено законом та становить небезпеку для оточуючих.
Отже, накладення судом першої інстанції адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, не лише відповідає санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП України, вимогам ст.ст. 33, 34 КУпАП України щодо загальних правил накладення стягнення, а також є співрозмірним скоєному адміністративному правопорушенню.
Законодавець не передбачає можливості призначення стягнення у виді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами, у зв'язку з чим апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Отже, наведені доводи адвоката про призначення ОСОБА_1 стягнення без позбавлення права керування транспортним засобом не відповідають вимогам Закону.
Відповідаючи на доводи апеляційної скарги щодо порушення судом прав ОСОБА_1 , оскільки справу було розглянуто за відсутності останнього, суддя апеляційного суду виходить із наступного.
Відповідно до вимог ст. 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. У разі відсутності цієї особи, справа може бути розглянута лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце та час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» в п.41 наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Матеріали справи свідчать про обізнаність ОСОБА_1 про наявність справи, оскільки останній знав про складання відносно нього протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Разом із цим, місцевим судом були надіслані судові повідомлення про призначення розгляду справи на 27 січня 2025 року та на 11 лютого 2025 року на мобільний номер телефону, вказаний в протоколі про адміністративне правопорушення, належність якого підтвердив ОСОБА_1 власним підписом в протоколі.
Апеляційним судом права, передбачені ст. 268 КУпАП були поновленні ОСОБА_1 шляхом поновлення його захиснику строку на апеляційне оскарження постанови суду, виклику його та адвоката до суду апеляційної інстанції, і останні не скористалися таким правом.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя апеляційного суду,-
Поновити адвокату Шевчуку Івану Петровичу, який діє в інтересах ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 11 лютого 2025 року.
Апеляційну скаргу адвоката Шевчука Івана Петровича, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Постанову судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 11 лютого 2025 року, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною, й оскарженню не підлягає.
Суддя Запорізького
апеляційного суду В.Я. РассуждайДата документу Справа № 335/523/25